Психологічна підготовка особового складу розвідувальних та десантних (аеромобільних) підрозділів

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВОЇНІВ-РОЗВІДНИКІВ

91. Дії розвідників часто пов’язані з перебуванням у тилу противника. При цьому бойові завдання вони виконують, як правило, у складі невеликих мобільних груп, а іноді, і самостійно.

Необхідність своєчасного одержання достовірних даних про противника і місцевість, труднощі, пов’язані з їхнім добуванням, постійна загроза виявлення і раптової зустрічі з противником – усе це висуває особливі вимоги до всебічної підготовки психіки розвідника. Від його моральної і психічної стійкості, ступеня розвитку психічних пізнавальних процесів (особливо уваги, сприйняття, пам’яті, спритності), фізичної витривалості, сміливості, рішучості багато в чому залежить успішне виконання завдань.

Поряд із формуванням у розвідників високих морально-психологічних якостей у військових розвідників необхідно пояснювати їм роль і значення розвідки в сучасному бою, чесності і правдивості, популяризувати героїчні подвиги розвідників під час бойових дій, досягнення й успіхи передового досвіду підготовки розвідників у мирний час.

Доцільно організувати перегляди документальних і художніх фільмів на військово-патріотичну тематику, обговорювати книги та історичні факти про подвиги розвідників, вміло заохочувати солдатів і сержантів за перший успіх, рішуче засуджувати прояви нечесності, нерішучості і безініціативності, а також боягузливості в діях.

92. Більшість розвідувальних даних про противника і місцевість добувається спостереженням, якість якого багато в чому залежить від розвинутої спостережливості розвідника. Разом з тим дані, виявлені спостереженням, потрібно вміти тривалий час зберігати в пам’яті, точно і швидко їх відтворювати.

Первинні навички у веденні розвідки спостереженням формуються спеціальними вправами в ході тактичної і вогневої підготовки на навчальних полях, обладнаних нерухомими і рухомими мішенями.

Для вироблення у розвідників стійкої уваги в умовах зовнішніх перешкод, характерних для бойової обстановки, на заняттях зі спостереження доцільно імітувати вогонь стрілецької зброї, розриви снарядів і мін, шум двигунів техніки, що рухається, а вночі періодично освітлювати місцевість ракетами й іншими джерелами світла. Одночасно з цим на заняттях зі спостереження повинні відпрацьовуватися нормативи з тактичної підготовки.

Подальше удосконалювання зорового і слухового сприйняття розвідників і тренування їхньої пам’яті повинні вироблятися на тактичних та інших заняттях, при висуванні до місця занять і назад, а також у перервах між заняттями. На заняттях з тактичної підготовки, окрім відпрацьовування спеціальних навчальних питань (розвідка блокпоста, опорного пункту), необхідно вимагати від розвідників вести спостереження у призначеній смузі чи секторі, а потім, після переміщення їх на нову ділянку місцевості, опитувати про результат спостереження.

Під час висування розвідників на заняття і назад їм потрібно давати вправи на швидкість зорового сприйняття місцевих предметів та їхнє запам’ятовування. З цією метою після проходження населеного пункту, ділянки дороги, гаю, балки, висоти тощо керівник заняття задає військовослужбовцям питання: “Скільки будинків у селищі?”, “Скільки їх праворуч і ліворуч від дороги?”, “З якого горища можливий кращий огляд підступів до населеного пункту?”, “Який бік балки більш похилий?”, “З якого боку висоти більші зарослі чагарнику?” і домагається якомога повніших відповідей.

Для розвитку допитливості розвідників окрім постановки загальних питань необхідно з’ясовувати окремі деталі, характерні для людей і місцевих предметів: “Який дах у крайньому будинку, розташованому праворуч від дороги?”, “Скільки вікон в останньому будинку ліворуч від дороги?”, “Як одягнені люди, що працюють у городі?”, “Які марки машин і мотоциклів були зустрінуті на дорозі?”, “Сліди яких машин ідуть у ліс?”, “Скільки пастухів пасли стадо корів на лугу?” тощо.

Для тренування пам’яті розвідників, вироблення в них навичок у швидкості і точності відтворення необхідних даних доцільно практикувати контрольні опитування щодо пригадування побаченого (почутого). Для цього доцільно проводити спеціальні вправи: уночі показати розвідникам кілька цілей, вимагати визначити їхнє місце розташування і відстань до них, а потім, через кілька годин, заслухати результати спостереження тощо.

