Управління стресами особового складу

140. Підрозділи Сухопутних військ нерідко впродовж тривалого часу беруть участь у безперервних бойових діях в особливих та екстремальних умовах. Безперервні дії – це бойові дії, які продовжуються на високому рівні напруженості протягом тривалого часу. Упродовж безперервних дій командири підрозділів і солдати повинні думати, приймати рішення і діяти швидше, ніж ворог. Командири підрозділів зобов’язані знати наміри вищих і молодших командирів (сержантів). Вони повинні бути здатними діяти безпосередньо і синхронно, хоча ситуація й обстановка можуть стрімко змінюватися, а комунікації руйнуватися. Цей безперервний цикл денних і нічних дій буде постійно пов’язаний із впливом бойових факторів і чинників, що знижуватиме ефективність дій командирів підрозділів та їх підлеглих на якийсь час. Командирам необхідно вживати заходів щодо зменшення цього впливу.

Безперервні бойові дії змушують командирів підрозділів і солдатів виконувати обов’язки при несприятливих умовах, формують відповідну поведінку і викликають помилки в бойовій роботі і, можливо, призводять до виникнення бойового стресу (додаток 10).

141. Діяльність військовослужбовців відбувається в особливих і екстремальних умовах. Командир підрозділу повинен чітко уявляти критерії готовності особового складу в особливих і, в першу чергу, в екстремальних умовах. Умови, що висувають підвищені вимоги до військовослужбовця, називаються особливими умовами службової діяльності. До таких умов відносяться:

- роботи в унікальних умовах, що пов’язані з небезпекою для життя;

- висока відповідальність за рішення, що приймаються;

- ускладнення виконуваних функцій;

- збільшення темпу діяльності;

- монотонність роботи в умовах очікування сигналу до екстремальних дій;

- суміщення різних за цілями дій в одній діяльності (так звана суміщена або роздвоєна діяльність);

- опрацювання великих обсягів і потоків інформації (так зване перевантаження інформацією);

- дефіцит часу на виконання необхідних дій.

Особливі умови службової діяльності військовослужбовців – є причиною помилок і зривів у службі, у виконанні обов’язків, незадовільно впливають на працездатність людини і стан її здоров’я.

Особливі умови службової діяльності завжди пов’язані із впливом екстремальних факторів або виникненням екстремальних ситуацій.

У залежності від ступеня періодичності, частоти їх виникнення і тривалості розрізняють такі особливі умови службової діяльності військовослужбовців:

1. Особливі умови службової діяльності, що відповідають тим ситуаціям, коли діяльність пов’язана з епізодичними діями екстремальних факторів.

2. Екстремальні умови службової діяльності (як крайня форма особливих умов), пов’язані з постійною дією екстремальних факторів.

Такий кількісний показник, що відрізняє особливі умови від екстремальних, у військовій психології поки що не визначений.

Сутність особливих і екстремальних умов така, що вони існують об’єктивно й їх принципово неможливо змінити, що виключає можливість активного впливу на них і створення для особового складу функціонального комфорту.

142. Діяльність військовослужбовців в особливих та екстремальних умовах вивчається командирами підрозділів шляхом аналізу взаємозв’язків тріади таких параметрів: характеристика екстремальних факторів (зовнішні умови діяльності); психологічні стани і властивості особистості (внутрішні умови діяльності); показники (результати) діяльності.

У цій тріаді особливо важливими є питання про субординацію зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) факторів, або, інакше кажучи, умов службової діяльності. Визначальними будуть однозначно суб’єктивні фактори, тому що зовнішні причини діють тільки безпосередньо через внутрішні умови (рис. 4.1).

Командир підрозділу повинен знати, що в тих самих умовах різні військовослужбовці будуть діяти якісно, але по-різному.

До зовнішніх (об’єктивних) факторів відносяться фактори середовища (проживання): шуми, вібрації, різного роду випромінювання, температурні умови, радіація тощо.

До факторів професійної діяльності (внутрішніх (суб’єктивних) відносяться такі: гіподинамія, монотомія, невагомість, суміщення дій, безперервність діяльності тощо). Крім того до цієї групи факторів зазвичай відносять інформаційні фактори: дефіцит часу, перевантаження інформацією, наявність перешкод, сенсорний голод тощо).

