Виробничі ціни розподіляються на:

1. Гуртові ціни, за якими державні, колективні, приватні підприємства розраховуються між собою;

- гуртові ціни підприємства;

- гуртові ціни промисловості.

2. Закупівельні ціни: використовуються при заготівлі продукції.

3. Кошторисні ціни (ціни в будівництві).

4. Тарифи на перевезення всіма видами транспорту і на виробничі послуги.

Споживчі ціни на товари і послуги, що реалізуються населенню включають:

1. Роздрібні ціни – ціна, за якою купує населення; побутові, транспортні, туристичні тарифи, ціна на харчування, ціна за житло.

За способом встановлення ціни поділяються на:

1. Державні – встановлюються державою.

а). Фіксовані – тверді державні ціни, розмір зафіксований прейскурантом.

б). Регульовані – ціни з граничним верхнім рівнем, встановлюються на структуроутворюючу продукцію (нафта, газ).

2. Договірні.

3. Вільні – встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з урахуванням попиту і пропозиції ринку товарів.

4. Ввізні ціни – встановлюються на імпортні підакцизні товари, що оподатковуються податком ПДВ і підлягають обкладанню ввізним митом (пошлина).

5. Лімітні ціни – на стадії розробки нової продукції і відображають гранично-допустимий рівень її ціни.

6. ступенева ціна – оптова ціна яка знижується на певних етапах виробництва (серійного) продукції.

Основою таких цін є митна вартість товару, виражена в національній валюті.

Ціни «Франко» - гуртові ціни, які встановлюються з урахуванням передбаченого контрактом в порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товару покупцеві.

а). «Франко» - вагон – станція відправлення: включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи (застосовується у внутрішній торгівлі, витрати несе продавець, які відшкодовуються у ціні товару - ФОБ).

б). «Франко» - вагон – станція призначення: включає всі витрати пов’язані з доставкою продукції до місця розташування споживача (Споживач вивантажує товар з вагонів і транспортує до складу – ФАС)

в). “Франко”-кордон: крім транспортних витрат включаються витрати на страхування і митні витрати.

г). Ціни СПОР, ФОБ, ФАС, КАФ застосовується у міжнародній торгівлі.

При формуванні гуртової ціни підприємства до собівартості, представленої у формі калькуляції, додається величина прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір.

ПДВ є частиною новоствореної вартості, яка сплачується у державний бюджет на кінцевому етапі виробництва продукції. Включає витрати на оплату праці, що відносяться до собівартості амортизаційні відрахування та прибуток підприємств.

ПДВ на матеріальні ресурси, основні засоби, нематеріальні активи для потреб основної діяльності з виготовлення продукції до витрат виробництва і обігу не відносяться. ПДВ включається в ціну продукції за встановленою ставкою до оподаткованого обороту, який не включає ПДВ.

Акцизний збір – це непрямий податок, що включаться до ціни товарів (кофе, авто).

Сума гуртової ціни підприємства і постачальницько-збутової націнки є гуртовою ціною промисловості.

Відпускна ціна підприємства (гуртова) оптова ціна підприємства - витрати виробництва та реалізації продукції (повна собівартість)+податок на додану вартість (ПДВ) + акцизи (алкоголь, табак)

Оптова ціна – ціна, за якою оптово–збутові бази відпускають товари роздрібним організаціям та іншим споживачам (відпускна ціна підприємства + збутові націнки оптових організацій і податку на вартість додану оптово-збутовими базами)

Роздрібна ціна – оптова ціна промисловості + торгова надбавка роздрібних торгівельних організацій + податок на додану вартість (відпускна ціна підприємтва, якщо товар був закуплений безпосередньо у виробника).

Збутові надбавки покликані покрити витрати оптово-збутових організацій, щодо просування продукції до споживача, утворення необхідного розміру прибутку, виплати на вартість, додану збутовими активами організацій та інші відрахування в позабюджетні фонди.

Методи ціноутворення:

1. Витрати + прибуток:

Y=С+П,грн (9.1)

де С – ціна;

П – прибуток (прибуток визначається у % до собівартості).

2. Отримання цільової норми прибутку:

(9.2)

де N – обсяг [V] продажу продукції;

В_{зм –} змінні витрати;

В_пост – постійні витрати;

П_заг – загальна сума прибутку.

(При використанні цього методу використовується концепція беззбитковості. При встановленні ціни враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу [V] продажу).

3. Оцінка споживчої вартості.

Цей метод ґрунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від використання товару. Цей метод має ризик внаслідок необґрунтованого завищення або заниження ціни.

4. Метод пропорційного ціноутворення (метод за рівнем поточних цін).

Метод, при якому фірми виходять не тільки із власних витрат і кошту, а із цін конкурентів. Ціна встановлюється як функція цін від аналогічної продукції конкурентів.

