Психічні стани військовослужбовців при підготовці та веденні бойових дій

163. Психічний стан військовослужбовця – це сукупність ознак його психічної діяльності, які характеризують стан особистості у певний момент. До психічних станів особистості військовослужбовця відносять прояви почуттів (настрій, афект, ейфорія, тривога, фрустрація тощо), уваги (зосередженість, неуважність, розсіяність), волі (рішучість, розгубленість, зібраність, екстрене прийняття рішення в умовах бойових дій тощо), мислення (сумніви, впевненість), уяви (марення, мрії) тощо.

У будь-якому психічному стані командиру підрозділу можна виділити три загальні виміри: мотиваційно-спонукальний (є визначальним), емоційно-оцінний і активаційно-енергетичний.

Психічні стани особового складу підрозділу (групи) характеризуються певними ознаками, які не властиві взагалі або властиві меншою мірою станам індивіда: масовість; яскраво виражений соціальний характер; “зараження” (здатність до швидкого поширення); “ефект групи” (збільшення сили і значення станів особового складу); інформативність; тенденція до закріплення тощо. Психічні стани військовослужбовця характеризуються цілісністю, рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв’язком із психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, різноманіттям і полярністю.

Управління психічними станами військовослужбовців – це спосіб позавольового управління їх поведінкою з метою адаптації до оточуючого середовища. Позитивним у цьому процесі є економія часу і сил на свідому регуляцію поведінки людини. Негативним є стереотипність реакцій, що виникають усупротив свідомому вибору військовослужбовця у випадку здійснення ним нової або розвивальної діяльності.

Під час ведення бойових дій військовослужбовець знаходиться у стані, який передбачає постійне відчуття випадковості смерті або можливості її настання, можливості отримання травм і каліцтва – усе це підриває віру в самий сенс життя. Військовослужбовець знаходиться у постійному суцільному стані між його власним почуттям самозбереження і вірою у прищеплене переконання про необхідність виконання бойового завдання.

Але найстрашніше те, що практично більшість військовослужбовців боїться не того, що трапляється під час ведення бойових дій, а того, що може трапитися. Таке нагнітання страху викликає почуття постійного нервового збудження, що наростає з кожною хвилиною. Таким чином, фактично кожен військовослужбовець страждає від боротьби, що відбувається у його душі, між страхом загинути або бути покаліченим і його власним поняттям про виконання військового обов’язку. Проте нічого не можна зробити з нав’язливим почуттям тривоги, яка володіє ним, тому що вектор страху спрямований на те гіпотетичне, що може трапитися, а не на те, що відбувається у реальності, і всі системи організму функціонують безконтрольно. Це цілком закономірний процес, вихід із якого відбувається тільки одним способом – зі стану тривоги і страху у стан психічного та фізичного виснаження.

164. Екстремальні стани військовослужбовців – це узагальнення багатьох функціональних станів людини, що характеризуються порушенням адекватності фізіологічних, психічних та поведінкових реакцій при дії різноманітних екстремальних факторів як в мирний, та і у воєнний час.

Реакції організму військовослужбовця на екстремальні ситуації можуть бути двох типів: адекватні форми реакції і реакції тривоги. Ознакою визначення типу реакції є її спрямованість.

Основним змістом адекватних форм відповіді є специфічні реакції організму військовослужбовця, які спрямовані на усунення або подолання екстремальних факторів і на вирішення поставлених функціональних (поведінкових) завдань. Особливістю такої відповіді на поведінковому рівні є усвідомлений, цілеспрямований характер службової діяльності. Це передбачає формування у військовослужбовця певного плану дій, що ґрунтується на аналізі якісних, а іноді і кількісних, характеристик екстремальних умов і оцінювання всієї екстремальної ситуації, в яку він потрапив.

Форма відповіді, що пов’язана з реакцією тривоги військовослужбовця, характеризується відносно малим зв’язком зі специфікою екстремального фактора. Вона спрямована, перш за все, на збереження функціонування організму і меншою мірою на збереження структури діяльності військовослужбовця (виконання обов’язків, поставленого завдання, застосування зброї тощо). Свідомий контроль за поведінковими реакціями послаблений, можуть спостерігатися несвідомі поведінкові акти, наприклад, паніка.