 

Екстремальні фактори

Психічний стан військовослужбовця

Результати службової діяльності

 

 

	Психічні властивості особистості військовослужбовця

 

Рис. 4.1. Схема психологічного вивчення командиром підрозділу діяльності військовослужбовців в екстремальних умовах

 

Психогенні фактори поділені на групи умовно, у зв’язку зі складністю їх відділення один від одного, і показані у додатку 1,2 та ст. 11 цієї Настанови.

Серед внутрішніх факторів значення мають особистісні характеристики. Вони класифікуються так:

- рівень загального інтелекту військовослужбовця (інтелектуальна гнучкість, загальна обізнаність, когнітивні гнучкість, практичне мислення, координація здібностей);

- рівень особистісної стабільності (надійність, резистивність до стресу, упевненість у собі, соціабельність, комунікативна здібності);

- відсутність напруженості, тривожності і психопатологічних симптомів;

- психодинамічні властивості військовослужбовців (нейротизм, екстроверсія – інтроверсія, тип вегетативної саморегуляції тощо).

143. Під впливом зовнішніх факторів і у залежності від особистісних характеристик у військовослужбовця формуються ті або інші психічні стани. Їх інтегральна характеристика в конкретних умовах службової діяльності називається функціональним станом. Функціональний стан військовослужбовця – це характеристика його психічного стану з точки зору ефективності функцій, що ним виконуються, і задіяних у цьому систем організму за критерієм надійності і внутрішньої ціни діяльності.

Функціональний стан військовослужбовця показує, наскільки він готовий до виконання тої чи іншої діяльності, чи достатньо для цього резервів його організму і наскільки вони надійні.

Основними видами функціональних станів військовослужбовців є:

1) стан оперативного спокою, що характеризує готовність військовослужбовця до виконання діяльності, але не відображають її специфіку;

2) стан адекватної мобілізації військовослужбовця, що включився в діяльність; при цьому зміни, що відбуваються в організмі, адекватні його діяльності;

3) стан динамічного неузгодження, що виникає у тому випадку, коли відповідь організму неадекватна навантаженню або психофізіологічна відповідь перевищує актуальні можливості військовослужбовця. Найхарактернішим видом динамічного неузгодження, що виникає в екстремальних умовах, є стрес. Момент переходу від стану адекватної мобілізації до стану динамічного неузгодження визначає стійкість військовослужбовця до стресу, або, іншими словами, стресостійкість.

Третя характеристика тріади – результат діяльності. Він оцінюється кількісними й якісними показниками, за допомогою яких відбувається співставлення результату або цілі діяльності. В залежності від цього командири підрозділів оцінюють чи досягнуті цілі діяльності, чи ні.

Основними показниками результативності (ефективності) службової діяльності військовослужбовців є продуктивність, якість і надійність. Між ефективністю службової діяльності і функціональним станом військовослужбовця існує складний діалектичний взаємозв’язок: виникаючи і розвиваючись у діяльності, функціональний стан суттєво впливає, а в екстремальних умовах визначає характеристики діяльності особового складу підрозділу.

144. Управління бойовими стресами – це часто вирішальний чинник, різниця між перемогою і поразкою у всіх формах збройної боротьби. Стресори – це факти бою, і військовослужбовці будуть стикатися з ними. Це – керований бойовий стрес (коли належним чином відбувається поєднання навчання, практичних дій і процесу командування особовим складом), який надає службовій діяльності необхідної пильності, прояву сили волі військовослужбовців у досягненні виконання завдань і поставлених цілей. Керований бойовий стрес може викликати в особового складу жертовність, самовідданість і героїзм. З іншого боку, безконтрольний бойовий стрес може викликати нестабільну, непередбачливу або шкідливу поведінку, яка руйнує або заважає виконанню поставлених завдань. Безконтрольний бойовий стрес може ослабити спільну бойову роботу і, можливо, принести ганьбу, смерть і поразку.

Будь-яке командування прагне нав’язати стільки стресових факторів ворожим солдатам, що вони втрачають свою волю до боротьби. Для досягнення перемоги в діях бойовий стрес повинен управлятися.

