Фонетика, зв’язок її з іншими розділами мовознавства: звук і фонема. Диференційні ознаки фонеми.

Фонетикою (від гр. phonetikos - звуковий) називається розділ мовознавства, в якому вивчається зву­ковий склад мови.

Основним предметом вивчення фонетики є звуки. Фонетика вивчає умови і способи творення звуків мови, їхні влас­тивості, класифікацію, місце і значення звукового складу в системі мови, закономірності найрізноманітніших фонетичних змін та їх взаємо­зумовленість. Крім звуків, фонетика вивчає й інші звукові одиниці (склади, фонетичні слова, мовленнєві такти, вирази), а також фонетичні засоби(фонеми, наголос, інтонацію), які служать для розрізнення значення окремих слів, форм слів та цілих висловлювань.

Фонетика тісно пов'язана з іншими розділами мовознавства, особ­ливо з лексикологією та граматикою, адже зміни у звучанні пов'язані зі змінами в лексичному або граматичному значенні слів. Так, на­приклад, різниця в звуковому значенні слів “мало” і “мило” зв'язана із різницею у значенні цих слів; зміна кінцевого звука у слові “стіна” (стіни, стіні, стіну) пов'язана з різницею у граматичному значенні відмінка цього слова.

Вивчення фонетики має велике теоретичне і практичне значення і є важливим завданням мовознавства, оскільки звуковий склад мови (разом із словниковим складом і граматичною будовою) входить до складу компонентів, що складають основу мови. Мова взагалі не мог­ла б існувати, якби не мала реальної матеріальної оболонки - звуків мови.

Мовленнєвий потік не є суцільним та однорідним, як, скажімо, гудок потяга. Він ділиться на певні частини - фонетичні одиниці.

Вираз (фраза) - найбільша фонетична одиниця, яка являє собою закінчене за змістом висловлювання, відокремлене від інших таких же одиниць довгою паузою. Поділ на вирази здебільшого збігається з поділом тексту на речення. Вирази поділяються на мовленнєві такти.

Мовленнєвий такт - це частина виразу, яка виділяється короткими паузами і характеризується смисловою та інтонаційною незавершеністю. Мовленнєвий такт, в свою чергу, поділяється на ще менші фонетичні одиниці - фонетичні слова.

Фонетичне слово - це комплекс звуків, об’єднаних одним наголосом. У мовленнєвому такті стільки фонетичних слів, скільки в ньому наголосів. Фонетичне слово може являти собою окреме слово або наголошене слово разом із ненаголошеним. Так, сполучення прийменника з іменником “на річці” вважається одним фонетичним словом. Фонетичні слова поділяються на склади.

Склад - це частина фонетичного слова, що має переважно кілька звуків, об’єднаних навколо складотворного центра (голосного звука), і вимовляється при відносному зростанні м’язового напруження мовних органів. Іншими словами - це звук чи кілька звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря. До складу обов’язково повинен входити голосний звук, який є складотворчим Тому кількість складів у слові відповідає кількості голосних звуків.

В сучасній українській літературній мові залежно від акустичних і фізіологічних характеристик склади поділяються на відкриті й закриті, наголошені і ненаголошені. Відкриті склади закінчуються складотворними компонентами, тобто голосними: люди [л’у^|-ди^е], минає [ми^е-на^|-jе]. Закриті склади закінчуються нескладотворчими компонентами шумними або сонорними приголосними, [ў], [і]: можна [мо^|ж-на], гарбуз [гар-бу^|з], правда [пра^|ў-да], прийдешній [прий-де^|ш-н’ій].

Наголошений склад - склад, що має найбільшу силу звучання. У наголошених складах голосні вимовляються чітко, а в ненаголошених складах набувають варіантних виявів, наприклад: [те^|-ма] - [те^и-ма-ти^|ч-ний], [зо^|-зул’а] - [зо^у-зу^|-л’а]. Виділяються ще склади прикриті і неприкриті. Прикриті починаються нескладотворчим звуком, тобто приголосним, а неприкриті - складотворчим (голосним).

Поділ на склади здійснюється за певними правилами:

Приголосний будь-якої якості, якщо вимовляється між двома голосними, належить до наступного складу: [во-да^|], [о-го-ло^|-шу-jе^и].