165. При адекватній відповіді організму мотивація військовослужбовця, що була до початку впливу екстремального фактора, залишається майже без змін, в іншому випадку спостерігається зниження суб’єктивної важливості цих мотивів і зміна типу мотивації. Реакція тривоги, як правило, з’являється у військовослужбовця у надекстремальних ситуаціях.

Під час адекватної реакції військовослужбовця на вплив екстремальних факторів відбувається підвищення одних, найважливіших для даної ситуації, показників і зниження інших. Наприклад, у військовослужбовця підвищуються пороги чутливості аналізаторів, безпосередньо тих, що не беруть участі у діяльності.

Підвищення порогів зазвичай пов’язано зі збереженням концентрації уваги: чим вище концентрація уваги, тим більше зниження чутливості організму військовослужбовця.

При цьому посилення концентрації уваги під впливом дії екстремальних факторів полягає в ігноруванні всіх побічних сигналів, що не мають відношення до діяльності військовослужбовця.

Специфічні зміни характерні для процесів пам’яті, особливо короткочасної й оперативної. Характерною є вибірковість цих змін. Запам’ятовується лише та інформація, яка є для військовослужбовця значущою, змістовною. Цим фактом виділяється навіть одна із характерних ознак адекватної відповіді. Для нього також характерним є збільшення продуктивності мислення – швидкості пошуку й оцінки варіантів виходу з екстремальної ситуації. Тут доцільно говорити про гнучкість мислення військовослужбовця і його відмову від шаблонних прийомів виконання завдань.

На поведінковому рівні спостерігаються зміни у структурі діяльності військовослужбовця. Стереотипи, жорстко регламентовані реакції доповнюються діями, що засновані на вірогідному обліку ситуаційних змін, що веде до модифікації алгоритму службової (функціональної) діяльності військовослужбовця. При цьому можливе збільшення кількості помилок, деякі з них робляться свідомо, тобто їх можна кваліфікувати як ті, що спеціально допускаються військовослужбовцем з метою пошуку непередбачених способів дій.

Адекватна реакція військовослужбовця супроводжується також зростанням ролі вольових якостей особистості, посиленням емоційного компоненту, що формує відповідь організму на вплив екстремальних факторів. Відбувається також звуження мотиваційної сфери особистості через виражену перевагу одних мотивів і подавлення інших.

Для військовослужбовця посилюється роль соціально значущих і високих громадянських мотивів. Однак нові мотиви, як правило, при цьому не з’являються.

166. Реакція тривоги військовослужбовця мало пов’язана зі специфікою умов, в яких перебуває особовий склад підрозділу. Вона однотипна для різноманітних ситуацій. Загальна структура відповіді організму військовослужбовця у стані тривоги постійна.

Є три основні форми відповіді організму військовослужбовця в умовах реакції тривоги: низький, середній і крайній ступені.

Психологічний зміст реакції тривоги низького ступеня має багато спільного з добре вивченою орієнтовною реакцією. Він полягає у прагненні військовослужбовця проаналізувати зовнішній подразник і оцінити його значущість. Однак, на відміну від орієнтовної реакції, реакція тривоги під час дії слабкого екстремального фактора більш стійка, і в ній сильніше виражені психологічні і поведінкові компоненти. Найчіткішими є зміни порогів сприйняття. Характерною є зміни уваги, зокрема, її концентрації, пам’яті, особливо оперативної. На поведінковому рівні порушується виконання професійних навичок і вмінь. Це видно командиру підрозділу в уповільненні темпу діяльності (роботи, рухів) військовослужбовців. У цілому поява реакції тривоги низького ступеня не викликає у військовослужбовця значних емоційних відхилень.

При зростанні екстремальності у військовослужбовця розвивається реакція тривоги середнього ступеня.

Командири підрозділів можуть спостерігати виражене погіршення різноманітних функцій організму військовослужбовця. Значно підвищуються пороги сенсорних систем.

Відмічається звуження обсягів усіх видів пам’яті, погіршується виконання завдань, що вимагають стійкості і концентрації уваги в особового складу. Порушення уваги і пам’яті призводить до збільшення помилок в діяльності. Збільшується їх частота, порушується свідомий контроль військовослужбовця над появою і корегуванням помилок, що веде до появи комплексних помилок, – при стереотипній діяльності вони слідують одна за одною після появи першої помилки. Це обумовлено зниженням самоконтролю за якістю діяльності, і військовослужбовець вперто повторює ту ж саму помилкову дію, не зважаючи на її явну неправильність. У військовослужбовців суттєво знижується структура інтелектуальних операцій, як продуктивних, так і репродуктивних. На поведінковому рівні однією із найсуттєвишіх ознак є зміна діяльності військовослужбовця. На перший план висуваються мотиви переживання страху, уникнення екстремальної ситуації. Домінуючим стає якийсь один із багатьох мотивів, що визначає діяльність військовослужбовця у звичайних умовах. В особового складу з’являється яскраво виражена емоційна напруга.

