ТОП 10:

Напрямки реформування житлово-комунального господарства



Мета: створення ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального господарства з метою підвищення рівня обслуговування споживачів шляхом поступового запровадження економічно обґрунтованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на базі реальної вартості цих послуг з одночасним реформуванням галузі.

Напрямки реформування:

♦ поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища;

♦ удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

♦ реформування системи фінансування житлово-комунальним господарства.

Національні особливості розвитку кожної країни зумовлюють різноманітність взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади у сфері розподілу доходних джерел між державним та місцевими бюджетами. Так, якщо у Великобританії, де самоврядування не набуло значного розвитку, в кінці XX століття лише близько усього 14% сукупних доходів формувалося з податкових надходжень, а решта - за рахунок державних субсидій та субвенцій, то у Швеції, де в результаті проведених реформ було досягнуто високого ступеня децентралізації і автономії місцевих властей, власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів складали наприкінці 1990-х років 70,1% і лише 19,1% -державні субсидії.

Таблиця 8.5

Структура доходів бюджетів органів місцевого самоврядування зарубіжних країн (%)

Країни Податкові доходи Неподаткові доходи Доходи від капіталу Гранти
Усього Доходи,прибутки, заробітки У тому числі податки на
Майно Товари та послуги
США 39.3 2.4 28.9 8.1 23.0 0.1 37.6
Австрія 59.9 22.8 4.9 19.3 18.8 1.6 19.7
Великобританія 13.7 - 13.6 - 12.9 2.8 70.6
Данія 46.7 43.3 3.3 - 8.0 0.8 44.5
Іспанія 50.1 9.8 15.1 22.2 13.0 2.2 34.7
Італія 38.0 11.6 1.6 48.8
Німеччина 39.9 20.9 4.6 34.6
Норвегія 44.3 39.8 4.2 0.3 17.4 0.7 37.6
Фінляндія 46.6 30.2 2.0 21.2
Франція 47.2 7.2 16.8 5.1 18.1 0.5 34.2
Швеція 70.1 70.1 - 10.5 0.3 19.1

 

Існують значні відмінності також і в складі податкових доходів місцевої влади (див. табл. 8.6). У Великобританії вони майже повністю формуються за рахунок одного майнового податку, що є винятком із загально розповсюдженої практики місцевого оподаткування із застосуванням великої кількості дріб'язкових податків, які у платників створюють ілюзію невеликого податкового тягаря. Окрім Великобританії, майнові податки відіграють суттєву роль у доходах місцевих бюджетів США - наприкінці XX століття за їх рахунок було забезпечено надходження більше ніж 45% власних доходів бюджетів місцевого самоврядування або більше 70% податкових надходжень місцевих бюджетів; в Іспанії - більше 20% власних доходів або 30% податкових надходжень місцевих бюджетів; у Франції - більше 25% власних доходів або 35% податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Таблиця 8.6

Майнові податки в доходах органів місцевого самоврядування зарубіжних країн наприкінці 1990 – х років

(%)

 

Країни Частка у власних доходах органів місцевого самоврядування Частка у податкових надходженнях органів місцевого самоврядування
США 46.2 73.4
Австрія 6.2 8.3
Великобританія 45.9 99.3
Іспанія 23.1 30.2
Німеччина 9.5 20.9
Норвегія 6.7 9.4
Франція 25.6 35.7

 

У країнах Північної Європи, які характеризуються найвищими показниками життєвого рівня і, відповідно, високими податками, у формуванні доходів місцевих бюджетів велику роль відіграють муніципальні прибуткові податки.

Складовою місцевих фінансів є фінанси підприємств комунальної форми власності. Виходячи з особливостей форм власності та господа­рювання, підприємствам комунальної форми власності притаманні пев­ні специфічні ознаки. Комунальна форма власності є складовою мате­ріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність господарських структур будь-якої форми власності в Україні. Однак щодо права власності на майно, яке перебуває в їх розпорядженні та формуванні, й у використанні фінан­сових ресурсів вони мають певні особливості.

Більшість вітчизняних підприємств комунальної форми власності функціонують у формі комунальних унітарних підприємств.

Згідно з Господарським кодексом України комунальне унітарне під­приємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комуналь­ної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управ­ління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представни­ком власника — відповідної територіальної громади і виконує його фун­кції в межах, визначених чинним законодавством.


