Новаторство поетики збірки «Сад Божественних пісень» Григорія Сковороди.

 

Творчість Григорія Савича Сковороди посідає визначне місце в історії роз в итку художньої літератури., а також філософської та педагогічної думки на Україні. Сковорода був видатним гуманістом та просвітителем, а його художньо-мистецька спадщина відіграла помітну роль у становленні і розвитку нової української літератури.

Народився Сковорода 3 грудня (або, за старим стилем, 22 лмстопада) 1722 р. в родині малоземельного козака Лубенського полку у селі Чорнухи на Полтавщині. Обдарований від природи, він з самого дитинства відчував пристрасть до книг і навчання. У 1738 р. у віці 16 років він вступив до Києво-Могилянської академії, де провчився два роки. У 1742 р. Сковороду, який крім всього іншого мав щей добрий слух та голос, було взято до придворної капели цариці Єлизавети у Петербург. З Петербургу Сковорода повернувся через два роки, влітку 1744р., і знову продовжив навчання у академії. Київський архієрей навіть мав намір висвятити Сковороду у духовний сан, але майбутній письменник зумів ухилитися від цього, оскільки церковна служба зовсім не приваблювала його.В 1750 р. у складі російської місії Сковорода їде в Угорщину. Разом з місією він побував у Польщі, Австрії, Словаччині та Північній Італії.

Повернувшись у 1753 р. на батьківщину, Сковорода був запрошений на посаду викладача поетики Переяславського колегіуму. Тут він створив для студентів підручник з поетики, а також художній твір – трагікомедію. На жаль, ні підручник, ні трагікомедія до нас не дійшли.Наступні шість років, з 1754 по 1759 Сковорода провів у селі Коврай на Полтавщині як домашній учитель у сім’ї поміщика Степана Томари. В цей період він пише ряд художніх творів та філософських трактатів. З 1759 по 1769 (з деякими перервами) Сковорода працював викладачем поетики, етики та грецької мови в Харківському колегіумі. Лекції він вів досить вільно і демократично, развиваючи такі ідеї, які часто розходились з офіційною ідеологією. За Сковородою було встановлено офіційний нагляд, на нього писали скарги і, зрештою, його було звільнено. Тепер двері навчальних закладів зачинились перед ним назавжди. Він змушений був залишити педагогічну працю і вести мандрівний спосіб життя. Неодноразово церква пропонувала йому прийняти чернецтво, але кожен раз він рішуче відмовлявся від цієї пропозиції.. Майже чверть століття Сковорода мандрував по Лівобережній Україні, бував у містах і селах Воронезької, Курської та Орловської губерній. Жив у простих людей, був дуже невимогливим до земних благ, хоча й не був аскетом. Дуже любив природу, пісні, музику і, як кажуть, ніколи не розлучався з флейтою.

Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. в селі Іванівці на Харківщині.

Творчий спадок письменника достатньо великий і ділиться немовби на три частини. Першу частину складає філософська спадщина, до якої відноситься 17 трактатів та діалогів. Друга частина загальної спадщини Сковороди - це його педагогічні трактати, а також споріднені з ними художні твори. І третю, власне, літературну частину спадку Сковороди становлять збірки віршів “Сад божественних пьсней”, “Басни харьковскія”, та ряд оригінальних та перекладних поезій. Крім того, збереглося багато листів письменника до різних осіб, переклади з латинскої та грецької мов.

1. Філософська спадщина. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем. Він був добре обізнаний із вченням найвидатніших філософів, як античних – Сократа, Платона, Арістотеля, Сенеки та інших, так і мислителів Заходу та Сходу пізнішого часу. Філософська концепція Скоовороди має багато спільного з концепціями російських просвітителів 18 ст., а також з ідеями французького філософа Жан-Жака Руссо. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні, в Росії та й у слов’ян в цілому.

