Вправа “Навчання звуків бою”.

Мета вправи: ознайомити особовий склад зі звуками стрільби артилерійських гармат, мінометів, а також стрілецької зброї та сформувати звичку їх сприйняття.

Керівник заняття (інструктор) на початку заняття повинен розповісти, використовуючи відповідні схеми, відео, фотографії, про потужність вогню різноманітних видів зброї та його наслідки. За можливістю необхідно організовувати реальний показ потужності зброї, знаходячись поблизу місця пострілів, зі спостереженням дії вибухів на об’єкти. Місцем для спостереження повинна бути інженерна споруда – траншея, бліндаж, щілина, де будуть знаходитися солдати. Треба зробити ці інженерні об’єкти малоприємним місцем. Можна завалити їх уламками бетону, дерева, покласти декілька “трупів” – манекенів, використати інші засоби впливу на зір і відчуття військовослужбовців (неприємний запах, задимлення, кров, нутрощі тварин тощо). Якщо інженерні об’єкти, наприклад, траншея, заповнені водою, тоді керівник заняття (інструктор) може побесідувати з особовим складом щодо хвороб ніг і шкіри, що викликаються довготривалим перебуванням солдатів у сирих окопах, болотистій місцевості.

Дану вправу найдоцільніше проводити під час бойової стрільби як стрілецької зброї, так і артилерії, ракетних військ.

Командир кожного відділення або взводу повинен мати підготовлену інформаційну таблицю і “називає постріли”, які ведуться з вогневих рубежів (позицій), що знаходяться на віддаленні 300, 200 і 100 м. Особовий склад повинний розміщуватися фронтом до вогневих рубежів (позицій). Праворуч і ліворуч від місця проведення вправи, на відстані 100 і 300 м знаходяться ровики з імітаційними піротехнічними засобами (імітаційні патрони ІМ-82, ІМ-100, ІМ-120М), вибухові пакети, шашки імітації розриву артилерійських снарядів (ШИРАС), стаціонарні імітатори, навчально-імітаційні міни тощо).

У визначений час або за командою керівника занять (інструктора) в цих ровиках або воронках за допомогою електродетонаторів підриваються імітаційні піротехнічні засоби.

Вправу можна проводити різними способами в залежності від ваших можливостей. Наприклад, командири відділень і підрозділів можуть називати приблизну потужність кожного вибуху і калібр зброї, що застосовується. Краще, якщо командири вивчать звуки пострілів раніше або запам’ятають хоча б їх послідовність, щоб не дивитися у таблицю, коли розпочнеться “стрільба”. Показ можна поєднувати з додатковим прийомом, вимагаючи від всіх військовослужбовців записувати тип снаряда або вибуху на контрольному бланку. Це – найкращий спосіб навчання, але до нього треба переходити після показу вибухів імітаційних піротехнічних засобів на відстані 100 і 300 м. Після перевірки доповідей керівник заняття (інструктор) повинний ускладнити завдання, здійснити підриви на цих дистанціях, але в різній послідовності, і підірвати хоча б одну толову (тротилову) шашку або подовжений заряд.

Цей прийом дозволить змоделювати такі фактори психологічної підготовки особового складу, як неочікуваність, раптовість, непослідовність і різноманітність дій – це допоможе керівнику занять (інструктору) виділити найкращих.

 

Вправа “Навчання маскування”

Маскування полягає не тільки у вирубуванні і звалюванні гілок або натягуванні маскувальних сіток. Розглянемо декілька прийомів вправи, що дозволить сформувати психологічну готовність в особового складу до прихованих дій у бойових умовах. Досвідом ведення бойових дій встановлено, що за допомогою паркана можна заманити танк на мінне поле. Одним із таких прийомів може бути встановлення звичайного паркана поперек дороги, а на відстані двох метрів за ним маскуються дві протитанкові міни. Паркан буде заважати замітити міни заздалегідь. Механік-водій зазвичай піде напролом паркану. Необхідно навчити особовий склад заманювати противника на мінне поле. Для цього треба використати декілька звичайних дерев’яних парканів. Необхідно виставити два таких паркани поперек дороги на відстані до 30-50 м один від одного і не встановлювати за ними ніяких перешкод. Противник, ймовірно, буде вважати ці перешкоди хибними. За третім парканом (перешкодою) в землю вриваються бетонні надовби або стовпи, і на них, скоріше за все, напореться танк (БМП). Наступну перешкоду (паркан) необхідно розмістити через 1-1,5 км або більше і потренувати особовий склад встановлювати будь-які міни-сюрпризи, щоб під час розбирання перешкоди жива сила противника була уражена. Все це буде заважати противнику приймати рішення – долати ці перешкоди з ходу чи зупинятися і проводити їх огляд. Це дозволить також влаштовувати засідки, тому що противник буде уразливим до вогню. Цей прийом можна застосовувати як із залученням бойової техніки, так і без неї.