Відповідальність за контроль впливу зовнішніх і внутрішніх бойових стрес-чинників на особовий склад вимагає від командирів підрозділів організації безперервної взаємодії як з кожним окремим військовослужбовцем, так і між ними. Організація контрольованого впливу бойового стресу на військовослужбовців також включає діяльність медичного персоналу та офіцерів-психологів. Така взаємодія реалізується через молодших командирів (сержантів) і замикається на командирів на всіх рівнях управління.

Підготовка підрозділу повинна відбуватися на реалістичному фоні майбутніх бойових дій. Навчання особового складу підрозділу повинно ґрунтуватися на одиночній підготованості кожного військовослужбовця, зокрема на сформованості його навичок і вмінь. Формування цих психічних утворень і якостей у військовослужбовця командир здійснює на основі довіри і встановлення ефективного спілкування.

145. Стресостійкість особового складу та навички управління стресом забезпечують військовослужбовцям здатність ефективної діяльності у стані стресу. Основне завдання управління стресами військовослужбовців полягає в допомозі особовому складу підрозділу зберігати його ефективність і забезпечувати їх безпеку при здійсненні діяльності в зонах низької компетентності (дискомфорту) і некомпетентності (страху). Цільова група управління стресами – це військовослужбовці, які повинні залишатися ефективними, зберігаючи при цьому своє здоров’я і працездатність при здійсненні ними нової або складної для них діяльності, в умовах високої невизначеності, небезпеки або цейтноту, які знаходяться в нересурсних станах (втоми, дискомфорту, емоційного збудження або апатії тощо).

Командирам підрозділів іноді для покращення ефективності окремих видів діяльності особового складу доцільно підвищувати рівень стресу, оскільки прості, “рутинні” завдання легше вирішуються при підвищеному рівні стресу.

146. Вище командування повинно забезпечити необхідну інформацію, ресурси і гарантувати реалізацію стандартів лідерської поведінки командирів підрозділів та сержантського складу з метою управління бойовими стресами для посилення їх впливу на противника.

Командири підрозділів для контролю бойового стресу повинні:

- бути компетентними, відважними, щирими і турботливими;

- планувати дії щодо виконання завдань з якнайменшими втратами;

- встановити морально-психологічний і командний клімат для контролю стрес-чинників, особливо для формування згуртованого колективу;

- бути зразком етичної поведінки у діях, рішеннях і вчинках;

- спрямувати адміністративну і бюрократичні функції на потреби особового складу;

- забезпечувати первинні життєві потреби особового складу (їжа, одяг, сон тощо);

- планувати й організовувати жорстке, реалістичне навчання, яке б включало застосування зброї;

- забезпечувати особовий склад необхідною для нього інформацією;

- встановлювати взаємодію з медичним персоналом з метою спільного контролю впливу на особовий склад стрес-чинників за раніше визначеним порядком;

- планувати управління бойовим стресом в усіх діях;

- забезпечити молодших командирів (сержантський склад) необхідними інструкціями і керівництвом;

- гарантувати оцінювання ризиків до навчань і початку бойових дій;

- контролювати сержантський склад щодо управління бойовими стресами і заохочувати його успішні дії;

- бути на виду в особового складу;

- надавати приклад успішного контролю бойовими стресами;

- підтримувати (через позитивне командування і, за необхідності, з дисциплінарним впливом) високі стандарти міжнародного гуманітарного права.

147. Сержантський склад повинен щоденно, щогодини і щохвилини дотримуватися принципів управління бойовими стресами. Їх відповідальність частково поділяється з офіцерським складом. Сержанти для контролю бойового стресу повинні:

- бути компетентними, комунікабельними, відважними, відвертими і турботливими;

- планувати дії щодо виконання завдань з якнайменшими втратами;

- формувати в підрозділі згуртований колектив, у якому швидко адаптується поповнення;

- планувати і проводити жорстку реалістичну підготовку солдатів, яка відтворює бойові умови;

- піклуватися про солдатів (зокрема як лідери);

- забезпечувати фізичну придатність особового складу до ефективних дій;

- дбати про забезпечення солдатів їжею, водою, адекватним обмундируванням, житлом, засобами першої медичної допомоги;