В своєму філософському розвитку Сковорода йшов своєрідним шляхом, що насамперед виявило себе у тому, як він вирішував питання про бога. Він не заперечував його існування, але форми цього існування виводив з інших, аніж офіційна церква, джерел.Природа, стверджував Сковорода, розвивається за всіма властивими їй законами і не потребує втручання будь-яких зовнішніх сил. Філософські погляди Сковороди Характеризує так званий дуалізм, тобто подвійність або роздвоєність. Він схилявся то до матеріалізму, то до ідеалізму. Наприклад, про вічність матерії, про природу, її безкінечність Сковорода говорить як матеріаліст. Вчення ж про два “начала”, з яких складається світ, а саме: зовнішнє начало, тобто матерія, і внутрішнє, тобто ідея. – характеризує його більше як ідеаліста. Сковорода стверджував, що духовне начало панує над матеріальним. Сковорода, як було сказано, заперечував бога як надприродну силу, але визнавав його існування як рушійну силу самої природи. На думку Сковороди, бог існує в усіх формах природи в образі ідеї. Досить гостро Сковорода критикує Біблію, а служителів церкви називає лжепророками. У філософії Сковороди особливо виділяється теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, тобто, як він писав, зрозуміти обідві його “натури” – зовнішню і внутрішню. Сковорода вважав процес пізнання безкінечним.

Сковорода, як і інші філософи-просвітителі, основну увагу зосередив на проблемі людини, на пошуках шляхів її духовного розвитку та морального удосконалення. Однією з основних передумов вирішення цієї проблеми Сковорода вважав творчу працю людини. На цій базі він створив оригінальну теорію так званої “сродної” праці, яка має відповідати душевному покликанню людини та її нахилами.

2. Педагогічні погляди. Був також Сковорода і талановитим педагогом. В педагогічних працях Сковороди неодноразово підкреслюється, що виховання підростаючого покоління – це справа відповідальна, першочергова для суспільства і повинна вона розв’язуватись на рівні державних завдань.

Свої педагогічні ідеї Сковорода виклав у таких трактатах, як “Благодарный Еродий”, “Убогій Жайворонок” та інших. Сковорода писав, що в кожній людині ще змалку закладені великі творчі сили та здібності, і що завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати і відповідно розвинути. У творі “Благородный Еродий” Сковорода протиставляє дві системи виховання – демократичну і схоластичну.

Прибічником першої системи у творі виступаї птах на ім’я Еродій, прибічником другої – мавпа Пітек. Користуючись формою диспута між ними, Сковорода фактично викладає свої педагогічні погляди. Устами Еродія Сковорода пропагує ідею своєї “сродної” праці. Напротивагу Еродію мавпа Пітек постає як духовно бідна істота, як втілення убогості морального життя представників заможних класів. Думки Пітека не виходять за коло уявлень про безтурботне існування і безпредметні прогнози на майбутнє. Через те всі намагання Пітека протиставити Еродієві свою систему виховання і життя виявляються неспроможними. Аналогічні думки пронизують і притчу “Убогій Жайворонок”.

Проблеми освіти Сковорода порушує і в інших своїх працях, підкреслює, що освіта має бути доступною для всіх станів суспільства. А також однаковою мірою для чоловіків і жінок.

3. Поетична творчість. Хронологічно в українській літературі Сковорода єпершим ліричним поетом. Як поет він сформувався під впливом традицій книжної української поезії 16-18 ст. Велике значення для Сковороди як поета мало знайомство з латинською класичною поезією та новолатинською гуманістичною літературою 16-18 ст. Однак чи не найбільший вплив на формування естетичних поглядів Сковороди мав український фольклор, мотиви якого дуже часто зустрічаються у його віршах.

Як гадають, віршувати він почав в період своєї педагогічної роботи. Тоді в обов’язок вчителя входив не лише виклад теоретичних основ віршування, а й керівництво практичними вправами з поезії. Згодом з цим спочатку формальним вправам Сковорода почав надавати більшого і самостійного значення. В 70-80 роки він об’днав раніше написані ним поетичні твори в збірник “Сад божественных Песней”. Тематика та образи пісень, кантів і псалмів, що увійшли до цієї збірки, пов’язані з традиціями давнього українського письменства, але водночас в них відчутно звучать і нові, раніше не відомі поетичні тенденції та мотиви.

Значну частину творів збірки складають панегіричні вірші, присвячені різним, переважно релігійним особам. Власне ліричні вірші збірки за своєю емоційною тематикою полідяються на дві групи. Перша група – це вірші, в яких відображено мотиви душевного занепокоєння поета, станн нудьги та печалі, який постійно його супроводжує. В цих віршах розкривається глибока духовна драма людини, яку у розквіт фізичних та душевних сил не може знайти гідного місця на життєвому шляху. Друга група віршів – це вірші оптимістичні за своїм настроєм, пов’язані з хвиланми перемоги над “бісом нудьги”.

