Постмодернізм в західноєвропейській літературі другої половини хх ст.

 

На початку 1980-х років у зарубіжній теорії літератури і мистецтва на порядок денний постала проблема постмодернізму. Цим терміном почали позначати явища культури останніх десятиліть, які прийшли на зміну модернізму (постмодернізм означає — “все, що після модернізму”). Дата виникнення постмодернізму залишається дискусійною. Одні дослідники вважають початком постмодернізму рік виходу роману Дж. Джойса “Поминки по Фіннегану” (1939), другі — попередній Джойсів роман “Улісс”, треті — американську “нову поезію” 40 — 50-х років, четверті гадають, що постмодернізм — це не “фіксоване хронологічне явище”, а певний духовний стан і що “у будь-якій епосі є власний постмодернізм” (У.Еко). Але більшість науковців вважає, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 50-х рр. ХХ ст. У 60–70-і роки постмодернізм охопив різні національні літератури, а у 80-і став домінуючим напрямом сучасної літератури і культури.

Першими проявами постмодернізму можна вважати такі течії, як американська школа “чорного гумору ” (В.Берроуз, Д.Барт та ін.), французький “новий роман” (А.Роб-Грійє, Н.Саррот та ін.), “театр абсурду” (Е.Йонеско, С.Беккет та ін.). До найвизначніших письменників-постмодерністів належать англійці Джон Фаулз (“Колекціонер”, “Жінка французького лейтенанта”), Джуліан Барнз (“Історія світу в дев’яти з половиною розділах”) і Пітер Акройд (“Мільтон в Америці”), німець Патрік Зюскінд (“Запахи”), австрієць Карл Рансмайр (“Останній світ”), італійці Італо Кальвіно (“Неспішність”) і Умберто Еко (“Ім’я троянди”, “Маятник Фуко”), американці Томас Пінчон (“Ентропія”,“Продається № 49”) і Володимир Набоков (англомовні романи “Блідий вогонь” та ін.), аргентинці Хорхе Луїс Борхес (новели і есе) і Хуліо Кортасар (“Гра у класики”).

Визначне місце в історії новітнього постмодерністського роману посідають і його слов’янські представники, зокрема чех Мілан Кундера і серб Мілорад Павич.

Постмодернізм — не просто літературний напрям. Він претендує на вираження загальної теоретичної “надбудови” сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні говорять не лише про “постмодерністську творчість”, але й про “постмодерністську свідомість”, “постмодерністський менталітет”, “постмодерністський умонастрій” тощо. Необхідно розрізняти постмодернізм як культурологічний феномен, постмодерністський менталітет, спираючись на який можна по-новому оцінювати явища і факти сучасного та минулого, і термін на означення мистецтва певного ґатунку.

Найсуттєвішими ознаками постмодерністської літератури є іронія, “цитатне мислення”, інтертекстуальність, пастіш, колажність, принцип гри.

У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування над усім. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне зіставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму — це завжди висміювання попередніх неприйнятних форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури. Так, іронія перемагає серйозний модерністський трагізм, притаманний, наприклад, творам Ф. Кафки.

Одним з головних принципів постмодернізму є цитатність, а для представників цього напряму притаманне цитатне мислення. Американський дослідник Б.Морріссетт назвав постмодерністську прозу “цитатною літературою”. Цілком постмодерністьким є американський студентський анекдот про те, як студент-філолог вперше прочитав “Гамлета” й був розчарований: нічого особливого, зібрання поширених крилатих слів і виразів. Деякі твори постмодернізму перетворюються у книги-цитати. Так, роман французького письменника Жака Ріве “Панночки з А.” являє собою збірку 750 цитат з 408 авторів

Із постмодерністським цитатним мисленням пов’язане й таке поняття, як інтертекстуальність. Французька дослідниця Юлія Крісдослідниця Юлія Крістева, яка ввела цей термін у літературознавчий обіг, зазначала: “Будь-який текст будується як мозаїка цитат, будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту”. Інтертекст в мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту, що полягає у тому, що текст будується із цитат з інших текстів.

Якщо інтертекстуальними були і численні модерністські романи (“Улісс” Дж.Джойса, “Майстер і Маргарита” Булгакова, “Доктор Фаустус” Т.Манна, “Гра в бісер” Г.Гессе), то здобутком саме постмодернізму є гіпертекст. Це текст, побудований таким чином, що він перетворюється у систему, ієрархію текстів, водночас становлячи єдність і численність текстів. Прикладом гіпертексту є будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття відсилає до інших статей цього ж видання. Читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої в міру потреби, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати всі статті підряд, справляючись з посиланнями; або ж рухаючись від одного посилання до іншого. Отже, гіпертекстом можна маніпулювати на свій розсуд.1976 року американський письменник Реймон Федерман опублікував роман, що так і називається “На ваш розсуд”. Його можна читати за бажанням читача, з будь-якого місця, тасуючи непронумеровані і незброшуровані сторінки. Сьогоднішніми гіпертекстами є комп’ютерна література, яку можна читати лише на моніторі: натискаючи одну кнопку, переносишся у передісторію героя, натискаючи іншу, змінюєш поганий кінець на добрий і т.д.

Для постмодерністської літератури характерний т. зв. пастіш (від італ. рasticcio — опера, складена з уривків інших опер, суміш, попурі, стилізація). Він є специфічним варіантом пародії, яка у постмодернізмі змінює свої функції. Від пародії пастіш відрізняється тим, що тепер немає що пародіювати, немає серйозного об’єкта, який можна піддати висміюванню.

Мистецтво постмодерну за своєю природою є фрагментарним, еклектичним. Звідси — така його ознака, як колажність. Постмодерністський колаж може здатися новою формою модерністського монтажу, однак він суттєво відрізняється від нього. Як стверджує Тео Д’Ан, у модернізмі монтаж, хоча й був складений з незіставлюваних образів, все ж таки об’єднався у певне ціле єдністю стилю, техніки; він був “аранжований” як урівноважена і продумана композиція. У постмодерністському колажі, навпаки, різні фрагменти зібраних предметівзалишаються незмінними, нетрансформованими в єдине ціле; кожен з них зберігає свою відокремленість.

Важливим для постмодернізму є принцип гри. Класичні морально-етичні цінності переводяться в ігрову площину. Як зауважує М.Ігнатенко, “учорашня класична Культура, її духовні цінності живуть у Постмодерні мертвими — його епоха ними не живе, вона ними грає, вона у них грає: вона їх знедійснює ”.

Серед інших характеристик постмодернізму — невизначеність, деканонізація, карнавалізація, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача, насиченість культурними реаліями, “розчинення характеру”, ставлення до літератури як до “першої реальності” (текст не відображає дійсність, а творить нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна від одної). А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є кентавр, карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля.

 

 

4. Методи й прийоми вивчення будови слова й словотворення.

Взаємозв’язок методики викладання літератури з фундаментальними науками (філософією, історією України і світу, історією української культури, естетикою, соціологією, мовознавством).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 30