Тенденцiї розвитку ттб пiдприємств виробничої сфери.

1) пiдвищення наукомiсткостi засобiв працi, рiвня фундаментальностi втiлюваних у них знань;

2) зростання масштабiв i розширення спектра застосування сучасного мiкроелектронного устаткування;

3) перетворення засобiв працi на технiчну цiлiснiсть бiльш високого порядку;

4) трансформацiя технiко-технологiчних засобiв у все бiльш унiверсальнi системи;

5) поглиблення iнтеграцiї окремих елементiв ттб та органiзацiйно-управлiнських компонентiв виробництва;

6) пiдвищення ступеня автоматизацiї технiки й технiчних систем, поступовий перехiд до гнучкої автоматизацiї виробництва, зумовленої його кiлькiсним урiзноманiтненням i зменшенням серiйностi.

Цi тенденцiї якiсної змiни ттб виробництва визначають тi основнi вимоги, якi треба враховувати за формування технiчного базису пiдприємств та обгрунтування стратегiї його оновлення.

Структурну характеристику технiко-технологiчної бази пiдприємства добре відображено на рис.16.1.

 

 

Рис. 16.1. Структурна характеристика технiко-технологiчної бази пiдприємства.

 

II. Організаційно-технічне управління технічним розвитком підприємства

Технiчний розвиток вiдображає процес формування та вдосконалення технiко-технологiчної бази пiдприємства, що має бути постiйно зорiєнтованим на кiнцевi результати його виробничо-господарської, комерцiйної чи iншої дiяльностi.

Оцiнку технiчного рiвня рiзногалузевих підприємств треба проводити перiодично (один раз на кiлька рокiв) у процесi аналiзу та узагальнення певної системи показникiв, якi вiдбивають ступiнь технiчної оснащеностi працi персоналу, рiвень прогресивностi застосовуваної технологiї, технiчний рiвень виробничого устаткування. Рiвень механiзацiї та автоматизацiї основного й допомiжного виробництва.

Найбiльш важливi й типовi для всiх пiдприємств (незалежно вiд галузевої належностi) показники наведено в табл. 16.1.

Ознаки групування показників	Показники
Ступiнь технiчної оснащеностi працi	· Фондоозброєнiсть працi · Енергоозброєнiсть працi
Рiвень прогресивностi технологій	· Структура технологiчних процесiв за трудомiсткiстю · Частка нових технологiй за обсягом або трудомiсткiстю продукції · Середнiй вік застосовуваних технологiчних процесiв · Коефiцiєнт використання сировини i матерiалiв
Технічний рiвень устаткування	· Продуктивнiсть (потужнiсть) · Надійність, довговiчнiсть · Питома металомiсткiсть · Середнiй строк експлуатацiї · Частка прогресивних видiв обладнання в загальнiй кiлькостi · Частка технiчно та економiчно застарiлого обладнання в загальному парку
Рiвень механiзації та автоматизацiї виробництва	· Ступiнь охоплення робiтникiв механiзованою працею · Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобiв працi

 

 

Таблиця 16.1

 

Процес економiчного управлiння технiчним розвитком пiдприємства зазвичай включає такi основнi етапи:

• у становлення цiлей — визначення, ранжирування, виокремлення прiоритетiв;

• пiдготовчий — аналiз виробничих умов, пiдготовка прогнозної iнформацii;

• варiантний вибiр рiшень — розробка, вибiр критерiю та оцiнка ефективностi можливих варiантiв;

• програмування (планування) робiт — узгодження вибраних i прийнятих рiшень, їхнє iнтегрування в єдиний комплекс заходiв у межах програми технiчного розвитку пiдприємства на найближчу та вiддалену перспективу;

• супровождення реалiзації програми — контроль за виконанням передбачених програмою заходiв, проведення необхiдного коригування програми.

Цiлi та прiоритети технiчного розвитку треба визначати згiдно iз загальною стратегiєю пiдприємства на тому чи іншому етапi його функцiонування.

Головним недолiком чинного нинi в Українi порядку розробки програми (планiв) технiчного розвитку пiдприємства є механiчне «пiдсумовування» рiзних пропозицiй, брак їхньої реальної iнтеграції в єдиний цiлеспрямований комплекс заходiв. Подолати цей недолiк можна попередньо опрацювавши програму (план) технiчного розвитку в так званому режимi групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному переглядi та узгодженнi пропозицiй, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у виглядi проблемної наради, учасниками якої мають бути керiвники пiдприємства i група експертiв, включаючи незалежних. Це певною мiрою забезпечує здiйснення конкурсного вiдбору конкретних об’єктiв i напрямкiв технiчного розвитку пiдприємства.

III. Формування та використання виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації виробництва.

Виробнича потужність ви­значається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимір­ники за видами продукції (послуг).

Виділяють три види потужності підприємства:

· Проектною єпотужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства (вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо­місткості запроектованої номенклатури продукції).

· Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

· Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій індустрії, на транспорті, в машинобудуванні та інших галузях.

Чинники формування величини виробничої потужності підприємства:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;

• кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками: 1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношенням величин поточної і проектної потужності); 2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюють.

 

IV. Основні показники і шляхи підвищення ефективності використання виробничих потужностей

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні длябільшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих по­тужностей діючих підприємств.

Показники ефективності використання поділяють на:

— Узагальнюючі:

· фондовіддача (за показником обсягу продукції та прибутку);

· фондомісткість.

— Устаткування і виробничих площ:

· коефіцієнт використання наявного (установленого) устаткування;

· коефіцієнт змінності роботи устаткування;

· коефіцієнт використання календарного (режимного) фонду часу;

· коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування;

· напруженість використання устаткування;

· напруженість використання виробничих площ.

— Виробничих потужностей:

· коефіцієнт освоєння проектної потужності;

· коефіцієнт використання поточної потужності.

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (пере­робки сировини, виконання інших виробничих операцій) визначають:

 

N_i = а_i Т_р т або N_i = Т_р т/ t_i

де N_i — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства;

а_i — продуктивність устаткування у відповідних одиницях ви­міру І'-ої продукції за годину;

Т_р — річний фонд часу роботи устаткування;

т — середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

t_i — трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протя­гом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (N_вих). Для цього використовується формула

N_вих =N_вх+N_отз+N_р±N_на-N_в

де N_вх — вхідна потужність підприємства;

N_отз — збільшення потужності протягом розрахункового періо­ду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

N_р — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства; N_на — збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

N_в — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьо­ваного та технічно застарілого устаткування.

Головною ознакою підвищення рівня ефективності виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу продукції. Всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання виробничих потужностей підприємства умовно можна поділити на 2 групи: збільшення екстенсивного завантаження, та підвищення інтенсивного навантаження. Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис. 16.2)

Варто наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

 

 

Рис.16.2.Шляхи кращого використання виробничих потужностей підприємства