Y=f(Y₁,Y₂,…,Yn),грн (9.3)

5. Метод очікуваного прибутку

Застосовують у випадку, коли фірма очікує підписання контракту.

6. Метод швидкого повернення витрат.

Використовується підприємствами з метою активного продажу великого обсягу [V] продукції і швидкого повернення коштів.

У всіх випадках під час розрахунку рівня ціни необхідно урахувати витрати виробництва та обігу, прибутку підприємства та податкові ставки на додану вартість, що входять до складу ціни.

(9.4)

де С – повна собівартість;

П – ставка податку на додану вартість

К_р – коефіцієнт рентабельності

Д_В – додана вартість, грош. од.

Метод ціноутворення з орієнтацією на попит:

1. Метод використання цінової дискримінації.

2. Метод урахування відчутної цінності продукції.

3. Метод ціноутворення за асортиментними групами продукції.

4. Метод орієнтації на призначення продукції.

5. Використання конкурентно спроможної продукції.

Методи ціноутворення які зорієнтовані на конкуренцію:

А) ціноутворення на основі рівня поточних цін в 2-х формах:

- ціна галузі;

- ціновий лідер (домінуюче лідерство, барометричне лідерство);

Б) встановлення ціни на основі торгів:

- відкриті торги – використовується біржове ціноутворення;

- закриті троги – використовується тендерне ціноутворення;

Види ринкових цін:

· базисна;

· демпінгова(штучна ціна – штучно занижена ціна продажу);

· диференційована;

· змінна – на товари з тривалим строком виготовлення;

· зовнішня–торгівельна – економічні та імпортні товари;

· зональна(товар виготовляється в якійсь окремій зоні);

· комерційна – на предмети споживання, що реалізуються в комерційних магазинах;

· лімітна – верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вибори;

· номінальна – ціна товару зазначена в прейскурантах;

· паритетна – регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції;

· початкова – ціна на пропоновану партію товару;

· ціна престижна – ціна на унікальний товар;

· ціна продажна;

· кінцева ціна;

· разова ціна - ціна на продукцію яка виготовляється за разовим замовленням;

· СІФ – ціна зовнішньо–торгівельної діяльності(вартість товару + транспортні витрати + страхування вантажу);

· ціна тверда – незмінна ціна, встановлюється в момент підписання контрактів;

· фактурна ціна – ціна закупівлі і продажу товарів;

· ФОБ – це контрактна ціна зовнішньої торгівлі (вартість товару + всі витрати експортера на доставку в порт відправлення);

II. Якість продукції – сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення.

Слід розрізняти якість продукції та її технічний рівень (охоплює сукупність лише технічно-експлуатаційних характеристик).

В залежності від кількості властивостей показники якості поділяються:

· Одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

· Комплексні, характеризують групу властивостей виробу;

· Узагальнюючі, характеризують якість всієї сукупності виробів підприємства.

Одиничні показники умовно поділяють:

1. Показники призначення (для продукції, наприклад, машинобудування - продуктивність, потужність, вантажопідйомність, швидкість; для конструктивних матеріалів - міцність, пластичність).

2. Показники конструктивні (для продукції, наприклад, машинобудування - маса, габарити).

3. Показники складу і структури (наприклад, для природної сировини і палива, матеріалів і продуктів - відсотковий зміст корисних компонентів в рудах).

4. Показники надійності (безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність, здатність до тривалого зберігання).

5. Показники ергономічні (відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, що виявляються при користуванні виробом). До гігієнічних показників відносяться освітленість, температура, вологість, шум, вібрація, випромінювання;

6. Екологічні показники – це рівень шкідливого впливу на навколишнє середовище, який виникає при експлуатації або споживанні продукції, наприклад, утримання шкідливих домішок, імовірність викидів шкідливих часток, газів, промінів при зберіганні, транспортуванні і експлуатації продукції;

7. Показники стандартизації і уніфікації (для продукції, наприклад, машинобудування - коефіцієнти використання і повторення).

8. Естетичні показники (зовнішній вигляд, колір, гармонійність, раціональність форми, цілісність композиції, довершеність виконання і стабільність товарного вигляду виробу);

9. Показники безпеки (характеризують особливості продукції для безпеки покупця і обслуговуючого персоналу). Ці показники повинні враховуватися, щоб забезпечити безпеку при монтажі, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні і споживанні продукції.

10.Патентно-правові показники, що характеризують якість і вагомість нових винаходів, реалізованих в даному виробі, естетичні показники і т. п.

До комплексних показників, насамперед, належить коеф-т сортності...

Система загальних показників рівня якості продукції:

1. Коефіцієнт оновлення асортименту.

2. Частка сертифікації продукції.

3. Частка продукції, призначеної для експорту.

4. Частка браку

5. Обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.

Методи оцінки якості продукції поділяються на:

1. експериментальний (вимірювальний, реєстраційний),

2. розрахунковий,

3. експертний,

4. соціологічний.