Перед виконанням навчально-бойового завдання з розвідниками доцільно вивчати місцевість у районі майбутніх дій по карті за словесним описом, після чого пропонувати їм по пам’яті накреслити схему місцевості на чистому листі паперу.

Доцільно практикувати проведення змагань серед розвідників в умінні виявляти, запам’ятовувати і відтворювати побачене (почуте).

93. Ведення розвідки, особливо в розташуванні противника, пов’язане з раптовими і різкими змінами обстановки, що вимагає від розвідників швидкості реакції, спритності й ініціативності в діях.

Для формування в розвідників цих якостей необхідно в ході занять і навчань ставити їх у такі умови, коли обстановка різко змінюється і вимагає від них негайних дій. З цією метою необхідно широко практикувати влаштування засідок на шляху їхнього руху, раптове відкриття вогню противником і несподівані зустрічі з його солдатами як у вигляді манекенів, так і з особовим складом.

Одне з головних завдань психологічної підготовки розвідників – виховання в них безстрашності, сміливості і рішучості в діях. Для виховання цих якостей з розвідниками повинні проводитися спеціальні заняття на обладнаних навчальних місцях:

- стрибок через рів шириною 2,5-3 м, наповнений водою;

- кидання гранати, стрибок через вікно в палаючий будинок і ведення рукопашного бою в ньому;

- подолання кам’яної стінки висотою 2 м і рову з водою за нею глибиною 0,5 м і шириною 3 м (стінка долається за допомогою другого розвідника);

- стрибок у воду з розбігу і подолання водної перешкоди шириною 30-50 м уплав у повному спорядженні;

- вихід із води, зайняття окопу і кидання гранати по танку, що рухається;

- подолання дротяного паркану на високих колах під напругою електричного струму за допомогою другого розвідника, що піднімає нижній дріт рогатками;

- підйом по штурмових сходах на спостережну вишку висотою 5-8 м і спуск з неї по канату чи мотузці;

– ходіння по стіні чи по колоді на висоті 5-10 м;

- подолання рову з водою по канату чи по балці зруйнованого моста довжиною 30-50 м на висоті 5-10 м;

- подолання маршруту довжиною 20-30 км по пересіченій місцевості вночі з виходом у заданому місці за компасом тощо.

Подібні елементи вправ як групами, так і в одиночному порядку, необхідно застосовувати на всіх заняттях із бойової підготовки й у ході тактичних навчань.

Більше третини всіх тактичних занять із розвідниками повинні проводитися вночі, а також в умовах поганої видимості – у дощ, туман, заметіль, завірюху і при сильному задимленні атмосфери.

94. Удосконалення усіх вольових якостей розвідників, зокрема формування в них моральної і фізичної витривалості, досягається під час занять на спеціально обладнаній смузі перешкод – “стежці розвідника”, а також на тактичних навчаннях.

“Стежка розвідника” є ділянкою місцевості, обладнаною перешкодами і загородженнями, що нерідко зустрічаються в бойовій обстановці: дощатими і кам’яними загородженнями, цегельними стінками з проломами, напівзруйнованим будинком і фасадом будинку, димоходом, траншеєю, дротовим загородженням, цегельною стінкою з ровом за нею, вертикальною стінкою висотою 4-4,5 м, мішенями для кидання ножів і окопами для кидання гранат, а також канатними переходами, лінією зв’язку, вікнами для гранатометання, ділянками залізниці, водопровідними і каналізаційними трубами, ровами з водою, похилими сходами і манекенами “чатових” противника. Перешкоди повинні розташовуватися на ділянках місцевості довжиною 600-800 м (додаток 7).

У ході занять розвідники здобувають навички у спритних і рішучих діях із подолання складних перешкод, навчаються вміло діяти у траншеях і ходах сполучень, зруйнованих будинках, відпрацьовують прийоми гранатометання, зняття чатового, рукопашного бою.

