Лісова пісня» Лесі Українки.

 

УКРАЇНКА ЛЕСЯ [справжн. прізв., ім'я та по батькові - Косач-Квітка Лариса Петрівна; 13(25).2.1871 - 19.7(1.8.) 1913] - велика українська поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик та фольклорист. Дочка відомої письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, рідної сестри М.Драгоманова.

Дуже важливе місце в творчості поетеси займає твір, написа­ний влітку 1911 р. за дванадцять днів. Авторка назвала його драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, не­ймовірні перетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У листі до Агатангела Кримського від 27 жовтня 1911 р. Леся Українка писала, що драма була створе­на на честь «волинським лісам» і за жанром близька до п'єси німецького драматурга Г. Гауптмана «Потоплений дзвін», назва­ної автором драмою-казкою.

У листі до матері 2 січня 1912 р. Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з'явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової ру­салки, мавки. А прототипами реальних образів у драмі були во­линські селяни, зокрема Лев Скулинський, чиї розповіді так лю­била слухати мала Леся.

Своєрідною є і композиція твору. Драма складається з про­логу і трьох частин. Незвичним є те, що в пролозі ми ще не бачи­мо ані Мавки, ані Лукаша. Пролог має зовсім іншу функцію: він готує нас до того, що природа, міфічні персонажі є повноправними дійовими особами п'єси...

У пролозі окреслюється місце дії драми — простора галявина в старезному лісі, яка переходить «в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка». Ця картина відповідно до змін пір року також змінюється. Дія прологу — провесна, коли по­чинає оживати природа, і саме в цей час пробуджуються почуття Мавки і Лукаша, розкривається висока поетичність їхніх душ. Пора пізнього літа в другій дії символізує наростання переживань Мавки, посилення її душевних страждань. Поетичний світ висо­кої духовності стикається з меркантильним світом. Перед Лукашем постає складне питання вибору між духовним світом (любов до Мавки) і земним, матеріальним (одруження з Килиною). Під впливом матері, її брутальним тиском Лукаш втрачає щирість, привітність у стосунках з коханою. І що дуже символічно: він на­віть втрачає можливість грати на сопілці, чарівний звук якої в першій дії і пробудив кохання Мавки до нього. Мавка побачила в Лукашеві те, чого не мав Перелесник чи Той, що греблі рве, з якими вона раніше була в щирій дружбі. Вона високо цінує здатність людини до творчості. Мавці нелегко зрозуміти прихова­ну сутність людських взаємин, їй ще важче тоді, коли примушу­ють завдавати болю природі, часткою якої є вона сама. Само­жертовність Мавки виявляється в сцені, коли вона рипуче черкає серпом по своїй руці, щоб не жати жито, не руйнувати краси Ру­салки Польової.

Відчуваючи серцем сум'яття Лукаша, визрівання його зради, Мавка прохає коханого не зневажати «душі своєї цвіту», з якого народилося високе почуття: «Той цвіт від папороті чарівніший — він скарби творить, а не відкриває». Але всі прохання Мавки тільки дратують Лукаша. Звідси їїболісне одкровення:

Ні, любий, я тобі не дорікаю,

а тільки смутно, що не можеш та

своїм життям до себе дорівпятись.

Лукаш не може зрозуміти смисл слів коханої, не може збаг­нути високості її почуття, як і багатства людської душі. Третя дія переносить нас у «хворе світання пізньої осені». Своїм нерозум­ним вибором Лукаш втратив абсолютно все: ілюбов, і вміння відчувати красу, милуватися нею, І здатність до творчості. Тому дуже символічним є те, щоЛісовик перетворив зрадливого ко­ханця своєї дочки на вовкулаку (напіввовка, напівлюдину). Але вірна душа Мавки продовжує його любити, вона не втратила здатність прощати. Мавка знайшла «теє слово чарівне, що й озві­рілих в люде повертає», тимсамим давши Лукашеві ще один шанс — вона прагне допомогти тому, хто схибив, помилився. Зрештою, Мавка з'являється перед Лукашем в алегоричній по­статі загубленої Долі, яка вказує Лукашеві на вербову сопілку як останній шанс спокутування вини. В зболених очах Лукаша з'яв­ляється щось дитяче, і тоді перед ний постає легка, прозора по­стать, яка «з обличчя нагадує Мавку». Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і «збавив її тіла», та душу дав. Останній монолог Мав­ки — сумний за формою, але оптимістичний за змістом: це пісня про невмирущість духовного, про вічність краси.

Таким чином, драма-феєрія «Лісова пісня»— глибоко філо­софський твір про взаємодію добра і зла, про боротьбу людини за вільне, красиве, духовно багате життя. Це гімн єднанню людини й природи.

Паралелями до історії кохання є сезонні зміни в природі та музиці сопілки. Природа відображає емоційний стан героїв: її позквіт і завмирання віддзеркалюють щасливий злет почуттів і згасання любові в Лукаша, Мавчину тугу. Коловерть року є вира­зом філософської ідеї повторення, минущого і водночас вічного в житті. Музика — це не тільки супровід подій. Ніжна пісня де-пев'яної дудочки передає Лукашеву душу, яка зачаровує лісову дівчину. Спів сопілки — це не тільки образ краси душі, це ще й узагальнений символ мистецтва.

Мавка — це уособлення світлого гуманного начала в житті людини, високої поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності. Усіх міфологічних істот поетеса наділяє індиві­дуальними рисами. Лісовик і Мавка — прихильні до людей. Во­дяник, Куць, Злидні, Пропасниця, Потерчата — ворожі людям. Добрі стосунки людини з природою показано в драмі через угоду Лісовика з дядьком Левом, живим утіленням якої є дуб, що його дядько Лев заклявся не рубати. Фантастичні образи-персонажі, побудовані на фольклорному матеріалі, відбивають важливі риси народного життя і побуту. Вони втілюють добрі і злі сили. Лісові багатства незліченні, але в лісі є і вічно голодні злидні. У п'єсі відображено постійну боротьбу між світлими й-темними силами в житті людей і природи.

Леся Українка підносить образи українського фольклору до ви­сокого рівня поетичного філософського звучання. Для цього вона широко використовує різноманітні засоби художнього зображення.

У творі багато прислів'їв, приповідок, народних виразів, що індивідуалізують мову персонажів та надають п'єсі народного колориту, емоційної забарвленості. Поетеса стикає поняття висо­кого духовного життя з безкінечно дріб'язковим, буденним, від­повідно до народних уявлень про добро і зло.

Отже, у драмі-феєрії «Лісова пісня» перемагає людина — лю­дина мудра, творча, гармонійна, яка бореться за своє щастя, праґне краси.

Леся Українка досягла вершин творчої майстерності і відкри­ла нові обрії в українській літературі, її поезія та драматургія ма­ли яскраво виражений новаторський характер. Творчість поетеси є дорогоцінним вкладом у культурну спадщину людства.