Розподіл підприємств комунальної форми власності 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розподіл підприємств комунальної форми власності



за видами економічної діяльності, %

Види економічної діяльності підприємств Станом на 1 січня
  2005р. 2006р. 2007 р. 2008 р.
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 1,1 1,1 1,1 1,0
Промисловість 5,0 5,1 5,4 5,5
Будівництво 1,2 1,1 1,1 1,2
Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту 4,7 4,2 4,0 3,8
Готелі та ресторани 1,1 1,0 0,9 0,9
Транспорт і зв’язок 0,6 0,6 0,6 0,7
Фінансова діяльність 0,2 0,2 0,2 0,2
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам 6,7 6,7 6,8 6,6
Державне управління 27,1 26,3 25,3 24,8
Освіта 30,1 31,9 33,5 34,6
Охорона здоров’я та соціальна допомога 8,7 8,5 8,0 7,9
Колективні, громадські та особисті послуги 9,3 9,3 9,6 9,6
Інші 4,2 4,0 3,5 3,2
Всього 100,0 100,0 100,0 100,0

Джерело: Складено за даними: [209], [210], [211] та ОАО „Інформаційно-аналітичне агентство „Статінформконсалтинг”

 

Спираючись на власний ресурсно-фінансовий потенціал і потреби населення, органи місцевого самоврядування повинні обґрунтовувати стратегію свого розвитку і узгоджувати її зі стратегією національної економіки для успішного наповнення місцевих бюджетів шляхом використання муніципальної власності. За рахунок прибутку промислових, будівельних, транспортних та інших підприємств відшкодовувати збитки та покривати витрати на утримання соціально-культурних установ.

На сьогодні розподіл майна між державою та органами місцевого самоврядування практично вже завершений і більш актуальними є питання якісного управління наявною муніципальною власністю та забезпечення розвитку фінансових інструментів з метою збільшення надходжень від об’єктів муніципальної власності та задоволення потреб населення в муніципальних послугах згідно зі встановленими нормативами та національними стандартами.

Нинішньому процесу формування муніципальної власності притаманне проведення раціоналізації її структури шляхом здійснення приватизації. При цьому багато вчених і практиків відзначають, що приватизація ні в якому разі не повинна торкатися життєво важливих об’єктів, діяльність яких спрямована на першочергове задоволення потреб територіальної громади. Крім того, треба мати на увазі, що приватизація миттєво не збільшить обсяги виробництва і надання послуг.

Присутність підприємств муніципальної форми власності необхідна у всіх сферах, що забезпечують виконання важливих для територіальних громад функцій, у першу чергу соціальних: 1) отримання неповнолітніми повної загальної середньої та середньо-спеціальної освіти; 2) отримання комплексу послуг з охорони здоров’я, оздоровлення та відпочинку, розвитку фізкультури та спорту; 3) забезпечення населення лікарськими засобами та медикаментами за мінімальними цінами; надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку; 4) житлове будівництво; організація для малозабезпечених громадян, осіб похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, гуртожитків, закладів побутового обслуговування, продажу основних груп товарів у спеціальних магазинах за доступними цінами, а також безоплатного харчування; 5) збереження та розвиток народних традицій краю, культури та мистецтв.

Присутність має бути такою, що дозволить гарантувати надання відповідних послуг населенню та впливати на цінову ситуацію. Частка відповідного місцевого ринку, яка припадає на контрольовані територіальними громадами підприємства (заклади), має бути на рівні принаймні 30-35%, оскільки така частка вважається достатньою, щоб впливати на його кон’юнктуру. Крім того, відповідні суб’єкти господарювання мають визначати (задавати) цінові і споживчі стандарти відповідної продукції (товарів, послуг). Кількість таких підприємств (закладів) має бути мінімальною, оскільки це прямо впливає на ефективність управління ними та контроль за їх діяльністю, а, отже, вони мають бути достатньо потужними. Ці підприємства повинні стабілізувати відповідні ринки та унеможливлювати їх дестабілізацію. Крім того, вони мають концентрувати організаційні та фінансово-інвестиційні ресурси громади для реалізації важливих проектів у відповідних сферах і галузях життєдіяльності регіону.

