Повісті О. Кобилянської «людина», «царівна», «у неділю рано зілля копала». 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Повісті О. Кобилянської «людина», «царівна», «у неділю рано зілля копала».



 

"Ольга Кобилянська(1863-1942),- писав Василь Земляк,- була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі, приніс їх у новий світ такими ж великими, самобутніми і неповторними, якими вони були зразу після своєї появи". Дослідники вважають її реформатором української прози, проникливим художником слова, майстром пейзажу, тонким знавцем людської душі, виразницею ідейних поривів передової інтелігенції, дум і прагнень трудового селянства. Живими джерелами її творчості були своєрідна краса Карпат, де вона народилася, духовна культура українського населення Буковини, історичне минуле й тяжка соціальна дійсність.

Великий вплив на життя і літературну діяльність О. Кобилянської справила і її активна участь у феміністичному русі. Багатьом її творам притаманні пошуки методів боротьби за соціальне і духовне розкріпачення жінки. У ранніх неопублікованих оповіданнях з'являється образ начитаної дівчини-мрійниці, котра прагне до самовдосконалення ("Гортенза"), порушується питання про право жінки на гармонійний розвиток, рівність з чоловіком у сімейному житті ("Доля чи воля").

Виразно тема емансипації жінки прозвучала у повісті " Людина " (перша назва - "Вона вийшла заміж", 1887-1894). Ця тема втілена в образі головної героїні Олени Ляуфлер. З раннього дитинства вона формувалася як цілісна, незаймана, критично мисляча особистість. Весь вільний час проводила за читанням книг, які жахали її доброчесну матінку, причому віддавала перевагу не "безбожним любовним дурницям", а книжкам серйозним, науковим, пересипаним "небезпечними словами". Дівчина тонко розуміла музику, знаходячи в ній задоволення і вираження власних почуттів. Олена почувала себе достатньо сильною і освіченою, щоб торувати свій власний шлях у житті, а не принизитися до рівня домашньої прислуги, роль якої у начебто вигідному шлюбі з доктором юстиції К. готували їй батьки.

У своїх пориваннях Олена доконче потребувала самостійності від обмежено-міщанського світу, який її оточував, бо мала виважену програму майбутнього життя: "щоби жінкам було вільно ходити в університети, там нарівні з мужчиною здобувати освіту". Олена прагнула вільного і великого кохання і саме таким почуттям була перейнята до свого однодумця Стефана Лієвича, студента-медика, який навчався у Швейцарії і привіз звідти нові для українців ідеї фемінізму. Усе приваблювало Олену в Лієвичеві. Захоплювала запальна переконливість, коли "говорив правду, а не так, як багато мужчин, як взагалі так багато людей". Він не боявся ніяких умовностей світу, що його оточував, а для місцевої молоді був справжнім пророком. Смерть Лієвича стала великою трагедією для Олени, оскільки залишила її напризволяще у боротьбі за власне самоствердження. Сили були явно нерівними.

З великою переконливістю змальовує в повісті О. Кобилянська обмеженість, лицемірство, кар'єризм міщанського середовища, в якому жили і сама письменниця, і її героїня. У сім'ї батька Олени - цісарсько-королівського радника - дуже пишаються тим, що її глава Епамінондас Ляуфлер досяг такої поважної посади, щиро вірять, що він "прожив добрі часи". Але надмірна самовпевненість пана Ляуфлера, бажання частенько зазирнути в чарку або запустити руку в державну кишеню призводять до того, що він ганебно позбувається тепленької посади. Дружина Ляуфлера дбайливо оберігає не тільки сімейний спокій і затишок, але й консервативні традиції свого середовища, її непокоять і страхають "бесіди пекучі", які провадять молоді, тому пані радникова не шкодує сил, щоб порятувати свою вільнодумну доньку Олену від згубних впливів на неї. І найкращий порятунок, з її точки зору,- в одруженні. Тут весь міщанський осередок - на її боці. Для нього одруження по любові, а не з розрахунку, - це дурниця і химера. Міщанський осередок послідовно відстоює абсолютизм чоловіка у сімейному колі.

Продуктом і жертвою міщанської опіки виступає у творі молодший син Ляуфлера Герман-Євген-Сидор. З дитинства розпещений радником як "світило цілої родини", "чоловік будучини", він звик до "легкого хліба" в житті, тому й не дивно, що не тільки не виправдав сподівань батьків, а навпаки, перетворився на п'яницю, картяра і просто ледаря.