Таблиця 8.7

Структура видатків органів місцевого самоврядування зарубіжних країн наприкінці 1990-х років

 

Видатки Великобританія (1998 р.) Данія (1994 р.) Іспанія (1996 р.) ФРН (1996 р.) США (1997 р.) Норвегія (1997 р.) Франція (1993
Загальні громадські послуги 3,3 7,4 5,4 5,4 10,6
Громадський порядок та безпека 12,3 0,4 4,3 3,4 10,1 0,9 2,3
Освіта ; 28,7 10,9 2,6 44,1 24,1 19,6
Охорона здоров'я - 14,8 4,7 14,5 9,3 30,3 2,3
Соціальний захист та соціальне забезпечення   21,7- 24,6 7,8 , 17,3- 17,7
Житлове будівництво та комунальні зручності 5,4 2,3 9,3 15,3 1,9 6,7 24,1
Розважальна, культурна та релігійна діяльність 0,02 5,7 3,1 4,5 7,7
Паливо та енергія - 0,2 - 0,1 - - 4,2
Сільське господарство, лісове господарство, рибальство, мисливство 0,1 0,00 1,1 0,6 0,5    
Транспорт і зв'язок 4,9 3,1 5,8 4,7 3,6
Інші послуги з економіки 2,9 2,7 4,1 0,4 0,7 -
Інші видатки 1,1 29,6 5,3 11,6 5,4 7,9
Разом

Причому в країнах з соціально орієнтованою економікою частка видатків соціального спрямування досягає максимального значення (Данія - 84%, Норвегія - 72%), у федеративних країнах і Великобританії, де місцеве самоврядування обмежене, - знаходиться

 

Ієрархію реалізації майнового права комунальної власності та управ­ління комунальним майном, що належить територіальним громадам, можна представити за допомогою схеми (рис. 8.3).

До комунальної власності територіальних громад належать об'єкти комунальної власності кожної з територіальних громад регіону та об'єк­ти спільної комунальної власності цих територіальних громад, які за­довольняють колективні потреби усіх територіальних громад регіону.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, утворюють, реорганізовують і ліквідову­ють комунальні підприємства, організації та установи, а також контро­люють їх діяльність. Міські, селищні ради мають право здійснювати всі повноваження щодо їх комунальної власності, передбачені законом (ви­конувати всі майнові операції, передавати об'єкти в постійне або тимча­сове користування юридичним і фізичним особам, продавати та купува­ти, використовувати як заставу тощо). За необхідності міська та селищ­ні ради можуть прийняти рішення про передачу окремих повноважень щодо управління комунальною власністю іншим утвореним ними орга­нам або їх структурним підрозділам, визначивши межі цих повнова­жень та умови їх здійснення.

Взаємовідносини органів місцевого самоврядування з комунальними підприємствами будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності. Це виявляється у праві на відчуження та передачу комунального майна в іншу форму власності, встановленні частки при­бутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, залученні на договірних засадах коштів на будівництво, розширення, ремонт і утри­мання на пайових засадах об'єктів соціальної та виробничої інфраструкту­ри і на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища тощо.

Згідно з чинним законодавством України можуть функціонувати два види комунального унітарного підприємства: комунальне комерційне підприємство (майно закріплюється за таким підприємством з правом повного господарського відання) та комунальне некомерційне підприєм­ство (майно закріплюється за таким підприємством з правом оператив­ного управління). Право повного господарського відання майном нале­жить підприємствам, які функціонують у режимі комерційного розра­хунку та самоокупності. Окремі підприємства, наприклад міський елек­тротранспорт, володіють майном з правом оперативного управління.

Комунальне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на засадах господарської автономії, комерційного роз­рахунку і несе відповідальність за результатами своєї діяльності усім своїм майном. Майно закріплюється за підприємством з правом повного господарського відання, обсяг повноважень якого визначається законо­давчими актами України і статутом підприємства. Характерною особли­вістю є те, що до реєстрації таких підприємств їх статутні фонди мають бути повністю оплачені власником. Якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів комунального комерційного підприємства буде меншою, ніж розмір статутного фонду, передбаченого статутом під­приємства, реєстрація підприємства може бути скасована господарським судом.

Комунальне комерційне підприємство зобов'язане приймати та ви­конувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і завдання, а також враховувати їх у процесі фор­мування виробничої програми, визначенні перспектив свого економіч­ного та соціального розвитку й виборі контрагентів. Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридич­ним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Кому­нальне комерційне підприємство має право відчужувати, віддавати в за­ставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в орен­ду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, як правило, на конкурентних засадах, і лише за попередньою згодою орга­ну, до сфери управління якого воно належить.

