Зниження навантаження і ризику

Діяти аналогічно щодо стрес-фактору значущості, але з урахуванням того, що втрати внаслідок дискомфорту виникають під час діяльності, а внаслідок ризику – у випадку помилки.

Нестача часу

Використовувати реальний і чіткий розрахунок часу (тайм-менеджмент) і здоровий глузд.

156. Командир підрозділу зобов’язаний організувати ефективну діяльність військовослужбовців у випадку стресу. Коли особовий склад розпочинає будь-яку діяльність у стані стресу, командиру підрозділу необхідно враховувати дві тенденції:

1. Ефект зосередженості на діяльності (діях) – у випадку правильної організації психічний стан військовослужбовця буде покращуватися.

2. Зниження стресогенності ситуації – у випадку правильної організації кількість і сила стрес-факторів буде зменшуватися.

У випадку отримання стресу військовослужбовцем командиру підрозділу необхідно дотримуватися такої послідовності дій:

загальні принципи:

- спочатку менш значущі дії, потім – більш значущі;

- спочатку більш прості, потім – більш складні;

- спочатку добре засвоєні, потім – засвоєні гірше.

у випадку перезбудження:

- спочатку більш енергоємні дії, потім менш енергоємні (принцип накопичення енергії);

- спочатку індивідуальні дії, потім взаємодія з партнером (ненароком не зашкодити партнеру).

у випадку апатії (психічний стан, за якого людина стає пасивною, байдужою до всього):

- спочатку менш енергоємні дії, потім більш енергоємні (принцип розгойдування);

- спочатку взаємодія з партнером (принцип “підзарядки”), потім індивідуальні дії.

у випадку сильного небажання що-небудь робити:

- діяти у хаотичному порядку.

157. Безпосереднє вивчення командиром підрозділу службової діяльності особового складу в екстремальних умовах не завжди можливе як з морально-етичної точки зору, так й через труднощі фіксації результатів діяльності. Тому основним методичним прийомом вивчення командиром підрозділу службової діяльності особового складу у цьому випадку є моделювання такої діяльності, у першу чергу – моделювання стресу. Моделі стресових ситуацій повинні відповідати трьом умовам:

1) наявність певної мотиваційної спрямованості, адекватної умовам реальної службової діяльності;

2) суб’єктивне сприйняття їх військовослужбовцями як реальності;

3) дотримання морально-етичних норм.

Основними прийомами відтворення командиром підрозділу стресової ситуації під час проведення занять із бойової підготовки є такі:

1. Стрес, що створюється труднощами виконання завдання, наприклад, моделювання стимулів у швидкому темпі, погіршення умов виконання завдань, нормативів тощо.

2. Стрес, що викликаний електрошкіряним пошкодженням або тільки загрозою електроудару. Це є досить відчутним стресором для осіб із підвищеною чутливістю до електричного струму.

3. Стрес як результат дефіциту часу.

4. Стрес, що створюється труднощами виконання завдання (нормативу), наприклад, створення стимулів у швидкому темпі, погіршення умов виконання завдань і діяльності.

5. Стрес у вигляді реакції на появу сильних неочікуваних подразників для виклику безпосередньої емоційної реакції військовослужбовця (спалахи світла, різкі звуки, постріли, вибухи, крики тощо).

6. Стрес, що створюється методом введення спеціальних, особливих перешкод, які близькі за змістом до діяльності, що виконується. До нього відноситься і будь-яка ситуація, яка вимагає від військовослужбовця виконання декількох дій.

7. Стрес невдачі, коли напруга створюється шляхом повідомлення військовослужбовцю невірних даних про результати діяльності або постановки йому надскладного, неможливого завдання, тобто створення умов, коли результати діяльності вже не залежать від старання й особистих досягнень військовослужбовця тощо.