167. Реакції тривоги крайнього ступеня у військовослужбовця можуть проходити у двох формах – пасивній та активній. Однак в обох випадках суттєвою є виражена втрата свідомого контролю над поведінкою. При пасивній формі в особового складу настає своєрідне заціпеніння, припинення активної діяльності. Робочі рухи у військовослужбовця можуть продовжуватися, але вони втрачають усвідомлений, цілеспрямований характер. Сенсорні сигнали, що надходять, майже не сприймаються військовослужбовцем. Він часто не розуміє зверненої до нього мови. Повністю відсутня будь-яка форма активної протидії екстремальній ситуації, навіть у вигляді спроби уникнення її. Втрачається комунікабельність. Пізніше у військовослужбовця може виявитися часткова або повна амнезія. У пам’яті військовослужбовця можуть фіксуватися незначні, несуттєві деталі обстановки, а найважливіші деталі випадають із свідомості. У військовослужбовця зникає емоційне забарвлення особистих переживань. Пасивна реакція нерідко супроводжується втратою вольового контролю. У цьому випадку зберігається сприйняття дійсності, може навіть буде знайдено алгоритм правильних дій, однак паралізована воля заважає здійснити їх.

Для активної форми реакції тривоги на поведінковому рівні найхарактернішим є мотив уникнення ситуації, що склалася. Він може реалізуватися як явно (втеча, уникнення), так і приймати форму хаотичної діяльності, яка включає навіть елементи, що необхідні для даної ситуації. Однак організація цієї діяльності характеризується повною відсутністю логіки поведінки. Це схоже на набір окремих, не пов’язаних між собою, дій. Елементи цих дій не доводяться до кінця, спостерігаються прості повтори дій або зміна однієї дії протилежно спрямованою. Командиру підрозділу треба знати, що у такому стані військовослужбовець має підвищену навіюваність. Однак можливість адекватного сприйняття команди може і не привести до бажаного результату, а викликати серію хаотичних рухів, протилежних тим, які не зустрічались до цього.

168. При активній формі реакції тривоги у поєднанні з підвищеним навіюванням у військовослужбовця може виникати реакція наслідування. Їх крайньою формою є паніка. У цій ситуації військовослужбовець сміло копіює поведінку більшості особового складу або якої-небудь однієї людини. Оскільки для цієї реакції характерна рухливість людини, поведінка групи обумовлюється найактивнішим індивідом. Саме цим пояснюється заразливість панічної втечі людей, що перебувають у стані активної тривоги, наприклад, з поля бою, місця катастрофи тощо. Найдієвішим методом управління особовим складом у цій ситуації є приклад командира підрозділу, який своїми активними діями повинний зупинити паніку (див. нижче).

Реакція тривоги (особливо її крайні форми) супроводжується, як правило, підвищенням психічної, зокрема емоційної, напруженості, яка при певних умовах переходить у стрес. Таким чином, екстремальність ситуації призводить до розвитку у військовослужбовця різноманітних психічних станів, динаміка яких має такий вигляд: адекватна форма відповіді – реакція тривоги – психічна або емоційна напруженість – стрес – дистрес.

169. Вивчення різноманітних симптомів показало, що психічний і фізичний стан окремих військовослужбовців у ході ведення бойових дій в умовах підвищеного ризику для життя може бути надзвичайно пригніченим.

До цих станів відносяться:

1. Стан тривоги. Загальне почуття тривоги, що відчуває військовослужбовець у ході підготовки і ведення бойових дій, характеризується втомою і почуттями напруги всього організму. Такий стан не зникає навіть після сну або відпочинку і призводить до того, що людина не може ні на чому зосередитися. Військовослужбовець, якому вдалося заснути, часто прокидається від страху, від жахів нічних сновидінь, пов’язаних із тим, що він зазнав у ході ведення бойових дій. Деяких починають переслідувати думки про смерть, страх, що вони не впораються з виконанням бойового завдання, що їхні товариші побачать їхній страх. Якщо таке почуття зберігається достатньо довго, розвивається стан фобії, тобто почуття стійкого страху, який із чим-небудь асоціюється. Загальне почуття тривоги може перейти в істерію.