Рис. 8.3. Ієрархія реалізації майнового права комунальної власності та управління комунальним майном

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до ос­новних фондів комунального комерційного підприємства, спрямовують­ся на інвестування виробничої діяльності цього підприємства.

Комунальне некомерційне підприємство здійснює господарську ді­яльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управлін­ня якого воно належить.

Майно комунального некомерційного підприємства становлять основ­ні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відоб­ражається в самостійному балансі підприємства. Підприємство володіє та користується зазначеним майном, здійснюючи право оперативного управління.

Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йо­му органом управління; доходи, одержані від реалізації продукції, а та­кож від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних папе­рів; позичені кошти; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; інші джерела, не заборонені законодавством України. Комунальне некомер­ційне підприємство може одержувати кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить.

Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить комунальне некомерційне підприємство, здійснює контроль за викори­станням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Комунальне некомерційне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно належить.

Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого на­лежить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобо­в'язаннями підприємства.

Орендодавцями комунального майна можуть бути органи, уповнова­жені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими ра­дами управляти майном, — відповідно щодо майна, яке належить Авто­номній Республіці Крим або є у комунальній власності, комунальні під­приємства — щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з доз­волу зазначених органів, — також щодо цілісних майнових комплек­сів, їх структурних підрозділів і нерухомого майна.

Майно, що є комунальною власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом місцевого самоврядування, що здійс­нює управління цим майном. Земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси комунальних підприємств та їх структурних підрозділів не можуть бути об'єктами лізингу.

Щодо організаційно-правової форми організації діяльності комуналь­них підприємств, то характерним є те, що вони не можуть бути створені у формі командитних товариств, повних господарських товариств і то­вариств з додатковою відповідальністю.

Розглянемо докладніше особливості фінансової діяльності підпри­ємств комунальної форми власності.

Діяльність таких підприємств має комплексний міжгалузевий харак­тер і безпосередньо впливає на умови проживання, праці та відпочинку людей. Мета їх діяльності — якісне обслуговування замовників та насе­лення щодо надання відповідних товарів і послуг. Ці підприємства, бу­дучи складовою місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин (рис. 8.2).

Фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності опо­середковує собою систему грошових відносин, які виникають у зв'язку з формуванням та використанням фінансових ресурсів з метою забезпе­чення ефективного функціонування відтворювального процесу і со­ціальної сфери.

У процесі своєї діяльності комунальні підприємства безпосередньо вступають у такі грошові відносини:

а) взаємовідносини підприємств з бюджетною системою і цільовими державними фондами з приводу сплати податкових платежів та бюджетного фінансування у вигляді асигнувань та соціальних трансфертів на капітальні вкладення, капітальний ремонт, відшкодування різниці в цінах і тарифах, фінансування поточних витрат, цільових програм тощо;

б) відносини комунальних підприємств із страховими організаціями
з приводу страхування та отримання відшкодування у разі настання
страхових випадків (страхування відповідальності підрядників, страхування відповідальності управляючих компаній, страхування цивільної
відповідальності власників і орендарів, іпотечне страхування);

в) відносини, пов'язані з формуванням та розподілом грошових дохо­
дів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств (так, під час розподілі отриманої виручки її частину підприємства спрямовують передусім на відшкодування вартості спожитих у
виробництві основних фондів і оборотних активів, потім — на відшко­дування живої праці, а з частини, що залишилася, формується чистий
дохід);

г) взаємовідносини між підприємствами комунальної форми власності при внутрішньогалузевому перерозподілі прибутку, амортизації, кош­тів на капітальний ремонт із розпорядження місцевих органів влади;

д) відносини з банківською системою у зв'язку з отриманням і пога­шенням кредитів на капітальні вкладення та інші інвестиції в комунальний сектор економіки, а також з приводу сплати відсотків за банківськими позиками;

є) відносини комунальних підприємств зі своїми вищими за рівнем управлінськими структурами в межах внутрішньоструктурного або внут­рішньовідомчого перерозподілу грошових коштів.

Основою організації фінансових відносин суб'єктів господарювання всіх форм власності, у тому числі комунальної, є наявність фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для здійснення господарської та комер­ційної діяльності власника.