8. Стрес, що створений групою методів, які збільшують для військовослужбовців значущість роботи, завдань, які виконуються, тобто з урахуванням таких складних факторів психологічного порядку, як мотивація, відношення військовослужбовців до завдання, а також з урахуванням ціни “штрафу”, покарання, неможливості усунути помилки, аварійності обстановки тощо.

158. Командиру підрозділу необхідно пам’ятати, що відтворення (моделювання) стресових ситуацій під час проведення занять із бойової підготовки буде ефективне тільки тоді, коли особовий склад буде відповідним чином умотивованим, коли військовослужбовці сприйматимуть завдання як значущі і будуть виконувати їх відповідально. Для цього командиром підрозділу можуть використовуватись такі прийоми:

1. Створення стресу невдачі (див. вище). З метою впливу на самолюбство військовослужбовця зручно підносити випробування як тест із визначення розумових, фізичних здібностей. Досвід показує, що така попередня інструкція керівника занять неминуче сприяє підвищенню активності військовослужбовця.

2. Включення у процес психологічної підготовки, навчання особового складу елементів змагальності.

3. Застосування таких способів регуляції людської поведінки, як осуд, позитивна або негативна оцінка дій з боку керівника занять, його тон, переконливість, манера спілкування тощо.

Однією з важливих і основних умов створення стресової ситуації є формування у військовослужбовців мотиваційної спрямованості. Основними видами мотивацій (у додаток до тих, що розглянуті раніше) і прикладами можливих ситуацій є такі:

1) самозбереження і відповідальність кожного військовослужбовця за весь особовий склад підрозділу (і навпаки) – при імітації пожежі, евакуації екіпажу з ураженої техніки тощо;

2) прагнення до досягнення поставлених цілей – введення дуже важких і нерозв’язних завдань, введення відмовлення апаратури, систем озброєння, техніки тощо;

3) самоствердження – кероване провокування конфліктів у взаємовідносинах з колегами по службі.

Щоб ці ситуації сприймалися особовим складом як реальні, їх замисел і здійснення повинні бути відомі дуже вузькому колу осіб. Після моделювання стресових ситуацій командир підрозділу також повинен зберігати всі застосовані прийоми у таємниці.

Необхідно постійно придумувати нові стресові ситуації для впровадження їх у систему занять із бойової підготовки. Прикладами ситуаційного моделювання є такі:

- командно-штабні навчання, які моделюють ту або іншу ситуацію ведення бойових дій;

- протиаварійні тренування, що моделюють дії військових фахівців і спеціалістів із ліквідації аварій;

- рольові ігри з особовим складом, що застосовує системи озброєння (екіпажами, розрахунками тощо), де моделюються дії військовослужбовців із вирішення певної негативної ситуації;

- тактичні ігри, ситуаційні завдання для тактичних груп, двійок - трійок військовослужбовців, що виконують визначену керівником місію (тактичне завдання) тощо.

Таке моделювання може здійснюватися як в умовах, що імітують реальні (наприклад, різноманітні навчання), так і за допомогою спеціально створених засобів (тренажери, навчально-тренувальні комплекси, класи, функціональні макети тощо).

Необхідною умовою створення моделі стресової ситуації є якомога повне відтворення психологічної сутності реальної діяльності і дотримання розглянутих вище вимог, що висуваються до проведення ситуаційних вправ (завдань).

159. Повний алгоритм управління стресом для командира підрозділу можна умовно поділити на три етапи:

1 етап. Моделювання і планування:

1) описати нинішню або майбутню стресогенну ситуацію;

2) оцінити складність завдання і визначити оптимальний для її рішення рівень стресу (середній, низький, високий);

3) оцінити майбутній або нинішній ступінь стресогенності ситуації;

4) оцінити свій (підлеглих) довготривалий психічний стан і рівень своєї (підлеглих) стресостійкості;

5) оцінити потенційний або реальний рівень стресу і свою (підлеглих) майбутню ефективність при вирішенні даного завдання;

