Методи психічної саморегуляції, спрямовані на оптимізацію психічних і вегетативних функцій організму 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи психічної саморегуляції, спрямовані на оптимізацію психічних і вегетативних функцій організму



Довільне самонавіювання (метод Е. Куе)– це метод свідомого впливу на самого себе, що дозволяє придушити хворобливі, негативні за своїми наслідками уявлення та замінити їх на корисні, сприятливі, конструктивні.

Е. Куе вважав, що головною причиною захворювання є хвороблива уява. Він стверджував, що всі люди перебувають під владою сили своєї власної уяви, і що хвора людина, озброївшись правильним уявленням, може знову досягти своєї душевної рівноваги, а успіх приносить не стільки сила волі, скільки сила власної уяви.

Дійсно, свідомі вольові зусилля, наприклад, при корегуванні мови не допомагають, а тільки заважають. Порада лікаря хворому, що страждає нав’язливими станами або фобіями, “взяти себе в руки” найчастіше приносить тільки погіршення. Згідно з Е. Куе лікувальні уявлення, які він назвав “формулою самонавіювання”, є, за своєю сутністю, констатацією факту. Формула самонавіювання повинна бути простою і не носити насильницького характеру, наприклад: “З кожним днем у всіх відношеннях мені кращає”. При цьому неважливо, вважає Е. Куе, чи відповідає формула самонавіювання дійсності чи ні, тому що вона адресується підсвідомому “Я”, яке відрізняється легковір’ям. Підсвідоме “Я” приймає цю формулу за істину як наказ, що необхідно виконати. Чим простішою буде формула, тим кращий лікувальний ефект. “Формули повинні бути “дитячими”, – зауважує Е. Куе. – Вони призначаються не для нашого свідомого критично налаштованого “Я”, а винятково як уявлення, як дитячі формули”.

Е. Куе неодноразово підкреслював, що довільне самонавіювання має здійснюватися без будь-яких вольових зусиль.

Техніка саморегуляції. Саморегуляція починається з попередньої бесіди, під час якої роз’яснюється вплив самонавіювання на організм, приводяться приклади цілющого впливу навіювання і самонавіювання при різних захворюваннях. Щоб переконати співрозмовника в тому, що його власні думки, уявлення можуть впливати на мимовільні функції організму, можна використовувати експеримент із маятником Шевроле – тягарець, підвішений на нитц, розгойдується в “нерухомій” руці військовослужбовця тільки при одній уяві про його рух. Це підсилює сугестивність (навіюваність) воїна та переконує його в дієвості обраного методу саморегуляції.

Далі командир підрозділу (сержант, психолог) разом із підлеглим військовослужбовцем створює формулу самонавіювання, що може мінятися у процесі саморегуляції.

Формула повинна бути простою, складатися з декількох слів, максимум із 3-4 фраз і завжди носити позитивний зміст. Наприклад: “Я здоровий!” замість “Я не хворий”. Іноді формула представляє своєрідний “код”, зрозумілий тільки тому, хто потребує допомоги. Так, для посилення віри у свої сили може бути використана формула: “Я можу, я можу, я можу!”. В інших умовах формула може бути більш розширеною.

Командиру підрозділу (сержанту, офіцеру-психологу) необхідно дотримуватись таких умов реалізації цього методу:

- у військовослужбовця повинна бути зручна поза сидячи або лежачи, закриті очі;

- досягти вимови формули 20 разів пошепки;

- досягти монотонії при вимові формули, без фіксації на змісті;

- організувати сеанси по 3-4 хвилини 2-3 рази в день, 6-8 тижнів;

- переконати військовослужбовця застосовувати формулу вранці спросоння або ввечері перед сном.

Щоб не відволікати своєї уваги на рахунок при двадцятиразовому повторенні формули, Е. Куе рекомендував використовувати шнур із двадцятьма вузликами, які перебираються як чотки.

Саморегуляцію військовослужбовець проводить звичайно самостійно, але під спостереженням командира підрозділу (офіцера-психолога).

Переваги методу: можна проводити в будь-якій обстановці й у будь-який час.

Самогіпноз. Методика Е. Куе отримала розвиток у Ш. Бодуена, який припустив, що поведінкою людини керує уява і підсвідомі потяги. При уявному повторенні тих самих фраз автоматично виникає внутрішнє зосередження, що діє на несвідоме. Ш. Бодуен рекомендував учити хворих поринати в самогіпноз у момент пробудження або перед самим засипанням. Зануренню сприяє зосередження уваги на якомусь об’єкті – полум’ї свічки в темряві, на якійсь думці, досить яскравій, щоб не втримувати на ній увагу насильно, на монотонних звуках – тіканні годинника, на коротких фразах, що узагальнюють ціль самонавіювання. Коли увага стомлюється зосередженням, наступає релаксація, що може перейти в сон. Релаксація сприяє “оголенню” несвідомого, і тепер легко досягти підсвідомого наказу. Схильність до таких дій залежить від емоційного, фізичного стану, особистісних особливостей, здатностей до гіпнозу.