- планувати й організовувати сон особового складу;

- отримувати точну інформацію від старших командирів, розсіювати чутки;

- заохочувати колективне використання психологічних ресурсів особового складу;

- опитувати підлеглих про їх подальші дії;

- підтримувати (через позитивне командування і, за необхідності, з дисциплінарним впливом) високі стандарти міжнародного гуманітарного права;

- рекомендувати зразкових солдатів для нагород і заохочень;

- визначати на ранніх стадіях вплив бойового стресу і надавати безпосередню підтримку солдатам;

- дбати про солдатів, що здатні ще виконувати обов’язки за інших, і забезпечувати їм додаткову підтримку;

- відсилати солдатів до підрозділу забезпечення через потребу у сні, продовольстві, забезпеченні гігієни й обмежувати виконання ними функціональних обов’язків з метою відновлення і повернення до підрозділу за 1-2 дні;

- направляти солдатів з випадками некерованого стресу для медичної евакуації і лікування;

- зустрічати солдатів після відновлення від бойової втоми і надавати їм відповідальну роботу.

148. Розуміння процесу впливу стресу на військовослужбовців було вдосконалене дослідженнями і досвідом бойових дій. Командир підрозділу (сержантський склад) при організації управління стресом військовослужбовця, формування його стресостійкості повинен розуміти, розрізняти і вміти пояснювати особовому складу такі основні категорії і поняття:

Стрес – (від англ. stress – тиск, напруження, зусилля) – стан психічної і фізіологічної напруги, який виникає в людини у процесі діяльності в найскладніших, важких умовах як у повсякденному житті, так і за особливих обставин у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стрес-фактори, психогенні фактори).

Це – неспецифічна відповідь організму на будь-який діючий подразник, що перевищує певний поріг. Цей поріг у кожної людини суворо індивідуальний і залежить від ряду зовнішніх і внутрішніх умов. З цього приводу різні військовослужбовці по-різному реагують на вплив тих самих подразників. Вони надходять як із зовнішнього середовища, так і з психіки людини. Роль подразника може відігравати і слово.

Під неспецифічною відповіддю організму розуміється стереотипна відповідь організму незалежно від природи подразника. Формування відповіді організму на подразник починається з надходження відповідного сигналу у центральну нервову систему. Під впливом стресора імпульс від кори головного мозку попадає у гіпоталамус (центр емоцій), потім відбувається стимуляція нервової системи, у результаті роздратовується мозкова речовина наднирників, яка збільшує віддачу адреналіну у кров. Це стимулює серцеву діяльність, виникає стадія тривоги, коли після деякого зниження опору організму починається мобілізація його ресурсів. Якщо навантаження продовжує зростати, тоді може настати зрив (прорив адаптаційного бар’єра).

Стрес може здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність, навіть до її повної дезорганізації. Тому перед командирами підрозділів постають завдання щодо вивчення адаптації воїна до складних, так званих екстремальних умов, а також прогнозування його поведінки в подібних умовах.

Це загальна сукупність пристосувально-захисних реакцій організму на будь-яку дію, що породжує фізичну чи психічну травму в людини. Стрес є системною відповіддю організму на дію хімічних, фізичних, механічних, біологічних і психічних подразників (стресорів). Він задіює фізіологічні механізми людини, які готують її тіло та психіку для боротьби або професійної діяльності.

Прикладами дії таких механізмів у людини є збудження нервової системи, поява адреналіну в крові, зміна кровотоку в різних частинах тіла тощо. Проте стрес неоднаково діє на збудження або неспокій. Він залучає фізіологічні і психічні процеси, які іноді гальмують збудження і неспокій. При стресі в людини також проявляються емоційні реакції, автоматичні процеси перцепції і пізнання з метою виявлення та оцінювання невпевненості або загрози. Ці процеси можуть бути інстинктивними або сформованими під час підготовки.

149. Стрес може викликати в людини як усвідомлену, так і неусвідомлену загрозу. Але людина завжди відмічає дію якогось стресору, який може викликати стрес. Величина стресу залежить від того, наскільки людина може оцінити дію стресорів та їх контексту, навіть якщо ця оцінка є неправильною. Процес стресу викликає в людини психологічний захист від нього. Завдяки цьому індивідуум може визначати сприйняття й оцінювання рівня загрози, яку може витримати або переносити.