Під фінансовими ресурсами підприємств комунальної форми власно­сті слід розуміти сукупність грошових коштів, резервів і надходжень цільового призначення, що є в розпорядженні підприємств, які закріп­лені за ними на правах оперативного управління або повного господар­ського відання і використовуються на власні статутні потреби.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні та залучені кошти. До власних коштів належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, вало­вий дохід і прибуток. До залучених — бюджетні асигнування, кредити банків.

Первинне формування цих ресурсів проводиться в період створення підприємства шляхом формування статутного фонду, що складається з основних засобів і оборотних коштів. Статутний фонд комунального уні­тарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить, у період до його реєстрації як суб'єкта господарювання. Мі­німальна величина статутного фонду такого підприємства встановлюєть­ся відповідною місцевою владою.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і структура зале­жать від функціонального призначення підприємства.

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні та інші рахунки підприємства у банках та в касу підприємства.

Найбільша частка грошових надходжень підприємств належить дохо­дам від операційної (основної) діяльності та іншим операційним доходам.

Згідно з національним положенням (стандартом) бухгалтерського об­ліку 15 "Дохід", грошові надходження (доходи) підприємств класифі­куються за такими групами:

· дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

· інші операційні доходи;

· фінансові доходи;

· інші доходи;

· надзвичайні доходи.

У доходах від операційної (основної) діяльності значне місце займа­ють доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підпри­ємств комунальної форми власності — це сума коштів, яка надійшла на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від про­дажу товарів покупцям, виконання робіт та надання послуг споживачам. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

На величину виручки від реалізації продукції впливають два основні чинники:

· обсяг продукції (товарів, робіт, послуг), що підлягає реалізації;

· рівень реалізаційних цін (тарифів).

Підприємства комунального господарства за специфікою їх діяль­ності, як правило, є на локальних (місцевих) ринках природними моно­полістами. В економічній теорії під природною монополією розуміється така ситуація на ринку, коли задоволення попиту на ньому найефек­тивніше за відсутності конкуренції. Визначають три необхідні умови існування природної монополії:

· істотний ефект масштабу (зі зростанням обсягу виробництва витра­ти на одиницю продукції істотно знижуються, причому найбільший ефект досягається, коли один виробник охоплює весь ринок);

· низька еластичність попиту за ціною (попит на такому ринку мало залежить від ціни на товари і послуги природних монополій);

3) низький ефект заміщення (товари та послуги природних моно­
полій унікальні для споживача і їх не можна замінити в споживанні іншими товарами або послугами).

Той факт, що більшість підприємств комунальної форми власності відповідає всім умовам природної монополії, визначає необхідність кон­тролю за цінами на продукцію (роботи, послуги), що надаються ними. В нашій країні це здійснюється шляхом прямого регулювання цін і та­рифів відповідними органами місцевої влади.

Згідно з Господарським кодексом України державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комуналь­них цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і винагород постачальникам, граничних нормативів рентабельності або шля­хом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Тариф— це ставка плати, яка встановлюється за кожну одиницю наданих послуг. Тарифи на послуги комунальних підприємств є різнови­дом відпускних цін, встановлення яких вимагає економічного обґрун­тування. Це означає, що економічно обґрунтовані тарифи відображають суспільно необхідні витрати на виробництво і реалізацію послуг, а та­кож створюють можливість рентабельної роботи при досягненні необхід­них споживачам результатів.

Тобто структура ціни продукції (роботи, послуги) комунального під­приємства має дві складові: собівартість, що виражає в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію послуги, та обсяг прибутку, який регулюється за допомогою показників рентабельності, встановлюваних державою.

Відповідно до чинного законодавства у випадку встановлення фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку підприємствами комунальної форми власності, органи місцевого самоврядування зобов'язані надати цим підприємствам дотації.

Аналогічно з суб'єктами господарювання інших форм власності під­приємства комунальної форми власності визначають як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому може використовуватися метод прямого рахунку (врахування кількості реалізованих виробів (робіт, послуг) та їхньої реалізаційної ціни з додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів), укрупнений метод (враховуючи товарний випуск виробів (робіт, послуг) у плановому періоді, залишки виробів на початок та на кінець планово­го періоду) та комбінований метод (застосування сукупності двох попе­редніх методів до різної номенклатури виробів (робіт, послуг)).

