Саморегуляція поведінки військовослужбовця при підготовці та веденні бойових дій

185. Саморегуляція (лат. regulare – впорядковувати) – властивість усіх живих систем, що забезпечує їх доцільне функціонування. Це – здатність військовослужбовця управляти собою на основі сприймання й усвідомлення власних психічних станів і поведінки.

Саморегуляція має таку структуру:

1) визначення суб’єктом мети своєї довільної активності;

2) програма виконавських дій, погоджена з умовами діяльності;

3) неперервний контроль за ходом її реалізації;

4) оцінка досягнутих результатів;

5) рішення про необхідність корегування і характер колекційної діяльності.

Це – замкнутий контур регулювання активності організму військовослужбовця, що функціонує на основі інформації, носіями якої є психічні форми відображення дійсності (образи сприймання, уявлення, поняття).

Прийнята військовослужбовцем ціль не визначає однозначно умов для чіткого планування виконавського процесу. Навіть за однакових умов можливі різні способи досягнення мети. Залежно від індивідуальних особливостей військовослужбовця, його звичок і особистісних якостей програма саморегуляції і процес її реалізації у різних людей відбувається неоднаково.

186. Дієвість психічної саморегуляції можлива лише за певних фізіологічних умов м’язового розслаблення і деякого зниження рівня активності мозку, у зв’язку з чим формуються так звані зони рапорту. Останні дають можливість активного застосування словесних формулювань в умовах, які спонукають реалізацію вербального самонавіювання.В основі як навіювання, так і самонавіювання, лежить зниження свідомого контролю за інформацією, що сприймається. Якщо при навіюванні зона концентрованого збудження у корі головного мозку виникає в результаті дії зовнішніх подразників, то при самонавіюванні вона може утворюватися внаслідок пожвавлення і тренування внутрішніх асоціативних зв’язків. Самонавіювання – це процес, адресований самому собі. Самонавіювання дозволяє суб’єктові викликати у себе ті або інші відчуття, управляти процесами уваги, пам’яті, емоційними і соматичними реакціями.

Самонавіювання може бути мимовільним і довільним. Мимовільне самонавіювання звичайно опосередковане додатковими, посилюючими факторами та несе потужний емоційний заряд. Довільне самонавіювання можливе, якщо зосередити думки й увагу на будь-якому одному уявленні.

187. Методи саморегуляції діляться на такі групи:

1. Методи, спрямовані на оптимізацію психічних вегетативних функцій організму (довільне самонавіювання (метод Е. Куе), самогіпноз, аутогенне тренування (метод Й. Шульца), психорегулююче тренування, ідеомоторне тренування, метод ритмогенної концентрації уваги (за О. Соколовим), медитація, спеціальні методи – психом’язове тренування за О.В.Алексєєвим; психотехніка бойового трансу (за О.Є. Тарасом).

2. Методи, спрямовані на керування м’язовим тонусом організму (прогресивна м’язова релаксація (метод Е. Джекобсона), активна м’язова релаксація, пасивна м’язова релаксація, вплив на біологічно активні точки).

3. Фізичні методи психічної саморегуляції (самомасаж, вплив на біологічно активні точки, дихальні вправи).

4. Змішані методи (методика психофізичної гімнастики (за О.Л. Гройсманом), комплексні вправи) (додаток 14).

Навчання особового складу релаксації доцільно планувати на період природного зниження активності військовослужбовців (в 14.00-15.00 годин).

Навчання техніки мобілізації і входження у специфічні (особливі) стани свідомості краще проводити о 16.00-18.00, коли підвищується функціональна активність організму і витривалість.

Тренінги спілкування (комунікації) і техніки управління емоціями і взаєминами нагально рекомендується проводити о 18.00-20.00 годин, коли підвищується позитивне сприйняття оточуючих.

Ідеомоторні тренування навичок руху (техніка рухів) є найефективнішими о 10.00-12.00 год., коли загострюється активність нейромоторних механізмів, а енергетика – максимальна.

188. У загальному вигляді алгоритм засвоєння методів саморегуляції військовослужбовцем може бути таким:

1. Необхідно створити карту психічних станів – виділити і систематизувати основні відомі стани, означити їх зручним для себе чином, запам’ятати об’єктивні ознаки і суб’єктивні переживання.

2. Навчитися легко розрізняти їх як якісно, так і кількісно.

3. Навчитися переходити з одного стану до іншого: спочатку до сусідніх станів, потім у більш віддалені.

4. Спочатку необхідно користуватися опосередкованими прийомами саморегуляції – рухом, диханням, зовнішніми впливами тощо. З часом треба навчитися переходити із стану до стану.

Принцип підбору більшості методів саморегуляції відбувається за принципом: „внутрішнє – зовнішнє – внутрішнє”. Виділяється будь-який параметр поведінки військовослужбовця, що відображає внутрішній стан людини, але який вольовим зусиллям можна контролювати (дихання, міміка, характер рухів, порядок дій тощо). Після чого вольовим зусиллям цей параметр змінюють у той бік, в який бажано змінити стан.