Заняття на “стежці розвідника” доцільно проводити в тактичній обстановці, в умовах постійної загрози зустрічі з противником. Подолання перешкод і загороджень повинне супроводжуватися імітацією вогню артилерії, мінометів і ударів авіації, відповідних шумових ефектів бою, що можуть забезпечити підсилювачі та акустичні системи великої потужності. Усі загородження і водні перешкоди долаються особовим складом під впливом вогню противника. Керівники занять (інструктори) застосовують імітацію вибухів і стрільби засобами імітації (вибуховими пакетами, холостими набоями). При незграбних діях військовослужбовців (погане маскування, шум, брязкання зброєю тощо) по них відкривається “вогонь”, і вправа вважається невиконаною. При навчанні діям у зруйнованих будинках доцільно імітувати пожежі, а в середині приміщення обладнати міни-сюрпризи і пастки.

Поступове ускладнення вправ, що відпрацьовуються на “стежці розвідника”, досягається подоланням деяких, а потім і всіх перешкод в індивідуальних засобах захисту, діями у важких погодних умовах і вночі. Для підвищення активності військовослужбовців і ефективності занять у подолання “стежки розвідника” доцільно вносити елементи змагань. Одна з ігрових вправ (ситуаційних завдань) щодо виконання типових завдань воїна військової розвідки, що забезпечує виконання цілей спеціальної психологічної підготовки, надана (додаток 8).

95. На тактичних навчаннях, що проводяться, як правило, протягом декількох діб на незнайомій місцевості, окрім подолання різних перешкод, загороджень під вогнем противника, його засідок і раптових зустрічей з ним, доцільно широко практикувати прийоми, що виховують зухвалість у діях розвідників – раптові нальоти на важливі об’єкти (пункти управління, вузли зв’язку, радіотехнічні станції, невеликі колони військ та забезпечення тощо).

Маршрути руху розвідувальних дозорів і груп доцільно вибирати поза дорогами, там, де є небезпечні і ділянки пересіченої місцевості (болота, густий ліс, високі гори, водні перешкоди), розташовуючи на них мінно-вибухові й інші загородження, пастки і міни-сюрпризи. Для виховання в розвідників постійної психологічної готовності до дій, почуття відповідальності, пильності і прагнення до самоконтролю необхідно в ході навчань за недбалі дії і погане маскування “виводити з ладу” як самих розвідників, так і їхні засоби пересування (зв’язку, зброї тощо).

У ході тактичних навчань і табірних зборів необхідно також практикувати виконання окремих вправ “з виживання”, виховуючи стійкість, мужність і самостійність у діях: ночівлі у відкритому полі, у лісі, готування їжі з місцевої рослинності, дичини з маскуванням свого розташування і пересування, тривале перебування без руху в одному положенні в умовах зовнішніх подразників (палюче сонце, комарі і мошкара, холод і дощ, імітація розривів снарядів, мін), надання першої допомоги і самодопомоги тощо.

 

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДЕСАНТНИХ (АЕРОМОБІЛЬНИХ) ВІЙСЬК

96. Система заходів щодо виховання морально-вольової стійкості в ході повсякденних занять із повітрянодесантної підготовки у воїнів-десантників повинна бути розрахована на всебічне вивчення і розвиток морально-вольових якостей у десантника і не може бути вирішена водночас. Це тривала і копітка праця командира підрозділу, фахівців повітрянодесантної і медичної служби у процесі всієї динаміки навчання десантної майстерності.

Наприклад, самовладання, упевненість у воїнів-десантників слід виховувати і формувати вже безпосередньо у процесі вивчення з ними матеріальної частини парашутів, тобто з першого заняття. Саме на перших заняттях командир повинен прагнути переконати кожного десантника в тому, що людські десантні парашути при правильній їх експлуатації в роботі безвідмовні. Необхідно, щоб у ході таких занять кожен десантник особисто глибоко і ґрунтовно дізнався та розумів призначення і будову кожного елементу парашутної системи, осмислив принцип її роботи у процесі розкриття парашута в повітрі, тому що осмислення – це основна ланка у процесі оволодіння знаннями.

Мабуть, однією з причин страху воїна-десантника перед стрибком є його сумнів у міцності і безвідмовності частин парашута при розкритті. І дійсно, якщо десантник матеріальну частину засвоїв нетвердо, не знає взаємодії частин і процесу розкриття парашута, то у нього перед стрибком може з’явитися відчуття страху. Тому відмінне знання матеріальної частини парашута, глибоке розуміння призначення і взаємодії його частин мають для воїна-десантника беззаперечне значення.

97. Для успішнішого вирішення навчальних завдань слід уміло застосовувати найбільш раціональні й ефективні методи викладу інформаційного матеріалу. Наприклад, добре зарекомендував себе метод вивчення матеріальної частини людських десантних парашутів щодо процесу їх розкриття.

