Західна проза другої половини хх ст. І творчість Е. Хемінгуея

 

Значне місце в західній прозі другої половини ХХ століття посідає проза екзистенціалізму.

Відлуння екзистенціалістських настроїв звучить у повісті-притчі Вільяма Ґолдінґа (1911–1993) “Володар мух”. У своєму творі Ґолдінґ полемізує з просвітницькою та романтичною робінзонадою, яка ідеалізувала можливості людини, що вирвалася з-під ярма цивілізації (“Робінзон Крузо” Д. Дефо, “Кораловий острів” Р. Баллантайна). У “Володарі мух” він досліджує людину в її соціальних зв’язках і з’ясовує проблему свободи. Англійські хлоп­чики віком від 6 до 12 років в результаті авіакатастрофи залишились без дорослих на безлюдному острові. Вони “скидають” з себе свою цивілізацію і дичавіють, вироджуються в дикунів. Відбувається їх духовна деградація, серед них запанував культ грубої сили і жорстокості, а полювання на звіра перетворюється в полювання на дітей. В душах юних англійців починає переважати диявольське начало, символом якого є образ Володаря мух (дослівний переклад імені Вельзевула, тобто диявола), обліпленої мухами свинячої голови, що втілює звіряче у людині.

У середині 50-х років у Франції склалася літературна школа — “новий роман ”. Найвизначнішими її представниками є Ален Роб-Грійє, Наталі Саррот, Мішель Бютор, Клод Моріак, Клод Сімон. Група виникла та утвердилась як реакція на традиційний, реалістичний, “бальзаківський” роман.

Новороманісти оголосили традиційний, “старий роман рутинним явищем у сучасному мистецтві”. Відштовхуючись від традиційних форм, вони прагнуть до оновлення, реформування роману і сміливо експериментують.

В цей часс відбувається також розвиток наукової фантастики, засвідчив про “серйозні” претензії нового жанру в історії новітньої літератури. У XX ст. формуються різноманітні течії у фантастиці, розробляються нові теми й проблеми, відбуваються жанрові й стильові експерименти провідних фантастів світу, розширюється географія фантастики.

Твори цього жанру 50-х років вказують і на перші тривожні симптоми небажаних наслідків науково-технічного прогресу, що відобразилося у книгах Рея Бредбері “Марсіанські хроніки”, “451° по Фаренгейту”, Айзека Азімова “Кінець Вічності”, “Прихід ночі”, Кліффорда Саймака “Місто”, Артура Кларка “Кінець дитинства” та інших.

Визначний американський письменник Ернест Міллер Хемінгуей (1899-1961) народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк поблизу Чикаго у досить заможній родині.

Навесні 1918 року Хемінгуей вирушив у Європу: він пішов добровольцем на італо-австрійський фронт, перебував у американському медичному корпусі. Демобілізувавшись, у січні 1919 року він прибув до Америки. Хемінгуей працює репортером, весь вільний час віддаючи письменницькій праці і наполегливо пориваючись у Європу. Як кореспондент Хемінгуей об’їздив багато країн, надсилаючи до газети нариси з Італії, Франції, Іспанії, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Туреччини.

У 1923 році в Парижі вийшла друком перша збірка Хемінгуея “Три оповідання і десять віршів”, а у 1924 — книжечка “У наш час”, куди увійшли двадцять чотири мініатюри. Мініатюри паризького видання було взято епіграфами до оповідань однойменної збірки, що вийшла наступного року в Нью-Йорку. За задумом автора, всі ці оповідання і мініатюри — епіграфи до них — повинні були створити загальну картину “нашого часу” — трагічного і неспокійного. Оповідання збірки об’єднувала наскрізна постать — автобіографічний образ Ніка Адамса. Книгою “У наш час” Хемінгуей заявив про себе як автор двох магістральних тем — антивоєнної теми і теми “втраченого покоління”, — і стилю, який відзначається лаконізмом і стриманістю оповідної манери.

1926 року Хемінгуей створив роман “І сонце сходить” (1926), відомий також під назвою “Фієста”. Це розповідь про групу американських експатріантів, які живуть у Європі після Першої світової війни. У романі кристалізується стиль Хемінгуея — специфічні “рубані” діалоги, недомовленість (підтекст), відсутність авторських оцінок. Герой твору — журналіст і літератор Джейк Барнс, що видається внутрішньо спустошеним і духовно надломленим. Він розповідає про свою особисту трагедію: Барнс був поранений і контужений на війні, що мало для нього, як чоловіка, дуже важкі наслідки. Щоб якось розвіятись, прогнати думки про свою невлаштованість, він і Брет Ешлі — кохана жінка, їздять по шинках Монмартру, шалено веселяться на фієсті.