Одним із прийомів цієї вправи щодо маскування є навчання військовослужбовців користуватися малопомітними дротяними загородженнями (спіралями), закриваючи їх рослинністю. Ці загородження влаштовуються також на вулицях в містах і селах. Необхідно навчити особовий склад обирати місця та вулиці, де установка цих перешкод може одночасно затримати просування противника, тим самим дозволить планувати засідки і розраховувати сектори вогню військовослужбовцями. Під час проведення невеликих навчань із використанням авіації для виконання різноманітних завдань бажано проводити фотознімання розміщення військ, позицій з повітря. Важливо отримати такі фотознімки і показати їх особовому складу, щоб вони уявляли, як розміщення техніки, позиції, пересування військ виглядає з повітря. Між підрозділами доцільно влаштувати змагання на правильність виявлення об’єктів на фотознімках. Командиру підрозділу не слід забувати, що за хороші результати треба заохочувати військовослужбовців. Однак для вправ щодо маскування об’єктів треба час і наполеглива праця.

Тренуйте особовий склад щодо маскування мін-сюрпризів. Треба завжди показувати важливість таких вмінь. Одним із прийомів тренування є такий: викопати декілька ям на вулицях “населеного пункту”. Зробити їх 50 см глибиною, 2,5 м довжиною і 1 м шириною. Необхідно закрити ями брезентом, закидати щебенем і землею. Для того, щоб це зробити, необхідно достатньо часу. Треба підготувати приблизно 10 таких ям. Військовослужбовці, що рухаються за цим маршрутом, будуть попадати у ці пастки. Посередники (інструктори) можуть фіксувати втрати.

Старі двері, які лежать біля будівлі у дворі, можуть прикривати глибоку яму-пастку.

Для обладнання пасток, в які можуть потрапляти танки і БМП, необхідно більше часу. Однак їх маскують сітками і легкими уламками будь-якого матеріалу. Кожний, хто попаде у таку пастку, автоматично відноситься до числа “втрат”. Робити такі пастки треба глибиною більше 1,5 м, використовуючи ландшафт місцевості.

Вода, якщо її достатньо, є чудовим маскуванням для танкових пасток. Але до пасток повинна вести наїжджена колія, що заповнена водою. Найвдаліша пастка для танків і БМП має вигляд калюжі. Вони влаштовуються на польовій дорозі і за шириною бронетехніки. Необхідно підготувати ями, що заповнюються водою до 1,5-1,8 м. Проте використовувати їх для машин, що рухаються з великою швидкістю, небезпечно.

Прийоми навіювання впевненості особового складу у своїх діях, що застосовуються командиром підрозділу в процесі загальної психологічної підготовки особового складу:

- ставити реальні цілі і завдання з удосконалення індивідуальної підготовки кожного бійця, групи і підрозділу в цілому;

- регулярно контролювати рівень досягнень та успіхів;

- не скупитись на похвалу і заохочувати кращих за досягнення у бойовій підготовці;

- особливо відмічати солдатів і підрозділи, що досягли успіху, стимулювати прагнення досягнути високих показників у бойовій підготовці;

- за кожною можливістю вселяти впевненість у власних силах;

- правдиво і детально розповідати про те, що прийдеться пережити в бойовій обстановці;

- пояснювати, що противник буде поставлений в аналогічні умови;

- розвивати у кожного військовослужбовця впевненість у собі, спорядженні, готовності підрозділу і командира до майбутніх дій.

Вправи загальної психологічної підготовки на визначення лідерства, ролі у групі, згуртування колективу та ефективності керівництва.

Мета вправ: зосередити тих, хто навчається, на командній роботі у складі групи, покласти початок груповій взаємодії. Вправа дозволяє спостерігати спонтанну організацію взаємодії у групі, а також ролі, що грають учасники в цій взаємодії.

Матеріальне забезпечення: пов’язки на очі для кожногоучасника.

Місце проведення: тактичне поле, полігон, спортзал, стадіон.

Кількість учасників: від 8 до 30 чоловік.