При вивченні кожної частини парашута необхідно добиватися не тільки глибоких знань її призначення і будови, але постійно підкреслювати її надійність і запас міцності. Наприклад, слід указувати, що кожна окремо взята стропа основного купола може витримати навантаження на міцність 150 кгс, а потім тут же запропонувати тим, хто навчається, самим підрахувати запас міцності усіх строп парашута, що вивчається. Або, наприклад, вивчаючи пристрій підвісної системи, керівник заняття повинен звернути увагу особового складу на те, що запас міцності кожної стрічки – 1600 кгс, а головний охват підвісної системи зшитий зі стрічки у два складання, отже, міцність його більше 3 тонн.

98. Особливу увагу слід приділяти вивченню процесу розкриття парашута і добиватися глибокого розуміння воїнами-десантниками цього питання. Командир постійно повинен підкреслювати неможливість затримки в розкритті парашута на будь-якому етапі його роботи. Наприклад, камера стабілізуючої системи парашута Д-6 (серія 4) не може затримати процесу розкриття парашута, оскільки її карабін зачеплений за бортовий трос або подовжувач у літаку. Стабілізуюча система не може не спрацьовувати, бо кишені її витяжного пристрою і пір’я стабілізатора влаштовані так, що забезпечують його безвідмовне наповнення зустрічним потоком повітря. Двоконусний замок не може затримати розкриття основного купола парашута внаслідок того, що його розкриття здійснюється особисто самим парашутистом через кільце ручного розкриття. Для висмикування його потрібно докласти зусилля не більше 16 кгс, при цьому надійність розкриття замка ще страхується парашутним приладом, сила пружин якого майже в 2 рази перевищує зусилля, вживане для розкриття двоконусного замка ручним способом.

При проведенні занять необхідно звертати увагу тих, хто навчається, і на особливості окремих частин і деталей парашута. Наприклад, якщо карабін камери стабілізуючої системи парашута Д-6 (серія 4) з вини десантника не буде зачеплений за подовжувач або за бортовий трос у літаку, то стабілізуюча система не спрацює. Щоб на практиці такий випадок не трапився, на кожну корабельну групу парашутистів призначається відповідальна особа, яка випускає і зобов’язана особисто кожному парашутистові зачепити карабін камери стабілізуючої системи за подовжувач у літаку.

Або, наприклад, щоб припинити стабілізоване зниження (швидкість якого досягає 30-40 м/с), кожному десантнику необхідно висмикнути кільце ручного розкриття. Якщо ж парашутист це не зробить, то двоконусний замок на ранці парашута не буде розкритий і, як наслідок, основний купол не спрацює. Щоб цього не сталося, на ранець основного парашута і встановлюють парашутний прилад, який автоматично розкриває двоконусний замок через 3 с після того, як парашутист покинув літак.

Слід підкреслити, що парашутний прилад автоматично спрацьовує тільки за умов, якщо карабін камери стабілізуючої системи буде зачеплений за подовжувач у літаку, тобто якщо стабілізуюча система буде введена в роботу; при своєму розкритті вона включає в роботу парашутний прилад.

Цей взаємозв’язок у роботі частин парашута при розкритті в повітрі і слід як доказ продемонструвати особовому складу в процесі вивчення матеріальної частини на укладеному парашуті способом практичного розкриття за ходом пояснення призначення його частин. Додатково у процесі навчального заняття матеріалу можна продемонструвати навчальну кінострічку, де наочніше і переконливо може бути показано процес розкриття і взаємодії частин парашута.

Тільки при такому детальному вивченні призначення пристрою кожної частини парашута і можна буде сформувати у тих, хто навчається, упевненість у безвідмовності десантного парашута до того, як десантники зроблять перший стрибок з парашутом із літака.

99. Іншим відповідальним етапом підготовки воїна-десантника є укладання парашута.

Цей етап підготовки воїнів-десантників можливий тільки після того, як вони отримають достатньо тверді і глибокі знання з матеріальної частини десантного парашута.

Кожний воїн неодмінно повинен навчитися самостійно укладати основний і запасний парашути.