Виділяють два види стресу: еустрес – це виникнення бажаного, тобто позитивного ефекту (підвищує стійкість організму), і дистрес – негативного ефекту (веде до хвороби, загибелі).

Практично у кожного, хто брав участь у бойових діях, розвиваються деякі прояви стресу та посттравматичних стресових розладів.

Помірний стрес сприяє мобілізації фізичних і психічних можливостей, захисних сил організму, активізує інтелектуальні процеси, створює оптимальне бойове збудження, інтенсифікує доцільну діяльність військовослужбовця.

Тривалий та інтенсивний вплив негативних стрес-факторів, їхня висока значущість для військовослужбовців бойових підрозділів здатні породжувати непродуктивні стресові стани (дистрес). Дистрес виникає при таких варіантах стресу, за яких мають місце безпорадність, неспроможність, безнадія, пригніченість. Він нерідко супроводжується порушенням психічних процесів – відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, виникненням негативних емоцій (страх, байдужість, агресивність та ін.), перебоями в координації рухів (метушливість, тремор, заціпеніння та ін.), тимчасовими або тривалими особистими трансформаціями (пасивність, втрата волі до життя, впевненості в успіху, довіри до товаришів і начальників; схильність до шаблонних дій і примітивного наслідування; надмірний прояв інстинкту самозбереження та ін.). Дистрес може викликати різноманітні психогенні патологічні реакції і психологічні розлади. Стрес суб’єктивно усвідомлюється як переживання страху, тривоги, гніву, образи, суму, ейфорії, відчаю, нелюдської втоми тощо.

Стресори – будь-які події або ситуації, які вимагають нешаблонної зміни поведінки військовослужбовця або його адаптації до середовища. Дуже часто вони відбуваються вперше або незнайомі воїну і викликають внутрішньоособистісний конфлікт, загрозу благополуччю індивідуума або відчуття втрати власної гідності. Стресори можуть бути як негативні, так і позитивні (наприклад, набуття нової відповідальності, загроза життю тощо).

Бойові стресори – будь-які стресори, що виникають у процесі виконання військовослужбовцем функціональних обов’язків, пов’язаних із бойовими діями, чи завдяки ворожому впливу або іншим джерелам. Вони можуть виникати і не під час бойових дій. Бойові стресори виникають у процесі виконання обов’язків солдатами, сержантами, офіцерами і під впливом вимог, що висуваються до них. Вони можуть виникати також від суперечностей між вимогами завдань, які треба виконувати, і повсякденною діяльністю військовослужбовців.

Фізичні стресори – це стресори, які впливають (виявляються) на тіло людини. Це може бути зовнішня природна реакція організму або викликана внутрішніми фізичними (фізіологічними) особливостями людського тіла.

Розумові (ментальні) стресори – це стресори, які впливають на донесення інформації до мозку людини без явного, прямого фізичного впливу на тіло людини. Ця інформація може стосуватися пізнавальних процесів (мислення) або емоційних реакцій (гнів, боязнь у мозку людини. Часто реакції на стресори поєднані пізнавальними та емоційними процесами.

Стресова поведінка – це дії (реакції) людини, які можуть спостерігати інші, наприклад: людина рухається чи заціпеніла, розмовляє чи не може тощо. Така поведінка свідчить про зусилля людини подолати вплив стресорів, уникнути його або пристосуватися до нього. Вона може відображати або полегшувати напругу людини, що викликана внутрішнім впливом стресу. Будь-який із цих видів стресової поведінки людини може бути успішним, невдалим або нейтральним щодо виникнення напруженої ситуації, в яку потрапила людина. Вони, можливо, загострюють вплив стресорів, долають один із них або створюють нові стресори.

Бойовий стрес – це комплексний і нестабільний результат дії стресорів, що впливає на всі психічні процеси і стани військовослужбовця під час бойових дій. У будь-який час бойових дій у кожного військовослужбовця стрес є результатом складної взаємодії багатьох фізичних і розумових (ментальних) стресорів. Взаємодія впливу на психіку військовослужбовця двох видів фізичних (зовнішнього середовища і фізіологічного) та розумових (пізнавального та емоційного) стресорів показана (додаток 11).