Робочою назвою книги було “Втрачене покоління”, а одним з епіграфів до неї — слова Гертруди Стайн: “Усі ви — втрачене покоління”.

Світову славу Хемінгуею приніс роман “Прощавай, зброє!” (1929).Діяйого розгортається на італо-австрійському фронті у 1917 році. Автор малює вражаючі картини життя на війні, гнітючу тугу шпиталів. На фронті йдуть дощі, у військах лютує холера, втомлені від війни солдати самі калічать себе.

Художній манері роману притаманна надзвичайна стриманість, “телеграфний стиль”. Але за зовнішньою простотою приховується складний зміст, світ думок і почуттів, що виносяться у підтекст. Так Хемінгуей обґрунтовує “теорію айсбергу”, що вимагала від письменника вміння обирати найважливіші, найхарактерніші події, слова і деталі. “Величність руху айсберга, — відзначав він у 1932 році, — полягає у тому, що він лише на одну восьму височить над поверхнею води”. У художньому творі, за Хемінгуеєм, теж лежить на поверхні лише 1/8 частина. Решта ж перебуває у його “підводній течії” — в підтексті. У 1958 році Хемінгуей зауважує: “...літературна творчість видається мені схожою на айсберг. Видно тільки сьому частину того, що перебуває у воді. Треба викидати все, що можна викинути. Це зміцнює наш айсберг, усе викинуте йде під воду. Та якщо письменник пропустить щось, чого він не знає, в його розповіді з’явиться дірка”.

До значних творів письменника належать “Смерть пополудні”(1932) — книжка нарисового характеру, присвячена корриді, книжка нарисів — “Зелені пагорби Африки” (1935), яка є щоденником сафарі; містить цікаві спостереження за африканськими племенами, за тваринним світом, описи ландшафтів та полювання, збірка оповідань “Переможець не одержує нічого” (1933), героями яких є вихідці з низів суспільства, люди, що страждають від фізичних і психологічних травм, від некомунікабельності, повість “Сніги Кіліманджаро”(1936), в котрій йдеться про фізичну й творчу загибель письменника Гаррі, окреслена проблема загубленого таланту, що піддався спокусам матеріального благополуччя., роман “По кому подзвін” (1940). Герой роману “По кому подзвін” —американець, в минулому викладач іспанської мови в американському коледжі, а тепер підривник республіканської армії Роберт Джордан. Його посилають із завданням підірвати міст у фашистському тилу. Джордан приходить у партизанський загін, база якого розміщена біля мосту, перебуває там три дні. За цей час він дізнається про життя кожного із партизанів, знайомиться в загоні з дівчиною, яка стає його коханою, виконує бойове завдання і гине, прикриваючи відступ партизанського загону після підриву мосту. Роберт — черговий “герой кодексу” Хемінгуея, однак він інтелектуально глибший за своїх попередників, він болісно розмірковує про війни, революції, насильство. “Дуже не хочеться йти з життя, — думає він напередодні своєї смерті, — і хочеться думати, що якусь користь я тут усе-таки приніс... Світ — гарне місце, і за нього варто поборотися...” 1952 року Хемінгуей опублікував повість “Старий і море” - розповідь про мужнього кубинського рибалку, за яку отримав найвищу літературну нагороду США — премію Пулітцера, а 1954 року став Нобелівським лауреатом.

 

 

4. Розділ «Лексика» в шкільному курсу укр.мови, його значення й методика вивчення. Методика організації уроків з позакласного читання, їх різновиди.

Позакласна робота з літератури. Літературний гурток.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18

 

Іменник. Значення іменника, його основні морфологічні ознаки і синтаксична роль. Лексико-граматичні категорії іменника. Граматичні категорії роду і числа іменників, засоби їх вираження. Словотворення іменників.

 

Іменник - це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду. Граматичне значення предметності властиве всім, без винятку, іменникам і формально виявляється за допомогою питання хто? або що?

Іменник у реченні виконує синтаксичну роль підмета (Пшениця хилить вуса ніжні), додатка (Чи блакитна кров поллється, як пробити пану груди?), іменної частини складеного присудка (Дід Захарко був коваль) і - рідше означенням (Кілька пострілів у повітря розігнали натовп) та обставини (Понад ставом у вечері шепочеться осока.)