Під час укладання парашутів у військовослужбовців повинні поступово формуватися достатньо стійкі уміння і навички. Кожен виконаний етап укладання обов’язково повинен контролюватися й оцінюватися в ході перевірки командиром підрозділу і фахівцем повітряно-десантної служби. Під час практичного контролю етапів укладання слід вбачати для конкретної морально-психологічної роботи з воїнами-десантниками засоби впливу, оскільки в ході перевірки фахівцем кожного етапу укладання парашута у тих, хто навчається, народжуватиметься віра в свої навички і поступово зникатиме невпевненість, а головне, разом із цим будуть виключені і ті помилки, які на перших порах військовослужбовці можуть допускати у процесі укладання парашута. У ході перевірки етапів укладання командир підрозділу (керівник заняття, інструктор) повинен проявити максимум педагогічного такту, певну стриманість у своїй поведінці. У жодному випадку не потрібно робити докорів і зауважень побіжно, мимохідь, бо такого роду зауваження породжують у військовослужбовця сумнів, викликають зайве хвилювання і навіть страх.

Якщо ж у процесі укладання парашутів командир (керівник, інструктор) виявив, що окремі воїни-десантники ті або інші етапи й елементи укладання виконують невірно, припускаються грубих помилок, то він зобов’язаний спокійно і терпляче виправити допущені помилки повторним практичним виконанням процесу воїнами. Робити це слід у присутності всієї групи тих, хто навчається, і обов’язково показати, як правильно необхідно виконати даний етап або елемент укладання. У той же час командир (керівник, інструктор) винен уміло роз’яснити військовослужбовцям можливі наслідки їхніх помилок.

Кожен військовослужбовець повинен чітко уявляти собі, знати і пам’ятати, що десантний парашут за своєю конструкцією при правильній його експлуатації в роботі безвідмовний, але він може і не спрацювати, якщо десантник неправильно його укладе, невірно підготує для стрибка.

Кожен десантник повинен знати, що особа, яка здійснює перевірку етапів укладання парашутів, несе юридичну відповідальність за кожен перевірений нею парашут. Правильне розуміння цього факту створюватиме атмосферу довіри і пошани з боку особового складу до цієї посадової особи. І, крім того, це спонукатиме воїнів-десантників до серйознішого і відповідальнішого відношення до будь-яких її зауважень, оскільки вони розумітимуть, що ці зауваження зроблені з метою більш якісного і правильного виконання кожного етапу й елементу укладання.

Особливу увагу військовослужбовців у процесі укладання парашутів слід звертати на виконання ними першого етапу, в ході якого вони повинні з першого заняття навчитися ретельно перевіряти справність кожної частини, визначати її придатність для роботи.

Парашути, укладені у процесі навчально-тренувальних занять, необхідно кожного разу тут же, у присутності всієї групи і кожної пари укладки, розкривати, щоб кожний військовослужбовець особисто міг переконатися в тому, що парашути укладені правильно, а значить, і в повітрі розкриватимуться надійно.

100. Головними чинниками, на основі яких командирам (керівникам занять, інструкторам) можна уміло будувати й успішно здійснювати моральну та емоційно-вольову підготовку воїнів-десантників в процесі укладання парашутів, слід вважати:

- факт строгого контролю і оцінки кожного виконаного етапу укладання парашута командиром підрозділу і фахівцем повітряно-десантної служби;

- факт перевірки укладок парашутів в “козлах” і факт розпису за кожний перевірений парашут особою, відповідальною за їх укладання.

У частинах і з’єднаннях, де немає підрозділів укладальників парашутів, додатково враховуються наступні факти:

- факт закріплення парашутів (основного і запасного) і парашутного приладу страхування за тим, хто навчається, на весь період їх служби або навчання;

- факт формування пар з числа військовослужбовців для укладання парашутів з урахуванням їх характеру і досвіду;

- факт укладання закріплених парашутів для здійснення стрибків особисто самими військовослужбовцями строго за елементами та етапами.

101. Психологічна підготовка воїнів-десантників здійснюється на всіх заняттях із наземного відпрацювання елементів стрибка із парашутом.

Наземне тренування на спеціальних снарядах – це етап навчання, наближений до умов реального стрибка. Вивчаючи правила і техніку відділення від різних типів літаків (вертольотів), положення тіла у момент стабілізованого зниження, десантники практично відпрацьовують прийоми і техніку управління куполом при зниженні в повітрі і в момент приземлення. У той же час військовослужбовець житиме реальною обстановкою стрибка і переживає абсолютно нові відчуття.

