Соціально-психологічний роман Панаса Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

 

В історію української літератури Панас Мирний(1849-1920) увійшов як автор психологічної реалістичної прози. Панас Мирний — це літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка.

З 70-х років центральною проблемою творчості Мирного стає життя українського села, ті складні соціально-економічні процеси, які відбувалися в ньому в пореформлений період. Одне з найбільш значних виражень ця тема дістала у великому соціальному романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"(пізніша цензурна назва якого – “Пропаща сила”).

Задум у цього роману виник ще весною 1872 року під час однієї з подорожей. Враження від цієї подорожі він згодом детально описав у нарисі "Подоріжжя од Полтави до Гадячого". У цьому нарисі вперше з'являється прототип майбутнього головного героя його роману. Цим прототипом був відомий у кінці 60-х років на Полтавщині розбійник Василь Гнидка, який, вирізавши велику сім'ю заможного козака, був засуджений на каторгу. За півроку, як з'ясувалося потім Гнидка із своєю ватагою вирізав близько 20 душ у різних повітах Полтавщини.

Робота над романом тривала близько 4-х років. Первісний задум твору був порівняно вузьким і зводився до того, аби показати, як соціальні причини – "дурні умови життя" зумовили появу розбійника Чіпки (Нечипора Варениченка, в якому втілився Василь Гнидка). Цей задум Мирний спочатку реалізував у невеличкій повісті “Чіпка”(1872), яка складалася з 15-ти розділів. Її текст вважається лише першою редакцією майбутнього роману. Сюжет цієї повісті ще не був ускладнений широкими історичними узагальненнями, побічними сюжетними лініями, а також деталізованими біографіями героїв. На початковому етапі роботи над твором центральні події концентрувалися навколо однієї особи – Чіпки.

Далі, незадоволений своєю повістю “Чіпка”, Мирний звернувся за допомогою до свого старшого брата Івана, який взяв собі псевдонім Білик і був відомий у літературних колах як дослідник народної творчості і літературний критик. Білик був першим, хто високо оцінив художній задум Мирного. Спираючись на поради брата, в наступних редакціях Мирний значно розширив соціальну проблематику твору, додав до нього близько десятка нових розділів, вивів центрального героя з вузької сфери особистого життя і оточив його багатьма новими персонажами. Якщо раніше, творячи образ Чіпки, Мирний особливий акцент робив на його розбійництві, дещо абстрагованому від соціального контексту, то тепер герой наділяється рисами правдошукача, борця з соціальною несправедливістю. Твір Мирного від редакції до редакції розростався вшир і вглиб, із повісті про одну особу почав перетворюватись в багатоплановий роман з народного життя, в якому вже відчутно вимальовувався образ колективної селянської маси.

Оскільки назва “Чіпка” (за іменем головного героя) тепер не відбивала усього ідейно-тематичного змісту твору, Мирний замінив її новою – риторичним запитанням – “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Цей вислів був взятий Іваном Біликом з перекладеної П.Кулішем біблійної книги Іова. Він метафорично розкриває основну авторську ідею. Воли – це одночасно і художній символ усього знедоленого селянства. Мирний має на увазі, що вони не ревли б, якби ясла були наповнені їжею, селянство не бунтувало б і не протестувало, не йшло б “кривими і таємними стежками”, якби було задоволене життям.

На певному етапі, десь з кінця 1873 року до роботи над романом активно підключився Білик. Він, в свою чергу, розширює і поглиблює ще остаточно не завершений твір. Він надає більшої історичної конкретності розділам другої частини (історія села Піски), прив’язує відображені в ній події до конкретних історичних подій (зруйнування Січі, повстання Костюшки, коронація Миколи І, повстання декабристів та ін.). Для глибшої трактовки образу Чіпки Білик вводить нові розділи (“Новий вік”, “Старе – та поновлене”), розробляє образи панів Польських, панів-земців, інколи редагує розділи Мирного, і дбає про загальне упорядкування композиції роману. Зрештою, коли Мирний повністю переключився на роботу над повістю “Лихі люди”, Білик на основі близько півдесятка редакцій та численних варіантів, які були створені за чотири роки, розробив остаточну редакцію роману, за текстом якої цей твір і був надрукований.

Роман мав винятково широкі, як на свій час, хронологічні рамки. В ньому зображена майже столітня історія українського села, починаючи десь із середини 18 ст. і аж до кінця 60-х років 19 ст. – до епохи так званих "великих реформ". Широкими є не тільки хронологічні, а й просторові рамки роману. Його події розгортаються в селі Піски, і в повітовому містечку Гетьманському та навколишніх польських маєтках, і південих селищах та містах України і в солдатських казармах Москви.