Методика вправи “Дистанція безпеки” (до 90 хв)

Керівник заняття (інструктор) оголошує: “На наших заняттях ми будемо вчитися з максимальною користю використати те, що дісталося нам у спадщину від наших предків – воїнів і мисливців. Ми будемо вчитися чути своє тіло, свою підсвідомість, управляти ними. Ми будемо вчитися використовувати той безцінний досвід виживання, що був накопичений нашими предками за тисячоліття боротьби за життя і що є в кожному з нас. Приступимо до відпрацьовування вправи “Дистанція безпеки”. Завдання кожного з вас – визначити свій сигнал небезпеки і навчитися впевнено управляти ним. Зробивши першу частину вправи, визначивши свій сигнал небезпеки, закріпіть його в пам’яті, у відчуттях. На все це у вас є 30 хвилин. Потім буде заміна і робота у зворотному напрямку”.

Організація вправи. Керівник заняття (інструктор) ділить військовослужбовців на пари, визначає місця для роботи кожній парі (учасники не повинні перетинатися), дає команду зав’язати очі одному військовослужбовцеві з пари. Пропонує їм встати на будь-яке місце в межах робочого простору. Військовослужбовцю із зав’язаними очима розвернутися обличчям у будь-який бік або повернутися декілька разів навколо своєї осі і “включити” свій сигнал небезпеки. Далі цим людям ставиться завдання: відчувши “спрацьовування” свого сигналу і відразу ж, не замислюючись, зробити перший рух, що забажається (або розвернутися у бік небезпеки, що в 90% випадків відповідає первинному імпульсу при одержанні сигналу). Іншим військовослужбовцям групи керівник заняття (інструктор) пропонує тихо пройти із різних напрямків і з різними інтервалами повз військовослужбовців, у яких зав’язані очі. У ході відпрацьовування вправи керівник заняття (інструктор) корегує їх, виправляє явні помилки.

По закінченні відпрацювання вправи керівник заняття (інструктор) проводить короткий розбір за такими питаннями: “У кого не вийшло визначити свій сигнал небезпеки?”, “Чому?”, “Хто не зміг знайти тілесний знак для керування сигналом?”, “Хто не впевнений, що зможе користуватися придбаним інструментом?”, “Чому?”, “Які є питання, хто хотів що-небудь сказати?”.

Аналізує питання, що задають учасники, відповідає на них.

Вправа “Квадрат”

Порядок виконання вправи. Учасники збираються на рівній, відкритій площадці, на якій чітко показані межі, і одержують від керівника заняття (інструктора) наступну інструкцію: “Зараз вам необхідно зав’язати очі і за моєю командою дійти до протилежного краю площадки, ні з ким не зіштовхнувшись. Після того, як ви досягнете краю площадки, зупиніться, поверніться навкруги й станьте, очікуючи подальшої команди”.

Друга частина інструкції доводиться керівником занять (інструктором), коли всі військовослужбовці зупиняться: “Зараз вам необхідно, не знімаючи пов’язок з очей, взятися за руки і побудувати рівний квадрат. Починайте. Як будете впевнені, що квадрат побудований, зупиніться на своїх місцях і чекайте подальших вказівок”.

Керівник заняття (інструктор) спостерігає, хто з військовослужбовців виявляє свої лідерські здібності, даючи вказівки, команди, а хто з них підпорядковується цим командам.

Після цього керівник заняття (інструктор) пропонує учасникам зняти пов’язки й оглянути те, що в них вийшло.

Відповідає на запитання. Організовує повторне тренування, оголошуючи про побудову іншої фігури за його командою.

 

Вправа “Свіча”

Порядок виконання вправи. Керівник заняття (інструктор), розділивши учасників на підгрупи, доводить інструкцію: “Для людини важким випробуванням є падіння на спину. Психіка противиться цьому. Навіть якщо ви переконані на свідомому рівні або прикладі, що нічого страшного не трапиться, все одно, десь у глибині народжується страх, який дуже важко перебороти. Перебороти його можна тільки у випадку беззастережної довіри своїм товаришам. Перевірте себе, чи вірите ви тим, хто вас оточує! Зміцніть свою віру в них! Для цього той з вас, хто буде добровольцем, повинен стати на стілець, стіл, підвіконня, спиною розвернувшись до краю. У нього за спиною збирається група у 6–8 чоловік і витягує руки вперед долонями угору для того, щоб упіймати падаюче на руки тіло. Учасник, не дивлячись назад або заплющивши очі, падає спиною назад. Спробуйте розслабитися у процесі падіння. Кожний виконує по три падіння. Група з кожним падінням намагається опускати руки усе нижче і нижче до підлоги.

По закінченні виконання вправи проводиться її обговорення. Керівник заняття (інструктор) повинний виявити тих, хто боїться падати на руки своїх товаришів, вияснити, чому це відбувається. Отримати відповіді від учасників про переживання і відчуття після падіння.