Тому командир підрозділу як психолог повинен знати і враховувати, в першу чергу, ті види людських відчуттів, де найповніше можуть розкриватися окремі якості, які притаманні саме процесу стрибка з парашутом, наприклад, зорові, слухові, рухові та відчуття положення тіла, відчуття координації рухів, вібраційні і больові відчуття тощо. Саме ці відчуття і мають найбільше значення для воїна-десантника, для всієї його професійної діяльності.

Тренування воїна-десантника в точному відчутті всієї динаміки обстановки стрибків і складатиме найважливіший етап його цільової психологічної підготовки до здійснення стрибка з парашутом із найменшою витратою нервово-психічної енергії.

Досвідчений командир, як психолог, у процесі наземних тренувань неодмінно повинен відмітити ті негативні явища в поведінці воїнів, які можуть у них виявлятися в ході початкових занять. Наприклад, одні військовослужбовці можуть бути задумливими, мати обмежені рухи; інші – говіркими, метушливими, треті – розсіяними і пасивними тощо. Проте у процесі систематичних спеціальних тренувань особового складу негативні відхилення в їх поведінці поступово зникнуть.

Отже, у процесі наземних тренувань будь-який воїн-десантник набуває особистого досвіду, достатньо стійкі елементарні навички. Тому будь-який майбутній стрибок з парашутом не буде для нього вже чимось абсолютно новим, а значить, і не викликатиме у нього сильних негативних емоцій, тобто таких емоцій, які могли б послабити його волю, установку на стрибок.

102. Прикладом формування психологічної і практичної навички може бути відлік і контроль заданого часу стабілізованого зниження. Саме тут, у період розкриття і роботи стабілізуючого парашута, десантник зобов’язаний особисто вести відлік заданих секунд стабілізованого зниження з тим, щоб своєчасно його припинити, висмикнувши кільце ручного розкриття і розкривши двоконусний замок. Виконати цей контроль часу стабілізації можна способом відліку вголос заданих секунд, наприклад, “501, 502, 503”.

Подібні навички особистого контролю стабілізованого зниження слід віднести до розряду навичок розумової роботи тих, хто навчається. Під час відліку контрольного часу стабілізації воїн повинен буде буквально автоматично відлічувати секунди подумки подібно до того, як він, наприклад, використовує таблицю множення при вирішенні математичного завдання.

З тим, щоб такі навички в особового складу ставали стійкими, їх необхідно систематично тренувати у практичному промовлянні вголос вказаних тризначних чисел. Такий спосіб контролю стабілізованого зниження до трьох секунд і визначений у повітрянодесантних військах як найпростіший спосіб особистого контролю часу. Контроль точності відліку заданого часу стабілізації у процесі всіх тренувальних занять командир підрозділу повинен здійснювати особисто, за контрольним секундоміром. Тільки такий систематичний контроль за секундоміром і допоможе кожному воїну-десантнику виробити у себе необхідне відчуття часу.

Суворому осуду необхідно піддавати поведінку тих воїнів-десантників, які особисто самі не ведуть відліку заданого часу стабілізації і не висмикують кільце ручного розкриття парашута, а хваляться тим, що вони стабілізують його до спрацьовування парашутного приладу. Небезпека такого негативного явища полягає в тому, що воно призводить до звички пасивного, безконтрольного падіння, а це за будь-яких ускладнень у повітрі може спричинити непоправні наслідки.

103. Особлива увага у процесі занять із наземного тренування повинна приділятися вивченню правил і тренуванню техніки розкриття запасного парашута при аварійній ситуації в повітрі, тобто при частковій або повній відмові у спрацьовуванні основного парашута. Десантник повинен вірити в надійну і безвідмовну роботу запасного парашута. Віра десантника в безвідмовне спрацювання запасного парашута, тверді практичні навички з умілого приведення цього засобу врятування життя в дію у потрібний момент – це і є ознака прояву воїном-десантником волі і психологічної стабільності.

Воїн-десантник повинен чітко собі уявляти, що у процесі стрибка з парашутом існує відрізок часу і висоти, де тількиі може бути введений в дію запасний парашут при аварійній ситуації у повітрі. Розкриття ж запасного парашута до або після цього відрізку часу і висоти спричинює вельми серйозні ускладнення. Якщо ж парашутист у процесі тренувальних занять на спеціальних снарядах повітрянодесантного комплексу не виробить у себе такого психологічного відчуття і стійкої навички, то він може розкрити запасний парашут або дуже рано, або надто пізно. І те, й інше є однаково небезпечним для життя. Такої складної обстановки, що може виникнути у повітрі в процесі стрибка, від воїна-десантника приховувати не можна, до цього і психологічно, і практично десантник завжди повинен бути готовий.

