Способові дієслівні форми; їх семантична, синтаксична та морфологічна особливість.

Способові форми дієслів позначають дію, яка виконується певною особою (суб’єктом), тому їх називають інакше особовими. Наприклад: пишу - я; пише - він; написала - вона; будуть писати - вони.

Способові дієслова завжди у реченні виконують роль присудка.

На відміну від інших дієслівних форм, способові дієслова дієвідмінюються, тому називаються інакше дієвідмінюваними.

Дієвідмінювання - це зміна дієслів за способами, часами (в дійсному способі), особами та числами (у теперішньому та майбутньому часах дійсного способу та у наказовому способі), родами та числами (у минулому часі дійсного способу та в умовному способі). Оскільки спільною граматичною категорією всїх дієвідмінюваних дієслівних форм є категорія способу, тому такі дієслова називаються способовими.

Категорія способу дієслів - це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності. У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, наказовий, умовний.

Дійсний спосіб виражає реальну дію, що перебігає в часі (має часові форми на відміну від умовного і наказового способів). Наприклад: Я візьму землі жменьку, натрушу з квіток краси і на всю округу дзенькну свіжим голосом роси (В.Бичко).

Наказовий спосіб виражає прохання, побажання, спонукання або наказ. Форми наказового способи виражають значення особи і числа. Наприклад: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде (М.Рильський).

Умовний спосіб виражає дію не реальну, а тільки бажану або можливу за певних умов. Форми умовного способу виражають значення роду і числа. Наприклад: Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю (Нар. тв.).

Категорія часу дієслів - це граматична категорія, яка позначає відношення дій до моменту мовлення. За часами змінюються лише дієслова дійсного способу. Виділяються дієслова теперішнього, минулогота майбутнього часів. Усі вони розрізняються за значенням і морфологічними ознаками.

Дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається у момент мовлення. Ці дієслова змінюються за особами та числами. В їх творенні беруть участь закінчення: пиш-у, пиш-еш, пиш-е, пиш-емо, пиш-ете, пиш-уть.

Дієслова минулого часу називають дію, яка передує моменту мовлення. Ці дієслова змінюються за числами, а в однині - за родами. Утворюються форми минулого часу за допомогою суфікса -в (в чол.р.) чи суфікса -л- (в жін., сер. р. та у мн.), а також закінчень. Наприклад: писа-в, писа-л-а, писа-л-о, писа-л-и.

Дієслова майбутнього часу позначають дію, яка відбувається після моменту мовлення. Ці дієслова змінюються за особами і числами. Розрізняють форми майбутнього простого та майбутнього складного часу. Форми майбутнього простого творяться за допомогою закінчення від дієслів доконаного виду, наприклад: напиш-у, напиш-еш, напиш-е, напиш-емо, напиш-ете, напиш-уть. Форми майбутнього складного часу творяться шляхом поєднання особових форм майбутнього часу допоміжного дієслова бути і інфінітива основного дієслова, наприклад: буду писати, будеш писати, буде писати, будемо писати, будете писати, будуть писати.

Особа - це граматична категорія, яка виражає відношення дії до її суб’єкта з погляду того, хто говорить.

Суб’єктом дії може бути той, хто говорить, співрозмовник або особа, яка не бере участі в розмовію. У зв’язку з цим розрізняють три особи дієслова: першу, другу та третю.

Форми першої особи означають, що зміст дієслова пов’язується з мовцем, а у множині - з групою осіб, до яких належить і мовець.

Форми другої особи означають, що зміст дієслова стосується співрозмовника чи співрозмовників, до яких звертається мовець.

Форми третьої особи означають, що зміст дієслова стосується дійової особи чи осіб, яка (які) не беруть участі в розмові.

Крім особових, виділяються безособові дієслова, що позначають дію або стан, не пов’язані з будь-якими суб’єктом, наприклад: смеркає, вечоріло. Безособові дієслова виражають: а) явища природи: розвидняється, дощить; б) фізичний і психічний стан людини: морозить, віриться; в) модальні значення необхідності, буття - небуття: не було, немає, не стало; г) значення випадковості, незалежного від особи стану: щастить; д) значення міри наявності: вистачить, бракує та ін.

За системою особових закінчеь дієслова теперішнього і майбутнього часу утворюють дві дієвідміни - першу та другу. Наприклад:

1 дієвідміна: 2 дієвідміна:

нес-у, гра-ю леч-у, бач-у

нес-еш, гра-єш лет-иш, бач-иш

нес-е, гра-є лет-ить, бач-ить

ненс-емо, гра-ємо лет-имо, бач-имо

нес-ете, гра-єте лет-ите, бач-ите

нес-уть, гра-ють лет-ять, бач-ать

На практиці належність дієслів до певної дієвідміни встановлюється за закінченням 3-ої особи множини.

Крім дієслів першої та другої дієвідмін, виділяється ще так звана архаїчна група. До неї належать дієслова бути, їсти, дати та дієслова з кінцівкою -вісти (наприклад. відповісти). Ці дієслова зберегли давню систему дієвідмінювання. Наприклад:

дам, їм, відповім

даси, їси, відповіси

дасть, їсть, відповість

дамо, їмо, відповімо

дасте, їсте, відповісте

дадуть, їдять, відповідять

Дієслово бути в усіх особах однини і множини має одну форму - є.