Вершиною поетичної творчості Сковороди є знаменита 10-та пісня збірки – “Всякому городу нрав і права”. Пафос цього твору сатиричний і спрямований не просто проти людських вад взагалі, а проти суспільних порядків другої половини 18 ст. В пісні Сковорода розгортає яскраві картини тогочасного життя, виводить типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанців.

Проміжне місце між поезією і прозою Сковороди псідають кілька так званих фабул – тобто віршових сюжетних оповідань – байок. Це твори, написані переважно на античні сюжети, зокрема на сюжети античних міфів. Окремі вірші Сковорода включає в свої філософські твори, де вони чергуються з прозою.

З ім’ям Сковороди пов’язаний і розвиток такого літературного жанру, як байка.

У 50-60-ті роки 18 ст. загострився інтерес до жанру байки, досить жваво обговорювались питання про характер її розвитку в російській літературі. При цьому одні письменники висловлювались за розвиток того типу байки, який був започаткований французьким байкарем Лафонтеном, а саме – художньо-поетичного. Інші письменники висловлювались за традиційне розуміння байки як філософсько-повчального жанру – тобто в тому дусі, в якому цей жанр започаткував Езоп.

Очевидно, ця полеміка й вплинула на інетерс до байки з боку Сковороди. З його байок до художньо-поетичного типу беззастережно можна віднести лише одну віршову байку “Басня Езопова”. Усі інші байки Сковороди написані в традиції філософсько-повчальної прозової байки. Свої байки Сковорода об’єднав у збірку “Басни Харьковскія”, що складається з 30-ти творів. Перші 15 з них були написані в кінці 60-х років, а решта – в 1774 році. У своїх байках Сковорода підносить такі людські цінності, як дружбу, любов, розум, позитивні людські риси, показує, що справжня цінність людини визначається не одягом, не зовнішньою красою чи багатством, походженням, чинами чи посадами. На думку Сковороди, цінність людини визначається насамперед її внутрішніми якостями – розумом, знаннями, працьовитістю, чесністю, справедливістю, людяністю.

 

 

Творчість Томаса Манна

 

Томас Манн(1875-1955) — видатний німецький прозаїк, лауреат Нобелівської премії (1929), один з найвизначніших митців ХХ століття. Його творчість пов’язана з філософською і психологічною прозою, інтелектуальними романами, новелами, присвяченими проблемам мистецтва і дійсності.

У 1898 році вийшла друком перша збірка новел Т.Манна “Маленький пан Фрідеман”. Увагу молодого письменника привернули психологічні проблеми, особливо тема душі хворої, знівеченої людини.

В Італії у Т.Манна виник задум роману про історію занепаду однієї бюргерської сім’ї. Твір побудований на матеріалі родинних переказів, його першими читачами були члени сім’ї і друзі Маннів. Вони були впевнені, що роман не має жодних шансів на публікацію. Однак у 1901 він все ж таки вийшов друком у Берліні під назвою “Будденброки. Занепад однієї сім’ї”. Навряд чи Томас Манн міг тоді подумати, що ця книга покладе початок його світовій славі і що саме за “Будденброки” він отримає Нобелівську премію.

Дія роману розпочинається у 1835 році і доводиться до кінця ХІХ ст. Історія сім’ї Будденброків прослідковується на чотирьох поколіннях. Представник першого — Йоганн Будденброк-старший, торговець зерном, людина життєлюбна й енергійна; при ньому фірма розширяється і процвітає. Друге покоління представляє його син — Йоганн Будденброк-молодший, що успішно продовжує справу батька. Це освічена й виважена людина, консул, однак він позбавлений енергії, сміливості й вільнодумства Будденброка-старшого. У другому поколінні лише намічаються риси занепаду, тоді як у третьому вони відчуваються з найбільшою силою. Саме доля третього покоління Будденброків, котре представляють діти Йоганна-молодшого (брати Томас і Крістіан, сестри Тоні і Клара), змальована найповніше. Повне ж виродження сім’ї наступає у четвертому поколінні, представником якого є слабкий і хворобливий хлопчик Ганно, який помирає у дитинстві.