Центральною проблемою роману є конфлікт "пропащої сили", уособленої в образі бунтаря Чіпки з патріархальним середовищем пореформеного села. Сюжет роману – це майже детиктивна історія, в ході якої постають картини життя селян, міщан, діяльності новоутвореного земства. Головний герой, який єднає усі сюжетні лінії роману - Чіпка Варенниченко. Історія його життя складається так, що він проходить через числені ситуації та випробовування. В дитинстві серед однолітків він отримує репутацію виродка. Вже в дорослому віці йому не вдається стати добропорядним господарем через втрату земельного наділу. Потім він стикається з несправедливістю судових інстанцій. Не вдається йому знайти щастя і у сімейному житті. У процесі невдалих пошуків правди він опиняється в середовищі злочинців, шукаючи порятунку в “пияцтві та розбійництві”.

Основна ідейна тенденція роману полягає у тому, щоб показати, що такі неординарні особистості, як Чіпка, формуються під впивом соціального середовища, а не внаслідк якихось успадкованих психічних відхилень. Інакше кажучи, злочинцем Чіпку зробила насамперед аморальна атмосфера того соціального становища, у якому він живе. Але водночас Мирний не трактує характер Чіпки схематично і однозначно, підпорядковуючи його лише вираженню голої ідеї. Мирний намагається заглибитися у внутрішній світ свого героя, показати як соціальні суперечності немовби накладаються і знаходять сприятливий грунт у душевних суперечностях, які роздирають душу Чіпки.

Доля роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" була досить складна. Остаточно закінчений восени 1875 року і тоді ж проведений через цензуру у Києві роман, хоча й з багатьма цензурними виправленнями був схвалений до видання десь у серпні 1876 року. Але до друку справа так і не дійшла, оскільки того ж року з'явився сумнозвісний Емський указ, який заборонив друкувати твори українською мовою. За сприяння М. Драгоманова роман був надрукований 1880 року у Женеві. Але в Росії він потрапив до списку видань, заборонених царським указом. І тільки в 1903 році, коли спала соціальна гострота питань, відображених у романі, він був надрукований у журналі "Києвская старина", а через два роки, в 1905 році з'явився у другому томі вибраних творів Панаса Мирного.

 

 

Творчість Франца Кафки.

 

Франц Кафка(1883-1924) — видатний австрійський письменник-модерніст, який належав до т. зв. празької німецької літератури.

Світовідчуття Франца Кафки було складним, трагічним. Його постійно переслідувало відчуття своєї самотності, відчуженості, роздвоєності. Він “розривався” між багатьма категоріями і речами. Наприклад, між службою чиновника і творчістю.

Провідними мотивами його літературних творів стали тривога, самотність і розпач, що їх переживає сучасна людина. Оскільки ці умонастрої Кафки великою мірою відповідали аурі часу, його твори здобули значну популярність.

Кафка був надзвичайно вразливою людиною, відчував незадоволення своїми літературними справами, постійний страх перед зовнішнім світом, провину перед сім’єю, а особливо перед деспотичним батьком. Йому здавалося, що він не відповідає тим надіям, які батько покладав на нього, бажаючи бачити Франца успішним юристом і продовжувачем його справи.

У своїх творах Кафка прагне пробудити в людях розуміння їхньої відчуженості, самотності, провини. Він писав, що “книга повинна стати сокирою для моря, що замерзло в нас”. Чи не уперше в світовій літературі він зображує — причому робить це з епічним спокоєм — тортури плоті й духу, приниження людини, всі різновиди страху, страждань, самотності, безсилля, духовного незадоволення. Давно помічено, що людина у творах Франца Кафки нагадує загнаного звіра, приреченого на загибель. Тому його твори мають глибоко трагічне звучання. Крім того, Кафка один із перших у літературі ХХ століття розробляє тему дегуманізованої та бюрократизованої тоталітарної держави.

Франц Кафка писав романи, новели, притчі, афоризми. За його життя було видано лише кілька невеличких за обсягом книжок: “Споглядання” (1912), “Сільський лікар” (1919), “Голодомайстер” (1924). Після смерті письменника було надруковано понад 30 новел і всі три його романи (“Америка”, “Процес” і “Замок”). Видав їх Макс Брод, незважаючи на те, що Кафка заповідав знищити все з написаного і неопублікованого.

За свого життя Кафка був знаним лише у вузькому колі шанувальників літератури, хоча й отримав у 1915 році престижну літературну премію імені Фонтане. Справжня слава прийшла до нього після Другої світової війни. Різні письменники і дослідники вважають Кафку експресіоністом і сюрреалістом, екзистенціалістом і навіть реалістом, родоначальником літератури абсурду та основоположником “нового роману”.

Можна виділити два чинники, які найбільше спричинилися до зацікавлення творчістю Кафки через чверть століття після його смерті. По-перше, це європейська внутрішня ситуація 30-х — 40-х років, яка своєю моторошністю була дуже схожа на світ, змальований у його творах. По-друге, існувала спорідненість між ідеями французького екзистенціалізму (Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель) та світом Кафки, що також сприяло популярності його творів.