Експериментальний метод базується на безпосередньому вимірюванні показників якості і на підрахунку кількості різних об’єктів, випадків, явищ з використанням технічних вимірювальних засобів і контрольних приладів. (вимірювання маси продукції, довжини, висоти, ширини, напруження, сили струму, кількості відмов в одиницю часу і т.д.

При застосуванні розрахункового методу проводяться обчислення на основі відомих теоретичних або емпіричних залежностей і даних, які отримані іншими методами. Для розрахункового методу характерно застосування математичних формул, викладок, економіко-математичних моделей, використання засобів ЕОМ. Розрахунковим методом здійснюється визначення, наприклад, таких показників, як коефіцієнт готовності, показники стандартизації і уніфікації, патентного захисту і чистоти.

Експертний метод визначення показників якості продукції передбачає використання для встановлення оцінок якості виробу рішень, які приймаються групою спеціалістів - експертів.

До різновиду експертного методу відноситься органолептичний метод визначення якості, який базується на аналізі реакції органів відчуття людини (зір, слух, смак, нюх) без застосування вимірювальних засобів.

Соціологічний метод визначення чисельних значень показників якості продукції базується на зборі, обробці та аналізі думок її фактичних та можливих споживачів.

Управління якістю – методи і види діяльності оперативного характеру, що направляються одночасно на управління процесами і усунення причин незадовільного функціонування системи на відповідних стадіях “петлі якості” для досягнення оптимальної економічної ефективності.

 

 

Рис. 9.1. Петля якості

“Петля якості” – схематична модель взаємопов’язаних видів діяльності, що впливають на якість продукції на різних стадіях життєвого циклу від визначення потреб до оцінки їх задоволення.

 

III. Стандартизація та сертифікація продукції.

Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.

стандартизація охоплює:

1) встановлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

2) розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

3) визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості

4) формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

5) створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва

Нині існують міжнародні стандарти ІSО серії 9000, призначені для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку

Кожний вид товару, який підприємство хоче вигідно продати на світо­вому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжна­родних стандартів ІSО серії 9000.

Сертифікат на систему якості - це документ, що видається підприємству органом по сертифікації систем якості і свідчить про відповідність системи якості вимогам нормативного документа (стандарту), а також підтверджує здатність підприємства забезпечувати і підтримувати якість своєї продукції на відповідному рівні.

Розрізняютьобов'язкову і добровільну (ринкову) сертифікацію. Обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність вимогам нормативної документації у відношенні безпеки для життя, здоров'я, майна громадян; захисту навколишнього середовища; сумісності і взаємозамінності продукції, відповідності вимогам охорони праці, а також метрологічним нормам і правилам, що забезпечують вірогідність і єдність вимірів. Обов'язкова сертифікація проводиться у регульованої законом сфері.

На початок 1999 р. в Україні обов'язкової сертифікації підлягали 32 групи продукції.

Добровільна (ринкова) сертифікація здійснюється у нерегульованій законом сфері На початку 1993 року Україна стала членом ISO та Міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів, технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

 

IV. Неодмінною умовою процесу оптимізації обсягу виробництва є наявність критерію оптимальності.

Критерій оптимальності виробничої програми – випуск продукції у натуральному виразі в кількостях, здатних більш повно задовольнити потреби та бажання споживачів.

Основний капітал визначає виробничу потужність, а саме, здатність підприємства в певних умовах виробляти максимальну (max) кількість продукції за одиницю часу.

Виробнича програма – ступінь освоєння потужності в даний період.

За умов багатономенклатурного виробництва сумарна потужність підприємства визначається у грошовому виразі.

Потужність підприємства:

П_п=SОП_іЦ_і (9.5)

де Ц_і – ціна;

ОП_і – обсяг продукції.

На величину виробничої потужності впливають:

1. Структура основних виробничих фондів (основного капіталу).

2. Структура питомої ваги активної їх частини.

3. Впровадження передових технологічних процесів.

4. Врахування режиму роботи підприємства. Середньорічна величина нових (додаткових) потужностей.

ВП_сер=(В_н–В_п)К_ос (9.6)

де К_ос – коефіцієнт освоєння потужності;

В_н – обсяг продукції, для забезпечення випуску якої необхідно введення нових виробничих потужностей;

В_п – обсяг продукції, виготовленої в поточному році з додаткових потужностей, що введені в дію у попередні роки.

К_ос для 1-го року = 0,7;

К_ос для 2-го року = 0,85;

К_ос для 3-го року = 1

Повний обсяг виробничих потужностей:

В=В_сер*0,45 (9.7)

де В_сер – величина середньорічного введення в дію потужностей в поточному (і-тому) році розрахункового періоду.

0,45 – коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей в пересічну величину.

Якщо не передбачено середніми і довгостроковими планами введення виробничої потужності ні на місяць, ні на квартал, то береться величина 0,35 року.