Олена також не витримує нерівної боротьби і, не зумівши знайти застосування своїм феміністичним пориванням, вступає у шлюб з людиною, яка їй зовсім байдужа. Фельс, добрий господар і чуйний чоловік, усе ж був гідним представником міщанського товариства, в якому зріс: "не любив він взагалі думати", часто говорив про речі, яких добре не розумів, старався нічим не вирізнятися з-поміж інших. Але і з таким чоловіком Олена залишилась вільною духовно, і письменниця разом з читачем вірить, що бажання молодої жінки не загинуть і вона знайде в собі сили відродитися хоч для майбутніх дітей.

Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.

Проблема, порушена в "Людині", знайшла своє відображення і в повісті " Царівна " (1895). її новизну Франко вбачав у тому, що інтимна тема вперше розвивалася "не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя пересічних людей". Композиційна своєрідність твору полягає в тому, що він написаний у формі щоденника головної героїні Наталки Беркович, тому перед читачем розкривається історія не стільки зовнішнього, скільки внутрішньо-інтимного життя дівчини, яка прагне вирватися з обивательського оточення і зажити повноцінним життям вільної особистості.

І. Франко не випадково поставив Кобилянську на чолі "нової школи" в українській літературі, адже в її творах у перше поведінка людини пояснювалася внутрішніми, психічними імпульсами.

Одним з видатних творів письменниці є повість «У неділю рано зілля копала...» (1908 р.), в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». На початку твору письменниця стисло подає передісторію основних подій. В одному буковинському селі зупинився циганський табір. Молода дружина Раду - ватажка табору - народила білу дитину. За зраду чоловік вирішив убити її. Але вночі Андронаті, батько Маври, разом з товаришем крадькома виносять беззахисну матір і її сина з табору. Непритомну Мавру залишають у лісі, а сина, пізніше названого Грицем, підкидають багатому селянинові Михайлові Дончаку. У повісті органічно поєдналися два начала - реалістичне й романтичне. Сюжет твору розгортається двома взаємозв’язаними лініями. Одна - трагічна доля циганки Маври, яка карається за подружню зраду, поневіряння її батька, друга (романтична) - кохання Гриця, сина Маври, до двох дівчат - Тетяни та Настки.
Правдиво змальовує письменниця образи Маври та її чоловіка Раду - багатого отамана. Покохавши угорського шляхтича, Мавра все життя несе тяжку покуту за подружню зраду. Вона стала мешканкою глухого лісу, збирала й сушила цілющі трави і з цього жила. Розчарувавшись у коханні, самотня Мавра перестала вірити в доброту людини, у силу й чистоту почуттів. Втративши все, вважаючи свого сина загиблим, циганка знайшла відраду в Тетяні. Вона вчить і Тетяну недовіряти Грицеві - він також може зрадити. Стара циганка навчила Тетяну варити чарівне зілля. Незабаром Мавра зустріла свого батька Андронаті, який повідомив, що Гриць - її син. Але Гриць раптово помирає.
Першим, хто успадковує кару за скоєний гріх, є Гриць - син циганки. Зустрінуті й покохані одночасно синьоока Настка й чорнобрива Тетяна є наслідком подвоєної душі Гриця. В образі Тетяни юнака манить оте загадкове відчуття свободи, розкутість, природність, а водночас і таємність. Якщо Грицеві притаманні риси характеру ввібрані з молоком матері-циганки, то для Тетяни світ циган, пізнаний завдяки Мавриному вихованню, стає її другим єством. Гриць тягнеться до Тетяни, але не може покинути Настку. Гриць заручений з нею ще з дитинства. Характер її м’який, ніжний. Її любов цілком земна, без високих поривів. Для Гриця Тетяна чудова, але далека. Настка - ближче. Він вагається між ними і приносить нещастя і Тетяні і Настці.
Трагізм ситуації посилює нещадність долі - син покидає світ саме тоді, коли його знайшла мати, і помирає від руки любої доньки, що збожеволіла від горя і сама пішла з життя. Смерть прийшла на зміну коханню. Приреченість на самоту і горе повернулось до Маври, замкнувшись у смерті двох її дітей - Гриця (вродженого сина) й Тетяни (набутої доні). Повість О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала...» стала найпоетичнішим прозовим твором в українській літературі.

 

 

Творчість Івана Буніна.

 

Іван Олексійович Бунін(1870-1953) — один з найвизначніших російських письменників межі століть, у творчості якого поєдналися як традиції російської класики ХІХ ст., так і новітні тенденції розвитку прози.

Літературна творчість І. Буніна розпочалася рано. Ще у віці 7–8 років він написав свої перші вірші, у яких наслідував О. Пушкіна та М. Лєрмонтова. В 1891 р. з’явилася друком перша його книга “ Вірші 1887–1891 років ”, яка, щоправда, не принесла йому особливого успіху. Більш сприятливими були відгуки критики на наступні поетичні збірки Буніна “ Під відкритим небом ” (1898) і “ Листопад ” (1901).

