Семантико-граматичні категорії (розряди) іменників.

Власні і загальні назви. До власних назв належать усі індивідуальні найменування предметів (прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір’їв, клички тварин і та ін.). Наприклад: Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка, Рівне. До загальних назв належать усі слова, що є найменуваннями однорідних предметів. Наприклад: клас, студент, море.

Конкретні й абстрактні назви. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень) і т.ін. До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять - якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, вимір.

Категорія збірності й одиничності, речовинності. Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, наприклад: колосся, гілля, комашня. Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних іменниках. Наприклад: селянин, зернина, волосина. Речовинні іменники вказують на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Наприклад: цукор, вершки, олія, віск.

Категорія істот і неістот. До категорії істот належать назви людей і тварин (син, ворона, джміль), а також демонічні і міфологічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер): усі інші назви - явищ, предметів, абстрактних понять - входять у категорію неістот.

Граматичні категорії іменника.

1. Категорія роду.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.

До чоловічого роду належать:

а) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, гараж), за винятком деяких слів жіночого роду;

б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);

в) деякі іменники на -о (батько, Павло).

До жіночого роду належать:

а) більшість іменників на -а (-я) (сестра, Софія), крім деяких слів чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;

б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать:

а) майже всі іменники на -о, -е (срібло, марево, море, поле);

б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, теля, ягня, курча).

2. Категорія числа.

Граматичне значення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена однинність чи множинність.

Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.

Однина - граматичне значення для позначення одного предмета, (день, стіна, книга); множина - граматичне значення, що позначає кілька або багато предметів (дні, стіни, книги).

До іменників однинної форми належать:

а) слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко);

б) слова із збірними значеннями (старостат, агентура, рідня);

в) назви абстрактних понять (молотьба, тиша, дружба, успішність).

До іменників множинної форми належать:

а) назви конкретних предметів парної або симетричної будови: ворота, ножиці, ковзани, штани;

б) назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, солодощі, фінанси, чари, шахи;

в) назви речовин, залишків і т. ін.: вершки, ліки, дріжджі, покидьки, висівки;

г) назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори;

д) назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;

е) деякі географічні назви: Чернівці, Житні Гори, Карпати.

3. Категорія відмінка.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Основне значення називного відмінка є власне називання без вираження будь-якого відношення. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків - непрямими.

Основне значення родового відмінка - об’єктне: а) прямого об’єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії); б) прямого об’єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду); в) при збірних іменниках - комплективне (гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер муки).

Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері).

Основне значення знахідного відмінка - це вираження прямого об’єкта, виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш). Інші значення знахідного відмінка: часу (просидів день), місця (спустили на воду).

Орудний відмінок виражає такі значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем); засобу пересування (їхати поїздом); 2) суб’єкта дії (завдання виконано студентом) або співучасника діяча - соціативне значення (мати з дочкою ідуть); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами), місця (іти полем), порівняння і перевтілення (вити вовком, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, зробитися ледарем).

Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживаними при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об’єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі).

Кличний відмінок виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину).

Поділ іменників на відміни.

В основі поділу на відміни лежать особливості відмінювання, що виражаються відмінковими закінченнями. Іменники поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та подвійного роду з закінченням -а(-я) у Н.в. однини (робота, Олена, Микола, лівша, земля).

До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в Н.в. однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (дуб, кінь, чай), а також із закінченням на -о (батько, Дніпро); іменники с.р., що в Н.в. однини мають закінчення -о, -е (перо, полотно), а також -я, крім тих, що при відмінюванні мають суфікси -ен, -ат (листя, знаряддя). Сюди належать також іменники подвійного (ч. і с.) роду з суфіксом -ищ/е (вовчище, носище).

Третю відміну складають іменники ж.р., які в Н.в. однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (ніч, сіль, кров), а також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники с.р., що в Н.в. однини мають закінчення -а(-я), у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ен, -ат(-ят): ім’я-імені, курча-курчати.

Іменники першої і другої відмін поділяються на групи: тверду, м’яку і мішану.

У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний: хата, каша, сирота.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням: праця, вишня, Ілля.

Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа, круча.

У другій відміні до твердої групи належать: іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, міст, Роман); іменники з закінченням -о (батько, вікно, світло); більшість іменників з основою на -р (сир, вир, муляр), у тому числі іменники іншомовного походження на -ар(-яр), -ир, -ур (з наголосом переважно на останньому складі): гектар, командир, абажур. Сюди належать також іменники звір, комар, снігур, хоч вони в Н.в. множини мають закінчення -і (звірі, комарі).

До м’якої групи належать іменники з кінцевим м’яким приголосним чистої основи (пень, скрипаль, обрій) та з закінченням -е (не після шиплячого), -а (граф -я): (сонце, життя). За типом м’якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р зокрема на -ар, -ир, у яких при відмінюванні в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині тільки на флексії (пуз р, л кар; пузир , лікар ; пузир , лікар ).

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (плач, плащ), перед флексією -е (плаче, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на флексії (камен р, каменяр , каменяр ві, каменяр м, каменяр ).