Отже, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є основ­ним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію про­дукції, утворення доходів та формування фінансових ресурсів. Від її ве­личини залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність та повнота податкових пла­тежів, погашення банківських кредитів тощо, що в кінцевому підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Абсолютну ефективність діяльності будь-якого суб'єкта господарю­вання характеризує прибуток. В умовах ринкової економіки прибуток є важливим фактором стимулювання виробничої та комерційної діяль­ності підприємства й утворює фінансову основу для її розширення, за­доволення матеріальних і соціальних потреб трудового колективу.

Таким чином, прибуток підприємства комунальної форми власності є грошовим вираженням частини грошових надходжень, утворюваних підприємством. Він створюється в результаті як основної діяльності (во­допостачання, водовідведення, теплопостачання, перевезення пасажи­рів тощо), так і інших видів господарської діяльності (виконання різ­них робіт і надання господарських послуг), проте значну частку в його обсязі займає прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток є частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксу­ється регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за пев­ний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Аналогічно будь-якому суб'єкту господарювання виробничої сфери прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємств комунальної форми власності безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, полуг) та її собі­вартості.

Для підприємств комунальної форми власності виробнича собівар­тість робіт (послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витра­ти підприємства на їх виробництво (надання).

Згідно з вимогами бухгалтерського обліку виробнича собівартість ре­алізованих робіт (послуг) складається з витрат, пов'язаних з операцій­ною діяльністю підприємства, які включаються до собівартості реалі­зованих послуг, що визначається згідно з П(С)БО 16 "Витрати" та 9 "За­паси".

Таким чином, операційна собівартість робіт (послуг) — це вира­жені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво і збут, а також загальногосподарські витрати на обслуговування та управ­ління підприємством.

У бухгалтерському обліку такі витрати є витратами операційної (ос­новної) діяльності підприємства, а також інших видів діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою. Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" витрати операційної діяльності підприємств поділяють на собівартість реалізова­них робіт (послуг) (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати) та витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованих робіт (послуг) (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості про­дукції (робіт, послуг) установлюється самим підприємством залежно від специфіки його діяльності.

Процес формування прибутку схематично можна зобразити так (рис. 8.4).

Прибуток, отриманий підприємствами комунальної форми власно­сті, розподіляється за загальними правилами розподілу прибутку, які діють у країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовуєть­ся на формування фінансових ресурсів держави, частина прибутку мо­же бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозпо­ділу між іншими підприємствами комунальної форми власності. Чи­стий прибуток підприємств, як правило, спрямовується на розвиток ді­яльності, задоволення соціальних потреб тощо.

Прибуток комунальних підприємств підлягає оподаткуванню подат­ком на прибуток у загальноприйнятому порядку. 100 % податку на при­буток підприємств комунальної власності зараховується до місцевого бюджету, оскільки згідно з підпунктом 15 п. 1 ст. 69 Бюджетного кодек­су України встановлено, що такий податок належить до доходів місце­вих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Враховуючи те, що Законом України "Про внесення змін до Зако­ну України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР не надано повноважень органам місцевого само­врядування стосовно встановлення пільг зі сплати податку на прибуток підприємств комунальної форми власності, а водночас цей Закон вста­новлює спеціальні норми щодо оподаткування прибутку підприємств, які мають пріоритет над загальними, визначеними Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. № 1251-ХП, органи місцевого самоврядування не мають права на надання пільг зі сплати податку на прибуток підприємствам комунальної форми власності6.

Місцеві органи влади в межах їх виняткової компетенції можуть на­давати комунальним підприємствам пільги або повністю звільняти від оподаткування за місцевими податками і зборами в тій частині, в якій ці податки зараховуються до місцевих бюджетів.

Оскільки майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються також кошти місцевих бюджетів та кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими під­приємствами.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансування підпри­ємств комунальної форми власності має свої особливості, оскільки роз­починається з визначення доходів цих підприємств. Як правило, дохо­ди підприємств комунальної форми власності значно менші, ніж видат­ки, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фі­нансові органи планують державну дотацію в обсязі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо плануються до­тації з урахуванням не тільки функціонального призначення підпри­ємств, а й напряму їх надання. Крім того, у дотації комунальним під­приємствам може закладатися прибуток, обсяг якого залежить від ста­ну місцевого бюджету, звідки планується отримати кошти7.

Як відомо, будь-якому підприємству для його нормального функціо­нування потрібен основний і оборотний капітал.