Поезія Буніна підкреслено традиційна, орієнтована на кращі здобутки російської поезії ХІХ ст. і значною мірою навіть демонстративно протиставлена модерністським тенденціям межі століть, що були започатковані лірикою російських поетів-символістів.

Паралельно з поезією Бунін творить і прозу. Вже у першому періоді творчості, який охоплює 90-і — початок 900-х років, намічаються основні теми і проблеми бунінської прози. Насамперед вони пов’язані з роздумами письменника над вічними цінностями буття — місцем людини у світі, сенсом життя, її взаємовідносинами з природою та цивілізацією, кризою моральних цінностей, сприйняття краси природи, мистецтва, кохання.

Перші оповідання Буніна написані на теми сільського життя (“Перевал”, “Танька”, “На край світу” та ін.). Бунін поетизує у них побут та атмосферу сільських стосунків, але водночас не уникає й зображення (хоча й не в гостро-критичній, а швидше в ностальгічній формі) наявних в житті російського села соціальних проблем та суперечностей. У центрі уваги письменника — проблема руйнування та звиродніння російського дворянства (недарма в цей період письменника називали “співцем дворянських гнізд”).

Початок 900-х років у прозі Буніна позначений свідомою орієнтацією на техніку імпресіоністичної оповіді. Її основними ознаками є поглиблення (у порівнянні з прийомами реалістичної оповіді) ролі авторського і ліричного начал, психологізація та фрагментарність, тобто смислова незв’язаність; “розсипаність” окремих ланок оповіді, а точніше їх підпорядкованість не основній події, а настрою оповідача. Всі ці риси знаходимо в найвідомішому з ранніх оповідань Буніна “Антонівські яблука” (1900), яке сконцентрувало в собі основні теми і прийоми тогочасної бунінської прози.

Основний пафос цього твору — ностальгія за згасаючим патріархально-дворянським побутом, занедбаними “дворянськими гніздами”, які відходять у небуття, поступаючись місцем дрібнопоміщицькому, пронизаному духом буржуазної цивілізації існуванню. Сюжет оповідання побудований як ланцюжок замальовок з дворян­ського сільського життя, що розгортаються в часі: від ідеалізованого минулого до сумного сьогодення, від “старосвітського добробуту, освяченого кріпосницьким порядком життя, до все більшого дворянського зубожіння”.

Першу світову війну і революцію 1917 р. Бунін сприйняв як передвістя близької і неминучої загибелі Росії. Якщо у лютневій революції письменник спочатку вбачав вихід з того глухого кута, у який, на його думку, загнав Ро­сію царизм, то жовтнева революція розвіяла його останні ілюзії. Глибокий песимізм і різке несприйняття революції позначилось у публіцистичній книзі “ Окаянні дні ”(1920), яку Бунін написав у Одесі під враженням нових порядків, встановлених у країні більшовиками.

В 1918 р. письменник покинув Москву, в 1918–1919 рр. жив у Одесі, а 26 лютого 1920 року разом із рештками розбитої в Криму Білої армії покинув Росію. Через Константинополь, Болгарію, Сербію у березні 1920 року він дістався у Францію. Кілька років Бунін жив у Парижі, а з 1923 року оселився у приморських Альпах, де проживав майже постійно.

Другий (проза 900–10-х років) і третій (творчість періоду еміграції, 1920–1953) періоди розвивають провідні для творчості Буніна теми руйнування патріархального устрою російського села та дворянського побуту, краси життя, поетизації природи та звичайної людини з народу (“Село”, “Суходіл”, “Лірник Родіон”, “Веселий двір”, “Жертва” та ін.). Водночас у його творах посилюється песимізм, а з часом з’являються нотки трагізму і навіть фаталізму. У центрі його прози — невлаштованість та трагічність людського життя, приреченість людини на непорозуміння і страждання, швидкоплинність життя і фатальна самотність людини.

В атмосфері цього трагічного світовідчуття розкривається одна з центральних тем усієї прози І.Буніна — тема кохання. До найкращих зразків прози, написаної Буніним на цю тему, належать оповідання “Граматика кохання” (1915), “Легке дихання” (1916), “Сни Чанга” (1916), повість “Митине кохання” (1925) та ін.

Одним із найкращих творів Буніна на тему кохання є знаменита новела “Легке дихання”, визнана шедевром новелістики ХХ ст.