6) визначити, до якого ступеня бажано знизити (підвищити) рівень стресу і (або) підвищити свою стресостійкість;

7) виходячи із завдання та своїх можливостей, виділити необхідний ресурс: часовий, емоційний тощо;

8) розробити план заходів з управління стресом у даній ситуації:

- із зниження стресогенності ситуації;

- із покращення свого (підлеглих) довготривалого психічного стану і здоров’я, з підвищення своєї (підлеглих) стресостійкості (базової, ситуативної);

- із саморегуляції (відібрати зручні та адекватні ситуації методи саморегуляції; за необхідності засвоїти нові або удосконалити володіння старими);

- із відновлення після завершення стресової ситуації.

2 етап. Перевірка:

1) провести мисленнєвий експеримент: уявити, що всі заходи реалізовані, і оцінити зміни рівня стресогенності ситуації, свого стану та рівня стресостійкості. За необхідності відкорегувати план;

2) аналогічну операцію провести стосовно заходів з управління стресом у середині ситуації, а також до заходів із її відновлення.

3 етап. Реалізація:

1) приступити до реалізації плану;

2) проводити регулярний моніторинг рівня стресогенності свого стану; порівнювати його із запланованим;

3) за необхідності корегувати свій план.

Впровадження у службову діяльність управління стресами потребує деяких зусиль. Проте при регулярній практиці діяльність командира підрозділу з управління стресами виявиться такою ж звичною, як і інші види діяльності. Більше того, вона природним способом буде здійснюватися в межах його основних функціональних повноважень та обов’язків, практично не потребуючи додаткового часу і спеціальних зусиль. Проте поки цього не відбулося, рекомендується приділяти управлінню стресами спеціальну увагу. При цьому командир підрозділу повинен постійно оптимізувати процес управління стресами військовослужбовців. Основним підходом до оптимізації цього процесу є метод суміщення. Сутність цього методу така: діяльність з управління стресом необхідно ретельно планувати. При цьому всі заходи управління стресом (зі зниження стресогенності ситуації, із саморегуляції, з відновлення) необхідно прагнути здійснювати так, щоб вони були частиною основної діяльності, і навпаки, основну діяльність планувати і здійснювати “з прицілом” на регуляцію стресу.

160. Військовослужбовці зі стійкою емоційною сферою у стані перебороти фазу тривоги й активно включитися в боротьбу зі стресовими факторами. Емоційно-нестійких військовослужбовців відразу охоплює тривога, яка потім переходить у страх. За фазою тривоги у таких людей відразу наступає виснаження, що приймає форму приреченості і розпачу. Основні критерії характеристики військовослужбовця як “воїна” і “невоїна” за ознаками його поведінки в особливій (екстремальній) обстановці показані (додаток 12).

З одного боку, емоції – це необхідний компонент творчої, нешаблонної, нестандартної активності військовослужбовця, пов’язаної з визначенням перешкод, які стоять на шляху задоволення потреб. А з іншого боку, емоційні зміни в ряді випадків виступають як фактор, що дезорганізує діяльність і поведінку. У цьому зв’язку проблема надійності психологічною мовою може бути зрозуміла як “проблема емоційної стійкості”.

У широкому аспекті емоційна стійкість військовослужбовця – це його здатність керувати своїми емоціями, зберігати високу професійну працездатність, здійснювати складну або небезпечну діяльність без напруженості, попри емоціогенні впливи.

Емоційну стійкість поділяють на емоційно-вольову, емоційно-моторну й емоційно-сенсорну. Під першим поняттям мається на увазі ступінь вольового володіння особистості своїми досить сильними емоціями, під другим – властивість особистості, що виявляється у ступені порушень психомоторики під впливом емоцій, під третім – властивість особистості, що виявляється у ступені порушення сенсорних дій.