Основні засоби (фонди) підприємства — матеріальні активи, які під­приємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких стано­вить більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Міське господарство має у своєму розпорядженні значні основні фон­ди. Проте, їх структура на різних підприємствах комунальної форми власності неоднакова, оскільки зумовлюється характером їх господар­ської діяльності. Так, до житлового господарства належать будівлі та споруди (житлові будинки, господарські споруди і т. ін.). На частку житлових будинків припадає більше 90 % вартості основного капіталу. В житловому господарстві зосереджена майже п'ята частина всіх основ­них фондів країни. Експлуатація житлових фондів здійснюється за ра­хунок платежів населення, бюджетних коштів та інших надходжень. До складу основних фондів комунального господарства разом з вироб­ничими фондами входять фонди зовнішнього впорядкування: набереж­ні, тротуари, мости й інші споруди. Основними фондами підприємств — постачальників комунальних послуг можуть виступати об'єкти інже­нерної інфраструктури, передавальні пристрої, комунікації.

Відтворення основних фондів здійснюється за рахунок амортизації на реновацію, частини прибутку при його розподілі, довготермінових кредитів банку і коштів місцевих бюджетів. На неприбуткових підпри­ємствах комунального господарства капітальні вкладення і капіталь­ний ремонт здійснюються в основному за рахунок коштів бюджету. Не­матеріальні активи комунального підприємства можуть бути представ­лені витратами на обслуговування та освоєння нових методів і техноло­гій виробництва тощо.

Отже, сукупність реального основного капіталу і нематеріальних ак­тивів в масштабі підприємства є основним капіталом. Всі складові ос­новного капіталу в момент їх зарахування на баланс підприємства оці­нюються за балансовою вартістю. В цілому від оптимальної структури основного капіталу і відповідної ефективності його використання зале­жать всі основні показники фінансово-господарської діяльності підпри­ємства.

Одним із джерел формування фінансових ресурсів підприємств кому­нальної форми власності є амортизаційні відрахування.

Усі основні фонди в процесі експлуатації зношуються, тобто їх балан­сова вартість зменшується. Величина такого зменшення визначається амортизацією. Тобто амортизація — це систематичний розподіл варто­сті основних засобів протягом терміну їх корисного використання (екс­плуатації).

В Україні підприємства можуть застосовувати на власний вибір ме­тоди нарахування амортизації передбачені податковим законодавством (Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змі­нами та доповненнями) або П(С)БО 7 "Основні засоби"). Згідно з остан­нім амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріаль­них активів) нараховується із застосуванням прямолінійного зменшен­ня залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової варто­сті, кумулятивного та виробничого методів.

Підприємствам надається право самим визначити методику нараху­вання амортизаційних відрахувань за своїми основними фондами. Су­ми амортизаційних відрахувань вилученню в бюджет не підлягають. Ха­рактерним є те, що для комунального комерційного підприємства спи­сання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого належить це підприємство.

Для нормального функціонування підприємства комунальної форми власності поряд з основними виробничими фондами повинні мати у своєму розпорядженні й оборотні кошти.

Оборотні кошти — це авансована в оборотні виробничі фонди і фон­ди обігу сукупність коштів, яка опосередковує їх рух у процесі круго­обігу9. Тобто це засоби, які необхідні для забезпечення безперервної діяльності підприємства і які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Оскільки оборотний капітал має перебувати одночасно у формі вироб­ничих запасів, у процесі обслуговування і т. ін., підприємство повинно мати в своєму розпорядженні одночасно і оборотні виробничі фонди, і фонди обігу. їх наявність створює необхідні умови для кругообігу гро­шових коштів, кінцевим результатом якого є отримання прибутку. То­му кожне комунальне підприємство повинно мати такий оборотний ка­пітал, який забезпечив би йому можливість придбання необхідних обо­ротних коштів і був достатнім для забезпечення виробничого процесу (надання послуг).

Отже, для здійснення господарської діяльності комунальні підпри­ємства мають у своєму розпорядженні власні оборотні кошти, які поді­ляються на нормовані та ненормовані.

На відміну від промислових підприємств, де власні оборотні кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у підприємств комунальної форми власності частка оборотних коштів у загальному ка­піталі підприємства неістотна. У складі нормованих оборотних коштів немає статей "Сировина, матеріали й купівельні напівфабрикати", "Го­това продукція", "Незавершене виробництво". Одна з характерних ста­тей оборотних коштів комунальних підприємств — "Абоненти", яка фор­мується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалі­зовану продукцію. Планова необхідність у власних оборотних коштах визначається на основі встановлених нормативів, виражених у днях. Норматив для малоцінного інвентарю







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.176.189 (0.033 с.)