Франц Кафка створив незвичайний художній світ — абсурдний, жахливий, незрозумілий. Цей світ вражає дивним поєднанням буденного і фантастичного, трагічного й іронічного, абсурдного і закономірного. Все, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути порушення духовних зв’язків: руйнацію моралі, поширення суспільного хаосу в світі.

У художньому світі творів Кафки завжди багато фантастичного, казкового, що поєднується зі страшним і жахливим, жорстоким і безглуздим реальним світом. Останній він змальовує дуже точно, ретельно виписуючи кожну деталь, відтворюючи зусібіч поведінку людей, їхні думки. Характерною рисою стилю письменника є також художній міфологізм і притчовий характер освоєння дійсності. Для Кафки цей жахливий світ — абсолютна реальність, реальність більша від тієї, яка є насправді.

Письменник був “аскетом” у стилі, він практично не застосовував тропів, а його оповідь некваплива, сухувата, зовні традиційна, навіть архаїзована. Кафка писав зрозумілою і простою, але дуже канцеляризованою мовою, використовуючи науково-діловий стиль свідомо, щоб увиразнити реальність, юридично точно описати її, немовби складаючи протокол про ту чи іншу подію.

Рання “мала” проза Ф. Кафки, створена ним протягом 1904–1910 рр., увійшла до збірки “Споглядання”. Вже у перших творах письменника прозвучали типово “кафкіанські мотиви” — обездушене існування, знецінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Окремий описаний у новелі чи притчі випадок підносився до типового, загального. Вже у ранніх своїх творах Кафка прагне надавати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст вміщувати у прозаїчну, буденну форму.

У 1912 році Кафка починає працювати над романом “Безвісти зниклий”, який Макс Брод опублікував у 1927 року під назвою “Америка” (1913). Роман залишився незавершеним: Кафка написав лише 6 розділів, а 1913 року опублікував окремо його перший розділ — “Кочегар”. Його герой — 16-річний Карл Россман, якого батьки вислали з Праги в Нью-Йорк за провину: Карл спокусив покоївку, яка сподівається від нього дитини. В Америці скромний, наївний і чуйний юнак живе у свого заможного дядечка, але після конфлікту з ним опиняється на вулиці, стає волоцюгою, потрапляє до лиходіїв. Він намагається пристосуватися до американського життя, але йому фатально не щастить. Він постійно гірко розчаровується, його навіть звинувачують у злочині. Врешті-решт Карл знаходить роботу ліфтера в готелі, згодом наймається у трупу “Натурального театру з Оклахоми”. Кафка чітко висловлює в романі свою життєву позицію: людина безмежно самотня, вона протистоїть цілому світові і є безсилою у цьому протистоянні. У своєму щоденнику письменник відмітив: Карл знайде і роботу, і батьківщину, і навіть батьків. Але його, як і інших героїв Кафки, очікує передчасна смерть.

У жовтні 1914 року Кафка створив новелу “У виправній колонії” (1914), у якій наче передбачив майбутні жахи караючої системи судочинства тоталітарних більшовицької та фашистської систем. У колонії, що знаходиться десь у тропіках, вченому-мандрівнику демонструють винайдений померлим комендантом апарат, за допомогою якого звинуваченому виносять вирок. Офіцер, який поєднує обов’язки судді та ката, дотримується правила: “Провина завжди безперечна!” Оголошувати вирок навіть непотрібно: винний дізна­ється про нього власним тілом. Борона тортурної машини записує на ньому заповідь, яку той порушив, думки винного просвітлюються, після чого борона простромлює його. Для вченого несправедливість суду й нелюдяність покарання є очевидними. Залишаючи острів, він прочитав надпис на надмогильній плиті коменданта: “Існує провіщання, що через певну кількість років комендант воскресне і поведе своїх прибічників відвойовувати колонію. Вірте й чекайте!”.

Серед інших визначних зразків новелістики Кафки — “Гігантський кріт”, “Звіт для Академії”, “Голодомайстер”, “Співачка Жозефіна, або Мишачий нарід”, “Як будувалася Китайська стіна”, “Нора”, “Сільський лікар”, “Мисливець Гракх”, “Дослідження одного собаки”.

Перу Кафки належать також два незавершені романи - “Процес” (опубл. 1925 року) і “Замок” (1921–1922).

Один з найвідоміших його творів – новела «Перевтілення»(1912). В центрі твору – коммівояжер Грегор Замза, з яким трапляється чудернацька метаморфоза – він перетворюється на комаху. Символічне значення новели полягає у тому, що Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, проте, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже ставлення. " Перевтілення ” – це безперечне вираження драми самого Кафки, котрий відчував себе чужим у власній сім’ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Але цей образ має також глибокий узагальнюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX ст., що відчуває на собі тиск зовнішніх обставин - ворожих, абсурдних і сповнених зла.

 

 

4. Методика вивчення фонетики.

Літературно-музичні вечори.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 14