Емоційну стійкість військовослужбовця командир підрозділу може більш конкретно визначити як властивість особистості, що забезпечує гармонійне відношення між усіма компонентами діяльності в емоціогенній ситуації і тим самим сприяє успішному виконанню діяльності за призначенням. Це, з одного боку, несприйнятливість до емоціогенних факторів, які мають негативний вплив на психічний стан військовослужбовця, а з іншого боку – здатність контролювати і стримувати виникаючі астенічні (грец. astheneia – безсилля, слабість – слабість, яка проявляється у підвищеній втомлюваності, нервово-психічному виснаженні, порушенні сну, зниженні порогів чутливості тощо) емоції, забезпечуючи тим самим успішне виконання необхідних дій.

Істотним чинником поведінки воїна в бою є інтенсивність бойових дій. Високоінтенсивні бойові дії сприяють швидкому наростанню перевтоми військовослужбовців і загальному зростанню психотравматизації близько в 1,2 раза у порівнянні з низькоінтенсивними діями.

Величезний психологічний вплив на учасників бойових дій здійснює використання своїми військами і супротивником елементів військової хитрості, маскування, досягнення ефекту раптовості тощо.

Еколого-ергономічні чинники відображають специфіку впливу зовнішніх (природно-географічних, погодно-кліматичних, техніко-технологічних) обставин і режиму бойової діяльності (тривалість, режим, частота зіткнень із противником, ергономічність бойової техніки, ступінь ізольованості від головних сил тощо) на психологічний стан протиборчих сторін. Вони обумовлюють ступінь задіяності психіки військовослужбовця у процесі виконання бойових завдань. Знайомі умови і звична діяльність, добре засвоєні способи бойової поведінки дозволяють воїнам діяти на полі бою з переважним використанням підсвідомості (автоматизмом навичок, закріплених у підсвідомості моделей), і мінімальним залученням свідомості та емоцій. І навпаки, незнайомі обставини і незасвоєні прийоми бойової діяльності обумовлюють необхідність постійного включення свідомості, виникнення негативних емоційних переживань, що знижує ефективність дій військовослужбовця.

Виявлена своєрідна закономірність, яка свідчить, що процес адаптації військовослужбовців до бойових дій триває приблизно 15-25 діб, по закінченні яких воїн досягає піку морально-психологічних можливостей. Після 30-40 діб безперервного перебування в безпосередньому зіткненні із противником наступає їх швидкий спад, пов’язаний із виснаженням духовних і фізичних сил. Перебування військовослужбовців на передньому краї бойових дій не повинне перевищувати 40 діб.

Якщо після 45 діб безперервного перебування на полі бою військовослужбовці не будуть відправлені у тил, вони за своїми психофізіологічними можливостями виявляться небоєспроможними. У 98% військовослужбовців, що безперервно беруть участь у бойових діях протягом 35 діб, виникають ті або інші психічні розлади.

Визнаючи таку тимчасову траєкторію динаміки психологічних можливостей людей закономірною, командирам (начальникам) необхідно регулювати час перебування військовослужбовців безпосередньо в зоні бойових дій.

161. Несприятливий вплив на бойову діяльність особового складу здійснює також порушення ритмів життєдіяльності (звичного чергування активної діяльності, сну, відпочинку, харчування тощо), зміна кліматичних умов, погані погодні умови тощо.

Істотно впливає на бойову активність воїнів якість сну. Результати залежності працездатності особового складу від тривалості сну, відповідні індикатори, зменшення впливу стресу представлені (додаток 13).

Існує своєрідний “закон сну”, що вимагає від командирів підрозділів щодобового виділення чотирьох годин на сон солдату і шести годин – командиру; при безперервному веденні бойових дій необхідно дотримувати закон: “чотири через чотири” (чотири години бойової активності, чергування чергувати з чотирма годинами сну, відпочинку).