Почуття тривоги часто виявляється в різноманітних соматичних неврозах, таких як синдром зусилля (хвороблива фізіологічна реакція на необхідність вчинити якусь дію).

Нерідко це супроводжується хеканням, слабкістю, нечіткістю зору, запамороченням, порушенням реакцій опорно-рухового апарату, втратою свідомості.

Іншим видом реакції на почуття тривоги є емоційна гіпернапруженість, що викликає стрімке підвищення кров’яного тиску з усіма супутніми хворобливими проявами (слабкість, пітливість, напруженість тощо). Може з’явитися прискорене серцебиття. Надалі нерідко починають виявлятися такі фізичні недуги, як розлад органів травлення, болі у спині й у поперековій ділянці.

2. Випадки бойової втоми. Військовослужбовці, які страждають від простої втоми, вкрай виснажені фізично і психічно, їхні біологічні системи відмовляють після певного періоду гіперактивності, коли фізичні можливості знаходяться в такому стані, що дозволяє справитися з небезпекою. Фізичне виснаження організму призводить до порушення розумової діяльності. Людина не усвідомлює, що її голова працює усе гірше.

У стані бойової втоми військовослужбовець відчуває утруднення, а іноді і не може рухатися взагалі. Починає виявлятися тенденція до самотності, військовослужбовці стають занадто дратівливими. Вони втрачають інтерес до спілкування зі своїми товаришами по підрозділу, намагаються уникнути будь-яких видів діяльності, пов’язаних із витратою навіть незначних фізичних зусиль. Такі військовослужбовці схильні до емоційних криз, істерії або до приступів надзвичайно сильного страху або жаху. Все це може супроводжуватися крайньою сприйнятливістю до звукових подразників, підвищеною пітливістю, посиленим серцебиттям, посинінням кінцівок.

3. Випадки бойового шоку. “Бойовий шок” – емоційна реакція, що виникає через кілька годин або днів бойових дій підрозділів.

При прогресуванні “бойовий шок” проходить три стадії:

перша розвивається протягом декількох годин або днів і характеризується почуттям тривоги, депресією і страхом;

на другій (гострій) стадії з’являються невротичні симптоми. Вона триває від декількох днів до декількох тижнів. Прогноз на видужання на другій стадії залишається сприятливим;

третя (хронічна) стадія характеризується проявом хронічної психічної декомпенсації. Уражені в цій стадії військовослужбовці видужують повільно і часто не повністю.

4. Асоціальна поведінка. Екстремальні ситуації бойової діяльності можуть мати такий глибокий вплив, що зміниться сама натура людини (тобто майже вся сукупність людських якостей конкретного військовослужбовця). З такого стану військовослужбовця дуже складно вивести. Цей стан припускає стійкі нав’язливі ідеї, коли людина фіксує свою увагу на якихось конкретних діях або об’єктах. Все це супроводжується дратівливістю, запальністю, почуттям пригніченості, занепокоєння і сприймається як загроза особистій безпеці.

170. Крім вищевказаних станів при довготривалій участі в умовах бойових дій можна спостерігати:

5. Стан затьмарення свідомості. Особовий склад підрозділів, що страждає від психічного і фізичного виснаження, може швидко переходити до такого стану, коли порушується нормальне функціонування мозку (це звичайно виявляється у вигляді відходження від реальності, втрати орієнтації у часі і просторі). Часто такі стани супроводжуються втратою пам’яті, що може викликати шизофренічний стан дисоціації (тобто своєрідний відхід у себе), розвиток маніакально-депресивних психозів, за яких можливі різкі зміни настрою і фізичної активності. Нерідко відмічається розвиток синдрому Ганзера (істеричне сутінкове затьмарення свідомості, що виявляється у відповідях на запитання невлад). Будучи охопленим страхом загинути під час ведення бойових дій, військовослужбовець із синдромом Ганзера починає не до місця жартувати, нерозумно себе поводить, тобто намагається заглушити свій страх веселістю та істеричним сміхом. Ступінь ураження мозку у стані затьмарення свідомості може коливатися від глибоких неврозів до явних психозів.