В новелі йдеться про трагічну долю юної гімназистки Олі Мещерської, яку зваблює підстаркуватий козачий офіцер Малютін. Певна нетиповість цієї в цілому традиційної для попередньої літературної епохи фабули проявляється у тому, що Оля знач­ною мірою сама зважується на цей крок, більш того, їй здається, що вона закохалась у офіцера і навіть обіцяє стати його дружиною. Але перші відчуття, породжені фізичною близькістю, швидко минають, і Оля глузує з Малютіна та власної обіцянки. І тоді шокований і розлючений офіцер на платформі вокзалу в присутності великої кількості людей вбиває Олю з пістолета.

До теми кохання Бунін звертатиметься і в подальшій своїй творчості, зокрема в автобіографічному романі “Життя Арсеньєва” (1927–1933) та збірці “Темні алеї” (1943), до якої увійшли 38 оповідань, присвячених темі кохання.

Літературні заслуги І. Буніна були високо оцінені європейською громадськістю. В 1933 р. йому була присуджена Нобелівська премія “за суворий артистичний талант, з яким він розвиває традиції класичної прози”.

 

 

4. Методика організації уроків з позакласного читання, їх різновиди.

Значення орфографії та її місце в шкільному курсі укр.мови.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25

 

Синтаксис як розділ мовознавства. Синтаксичні одиниці. Словосполучення і речення. Характеристика синтаксичних словосполучень. Типи синтаксичних відношень та види синтаксичного зв’яку між компонентами словосполучень.

 

Синтаксис - розділ граматики, який вивчає будову словосполучень і речень, зв’язки слів, словоформ у словосполученні й у реченні та зв’язки і порядок частин тексту. Предметом вивчення синтаксису є: словосполучення, просте і складне речення, складне синтаксичне ціле(текст).

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення - підпорядкована реченню непредикативна синтаксична одиниця, яка являє собою граматичне і змістове поєднання двох чи більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку.

Залежно від того, до якої частини мови належить стрижневе слово, словосполучення поділяються на 3 групи: дієслівні, іменні, прислівникові.

У дієслівних словосполученнях стрижневим словом є інфінітив, способова дієслівна форма, дієприкметник чи дієприслівник, які сполучаються: 1) з іменником у непрямих відмінках (виконати доручення, писати на адресу); 2) з інфінітивом (просити приїхати); 3) з прислівником (добре малювати); 4) із займенником (шанувати його, червоніти за нього).

Серед іменних словосполученнях виділяють такі підтипи: іменникові, прикметникові, займенникові, числівникові.

У іменникових словосполученнях стрижневим словом є іменник, який сполучається: 1) з іменником (тези доповіді); 2) з прикметником (найвищі показники); 3) з порядковим числівником (перший день); 4) з займенником (моя книга); 5) з дієприкметником (замерзлий ставок); 6) з прислівником (прогулянка втрьох); 7) з інфінітивом (уміння говорити).

У прикметникових словосполученнях стрижневим словом є прикметник, який сполучається: 1) з іменником в непрямих відмінках (повний снаги); 2) з прислівником (дуже цікавий); 3) з інфінітивом (готовий виконати).

У займенникових словосполученнях у ролі стрижневого слова виступає займенник, який сполучається: 1) з прикметником (щось нове); 2) з іменником (хтось із студентів); 3) з займенником (той із них).

У числівникових словосполученнях у ролі стрижневого слова виступає числівник. Він сполучається: 1) з іменником (двадцятий за списком); 2) з числівником (перші два).

У прислівникових словосполученнях у ролі стрижневого слова виступає прислівник, який сполучається: 1) з прислівником (дуже рано); 2) з іменником (далеко на небосхилі).

Є такі типи синтаксичних відношень у словосполученнях: атрибутивні, об’єктивні, обставинні.

Атрибутивні відношення встановлюються в словосполученнях, у яких стрижневе слово є означуваним, а залежне - означенням до нього: нічний туман, дача над морем.

Об’єктні відношення виражають залежність предмета від дії, спрямованої на нього, або від стану, з яким зв’язаний цей предмет: вести коня, захоплюватися шахами.

Обставинні відношення вказують на залежність пояснюючого слова, що виражає значення способу дії, місця, часу, причини, мети, тощо, від стрижневого слова: голосно кричати.

Словосполучення будується на основі підрядного зв’язку слів. Є три основні способи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання.

Узгодження - зв’язок, при якому залежне слово стоїть у тій самій формі, що й головне: полум’яне слово, далекий галактик.

Керування - синтаксичний зв’язок слів, при якому залежне слово набуває того відмінка, якого вимагає головне слово: зібрати (кого? що?) урожай, пишатися (ким?) сином.

Прилягання - це синтаксичний зв’язок, при якому залежне слово приєднується до головного за змістом: швидко пересуватися, озватися стиха, сніданок нашвидку.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-23; просмотров: 508; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.144.68 (0.037 с.)