Нескладотворчі [ў], [і], якщо вони вимовляються після голосного перед іншим будь-яким приголосним, завжди відносяться до попереднього складу: війна [в’іі-на], вовна [во^|ў-на].

Приголосні [р], [л], [м], [н] після голосного перед приголосним також відносяться до попереднього наголошеного чи ненаголошеного складу: мирний [ми^|р-ниі], алтайці [ал-та^|і-ц’і].

Якщо між голосними вимовляється двочленна група приголосних, у якій першим виступає не [р], [л], [м], [н], то межа між складами залежить від характеру приголосних у звукосполученні та місця наголосу.

а) сполучення [ст], [ск], [сп] належать до наступного складу незалежно від місця наголосу: [мо^|-ло-до-с’т’і];

б) подвоєні фонетичним і морфологічним шляхом приголосні завжди відносяться до наступного складу: [п’і-д:а^|-ш’:а], [о-б:и^е-ва^|-н’:а].

Якщо між голосними вимовляються тричленні звукосполучення приголосних, першим у яких не виступає [р], [л], [м], [н], розподіл їх між складами теж зумовлюється місцем наголосу і характером приголосних:

а) у перед наголошеній позиції перший шумний приголосний може закривати попередній склад: [се^ис-тра^|], [бе^из-при^|к-ла-дниі];

б) у після наголошеній позиції група розпадається, якщо кінцевим у ній виступає шумний (кістка [к’іс-тка]), і не розпадається, якщо кінцевим у ній виступає сонорний (гострий [го^|-стриі], настрій [на^|-стріі]).

Найменшою фонетичною одиницею є звук.

Звук вивчається в різних аспектах:

а)акустичному (фізичному) - звуки виникають у результаті коливань повітря і розрізняються за висотою, довготою, силою, тембром;

б)фізіологічному (анатомо-фізіологічному) - звуки утворюються мов­ними органами людини за участю центральної нервової системи;

в)лінгвістичному - звуки створюють матеріальну оболонку слів, вказу­ють на відмінності в значенні слів й інших форм.

Фонетика як розділ мовознавства займається вивченням не лише фонетичних одиниць, на які членується мовленнєвий потік (виразів, мовленнєвих тактів, фонетичних слів, складів і звуків), а й фонологічних засобів, які служать для розрізнення значущих одиниць - слів, їх форм, словосполучень та речень.

Розділ фонетики, який вивчає фонологічні засоби мови, називається фонологією.

Основними фонологічними засобами сучасної української мови є: фонема, наголос та інтонація.

Фонема - це найменша одиниця звукової системи тієї чи іншої мови, за допомогою якої розпізнаються значущі оди­ниці мови (морфеми і слова). Фонеми є єдиним матеріалом для побудови слів і морфем. Вони, як правило, встановлю­ються для мови в цілому, а не для мовлення, де розрізня­ються звуки.

Фонеми виконують перш за все розрізнювальну функ­цію у мові. Вона здійснюється за рахунок того, що в словах використовуються різні звукові одиниці (око-син), тим самим створюється різна звукова оболонка слів, якою передається різний зміст. Особливо виразно розрізнювальна роль фонем виявляється у групах слів, що різняться однією (початковою, кінцевою чи середньою) фонемою: боки, доки, поки, роки, соки (б-д-п-р-с); вода, воза, вола, воля, вона (д-з-л-л'-н) або рад (рада) - радь, раз,рак, рал (рало), рам (рама), рас (раса) (д-д'-з-к-л-м-с).

Фонеми співвідносяться із звуками людської мови і реа­лізуються в них. Проте звуків у людській мові набагато більше. У сучасній українській літературній мові встановилася фонологічна система з 38 одиниць, що об'єднує 6 голосних фонем: | а |, | о |, | у |, | е |, | і |, |и| і 32 приголосні фо­неми: | б|, |в|, |г|, |г|, |д|, |ж|, |з|, |дж|, |дз|, |к|, |л|, |м|, |н|, |п|, |р|, |с|, |т|, |ф|, |х|, |ц|, |ч|, |ш|, |д'|, |з'|, |дз'|, |л'|, |р'|. |с'|, |т'|, |ц'|, |н'|, |й|. Стільки ж - 38 - і основних звуків - головних виявів фонем.