6. Конверсійна істерія. Це психічнезахворювання– одне з найважчих і найсильніших проявів наслідків бойових дій. Військовослужбовець, який знаходиться ніби між “ковадлом” військового обов’язку і “молотом” страху (реакція організму на напругу екстремальної ситуації), розряджається від надмірної напруги шляхом конвертування (перетворення) своїх страхів на фізичні розлади організму, які є достатньо серйозними, щоб цілком вивести людину з ладу й у такій спосіб звільнити від страху за рахунок такого “законного” способу, як втрата здоров’я. Врешті-решт, важко змусити людину продовжувати виконання бойового завдання, якщо вона осліпла або паралізована.

Конверсійна істерія може викликати травматичні наслідки або відбуватися в посттравматичний період (тобто вона може виникнути після того, як військовослужбовець одержав травму або каліцтво).

Конверсійна істерія викликає великі або часткові розлади психіки. Великі розлади психіки можуть виявлятися, зокрема, у реакції втечі, тобто при втраті орієнтування у просторі, коли людина не в змозі зрозуміти, що їй робити. Нерідко такий стан супроводжується безцільним ходінням у зоні прицільного вогню, при цьому людина залишається цілком байдужою до можливої небезпеки.

171. Психічна напруга може виникнути у службовій діяльності військовослужбовця, коли на нього впливають специфічні фактори, що висувають до його знань, можливостей і ресурсів підвищені вимоги, або коли на шляху досягнення поставленої перед військовослужбовцем мети виникає перешкода. Психічна напруга виявляється у військовослужбовця зазвичай як роздратованість, втома, підвищена емоційна збудженість, негативні переживання. У фізіологічному стані спостерігається гіперфункція деяких процесів: пришвидшений пульс, підвищений тиск, потовиділення, тремор, діарея тощо. Разом з тим може зменшуватися час реакції, зростає варіативність часових показників, збільшується кількість помилок, хибних тривог тощо.

Збільшення впливу цих факторів призводить до виникнення стресу, причини якого полягають у невідповідності адаптаційних можливостей військовослужбовця характеру обстановки й умовам діяльності. Однак не кожний стрес виявиться для нього деструктивним. Він може бути і конструктивним, якщо стресова ситуація є позитивною стимулюючою силою і викличе еустрес.

Військовослужбовець у своїй професійній діяльності може відчувати вплив емоційного та інформаційного стресів. При цьому різні їх форми (імпульсні, гальмівні, генералізовані) будуть викликати зміни у протіканні психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, увага, мислення, мовлення, почуття, воля), емоційні зсуви, трансформацію мотиваційної структури діяльності, порушення рухової і мовленнєвої поведінки військовослужбовця.

У реакціях на стресові ситуації спостерігаються великі індивідуальні відмінності. Одні військовослужбовці більше схильні до стресів, інші не такі сприйнятливі. Однак в будь-якому випадку постійна напруга не може не впливати на стан здоров’я, частіше призводить до інфекційних захворювань. Якщо більшість позитивних і негативних стресів часто змінюють один одного, напруженість постійно зростає і від цього страждає здоров’я. Тому командири підрозділів при відборі військовослужбовця для виконання завдань, що пов’язані зі стресовими ситуаціями, повинні ретельно перевіряти їх на стресостійкість.

172. Окрім різноманітних психічних, існують специфічні види екстремальних станів, що виявляються доволі часто і також дезорганізують професійну діяльність військовослужбовця. До цих станів крім розглянутого вище стресу можна віднести афект, фрустрацію, страх, паніку і психологічну кризу.

Афект (від лат. affectus – душевне хвилювання, пристрасть) – це сильний і відносно короткочасний емоційний стан вибухового характеру, яке може призвести до розрядки в дії, що не підкорюється свідомому контролю. За змістом переживань можна відмітити афекти радості, страху, гніву, жалю, біль утрати тощо. Командиру підрозділу необхідно розрізняти фізіологічний і патологічний афект.

Останній різновид афекту – це сфера психіатрії, тобто медичних працівників.

Командир підрозділу має розпізнавати афект і знати, як діяти щодо його зняття (послаблення). Фізіологічний афект – це емоційний стан людини, що не виходить за нормальні межі. Він характеризується раптовістю виникнення, великою силою і короткотривалістю.

