Творчість Райнера Марії Рільке.

 

Райнер Марія Рільке(1875-1926) — видатний австрійський поет, прозаїк, драматург і перекладач; один з найвизначніших ліриків ХХ сторіччя.

Перша поетична книга Рільке вийшла друком 1894 року і мала назву “Життя і пісні”. Від накладу цієї збірки лишилося лише сім примірників: справа у тім, що через кілька років поет особисто скупив і знищив рештки тиражу, вважаючи збірку незрілою. З 1894 по 1899 рік читачі на кожне Різдво отримували нову книгу молодого поета: “Подорожник” (1895), “Дарунок ларам” (1896), “Вінчаний снами” (1897) та ін. Перші збірки Рільке мали здебільшого учнівський характер.

Протягом свого життя Рільке багато подорожував, побував у Німеччині та Італії, Швеції та Франції, Росії та Україні, в Африці та на Близькому Сході. Два тижні Рільке перебував у Києві, де його вразили церкви й монастирі, особливо Софіївський собор і Києво-Печерська Лавра. Згодом він подорожував Дніпром, затримався на кілька днів у Полтаві, відвідав місця Полтавської битви, навколишні села. Побував поет також у Кременчузі та Харкові.

Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. На цій землі поет побачив зразок жаданого єднання людей і природи, землі і Бога. Особливий інтерес у Рільке виник до історії Київської Русі та козацької минувщини. А знавець української літератури професор М. Стороженко зацікавив його поезією Тараса Шев­ченка. Австрійський поет читав твори Кобзаря російською мовою (бо української не знав), відвідав могилу Шевченка у Каневі. Про “край чудової України” він пише в листах до матері й друзів. Рільке зізнавався, що прагне якомога менше помічати “породження цивілізації”, звертаючи всю увагу “на стародавні храми та церкви, в яких зберігаються давні картини та дорогоцінні реліквії”.

У творчості Р.М. Рільке українські мотиви відіграють далеко не останню роль. Вони звучать, зокрема, у таких віршах, як “В оцім селі стоїть останній дім” (“Книга годин”), “Буря” (“Книга картин”), “Карл ХІІ, король шведський, мчить по Україні” (“Книга картин”). Духовні враження від Києва втілились у книзі “Часослов” (“Книга годин”), котра написана від імені києвського ченця, як звернений до Бога монолог.

Присутні українські мотиви і в прозових творах Рільке. У цьому аспекті показовою є книга “Історії про Господа Бога” — цикл з три­надцяти притч. Дві з них написано на українському матеріалі. Це — “Пісня про Правду” і “Як старий Тимофій помирав співаючи”. Головних героїв цих оповідань об’єднує любов до україської народної пісні. І швець, і богомаз Петро, і старий Тимофій дбають, щоб пісня не вмерла, вважають своїм обов’язком передати її молодим. Ідея “Пісні про Правду” полягає в уславленні національно-визвольної боротьби волелюбного українського народу, в освяченні цієї боротьби. Кобзар Остап, прототипом якого був знаменитий кобзар Остап Вересай, як міфічний Орфей, кличе людей до духовної вищості.

Із часом перебування Рільке в Росії та Україні співпадає його творче піднесення. Розквіт поетичного таланту Рільке припадає на 1898–1908 роки, коли з’являються збірки “Книга годин” (1899–1903), “Книга картин” (1902), “Нові поезії” (1907), “Нових поезій друга частина” (1908).

Чи не найбільшу славу Рільке здобув поетичною книгою “Сонети до Орфея”(1922).

“Сонети до Орфея” були написані “як надгробок для Вєри Оукама-Кнооп”, юної дівчини, яка померла у 1919 р. Звернення Рільке до образу Орфея, як поета-співця, невипадкове. Завдання поета він убачав у поверненні речам справжнього, але “забутого обличчя”, одухотворенні світу. Поет-співець є провідником людини до храму духовності.

“Сонети до Орфея” містять 50 віршів, що є зразками італійської форми сонета, який складається з 14 рядків, що розпадаються на два катрени (чотиривірши) і дві терцини (тривірші). Одним з найдовершеніших є перший сонет збірки.

У першому катрені пісня Орфея єднається із світом природи. Мистецтво перетворює природу, просвітлює та одухотворює її. Другий чотиривірш зображує хаос дисгармонії, темна сила якого втілюється в образах диких звірів. У двох терцинах вказується на перетворення тварин, початок якого знаменується їх “прислуханням”. Пісня Орфея проникає у серця слухачів, натомість хижості прийшла любов. Головний образ сонета — храм, що його воздвиг митець, храм “у прислуханні”.

Орфей уособлює у сонеті високу місію поета. Сила справжньої поезії сприяє перетворенню хаосу у космос, звірячих сердець в осередя духу, зближує одухотворені сили мистецтва і земні сили “хижих” інстинктів та хиб. А головне — воздвигнуто Храм, тобто створене на перехресті складних людських шляхів мистецтво. Адже воно не лише одухотворює людину і робить її шляхетнішою. Мистецтво диктує свої моральні закони, за якими людині слід навчитися по-новому жити — “новий початок, знак новий і рух”.

 

 

4. Короткий огляд програм та підручників з укр.мови.

Специфіка вивчення драматичних творів.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22