Основними формами саморегуляції є такі: рух, дихання, медитація, вербалізація, візуалізація, зовнішні впливи. Крім того, негативний психічний стан можна відрегулювати за рахунок зміни контексту, переносу уваги тощо. В якості ще одного методу можна виділити так звані якорі – знаки, що пов’язані у свідомості із бажаними станами.

Під час корегування початкових (стартових) психічних станів, як і при будь-якій саморегуляції, військовослужбовцеві доцільно діяти за таким алгоритмом:

- визначити характер та ступінь прояву свого психічного стану;

- оцінити характер своєї нинішньої або майбутньої діяльності;

- визначити свій оптимальний психічний стан;

- обрати зі свого арсеналу або придумати метод саморегуляції, адекватний завданню і ситуації (психічному стану, запасу часу, обстановці);

- застосувати обраний метод саморегуляції, відслідковуючи ефект. За необхідності внести в метод корективи або замінити його на інший.

Найпростіші методи корегування початкових (стартових) психічних станів у військовослужбовців показані (додаток 15).

Командирам підрозділів необхідно пам’ятати: якщо військовослужбовець знаходиться у виснаженому фізичному або психічному стані або він хворий, якщо у нього період депресії, тоді швидко змінити психічний стан буде важко. Проте це можливо, якщо впровадити у свою життєдіяльність комплексну програму управління власними психічними станами, тоді зросте не тільки ефективність оперативної саморегуляції, але і покращиться загальний емоційний (морально-психологічний клімат) фон військової служби та діяльності.

189. Умовно практика саморегуляції психічного стану військовослужбовців може бути поділена на чотири частини:

1) профілактика негативних психічних станів;

2) підтримка позитивних психічних станів;

3) корегування психічного стану у випадку його погіршення;

4) покращення базового психічного стану.

Профілактика негативних психічних станів військовослужбовців складається із двох основних підходів:

а) зміцнення психофізіологічного здоров’я;

б) раціональна побудова службової діяльності (життя).

Основними напрямками цієї частини саморегуляції психічного стану військовослужбовців є:

- фізичне навантаження;

- відпочинок і сон;

- харчування;

- спеціальні процедури;

- покращення екологічності умов служби (життя);

- психогігієна.

Підтримка позитивних психічних станів військовослужбовців потребує постійного моніторингу – військовослужбовцю необхідно постійно “тримати руку на пульсі” свого психічного стану. Проте цього недостатньо. Для підтримки постійного позитивного психічного стану потребується внутрішнє зусилля. Якщо в будь-якій ситуації дозволити послаблення – психічний стан буде погіршуватися. І чим гостріше, стресогенніше ситуація, тим більше зусилля потребується.

Корегування психічного стану військовослужбовцю потрібне тоді, коли не вдалося проконтролювати свій стан. Причому чим раніше виявити погіршення психічного стану, тим меншими силами його можна відновити. Легке роздратування і глибока депресія потребують різних зусиль для врегулювання. У ранній стадії погіршення психічного стану його можна відрегулювати одним лише вольовим зусиллям. Пізніше, у “запущеній” фазі може допомогти процес “обдумування” стану – рефлексія поточного стану та аналіз причин його погіршення. Але якщо цього не зробити, тоді негативний стан стабілізується, і для його регуляції будуть потрібні спеціальні прийоми.

Покращення базового психічного стану військовослужбовця відбувається за принципом: “Роби добре – погано і так вийде!”. Рецепт простий: військовослужбовцю не тільки треба постійно утримувати необхідний психічний стан, але й покращувати його. Ця ідея – ідея надзавдання – дозволяє військовослужбовцю автоматично “відпрацювати” всі попередні рівні регуляції психічних станів. Навіть якщо не вдасться “зсунути” свій базовий психічний стан, то він і не погіршиться, як кажуть, “щоб залишатися на місці – треба бігти зі всіх сил!”.

У покращенні базового психічного стану військовослужбовців можна виділити два основні напрямки:

1. Покращення якості психічного стану. Прагнення від більш простих і слаборесурсних станів до станів більш складних і більш ресурсних. Природно, що для постановки і вирішення цього завдання необхідно мати шкалу психічних станів.

2. Підвищення стабільності психічного стану військовослужбовця. Необхідно знижувати ситуаційні, емоційні коливання або так звані перепади настрою.

190. В управлінні стресами військовослужбовців важливе місце займає система відновлення. Заходи з відновлення організму допомагають швидше прийти у форму, особливо коли військова служба та діяльність насичена стресовими ситуаціями, які чергуються та накладаються одна на одну.

Відновлювальні заходи можна умовно поділити на два типи. Перший тип відновлення образно можна назвати “коловоротом”, другий – “другим диханням”. Перший тип передбачає повне відновлення організму від дії негативної стресової ситуації, другий тип – часткове відновлення, достатнє для продовження боротьби.

Обрання типу відновлення залежить від особистого вибору, але треба враховувати ступінь відновлення, обставини, індивідуальні особливості особистості військовослужбовця тощо. Необхідно пам’ятати, що під час тренування стресостійкості не слід приділяти багато уваги засобам відновлення. Організм повинен справлятися з навантаженнями самостійно.