З метою розуміння критеріїв фізіологічного афекту командиру підрозділу необхідно більш чітко визначити особливості ситуацій, що викликають у військовослужбовця стан афекту, і внутрішню структуру його емоційного стану. Такий афект виникає, як правило, в конкретній для суб’єкта ситуації, коли він за необхідністю продовжує діяльність і зустрічається з нездоланною перешкодою. Стан афекту може розвинутися у військовослужбовця, наприклад, в умовах гострого дефіциту часу, коли він повинен швидко зорієнтуватися у складній емоційно значущій ситуації, прийняти рішення про характер своїх подальших дій і практично його реалізувати. Конфлікт між об’єктивною необхідністю діяти і суб’єктивною неможливістю знайти адекватний вихід із ситуації, що склалася, і спричиняє виникнення афекту у військовослужбовця. Така ситуація є досить характерною для діяльності військовослужбовця в екстремальних умовах.

Стан афекту може виникнути у військовослужбовця як відповідь на неочікуваний сильний подразник за відсутності у нього раніше підготовленого алгоритму дій або поведінки. При цьому сила подразника буде визначатися кожним військовослужбовцем окремо, залежно від особистісного сенсу ситуації, в якій він перебуває. У результаті поступової акумуляції афектних переживань в умовах обстановки, що травмує, навіть незначний привід також може викликати у військовослужбовця короткочасну дезорганізацію поведінки, афектний “вибух”.

Однак психологічна ситуація афекту, що вже виникла, не залежить і не визначається механізмом його виникнення і виражається, у першу чергу, у зміні свідомості і діяльності військовослужбовця.

У стані афекту відбувається звуження свідомості: увага концентрується на афективно прикрашених переживаннях і уявленнях, пов’язаних із ситуацією, яка травмує, знижується самоконтроль, дії стають стереотипними і підпорядковуються емоціям, а не логічному мисленню.

173. Одним із проявів афекту в екстремальній ситуації є страх. Афектний страх виникає, наприклад, при нездатності людини подолати небезпечну ситуацію, що несподівано виникла. Страх може змусити подавити розум і волю військовослужбовця, паралізувати здатність до дії в боротьбі. Людина ціпеніє, пасивно чекає своєї долі і втікає куди очі бачать. Після афекту військовослужбовець не завжди може згадати окремі деталі своєї поведінки і стану, почуває себе розбитим і подавленим.

Спалах афекту можна подавити зусиллям волі. Чим більше у людини розвинуті вольові якості, тим менше вона піддається афекту або взагалі не допускає його. Послабити або попередити афект може також відволікання або переключення уваги. Необхідно чимось зайняти людину: копати, складати, лагодити, носити тощо. При цьому свідомість звільняється від емоційного “захоплення” і військовослужбовець починає адекватно оцінювати свій стан, поведінку й управляти ними.

174. В екстремальних умовах у військовослужбовця може виникати також і стан фрустрації (від лат. frustration – марні сподівання, обман) – це психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження людини, психічна реакція людини, пов’язана із розчаруваннями, що зумовлені об’єктивно нездоланними (чи суб’єктивно уявлюваними) бар’єрами на шляху до поставленої мети або задоволення важливих потреб і бажань.

Суб’єктивними проявами фрустрації є переживання невдач, розчарування, напруга. В залежності від ситуації переживання можуть бути різноманітними: від вини і подавленості до роздратування і гніву. Стан фрустрації має багато рис стресу. Глибина фрустрації залежить від сили (величини) фрустратора, звичних форм реагування на перешкоди, досвіду та вмінь подолання життєвих труднощів, від фрустраційної толерантності (стійкості до фрустраторів).

Ситуації, що викликають у військовослужбовця фрустрацію, класифікуються за характером мотивів і “бар’єрів”. “Бар’єри”, що заступають військовослужбовцеві шлях до мети, можуть бути фізичними (наприклад, замкнутий простір), психологічними (наприклад, низький інтелектуальний рівень, слабка воля) і соціокультурними (норми, правила, заборони). Зазвичай, командир підрозділу може визначити такі види фрустраційної поведінки військовослужбовця:

а) рухова збудженість, що виражається в безцільних і неупорядкованих реакціях;

б) апатія;

в) агресія і деструкція, аутоагресія (у відношенні до самого себе);

г) стереотипність, тобто тенденція до повторення фіксованої поведінки, що була раніше домінантною в аналогічних ситуаціях або примітивізація поведінки, зниження її конструктивності.