Техніка саморегуляції. Саморегуляція починається з попередньої бесіди командира підрозділу (сержанта, офіцера-психолога) з військовослужбовцем, під час якої роз’яснюється вплив самонавіювання на організм, приводяться приклади цілющого впливу навіювання і самонавіювання при різних захворюваннях. Щоб переконати підлеглого в тому, що його власні думки, уявлення можуть впливати на мимовільні функції організму, можна використовувати експеримент із маятником Шевроле.

Етапи саморегуляції за цим методом:

1. Формування цілей.

2. Передгіпнотична бесіда з самим собою.

3. Фіксація внутрішнього образу з наділенням його бажаними якостями.

4. Закріплення нових образів і якостей реальними діями в постгіпнотичному періоді.

Дотримуватися таких умов реалізації:

- лежати в напівтемній кімнаті (комфорт), спокійна обстановка;

- досягти повного розслаблення м’язів, відсторонення від повсякденних турбот;

- яскраве динамічне уявлення образу;

- уявлення типових ситуацій;

- підкріплення словесних команд формулою “Відпочивши – прокидайся”.

Під час сеансу військовослужбовець займає зручну позу сидячи або лежачи, закриває очі, розслаблюється і пошепки, без усякої напруги, 20 разів вимовляє ту саму формулу самонавіювання. Сеанс самонавіювання триває 3-4 хвилини, повторюється 2-3 рази в день, протягом 6-8 тижнів.

Аутогенне тренування (метод І. Шульца) – метод самостійного викликання у себе особливого аутогенного стану, використання цього стану і самостійного виходу з нього. Слово “аутогенне” (грец. autos – сам, genos – народження) вказує, що джерелом позитивних впливів є сама людина, а слово “тренування” підкреслює необхідність регулярних занять.

Аутогенне тренування запропоновано у 1932 р. німецьким лікарем Й. Шульцем. Вивчаючи самозвіти людей, занурених у гіпнотичний стан, Й. Шульц помітив, що фізіологічні зрушення супроводжуються певними відчуттями. Наприклад, розслаблення м’язів супроводжується відчуттям важкості, а наповнення кров’ю капілярів шкіри – відчуттям тепла. Ним був запропонований метод, заснований на зворотному ефекті – викликанні фізіологічних зрушень шляхом пасивної концентрації уваги на зачатках відчуття, що викликає це зрушення. Так, концентрація уваги на реальній важкості тіла сприяє поглибленню розслаблення м’язів, а концентрація на реальному теплі – притоку крові до капілярів шкіри. При цьому аутогенний стан є не штучно створюваним, а природним станом, виникаючим сам по собі.

Ефекти аутогенного тренування (у тих, хто його засвоїв та регулярно займається) такі:

1. Ефективне зняття фізичної та психічної напруги, заспокоєння, профілактика перевтомлення, психосоматичних захворювань та неврозів.

2. Швидкий відпочинок (відновлення сил в аутогенному стані відбувається набагато швидше, ніж просто лежачи чи під час сну).

3. Самостійне регулювання таких функцій організму, як кровопостачання мозку, частота скорочень серця і дихання, що дуже важливо для лікування психосоматичних захворювань.

4. Активізація психічних та фізичних функцій, творчих ресурсів особистості.

5. Подолання шкідливих звичок шляхом раціональної боротьби зі стресом, емоційної та інтелектуальної активізації.

Умови виникнення аутогенного стану такі:

а) перебування в тихому місці;

б) розслаблення у зручній позі;

в) зосередження уваги на чому-небудь;

г) здійснення концентрації уваги особливим чином, пасивно, не прагнучи до досягнення будь-якого результату.

Знання цих умов є теоретичним обґрунтуванням пасивного підходу до занять аутогенним тренуванням.

Кожен військовослужбовець може займатиься в тих умовах, які відповідають його можливостям. Варто спонукати всіх військовослужбовців займатися аутогенним тренуванням під керівництвом компетентного у цих питаннях командира підрозділу або офіцера-психолога, мотивуючи це тим, що коли займаються всі, немає кого соромитися, тому що в цей час скептичне спостереження виключається.

Спільні заняття особового складу підрозділу аутогенним тренуванням під керівництвом командира підрозділу або офіцера-психолога знижують вимогливість тих, хто займається, до зовнішньої обстановки.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 271; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.226.167 (0.01 с.)