Фрустрація – це стан, викликаний наявністю сильної вмотивованості військовослужбовця для досягнення мети (задоволення потреб) та подолання перешкод на шляху до неї. Такими перешкодами для досягнення мети можуть бути причини різного характеру: фізичні (позбавлення волі, обмеження простору), біологічні (втома, хвороба, старість тощо), психологічні (страх, брак інтелектуальних даних), соціокультурні (заборони, правила, норми).

Фрустрація постійно є в людини, вона глибоко загнана всередину (в людину) і може за певних сприятливих умов вийти назовні у формі агресії як поведінки індивіда, спрямованої проти іншого індивіда чи групи людей, що може призвести до конфлікту.

Криза характеризує стан індивіда, що виникає у вигляді проблеми, з якої він не може вийти чи вирішити її протягом нетривалого часу, внаслідок чого свідомість неначе капітулює перед проблемою.

Адаптивність – здатність військовослужбовця швидко (не входячи у стан сильного стресу) перебудовувати сформовані навички та активувати свої якості для адекватної відповіді на вимоги ситуації.

Адаптованість – володіння військовослужбовцем усім обсягом інформації, навичок і якостей, що необхідні для успішної діяльності в певних умовах.

Стресостійкість і навички управління стресом забезпечують військовослужбовцю здатність здійснювати ефективну діяльність у стані стресу, зберігаючи при цьому своє здоров’я і дієздатність під час виконання ним нової або складної для себе діяльності в умовах високої невизначеності, небезпечності або цейтноту, коли він знаходиться у нересурсних станах (втоми, дискомфорту, емоційного збудження або апатії тощо).

150. Для успішного управління стресами військовослужбовців командири підрозділів зобов’язані знати:

1. Стрес – це універсальна адаптивна реакція військовослужбовця на небезпечну або невизначену, однак значущу для нього ситуацію, в умовах відсутності адекватного стереотипу поведінки або при неможливості його застосувати.

2. Частіше за все стрес виникає у складній або новій для військовослужбовця ситуації, у випадку яскраво вираженого ризику, цейтноту, можливого або реального конфлікту.

3. Стрес – це захисний механізм управління поведінкою військовослужбовця з метою підтримання його виживання. Об’єктивно стрес виявляється в мобілізації нервової, імунної, серцево-судинної, м’язової систем. Суб’єктивно стрес переживається, перш за все, як стан напруженості.

4. Стрес є ефективним механізмом управління військовослужбовцем у простих (інстинктивних) ситуаціях, але утруднює здійснення складної, цілеспрямованої діяльності, перш за все, погіршуючи точність, швидкість і творчість мислення.

5. Плюсами стресу для військовослужбовця є: виділення додаткової енергії для вирішення проблем; організм “підказує”, що робити – уникнути, втекти, напасти або заховатися; тренується нервова, імунна і серцево-судинна системи.

6. Мінусами стресу для військовослужбовця є: енергії може бути занадто багато; організм “підказує”, в основному, примітивні реакції, які суперечать свідомому вибору; при сильному стресі імунна система виснажується, нервова та серцево-судинна системи напружуються.

7. Стрес “змушує” військовослужбовця діяти не з метою розвитку, а з метою виживання. Тому доти, поки військовослужбовець не розвинув свою свідомість до рівня, близького за силою до рівня його несвідомого, технології управління стресом є необхідною умовою його ефективної діяльності, особливо у нових для нього обставинах і сферах.

151. Виділяють чотири групи симптомів стресу: фізіологічні (напруження м’язів, тремтіння кінцівок, порушення дихання, процесів травлення, підвищені стомлюваність, пітливість, пульс та артеріальний тиск, больові відчуття невизначеного характеру тощо), інтелектуальні (часті помилки в обчисленнях, важкість зосередження та підтримання уваги, погіршення пам’яті, порушення логіки, імпульсивність мислення, важкість прийняття рішень тощо), емоційні (неспокій, підвищена тривожність, депресія, роздратованість, зниження задоволеності життям, особистої самооцінки, відчуття невпевненості, відчуженості тощо) та поведінкові (втрата апетиту чи переїдання, прискорене чи загальмоване мовлення, підвищена конфліктність, втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, порушення сну, низька продуктивність праці, більш інтенсивне паління та вживання алкоголю).