Перехід із ситуації утруднення у ситуацію фрустрації збільшується у двох напрямках – за втратою контролю з боку свідомості, тобто дезорганізації поведінки, і (або) за відсутністю контролю з боку свідомості, тобто втрати “мотиводоцільності” поведінки.

Фрустрація зазвичай розглядається як явище, що згубне для військовослужбовця. Однак викликана фрустрацією напруга може допомогти досягнути поставленої мети, фокусуючи увагу на конкретному мотиві, що пртевалює в даний момент. Якщо конструктивні шляхи виходу із фрустраційної ситуації не ведуть до досягнення мети, навантаження продовжує посилюватися. У кінець-кінців воно досягає рівня, при якому його ефект не сприяє успішній діяльності, що спрямована на досягнення мети, а має руйнуючий характер.

Наслідки фрустрації у військовослужбовця можуть бути короткочасними і довготривалими. Її подолання передбачає застосування прийомів аутогенного тренування для зняття емоційно-вольової напруги (додаток 14, 15). Крім того, командири підрозділів повинні застосувати такі прийоми, як: послаблення конфліктної ситуації, дружнє спілкування, відволікання від причини фрустрації, переключення уваги на щось приємне. Найбільше впливу фрустрації піддаються військовослужбовця зі слабкою нервовою системою. Вона виникає у них і при невеликих, не досить частих невдачах і проявляється у формі астенії (безсилля, слабкості) і бажанні припинити виконувати завдання, обов’язки, діяльність. Тому такі військовослужбовці потребують підбадьорювання, групового обговорення причин невдач і способів їх усунення, постановки конкретних і досяжних за даними обставинами цілей.

У військовослужбовця із сильною нервовою системою фрустрація розвивається, зазвичай, тільки після довгого періоду невдач і найчастіше виражається у стенічних реакціях (висока активність і працездатність людини, її стійкість до різних перешкод, здатність до тривалої неперервної роботи, навіть при позбавленні сну протягом тривалого часу (до кількох діб). Як правило, такий військовослужбовець доказує сам собі, що ці невдачі випадкові.

175. Досить характерним для професійної діяльності особового складу підрозділу є такі стани, як страх і паніка.

Страх – це психічний стан, що виникає на основі інстинкту самозбереження як реакція на дійсну або уявну небезпеку. Страх має багато причин як суб’єктивного (мотивація, емоційно-вольова стійкість тощо), так і об’єктивного порядку (особливості ситуації, складність завдань, перешкоди тощо). Існують різні форми страху: переляк, побоювання, жах, боязливість тощо. Найсильніший вид страху – афектний страх, його загальна характеристика була надана вище.

Попереднє ознайомлення військовослужбовців з вірогідними ускладненнями або можливою передбаченою ситуацією тільки за певних умов буде зменшувати їх психологічний вплив: воно повинно викликати впевненість у благополучному результаті діяльності, підказати вихід із критичного положення. У цьому випадку, якщо страх виникає у військовослужбовця, він не проявляється у гострій формі.

Стан страху характеризується дуже негативним емоційним фоном, дезадаптацією, багатьма негативними наслідками для психіки і організму військовослужбовця. При стресі обмежується сприймання, людина стає функціонально не сприйнятливою.

Страх може загальмувати мислення, зробити його більш вузьким за обсягом і ригідним (інертним) за формою. Страх сильно скорочує ступені свободи особистості. Залежно від ситуацій і особистісних рис стан страху може бути пов’язаний з різноманітними формами поведінки, такими як: втеча, захисна агресія, демонстративна агресія, заціпеніння.

176. За своїми проявами, механізмом виникнення і протікання близькою до страхів є індивідуальна паніка. Вона відрізняється від страху великою неадекватністю реальному розміру небезпеки. Основна риса панічної поведінки – це прагнення людини до порятунку. На перший план висуваються захисні емоції, які знижують рівень самоконтролю і змушують військовослужбовця фізично уникати небезпеки. Заради власного рятування така людина може зректи на загибель інших, відібрати у них засоби рятування. У військовослужбовців можливі також інші прояви індивідуальної психіки: людина відчуває себе абсолютно безпорадною, втрачає здатність мислити, орієнтуватися, правильно співвідносити мету і засоби її досягнення, тверезо оцінювати події і взаємодіяти з іншими. Військовослужбовець у паніці схильний до безрозсудного копіювання дій і вчинків.

