Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Субстантивація (перехід прикметників у іменники).
Деякі прикметники, втрачаючи значення ознаки і набуваючи значення предметності, переходять у розряд іменників, зберігаючи формальні (граматичні) ознаки прикметників, які стають у прикметника самостійними, незалежними від іменника (майбутнє рішення наше майбутнє, учительська робота - зайшли в учительську). Зберігаючи словозміну прикметника, такі слова відповідають на питання іменника і виконують у реченні його синтаксичну функцію. Існують такі ступені субстанції: Повна (лексична) - це прикметники, які зовсім утратили прикметникове значення і виконують граматичну функцію іменників, зберігати лише певну оболонку прикметників. Наприклад: операційна, набережна, Ніжин, Рівне, Яворівський і т.д. Неповна (синтаксична ) - прикметники, які можуть передавати значення або прикметника, або іменника, що визначається контекстом і їхньою граматичною роллю в реченні (черговий по гуртожитку і черговий студент). Це: а) назви предметів, приміщень (чайна, шампанське); б) абстрактні поняття (далеке, чуже, сьогочасне, давнє); в) назви осіб за професією, зовнішніми чи внутрішніми ознаками (військовий, цибатий, убогий, німий); г) назва тварин (круторогі, зозулястий). Відмінювання прикметників. У сучасній українській літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають у формах відмінкові закінчення: добрий, добре, добрі; доброго, доброї, добрих і т.д. Коротких прикметників у сучасній українській мові дуже мало, наприклад: зелен, рад, повен, винен, ясен, дрібен, славен. У поетичній мові, в народній творчості вживаються також повні нестягнені форми: краснеє, рожевую, єдиная. Повні прикметники стягненої форми змінюються за родом, числами і відмінками. За кінцевими приголосними (твердий чи м’який) основи прикметника поділяються на тверду і м’яку групи. Прикметники твердої групи мають у називному відмінку однини флексії - ий-, -а-, -е-, перед якими кінцевий приголосний основи вимовляється твердо: сонячний, довгий; сонячна, довга; сонячне, довге. Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають фонетичні варіанти флексії -ій-, -я-, -є-, що позначають м’якість кінцевого приголосного основи: середній, торішній; середня, торішня; середнє, торішнє.
Складні прикметники з другою частиною - ищий мають в однині м’яку основу (крім називного й орудного відмінків), а в множині тверду (крім називного відмінка). Прикметники твердої і м’якої групи розрізняються кінцевим приголосним основи. Відмінкові форми обох груп мають основні флексії у твердій групі: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій -у жіночому роді; -а, -их, -им, -ими, -их -у множині для всіх родів. У формах прикметників м’якої групи виступають у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного) ті самі флексії, але після попереднього м’якого приголосного, що на письмі позначається м’яким знаком (порівняйте: чорн-о-го і синь-ого, чорн-ою і синь-ою). У формах множини виступають флексії, спільні для всіх трьох родів. У Н.в. множини прикметники твердої і м’якої груп мають закінчення -і (-ї) чорний - чорні, могутній - могутні, довгий - довгі. В інших непрямих відмінках множини прикметники твердої групи мають флексії, що починаються з голосного - и (чорн-их, чорн-им, чорн-і(их), чорн-ими і т.д. ), а прикметники м’якої групи - флексії, що починаються з голосного -і, (-ї) ( могутн-іх, могутн-ім, могутн-і (іх), могутн-іми, на могутн-іх; довгові-їх, довгові-їм, довгові-ї(їх), довгові-їми, на довгові-їх ).
2. Збірка І.Франка "Зів'ле листя".
«Зів’яле листя». Під такою назвою вийшла у 1896 р. третя Франкова поетична книжка з незвичним підзаголовком «лірична драма». Збірка поділяється на три цикли, образно названі «жмутками». У трьох «жмутках»-циклах «Зів'ялого листя» — по 20 віршів. Вони сповнені драматичними мотивами нерозді-леної любові, трагізмом втрати коханої. До збірки увійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбила віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтимніших почуттів і переживань людини взагалі, що єднає Франкову збірку з аналогічними творами всесвітньої поезії — сонетами Данте і Петрарки, лірикою Гейне і Шевченка. Перевидаючи збірку в 1911 р., Франко зазначив, що «Зів'яле листя» — це книжка ліричних віршів, «найсуб'єктивніших із усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та притім найбільш об'єктивних у способі мальэвання складного людського чуття».
Власне, до такої оцінки ще раніше прийшов Михайло Коцюбинський, назвавши книжку визначним явищем лірики: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв». Поезії збірки передають складний перебіг внутрішнього життя закоханої людини — від зародження почуття до його краху, причому здійснюється це через самоаналіз ліричним героєм своїх переживань. Так розкривається глибоке почуття людини, передаються її страждання. Власне, головний мотив, який об'єднує всі твори книжки — це «кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, але такого, як свіжа, щойно заподіяна рана, а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров'я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан ложного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства». Перший жмуток являє силу справжнього почуття, вражає майстерністю в утіленні нових мотивів любовної теми, плину різнорідних емоцій — від нестерпного сердечного болю («Безмежнеє поле в сніжному завою...» — X) до нових надій (XIX) тощо. Вже в цьому циклі виявлено погляд лірика на кохання як найкращий скарб молодої душі, що його не можна розтратити марно, без тями. У другім «жмутку» поетів «спів» «стиха до строю сопілки Поплив із народним до спілки». Тут маємо прекрасні варіації на фольклорні (переважно пісенні) ноти. В сюжеті цієї частини вірш IV «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» підхоплює тему попереднього («Зелений явір, зелений явір...») і звучить гімном принадам неприступної вродливиці. Засобом контрасту, що є, за Франком, найдієвішим у поетичному малюванні, вияскравлено портрет ліричної героїні. У другому жмуткові, який часто називають ліричним інтермецо, ще більше сповільнюється розвиток подій, любовні переживання екстраполюються на явища природи, і риси коханої невмолимо стираються в пам'яті ліричного героя, переливаючись в образ далекої зорі, недосяжної мрії, ясного ідеалу. Тут немає різких рухів, несподіваних поворотів, любовних афектів. Тільки тихий сум огортає душу і гіркий жаль здавлює серце. Культ пекучого болю, культ пекельної муки, лиш де-не-де блисне "промінчик ясної надії". Та наприкінці циклу з'являється відчуття холоду, внутрішньої порожнечі, коли навколо сипле сніг, все важче налягає білий килим забуття, і "молодий огонь в душі меркне, слабне, погасає". І у тому новому "отупінні" вже проглядає близька й неминуча катастрофа ліричного героя.
Збірка, що ввела в літературу суб'єктивний світ глибин душі та Правду, не узгоджену з «каменярською», стала завдяки цьому першою ластівкою українського модернізму, започаткувала своєрідну школу «Зів'ялого листя» (й не лише в галицькій поезії), ввійшла в музичне мистецтво завдяки композиторам М.Лисенку, С.Воробкевичу, Я.Степовому, А.Кос-Анатольському й ін.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-23; просмотров: 669; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.135.252 (0.009 с.) |