152. Організм військовослужбовця як складна, високоорганізована система у відповідь на різні інтенсивні впливи реагує адаптивно-захисними реакціями, усю сукупність яких можна назвати адаптаційним синдромом.

Стрес характеризується наявністю трьох фаз:

1. Фаза тривоги. Під час цієї фази відбувається мобілізація організму військовослужбовця для зустрічі із загрозою. Проходять біологічні реакції, які зумовлюють можливість боротьби або втечі. З погляду фізіології це: згущення крові, підвищення тиску, збільшення печінки тощо.

2. Фаза опору. Організм військовослужбовця намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти й її не можна уникнути. Далі тіло адаптується до стресу і повертається до нормального стану.

3. Фаза виснаження. Якщо дія стресу продовжується і людина неспроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Виснаженість – це уразливість від втоми, фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам (підсилення енергії напруження м’язів, недопущення ознак болю, припинення травлення, високий тиск крові), за тривалої дії шкідливі.

Хворобу можуть спричинити не лише біологічні умови. Між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події – дехто може сприйняти певну подію як неприємну, дехто – як приємну або як нейтральну. Окрім того, між стресом і його наслідками важливою ланкою є те, як індивід справляється зі стресом. Не кожен у стані стресу поводить себе однаково – одні хворіють, для інших стрес буде навіть приємним викликом.

Якщо ж стрес-фактор продовжує впливати на організм чи навантаження продовжує збільшуватися, то може початися патологічний процес – психофізіологічні розлади. Такі психосоматичні захворювання, як артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба шлунку, неспецифічний коліт і ряд інших захворювань є наслідками затяжних психологічних стресів.

153. Командиру підрозділу, крім розуміння сутності стресу, необхідно також ясно розуміти, від чого стрес залежить. Рівень стресу військовослужбовця залежить, як правило, від двох факторів: від ступеня стресогенності ситуації і від поточного стану суб’єкта. Чим більша стресогенна ситуація і чим менший ресурсний стан, тим рівень стресу буде вище і навпаки. Це можна показати формулою

 

Стрес =	_Стресогенність_.
Стан

 

Проте у випадку переважання психологічних стрес-факторів силу впливу стресу військовослужбовця визначає не тільки об’єктивний ступінь загрози, але й його суб’єктивна оцінка, а також упевненість даного воїна у своїй здатності цій загрозі протистояти. Звідси формула психологічного стресу буде наступною

 

Психологічний стрес =	_Стресогенність + Оцінка ситуації_.
Стан + Впевненість у собі

 

Командиру підрозділу треба знати, що ключовою ланкою в цьому процесі є стан суб’єкту (військовослужбовця). Його стан впливає і на суб’єктивну оцінку ситуації, і на оцінку людиною своїх можливостей. Це означає, що зміна стану військовослужбовця впливає на силу стресу, що він переносить нелінійно: невелике погіршення стану різко посилює рівень стресу, невелике покращення стану рівень стресу різко знижує.

Знижуючи стресогенність ситуації і керуючи своїм психічним станом, можна ефективно керувати рівнем стресу. Проте в реальній бойовій (екстремальній) обстановці ступінь складності завдань, що вирішуються періодично, не дозволяє навіть навченому фахівцеві ефективно управляти стресом – людині елементарно не вистачає оперативної пам’яті. Тоді необхідно виконувати завдання у стані стресу. Це не страшно, якщо вони не накладаються одне на одного. Щоб цього не відбувалося, необхідний ще один елемент управління стресом – відновлення.

Управління стресогенністю ситуації, своїм психічним станом і відновлення після стресу – основні складові ефективного управління стресом.