104. Етапом завершення підготовки воїнів-десантників на спеціальних снарядах повітрянодесантного комплексу є контрольні заняття за кожним елементом стрибка з парашутом. В ході таких контрольних занять десантники піддаються перевірці з усіх питань стрибка, починаючи від підгонки підвісної системи і надягання парашута до приземлення і збирання парашута. Під час цих контрольних занять кожному воїнові повинна бути виставлена конкретна оцінка за всі його практичні дії, уміння і навички. На підставі цих індивідуальних оцінок і визначається ступінь готовності кожного воїна-десантника до здійснення чергового стрибка. Визначальним оцінним моментом ступеня готовності кожного військовослужбовця до здійснення чергового стрибка слід вважати контрольні стрибки з комплексних висотних снарядів. Таких стрибків кожний воїн у процесі тренувальних наземних занять повинен здійснити перед першим реальним стрибком із парашутом не менше шести-семи.

Оцінно-контрольний момент повинен мати місце і на всіх інших етапах підготовки воїнів-десантників до здійснення стрибків із парашутом: як у процесі вивчення матеріальної частини, так і в ході укладання людських десантних парашутів.

Тільки на підставі добрих і відмінних оцінок за трьома основними розділами програми командир підрозділу зможе вирішити, кого з військовослужбовців можна допустити до першого стрибка. Наявність у кожного воїна трьох підсумкових добрих і відмінних оцінок служить юридичною підставою для видання наказу по частині про допуск воїнів-десантників до здійснення першого ознайомлювального або чергового стрибка з військово-транспортних літаків.

Якщо ж у військовослужбовців хоча б за одним із трьох розділів програми буде оцінка “задовільно”, то такий воїн до здійснення стрибка не може бути допущений. З такою категорією військовослужбовців командир підрозділу зобов’язаний організувати додатковий курс тренувальних занять і повторно провести залікові заняття за кожним із розділів програми.

Контрольні оцінки у процесі всіх занять мають досить важливе повчальне значення для тих, хто навчається. Саме цей результат оцінки стимулює формування навичок особового складу, зобов’язує їх критично оцінювати ступінь своєї особистої психологічної готовності до майбутнього стрибка.

105. Увесь хід підготовки особового складу до стрибків необхідно вміло висвітлювати у стіннівках, у фото- і радіогазетах. Це – надзвичайно важлива ланка в навчанні особового складу повинна знаходити широке віддзеркалення у заходах виховної і культурно-масової роботи з особовим складом.

Наприклад, своєчасне оголошення військовослужбовцям підсумкових залікових оцінок і доведення їм наказу по частині про допуск їх до здійснення стрибків має виключно важливе психологічне і практичне значення в тому плані, що все це ними сприймається як завершення етапу підготовки, як факт емоційно-вольової готовності до стрибка, розсіює всі їх сумніви і страхи, вселяє в них віру у власні сили, створює здоровий робочий стрибковий настрій у кожного воїна.

Самій підготовці особового складу до стрибків слід завжди надавати конкретно-спрямований характер як одному з важливих елементів бойової готовності підрозділу і частини.

На кінцевому етапі підготовки особового складу до здійснення стрибків із парашутом необхідно організовувати і вживати таких заходів, що активізували б стрибкову ініціативу воїнів та їх морально-вольове самовладання.

Наприклад, дієвим заходом можуть бути спеціальні вечори-зустрічі, на яких виступають ветерани повітрянодесантних військ, учасники десантування у тил противника під час бойових дій; провідні заслужені майстри і рекордсмени парашутного спорту, а також і ті, кому належить зробити свій перший стрибок у житті. Сам факт проведення такого спеціального вечора-зустрічі створюватиме загальну ділову передстрибкову атмосферу урочистого піднесення в особового складу.

