Символізм і творчість Олександра Блока.

 

Першим із модерністських напрямків був символізм, який і поклав початок “срібному століттю” російської поезії.

Символізм (грецьк. symbolon — умовний знак, прикмета) як літературний напрям кінця XIX — початку XX століття, основною рисою якого є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ виник у Франції і згодом поширився по всій Європі.

Точкою відліку російського символізму стала діяльність двох літературних гуртків, які виникли майже одночасно в Москві та Петербурзі на ґрунті загального зацікавлення філософією Шопенгауера, Ніцше, а також творчістю європейських символістів. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. обидві групи символістів об’єдналися, створивши таким чином єдиний літературний напрямок символізму. Тоді ж в Москві виникло і видавництво “Скорпіон” (1899–1916), навколо якого групувалися російські символісти. Російських символістів прийнято поділяти на старших та молодших (відповідно до часу їх вступу у літературу і деяку розбіжність у теоретичних позиціях). До старших символістів, які прийшли в літературу в 1890-тих рр., належать Дмитро Мережковський (головний ідеолог), Валерій Брюсов, Костянтин Бальмонт, Федір Сологуб та інші. Молодші символісти, що вступали в літературу вже на початку ХХ ст. (Андрій Бєлий, Олександр Блок, Вячеслав Іванов та інші), більшою мірою орієнтувалися на філософські пошуки власне російської ідеалістичної думки і традиції національної поезії, називаючи своїми предтечами поезію В. Жуковського, Ф. Тютчева та О. Фета.

В значній мірі відмінною рисою саме російського символізму була його чітко простежувана (в творчості багатьох поетів) орієнтація на містичне витлумачення змісту, який вкладався до символічного образу. Свою діяльність поети-символісти порівнювали з теургією (жрецтвом), а своїм віршам часто намагалися надати ознак ритуально-магічного тексту, схожого на заклинання. Зміст символіч­них образів в першу чергу розрахований на те, щоб збуджувати в уяві слухача складну гру асоціацій, зв’язаних з відповідним емоційним настроєм і позбавлених чітко окресленої предметної основи. Особливого значення в цьому зв’язку символісти надавали звучанню вірша, його мелодиці та звукопису а також маловживаній поетич­ній лексиці.

Символізм відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку російської поезії “срібного століття”. Він, по-перше, повернув їй ту значимість і той авторитет, які вона втратила в літературі реалізму, зорієнтованій на прозу, і, по-друге, заклав традиції, на яких зросли інші напрями розвитку російської поезії початку ХХ ст. і, насамперед, акмеїзм і футуризм.

Творчість О.Блока(1880-1921), яка припадає на перші два десятиліття ХХ ст., А.Ахматова назвала “пам’ятником початку доби”. І дійсно, О.Блок став для сучас­ників “живою легендою”, уособленням найкращих здобутків “срібного століття” російської поезії, визнаним главою російського символізму і одним з найвиз­начніших представників російської поезії в цілому.

Літературний дебют Блока відбувся в 1903 р. в журналі “Новий шлях”, де був опублікований цикл з 10-ти віршів поета. Вже першими збірками Блок здобув надзвичайну популярність і одразу висунувся в число провідних поетів сучасності.

Поезія Блока становить вершину російського символізму. Вона значна за обсягом і різноманітна за тематикою та ліричним пафосом. Завдання її систематизації та вивчення значно полегшує та обставина, що, готуючи в 1911 р. перше 3-томне видання “ Собрания стихотворений ”, Блок сам, по суті, визначив головні ідейні орієнтири, світоглядні акценти, мотиви та характер еволюції в часі своїх поетичних образів. Три книги своїх віршів (кн. 1 — “ Вірші про Прекрасну Даму ”; кн. 2 — “ Несподівана радість ”; кн. 3 — “ Снігова ніч ”, з якою умовно можна співвіднести близьку за характером та настроями подальшу (1911–1920 рр.) творчість поета) сам Блок розглядає як своєрідну автобіографічну трилогію, яку він ще називає “трилогією влюднення”. У загальній еволюції власної поетичної біографії Блок відповідно виділяє три хронологічні етапи: містичної “тези” (1900–1903), скептичної “антитези” (1904–1907) і “синтезу” (творчість після 1907 р., в якій центральне місце відводиться віршам про Росію). Свої вірші поет компонував не у хронологічному порядку, а у послідовності, що найлогічніше відображала саморозвиток його ліричної трилогії, що стала, за словами З. Мінц, “розповіддю про шлях “Я” від початкової гармонії (“перша любов” на “синьому березі раю”) до хаосу та трагізму реальності, а далі — до великого подвигу боротьби за звільнення Краси (Батьківщини, жінки, усього, що страждає і гине) і до створення Нового життя”.

Першу книгу, в центрі якої образ Прекрасної Дами, склали три цикли, що об’єднують блоківські вірші 1898–1904 рр. Центральний її образ — Прекрасної Дами — безпосередньо навіяний постаттю Л.Д. Менделєєвої, в яку закоханий Блок. Але за його реальною, хоча й ідеалізованою основою, міститься глибший містичний смисл. Символічна перспектива цього образу має на увазі божественне, вічно жіноче начало, яке проникне в наш світ і відродить його

Друга книга, куди увійшли вірші 1904–1908 рр., складається з 7-ми поетичних циклів. Головний пафос книги викликаний душевною кризою, сумнівом поета щодо здійсненності тих ідеалів, які він зв’язував з образом Прекрасної Дами. Кризу спричинили і події першої російської революції, які не підтвердили пророцтва щодо близької катастрофи та очікуваного приходу Небесної Царівни, і ідейні непорозуміння з дружиною.

Третя книга (1907–1916 рр.), складається з 10 циклів. Провідним мотивом нової книги стає напружена внутрішня боротьба, яка ведеться між світлими і темними силами в душі поета і, зрештою, перемагають світлі сили, у поета з’являється зацікавленість життям, його злободенними потребами і проблемами. Пафос рішучого повернення до життя домінує і в подальшій творчості Блока, однією з провідних тем якої стає тема батьківщини, Росії, її історичної долі та майбутніх перспектив (“ На полі Куликовому”, “Скіфи”, “Дванадцять ” та ін.). Росія стала для поета новим поетичним міфом і новою духовною святинею, яку він загубив із втратою Прекрасної Дами.

Якщо в ранній ліриці Блока переважали казково-романтичні мотиви, через які він інтерпретував образ Росії, то в ліриці другого і третього періоду творчості образ Росії починає ускладнюватись мотивами, які надають йому соціально-філософського звучання. В циклі “На полі Куликовому” і в “Скіфах” Росія осмислюється в історико-філософському ключі, як могутня сила, що стримала натиск Сходу на Захід, як нація, яка здатна захистити себе і вибороти для себе велике і світле майбутнє. З темою Росії органічно поєднаний і один із найзначніших і водночас найсуперечливіших творів Блока — його знаменита поема “Дванадцять”(1918), в якій Блок через ланцюжок символічних образів (пожежі, крові, завірюхи, вітру та ін.) відтворює апокаліптичну картину приходу революції і загибелі ста­рого світу.

 

 

4. Характеристика основних методів навчання мови.

Вивчення особи письменника.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15