154. Потенційну здатність будь-якої ситуації викликати в особового складу стрес називають стресогенністю. Ступінь стресогенності ситуації визначається кількістю і силою окремих стрес-факторів в даний момент часу. Командирам підрозділів для ефективного управління стресогенністю ситуації необхідно:

- добре розрізняти типові стрес-фактори (бойові, фізичні, розумові (ментальні) та ін.);

- вміти визначати силу їх дії на себе і на особовий склад;

- знати у достатній кількості ефективні та зручні для себе методи зниження сили цих стрес-факторів, вміти їх застосовувати.

Умовно можна виділити такі загальні стрес-фактори, що впливають на діяльність військовослужбовців під час підготовки та безпосередньо виконання завдань за призначенням:

1. Значущість ситуації. Основним критерієм є ціна відмови. Що цінного військовослужбовець втратить, якщо відмовиться від виконання даної діяльності або від перебування в даній ситуації.

2. Новизна і невизначеність. Основним критерієм є відсутність достатніх знань, навичок, вмінь та інформації, що необхідна для успішного здійснення даної діяльності або безпечного перебування в даній ситуації.

3. Навантаження. Основним критерієм є кількість витрат (час, ресурси, засоби, зусилля тощо) та рівень дискомфорту, який переживає військовослужбовець при виконанні завдань (діяльності) або під час перебування в даній ситуації.

4. Ризик. Критерій – ціна помилки. Що цінного втратить військовослужбовець, якщо неправильно діятиме?

5. Цейтнот. Критерій – відсутність запасу часу, достатнього для спокійного і виваженого обмірковування варіантів поведінки, або для переходу у більш ресурсний стан, або для повтору дій у випадку помилки.

Для того, щоб краще зрозуміти вплив цих стрес-факторів на рівень стресогенності ситуації, командиру підрозділу можна використовувати правило “п’яти пальців”. Воно полягає в наступному: для того, щоб захватити п’ястю руки будь-який предмет, необхідне зусилля великого пальця і хоча б одного з чотирьох, що залишилися. В метафорі “п’яти пальців” основним стрес-фактором є “значущість ситуації”, що відповідає великому пальцю, а всі інші стрес-фактори – решті пальців. Таким чином, якщо значущість ситуації близька до нуля, то навіть при максимальній силі решти стрес-факторів стресогенність ситуації буде незначною. І навпаки: навіть висока значущість ситуації не буде викликати стрес, якщо військовослужбовець компетентний у даній діяльності, почуває себе комфортно, знає про всі очікувані зміни, має право на помилку і розпоряджається необмеженим запасом часу. У вигляді формули це правило можна виразити так:

 

Стресогенність =

Значущість х (Новизна і невизначеність + Ризик + Навантаження + Цейтнот)

 

При кількісній оцінці кожного фактора за 5-бальною шкалою максимальний рівень стресогенності ситуації складає 100 балів. Як правило, 70 балів – це критичний поріг, характерний для екстремальних ситуацій, в яких висока вірогідність смертельного випадку, а 30 балів – це поріг високої стресогенності, коли вже необхідна організація спеціальних заходів.

Найефективнішим підходом щодо зниження стресогенності ситуації є зниження її значущості за принципом “Великі справи роби легко, малі справи роби уважно”.

155. Загальний алгоритм дій командира підрозділу щодо зниження стресогенності ситуації може виглядати так:

Попередньо:

- допомогти військовослужбовцю провести інвентаризацію своїх життєвих цінностей, проранжувати всі його цінності за 5-бальною шкалою;

- описати нинішню або майбутню стресогенну ситуацію, “вжитися” в неї;

- проаналізувати або прорахувати ситуацію за формулою стресогенності, обрати пріоритетні напрямки (найсильніші стрес-фактори).

Зниження значущості:

- визначити варіанти та ціну відмови. Які є способи уникнення цієї ситуації і які втрати можна понести у кожному з випадків, що розглядаються? До яких наслідків це призведе (негативних, позитивних);

- як командир підрозділу (військовослужбовець) може знизити об’єктивну і суб’єктивну ціну відмови? Як командир підрозділу (військовослужбовець) може на об’єктивному та суб’єктивному рівні зменшити вірогідність і (або) негативні наслідки відмови, підвищити позитивні;

- що може втратити (набути) військовослужбовець (підрозділ), якщо розпочне діяльність у стресогенній ситуації? Чи можливо вийти із стресогенної ситуації? Якою ціною?