Основними засобами відновлення організму військовослужбовця від дії негативних стрес-факторів можуть бути такі:

1. Психологічні засоби: аутогенне тренування, м’язова релаксація, музика і світломузика, психорегуляція, гіпноз тощо.

2. Психогігієнічні засоби: цікаве дозвілля, позитивні відео-, кінофільми, спілкування з природою, комфортні умови життя, гарне спілкування тощо.

3. Організаційні засоби: збалансована активність, правильний режим дня, планування діяльності тощо.

4. Медико-біологічні засоби: масаж, водні процедури (сауна, баня), раціональне харчування, повноцінний відпочинок і сон тощо.

5. Фармакологічні засоби: препарати женьшеня, золотого кореня, вітаміни і мінеральні речовини, біоактивні добавки, аромамасла, зелений чай, ненаркотичні стимулятори.

Командирам підрозділів при плануванні відновлення (а також інших заходів управління стресами), необхідно пам’ятати про ефективність комплексного підходу. Застосовуючи по кожному заходу із різних груп, можна отримати більш значущий ефект, витративши загалом менше часу і зусиль.

191. Для мінімізації зусиль командира підрозділу щодо управління стресами військовослужбовців слід вести мову про найефективніший метод відновлення – аналіз ситуації, що викликала стрес.

При перенасиченні енергії – це відмінний спосіб спрямувати цю енергію на користю психічного стану військовослужбовців. При нестачі енергії – це спосіб її мобілізувати. Ця діяльність повинна бути спрямована з минулого у майбутнє.

Типовим алгоритмом аналізу подій для будь-якого військовослужбовця може бути:

- повторний перегляд ситуації (Що відбувалося? Що ви відчували? Що переживали? Що зрозуміли?);

- усвідомлення (Що ви взнали нового про себе, про оточуючих, про діяльність? Як можна використати ці знання, щоб ситуація стала кращою? Куди ви можете або бажаєте рухатися далі?);

- вибір і цілевизначення (поставте мету і сформулюйте установку досягнути її за будь-яку ціну. Не забувайте про конкретність мети);

- планування (визначте: що, як, скільки, коли ви будете робити? Утримуйте зв’язок планів із рішеннями, а рішення – із досвідом вихідної ситуації);

- облік (відмічайте ті із запланованих дій, які ви виконали, у випадку невиконання повертайтесь подумки до аналізу ситуації, підтримуйте свою мотивацію).

192. Одночасно із засвоєнням навичок управління стресом у військовослужбовців необхідно розвивати стресостійкість, яка дозволить їм успішно протистояти стресу хоча б середнього рівня нетривалий час. Тільки це дозволить військовослужбовцю проаналізувати й оцінити те, що відбувається, підібрати ефективний спосіб корегування ситуації, своєї поведінки або стану та успішно застосувати цей спосіб і вийти зі стану стресу.

Основний підхід до розвитку стресостійкості – це добровільні свідомі регулярні дозовані стресові впливи, на фоні яких цілеспрямовано виконується будь-яка діяльність. Методика розвитку стресостійкості збігається із загальними принципами тренування (свідомість, цілеспрямованість, регулярність, систематичність тощо), складність полягає у підборі вправ. Оскільки стрижневим переживанням стресу є напруга і дискомфорт, то саме ці ознаки допомагають підбирати вправи на розвиток стресостійкості у військовослужбовців.

Основними принципами підбору вправ на підвищення стресостійкості військовослужбовців є наступні:

- екологічність (відсутність шкоди для тіла, бажано користь);

- запас навантаження (тренувальне навантаження можна підсилювати на заняттях практично без обмежень);

- дозування (навантаження легко дозувати, підбираючи оптимальний “крок”);

- простота (проста техніка виконання і надійний інвентар дозволяють зосередитися на вправі).

Основні підходи щодо підвищення стресостійкості військовослужбовців наступні:

1. Основний метод: “Тяжко в навчанні – легко в бою!”

Командирам підрозділів необхідно розрахувати, організувати і культивувати високий рівень психічного тиску на воїнів, причому так, щоб цей тиск не припинявся ні на хвилину. В результаті військовослужбовці, які адаптуються до даного стресу, починають відноситься до такого рівня навантаження як до норми.

2. Додатковий метод: “Щеплення від стресу”.

Командири підрозділів періодично організовують збільшення понад норми фізичне і психічне навантаження на воїнів.

Основними засобами і методами підвищення стресостійкості військовослужбовців є:

Фізичне навантаження. Виконання вправ “до межі” – через біль.

Температурні впливи. Як холодні, так і гарячі. В гарячій воді нарощувати навантаження за рахунок підвищення температури, часу перебування (5-10 хв). У холодній воді підвищення навантаження за рахунок збільшення тривалості процедури, температура мінімальна.

Затримка дихання. На вдиху і видиху “до упору”. Сидячи, зберігаючи нерухомість і розслабленість. Концентруватися на відчуттях.

Голодування. 1-2 рази в неділю без припинення повсякденної діяльності.

Больові впливи. Масаж віником у бані. Масаж ногами. Іплікатори. Ударне закалювання тіла та інші вправи з арсеналу бойових мистецтв.