Контрольовані місцевими територіальними громадами суб’єкти господарювання, на нашу думку, доцільно розділити на дві групи.

Перша група – це муніципальні підприємства, що забезпечують виконання важливих для територіальних громад функцій, про які йшлося вище. До цієї категорії слід віднести ті, в яких присутність приватного капіталу є небажаною через можливість зміни профілю суспільно необхідної діяльності (знову ж таки через низьку рентабельність), послаблення вимог (стандартів) щодо діяльності суб’єктів господарювання та зміни їхньої продукції (асортименту, ціни). Сюди можна віднести заклади дитячого виховання, освіти, науки, культури та мистецтва, медичного і санаторно-курортного забезпечення, що є об’єктами права муніципальної власності.

До цієї групи муніципальних підприємств також слід зарахувати місцеві ринки. Вони виконують важливу соціальну функцію – забезпечують прямий доступ дрібних товаровиробників, у тому числі фізичних осіб, до споживачів (жителів регіону). Усунення посередників знижує ціни на продукцію і одночасно заохочує дрібних товаровиробників до розвитку, сприяючи зміцненню малого бізнесу, зайнятості населення та підвищенню його доходів. Крім того, місцеві ринки – це джерело стабільних доходів територіальних громад від оренди та ринкового збору, а їхнє обладнання не потребує значних інвестиційних ресурсів. До цієї групи належать і торговельні та торговельно-побутові комплекси, що перебувають у власності територіальних громад.

Такі муніципальні підприємства не повинні бути об’єктом оренди комерційних структур або відчуження. У разі їх незадовільної роботи або невиконання ними інших, покладених на них важливих для громади завдань, має бути розглянуто питання щодо покращення менеджменту, реструктуризації тощо. Тобто мають бути застосовані відповідні санаційні процедури, але без зміни муніципальної форми власності. Бажано, щоб це було закріплено на законодавчому рівні. В іншому разі такі об’єкти будуть відчужуватись на користь наближених комерційних структур.

Друга група – це господарські товариства з контрольним пакетом акцій (часток, паїв) у муніципальній власності. До цієї групи має належати решта контрольованих територіальною громадою підприємств вищезазначених сфер економічної діяльності, в які доцільно залучати приватний капітал. Перш за все, через їхню високу капіталоємність і потребу в інвестуванні.

Крім того, як було показано раніше, для більшої стабільності, керованості економікою регіону та виходячи з інтересів забезпечення соціальної стабільності і недопущення подальшого соціального розшарування громадян доцільно на певний час зберегти у власності територіальних громад деякі інші підприємства. До таких слід віднести: 1) підприємства, аварії на яких можуть мати характер екологічної катастрофи; 2) підприємства-монополісти на регіональному ринку, що виробляють важливу для регіону продукцію; 3) підприємства, що працюють у секторах економіки з високим рівнем монополізації; 4) підприємства, що стабільно приносять значні прибутки, 5) інфраструктурні об’єкти – шляхи, вулиці та їхнє освітлення, мости, вокзали, аеропорти [58, с. 309–312].

Відповідно до закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (пункт 30 частини 1 статті 26), перелік об’єктів муніципальної власності, які не підлягають приватизації, затверджується виключно на пленарному засіданні місцевої ради. У зв’язку з цим доцільно, враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн, включити в законодавство України поняття „муніципальна казна”, визначивши склад цієї казни як виключну власність територіальної громади. До об’єктів, які мають режим виключного права муніципальної власності, крім вищеназваних, можна також зарахувати природні ресурси і природні об’єкти місцевого значення, крім категорії земель, які дозволені до продажу; кладовища; звалища і місця захоронення відходів; вулиці, проїзди, дороги, парки, ботанічні і зоологічні сади, дендрарії, заповідники, заказники, природні ландшафти, пам’ятники природи; місцеві оздоровчо-лікувальні території і зони; місцеві пам’ятники історії та архітектури; енергетичні системи місцевого значення; соціальне і службове житло зі складу житлового фонду територіальної громади; соціальні готелі [224, с. 174].