Починаючи з новели “Трістан” (1902), Т. Манн усе частіше звертається до проблеми мистецтва і митця. Ця проблема аналізується у новелах “Тоніо Крегер” (1903) і “Смерть у Венеції” (1911).

У період Першої світової війни Т. Манн переживає глибоку духовну кризу. На його думку, “світ швидко летів у невідому прірву, з якої, можливо, немає виходу”. Письменника мучать суперечності: він то вдається до ніцшеанського заперечення, то до крайнього індивідуалізму в дусі Шопенгауера, то прославляє романтику бюргерства і німецький націоналізм. Йому навіть здається, що ця війна ведеться на захист німецької культури, проти гнилої “цивілізації”. Суперечності світогляду Т.Манна відобразилися у “Роздумах аполітичного” (1918). Позиції письменника засудили Ромен Роллан і Генріх Манн. На цьому ґрунті між братами виникло тривале відчуження.

У 1913 році Т.Манн розпочав працювати над романом “Чарівна гора” (1924),який був опублікований 1924 року. За чотири роки книга витримала сто видань, була перекладена багатьма мовами. Назва роману має міфологічний підтекст. Вона нагадує легенду про середньовічного міннезінгера (представника німецької лицарської лірики) Тангейзера, який потрапив на чарівну гору Герзельбург і сім років перебував у полоні богині Венери, що піддавала його спокусам. Своєрідним спокусам піддається і герой роману Т.Манна Ганс Касторп, який щойно закінчив університет і готується стати інженером. Він приїздить у високогірний санаторій для хворих на туберкульоз, щоб відвідати свого хворого кузена. Однак в міру свого короткого перебування “тут нагорі”, як говорили місцеві пацієнти, Ганс потроху “заразився” особливою атмосферою, яка балансувала між життям і смертю, атмосферою фізичної бездіяльності та інтелектуального дозвілля за книгами і розмовами, спочатку з італійським гуманістом Лодовіко Сеттембріні, а потім з його другом і опонентом євреєм-єзуїтом Лео Нафтою. До того ж у Касторпа виявляють легку форму туберкульозу, він залишається в санаторії ще на деякий час, переживає смерть свого кузена, як і смерть багатьох своїх сусідів по столу. Приїхавши на три тижні, Ганс Касторп прожив на “чарівній горі” сім років.

З 1926 по 1942 рік письменник працював над тетралогією “Йосиф та його брати”, яка виникла як спроба переказати старозаповітну розповідь про Йосифа Прекрасного.За проблематикою вона повинна була бути продовженням “Чарів­ної гори”. Т.Манн використав міфологію не заради створення біблійного антуражу. Він перетворив свого героя — Йосифа — у “символіч­ний образ людства”, а сам роман став “поемою про людство”.

1939 року Т.Манн закінчив роман “Лотта у Веймарі” (1939). В його основу покладений реальний факт із життя Й.В.Ґете: у Веймар, після сорока років розлуки, прибуває Шарлотта Кестнер, зображена в гетевському романі “Страждання молодого Вертера” в образі Лотти. Роман цікавий у плані композиції: він побудований у формі розповіді про Гете людей, які близько знали його. І хоча сам Гете у творі з’являється лише у двох епізодах, образ його яскравий і багатогранний.

У 1947 р. Томас Манн опублікував один зі своїх найвизначніших “інтелектуальних” романів “Доктор Фаустус” (1947). За формою це життєпис композитора Адріана Леверкюна, зроблений його другом, професором філології Серенусом Цейтбломом. Леверкюн зображений надзвичайно талановитою людиною, доля якої склалася трагічно: композитор збожеволів (як і його основний прототип, філософ Ф.Ніцше). Але це також і роман-міф. Леверкюн є новим доктором Фаустом, що продає душу дияволу за можливість протягом 24 років творити геніальну музику. При цьому сили пекла забороняють йому любити, він має бути “холодним” до кінця днів, а коли термін договору мине, чорт забере його у пекло. Поряд із численними міфологічними і літературими паралелями, доля композитора, який продав душу дияволу, пов’язується з долею сучасної письменнику Німеччини, яка продалася фашистським душогубам.

 

4. Значення шкільного курсу укр.мови і його місце серед інших навч.дисциплін.

Методика організації уроків з позакласного читання, їх різновиди.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4