Командиру підрозділу необхідно знати добову динаміку біоритмів, що впливають на психічний стан військовослужбовця. Вивчення численних проявів функцій організму впродовж доби в різноманітних видах діяльності (трудовій, спортивній, військовій тощо) дозволяє стверджувати, що поряд з високою працездатністю у певні години буде спостерігатися і покращення психічного стану. У більшості військовослужбовців найактивніші періоди діяльності спостерігаються о 09.00-12.00 та 17.00-20.00 годинах. Найдовший період зниженої діяльності припадає на післяобідній час – 13.00-15.00.

162. Бойова техніка повинна задовольняти хоча б мінімальні вимоги комфорту і гігієни особового складу екіпажів (розрахунків). Визначено, що перебування військовослужбовців у бронетехніці впродовж тривалого часу є причиною підвищеної стомлюваності, значного уповільнення реакцій, падіння працездатності. Відомо, що у разі порушень у роботі вентиляції і при створенні в машині концентрації окисню вуглецю в 1,5 одиниць на 1000 одиниць повітря смерть екіпажу наступає протягом однієї години. При повільному поглинанні воїнами невеликих доз цього газу у них з’являються відчуття втоми, інтелектуальна пасивність, великі помилки у визначенні дистанції, сповільнені реакції у відповідь. Тривале перебування у бронетехніці може провокувати розвиток в особового складу агорафобії – нав’язливого психоневрозу, при якому людина відчуває страх перед відкритим простором.

При незадовільному мікрокліматі в бойовій машині швидкість її водіння знижується на 19%; час на виконання вогневих завдань зростає на 35%; кількість промахів – на 40%; щоденний наступ (марш) веде до зниження боєздатності особового складу на 7-10%. Обмеження рухливості військовослужбовця протягом трьох ді б знижує його працездатність на 30%. Вібрація техніки може збігатися з частотами коливань найважливіших органів людини, що призводить до порушення їх функціонування і впливає на діяльність нервової системи.

Ілюструючи проблему відповідності бойової техніки і зброї завданням бойової діяльності, наголошується, що танк (БМП) на нічних міських вулицях – найнебезпечніше місце в бою. У ньому істотно знижується радіус огляду поля бою. Якщо члени екіпажу поза машиною можуть вести постійне кругове спостереження за бойовими подіями, бачити маневри своїх товаришів по службі, вести вогонь із стрілецької зброї одночасно по багатьох поверхах (ярусах), то в танку (БМП) військовослужбовці цього позбавлені. При найменшому порушенні зв’язку в екіпажу може виникнути відчуття своєї ізольованості від основних сил, що спричиняє за собою посилення неспокою, тривоги, страху. Якщо в несправному стані опиняться прилади нічного бачення, то екіпаж, по суті, позбавляється зв’язку із зовнішнім світом. Таким чином, танк (БМП) в міських умовах не ергономічний. Дії в ньому знижують потенційну ефективність екіпажу.

Командирам підрозділів треба пам’ятати, що танки (БМП) у міських умовах і в горах є першочерговими цілями, які уражаються. Сприйняття військовослужбовцями великого числа підбитої бронетехніки на шляхах руху військ породжує відчуття розчарування, невпевненості, неспокою, а деколи призводить до переоцінки можливостей противника.

До ергономічних аспектів бойових дій, що впливають на отримання військовослужбовцем стресу, слід віднести і ступінь ізольованості підрозділів частин (з’єднань), що діють на полі бою, від основних сил. Досвід показує, що бойові можливості ізольованого від своїх військ підрозділу знижуються наполовину протягом 48 годин через почуття страху, що посилюється в особового складу. При урахуванні специфіки тактики дій бойових груп противника у військовослужбовців може нерідко виникати відчуття ізольованості.

Природно-географічні чинники теж вносять істотні корективи до співвідношення психологічних можливостей сторін. Наприклад, гірські та лісові умови є звичнішими у психологічному (у плані вміння орієнтуватися, виявляти противника, визначати відстані до цілей, розраховувати сили і час) відношенні членам незаконних бойових формувань, ніж військовослужбовцям.