До об’єктів виключної власності територіальної громади за рішенням відповідної ради або місцевого референдуму можуть бути віднесені й інші об’єкти із числа тих, що перебувають у муніципальній власності. Об’єкти цієї категорії не можуть бути передані іншим власникам (у державну чи приватну власність). Вони можуть перейти у власність іншої територіальної громади в результаті зміни меж адміністративно-територіальних утворень, об’єднання кількох територіальних громад в одну.

Слід зазначити, що підприємства всіх інших галузей і видів діяльності, які не характерні для муніципальної власності, такі як підприємства торгівлі, побутових послуг, громадського харчування, легкої, харчової промисловості, будівництва, цілісні майнові комплекси та недобудовані об’єкти тощо можуть і повинні бути приватизовані в першу чергу шляхом продажу на аукціонах і конкурсах, так як ці об’єкти зі швидким обігом капіталу є найбільш привабливими для приватних інвесторів. Бажано, щоб ці об’єкти потрапили у власність одного або обмеженої кількості власників, які були б зацікавлені в ефективній роботі підприємства, в укріпленні його позицій у конкурентній боротьбі, підвищенні якості продукції і наданні послуг.

Вищезазначений перелік – це не більш ніж орієнтир. Він не є ні вичерпним, ні обов’язковим. У статутах адміністративно-територіальних утворень повинен бути визначений перелік об’єктів муніципальної власності, які не підлягають приватизації.

За даними Міністерства юстиції України, на 19 жовтня 2009 року тільки 1341 територіальна громада мала зареєстровані статути територіальних громад, що становило 11,7 % від загальної кількості територіальних громад (наразі в Україні налічується 11521 територіальна громада). Перед місцевими радами стоїть нагальне питання – запровадити механізми участі громади у процесі вирішення питань місцевого значення.

При формуванні ефективної структури муніципальної власності необхідно враховувати не тільки сутність муніципальної власності, але й особливості сучасного рівня економічного й правового розвитку інституту місцевого самоврядування в нашій країні. Відповідно до цих вимог на даний момент до складу комунальної власності повинні входити такі групи об’єктів:

1) об’єкти соціального та інфраструктурного призначення. Дана група об’єктів дає можливість реалізувати сутність муніципальної власності, тобто дає можливість виконувати муніципальній власності сукупність соціальних і відтворювальних функцій, забезпечуючи тим самим вирішення питань місцевого значення й задовольняючи потреби місцевого населення.

2) об’єкти, призначені для залучення в господарський обіг з метою формування додаткових власних джерел фінансових ресурсів і поповнення місцевого бюджету. Це дасть можливість для муніципальної власності виконувати функції по забезпеченню економічного розвитку місцевого самоврядування й створенню умов для його фінансової самостійності.

Для реалізації описаного підходу, на наш погляд, законодавчі органи влади повинні закріпити обов’язковий мінімум об’єктів власності соціального й інфраструктурного призначення, які кожне адміністративно-територіальне утворення зобов’язане мати у своїй власності для забезпечення потреб місцевого населення на належному рівні. Структура й характеристики іншої частини муніципальної власності визначаються на місцевому рівні. Співвідношення між економічною й соціальною складовою муніципальної власності повинне визначатися особливостями кожного окремого адміністративно-територіального утворення.

Запропонований підхід до формування структури муніципальної власності відповідає основному призначенню даного виду власності як основи забезпечення потреб територіальної громади й вирішення питань місцевого значення. Загалом проведений аналіз структури муніципальної власності показує, що її удосконалення є важливим фактором подолання загальної збитковості цього сектора, зростання його економічної ефективності, забезпечення прибутковості.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте сутність поняття „оптимізація структури муніципальної власності”.

2. Проаналізуйте зміни кількісних показників і структурних характеристик муніципального сектору з 1993 р. по 2012 р. в Україні.

3. Проаналізуйте фінансово-економічний та технічний стан житлово-комунального господарства Україні.

4. Охарактеризуйте розподіл підприємств муніципальної форми власності за видами економічної діяльності в Україні.

5. Визначте перелік об’єктів, перебування яких у муніципальній власності певного адміністративно-територіального утворення є доцільним.

 

ТЕМА 6



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 141; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.117.191 (0.023 с.)