Командири підрозділів та особовий склад може подолати паніку різними шляхами: активізувати свою поведінку; переключити увагу на звичні дії; відволікти від об’єкта, що викликає важкий стан; навіяти впевненість; загострити почуття обов’язку тощо. Вирішальна роль у такій ситуації належить мужній поведінці командирів, інших військовослужбовців, твердому управлінню, чітким вказівкам, спрямованим на мобілізацію звичної поведінки й організацію доцільної діяльності тих, хто в таких умовах може показати приклад витримки і мужності. Особливо необхідний особовому складу приклад самовладання, активізуючий совість, почуття відповідальності і свободу. У критичній ситуації особистий приклад командира підрозділу може стати головним засобом управління поведінкою особового складу, що піддався страху і паніці.

Командиру підрозділу необхідно відрізняти від індивідуальної паніки паніку масову, колективну, яка перетворює підрозділ в неуправляємий натовп. Психологічно такий вид паніки характеризується станом масового страху перед реальною або уявною небезпекою. Такий страх зростає у процесі взаємного зараження і блокує здатність раціонального оцінювання обстановки, мобілізації вольових ресурсів і організацію спільної взаємодії.

Паніка – це певний емоцiйний стан (емоцiйне потрясiння, збентеження, жах тощо, якi виникають у масi воїнiв або окремого воїна), рiзновид поведiнки натовпу внаслiдок дефiциту або надлишку iнформацiї. Безпосереднiм приводом до панiки стає певна ситуацiя, шокуючий стимул, що перериває звичнi форми поведiнки. Ця ситуацiя може бути реальною або уявною.

Аби панiка виникла, ця ситуацiя повинна бути або дуже iнтенсивною, або зовсiм невiдомою ранiше, тобто такою, щоб залучити увагу до себе. Перша реакцiя на такий стимул – потрясiння i сприйняття ситуацiї як кризової. У такiй ситуацiї військовослужбовець вдається до неврiвноважених i поквапливих спроб iнтерпретувати подiю в межах власного досвiду або пригадує аналогiчнi ситуацiї з досвiду iнших.

Вiдчуття гостроти, необхiдностi швидкого прийняття рiшення заважає логiчному осмисленню кризової ситуацiї i викликає страх. Якщо перший страх не придушено, реакцiя загострюється. Переляк одних позначається на iнших, що пiдсилює загальну паніку. Отже, панiка виникає i проявляється як індивiдуально-психологiчне явище у формi страху, а в критичнiй бойовiй обстановцi – вiдразу у формi панiчного жаху i в якостi масового, групо-психiчного. При цьому iндивiдуальний страх первинний, вiн є передумовою, ґрунтом для групового потрясiння та панiки. У свою чергу, панiчний стан пригнiчує, дiє на бiльш стiйких членiв пiдроздiлу.

Панiка належить до таких явищ, якi важко вивчити, тому складно охарактеризувати природу цього явища. Це пов’язано з тим, що її не можна безпосередньо фiксувати, оскiльки: по-перше, нiколи в бойовій обстановці не можуть бути наперед вiдомі дiї ворога i, як наслiдок, невiдомий час її виникнення, по-друге, в ситуацiї панiки складно залишатися спостерiгачем (у цьому і полягає її грiзна сила, що будь-яка людина, потрапивши за бойових обставин у ситуацiю панiки, так чи iнше пiддається їй).

Пiд час панiки починають одночасно дiяти кiлька соцiально-психологiчних механiзмiв впливу на поведiнку людини. Спрацьовують механiзми комунiкативного, перцептивного та iнтерактивного впливів. Ситуацiя панiки завжди супроводжується зараженням i навiюванням. Вона може виникати як у малих вiйськових пiдроздiлах, так i у великих вiйськових частинах (з’єднаннях).

177. Умовами виникнення будь-якої паніки можуть бути:

- наявнiсть шокуючого стимулу;

- дефiцит iнформацiї про подiю (особливо iнформацiї достовірної) і водночас надлишок iнформацiї неперевiреної, із неофiцiйних джерел.

Особовий склад, який піддається панiці, виявляє такi особливостi поведiнки:

- неадекватну оцiнку ситуацiї (перебiльшення небезпеки), прагнення врятуватися втечею;

- посилену метушливiсть, хаотизм поведiнки, або навпаки, її загальмованiсть;

- погіршення дисциплiни, працездатностi;

- пошук заспокiйливих засобiв (наприклад, алкоголю, наркотиків, ліків);

- прагнення одержати iнформацiю.