Неодмінним навчально-виховним заходом у підготовчий період слід вважати показ військовослужбовцям спеціальних художніх, документальних і навчальних фільмів про десантників, тобто за темами, де мова йде про стрибки з парашутом, десантування вантажів і бойової техніки парашутним способом і де показана різна динаміка стрибкового життя. Зрозуміло, що кожен такий показ спеціальних тематичних фільмів для особового складу в передстрибковий період слід обов’язково супроводжувати відповідним роз’ясненням як окремих епізодів, так і змісту фільму в цілому. Це потрібно робити для того, щоб воїни-десантники могли правильно для себе оцінити і переосмислити показане і побачене на екрані. Природно, що вчасний показ військовослужбовцям спеціальних фільмів розширить їх уявлення про багатосторонність життя, навчання і служби в десантних військах, змусить кожного критично переосмислити своє відношення до майбутніх стрибків із парашутом.

106. Враховуючи те, що серед пізнавально-психологічних процесів центральне місце займають зорові відчуття, у всьому передстрибковому підготовчому періоді необхідно вживати всіх заходів щодо того, щоб у кожного десантника була добре розвинена зорова чутливість. Саме з цією метою на завершальному етапі підготовки десантників до стрибків доцільно організовувати і проводити для тих, хто навчається, показові стрибки, щобкожний воїн вочевидь побачив практичну роботу десантного парашута в повітрі. У цьому конкретному випадку зорові відчуття і дадуть кожному військовослужбовцю багато корисних відомостей про реальний стрибок. На основі зорових відчуттів воїни отримають особисте, емоційно забарвлене враження про стрибок, про барвистий неповторний “парад” розкритих куполів у повітрі. Цей видовищний захід залишиться в пам’яті воїнів на все життя, бо саме тут вони вперше своїми очима побачать розкриті в повітрі куполи, на їх очах буде реально продемонстрована безвідмовна робота десантного парашута.

Головним у показових стрибках є принцип наочності. Така наочність дає можливість фактично наблизити військовослужбовців до реальних умов стрибка, сприятиме створенню у них яскравішого і конкретнішого явлення про стрибок із парашутом, змусить глибоко відчути цю подію. Бо наочність у навчанні припускає постійну опору не тільки на зір, але і на всі інші органи відчуття тих, хто навчається, оскільки всі вони взаємозв’язані і взаємозалежні. Адже, зрештою, людина пізнає навколишній світ всіма органами відчуття.

Отже, весь процес підготовки воїнів-десантників до майбутніх стрибків з парашутом неодмінно повинен накладати свій позитивний відбиток на психіку кожного військовослужбовця, формувати у нього стійкі морально-психологічні якості.

107. Знаючи, що об’єктивна стрибкова обстановка дійсно здатна породжувати у тих, хто навчається, різноманітні і сильні відчуття, командир підрозділу як психолог зобов’язаний керувати психікою підлеглих так, щоб на всіх етапах організації і проведення стрибків зберігалася спокійна ділова обстановка, яка мобілізувала б фізичні і духовні сили воїнів на успішне вирішення майбутніх стрибкових завдань.

Успіх при цьому чималою мірою залежатиме і від того, наскільки емоційно стійкі і компетентні самі керівники, наскільки вони здатні зберігати діловий настрій, самовладання, здатність тверезо й об’єктивно оцінювати те, що відбувається. Десантник повинен управляти собою і своїми відчуттями в будь-яких гострих стрибкових ситуаціях. І приклад самовладання, сформований емоційний інтелект у першу чергу показує командир підрозділу.

Негативних передстартових емоцій можна запобігти або послабити їх, якщо своєчасно й уміло відвернути військовослужбовців від причин, що викликають такий стан.

Страх перед стрибком може виникнути у будь-якого військовослужбовця, а у початківця – тим більше, але потрібно уміти допомогти кожному подавити в собі це небезпечне відчуття, не дати йому вирости до легкодухості і боязливості.

Перші сумніви і відчуття страху певною мірою повинні бути подолані в особового складу під час вивчення матеріальної частини й укладання парашутів, у ході тренувань на снарядах повітрянодесантного комплексу і в процесі всіх інших заходів виховного характеру, в результаті яких і загартовується воля для стрибка, хто навчається.

Але майбутні воїни-десантники на аеродромі зльоту, де вперше в житті надягатимуть укладені ними парашути не для чергового тренувального заняття на засобах повітрянодесантного комплексу, а для того, щоб викликати абсолютно нові, сильні, досі невідомі воїну відчуття.

Оскільки почуття страху все-таки підвладно волі десантника, це означає що, командиру і фахівцю повітрянодесантної служби у стартовий період потрібно буде підсилити позитивні емоції стрибкового збудження,