Голосні фонеми, їх класифікація і характеристика. Позиційні чергування голосних звуків у наголошених і ненаголошених складах.

 

За своїми артикуляційно-акустичними ознаками звуки мови діляться на голосні і приголосні.

Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон (голос) і під час вимови яких струмінь видихуваного повітря проходить через мовні органи вільно, не зустрічаючи будь-яких перешкод.

У сучасній українській літературній мові шість основних голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].

Голосні звуки розрізняються за участю губ та положенням язика в ротовій порожнині.

За участю губ голосні поділяються на лабіалізовані (огублені) і нелабіалізовані (неогублені). До лабіалізованих належать звуки [о], [у]. При творенні їх активно працюють губи, витягуючись вперед і заокруглюючись. Звуки [а], [е], [и], [і] нелабіалізовані, при їх вимові губи розтягуються в сторони, але активної участі у творенні звуків не беруть.

Язик змінює об’єм і форму ротової порожнини, рухаючись у горизонтальному та вертикальному напрямках.

Рух язика в горизонтальному напрямі визначає місце творення голосних, які за цією ознакою поділяються на дві групи: голосні переднього і заднього ряду. Звуки [е], [и], [і] за місцем творення належать до переднього ряду, оскільки при творенні їх язик рухається в напрямі до переднього піднебіння.

Звуки [а], [о], [у] за місцем творення належать до заднього ряду, бо язик при їх творенні відсувається до заднього піднебіння.

Рухом язика у вертикальному напрямі визначається спосіб творення голосних звуків. Відповідно до цього голосні поділяються на звуки високого, середнього і низького піднесення. Звуки [і], [и], [у] належать до голосних високого піднесення, оскільки при творенні їх спинка язика найвище підноситься до піднебіння. При цьому звук [и], на відміну від [і], має дещо знижене піднесення. Голосні [о], [е] середнього піднесення, бо ступінь підняття спинки язика до піднебіння менший. Голосний [а] низького піднесення (див. табл. ”Класифікація голосних звуків”).

 

Класифікація голосних звуків

 

Ступені піднесення	Ряди
Передній	Задній
Високе	[І] [И]	[У]
Середнє	[Е]	[0]
Низьке		[А]

 

Хоча голосних звуків 6, але букв, які позначають їх на письмі, 10. Це: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.

Букви я, ю, є позначають звукосполучення [jа], [jу], [jе], якщо знаходяться в слові:

а) на початку: я ма [jáма];

б) після голосного: ма я к [маjáк];

в) після апострофа чи знака м’якшення (ь): м' я ч [мjáч].

Якщо ці букви стоять після приголосного, то в такому разі вони позначають звуки [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного: ряд [р'áд], люк [л'ýк], синє [сúн'е].

Буква ї завжди позначає звукосполучення [jі]: їхати [jіхати], гаї [гájі], солов'ї [соловjі].

Звуки мови надто рідко вживаються ізольовано. Найчастіше вони використовуються у мовленнєвому потоці один за одним. Поєднуючись між собою, звуки починають впливати один на одного, взаємно пристосовуватись, внаслідок чого можуть зазнавати певних змін. В результаті цього виникають певні модифікації, видозміни звуків (фонетичні чергування).

Фонетичних змін у мовленнєвому потоці зазнають як голосні, так і приголосні звуки.

Найсуттєвішою зміною в системі голосних звуків є якісна редукція (в перекладі з латинської мови слово “редукція” означає ослаблення). Якісної редукції в сучасній українській мові зазнають лише три звуки: [е], [и], [о]. Суть цієї зміни полягає в тому, що:

1. Ненаголошений [е] наближається у вимові до звука [и] і, навпаки, ненаголошений [и] наближається до [е]. Наприклад: село [се^илó]; дитя [ди^ет'á].

ПРИМІТКА. У закінченнях повнозначних частин мови, окрім дієслів, ця фонетична зміна майже не відчувається: писати [пи^есáти]. Але: пúшеш [пúше^иш].

2 Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [у] або [і] наближається звучанням до голосного [у]: кожух [ко^ужýх], тобі [то^уб'і]. Але: допомогти [допомогтú].