Частки. Значення і функції часток, їх класифікація. Вигук як особлива частина мови.

 

Частка - службова частина мови, яка надає окремим словам, словосполученням або реченням додаткових відтінків та значень. Наприклад: Іще ж я молодий.

За місцем у реченні частки поділяються на:

препозитивні - хай, нехай, ну, не, що за;

постпозитивні - ж, же, то, бо;

різномісцеві - хіба, тільки, уже, лише.

За значенням і функціями виділяють:

частки, що виражають додаткові смислові відтінки значень слів, словосполучень або речень:

а) вказівні - ось, ось це, он, от, оце, воно, ото;

б) означальні - якраз, саме, ледве, просто, прямо, власне, дійсно, майже;

в) обмежувально-видільні - тільки, хоч, хоча, хоч би, виключно;

г) підсилювально-видільні - і, та, таки, навіть, вже, ж, же, бо;

модальні частки, що виступають у мові як засіб вираження категорій модальності:

а) модально-вольові - хай, нехай, б, ну, давай, бодай;

б) стверджувальні - так, еге, атож, гаразд;

в) заперечні - не, ні, ані;

г) питальні - хіба, невже, чи, ну, та ну;

д) порівняльні - мов, намов, наче, неначе, начеб то, ніби, нібито.

3) емоційно-експресивні: що, що за, ну і, де там, куди, де, все;

4) словотворчі й формотворчі: -сь(ая), -будь, -небудь, хтозна-, аби-, де-, -сь, ні (ані),

б(би), хай(нехай).

Правопис часток:

Частки чи-, аби-, де-, ані-, на-, що-, як-, -сь(-ся) із займенниками пишуться разом: чимало, якраз, хтось.

Частки будь-, небудь-, хтозна - із займенниками і прислівниками пишуться через дефіс: казна-де, будь-хто.

Частки -б о, -но, -то, -таки, - от пишуться зі словами через дефіс: іди-но, зробіть-бо, все-таки.

Частки ж е(ж), би(б) з усіма повнозначними словами пишуться разом.

Частки не і ні з різними частинами мови пишуться по-різному.

 

МОДАЛЬНІ СЛОВА

Вперше модальні слова були виділеі в окрему частину мови в 50-і роки ХХ ст. акад. В.В.Виноградовим.

Модальними називаються слова, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до змісту висловленої думки в цілому чи до якоїсь її частини. Наприклад: Він, безперечно, розумна людина. Він розумна людина і, безперечно, порядна.

Модальні слова не виконують номінативної функції і не стосуються змісту речення, чим і відрізняються від повнозначних та службових частин мови.

Модальні слова незмінні, граматично не зв’язані з іншими словами речення. В реченні вони функціонують як вставні слова. В діалогічному мовленні модальні слова можуть виконувати роль слова-речення. Наприклад: “ Вам сподобалась ця книга?” - “Звичайно”.

За своїм значенням модальні слова поділяються на такі розріди:

!) слова, що виражають вірогідність повідомлюваного (упевненість або невпевненість): безсумнівно, безперечно, видно, думаю, звичайно, здається, можливо та ін.;

слова, що виражають почуття мовця (радість, задоволенняч, співчуття, здивування, обурення ): на щастя, на жаль, на біду, на нещастя та ін.;

слова, що вказують на зв’язок думок, послідовність викладу: по-перше, отже, передусім, нарешті, наприклад та ін .;

слова, що вказують на способи оформлення думок або на характер висловлювання: взагалі, власне, точніше та ін.;

слова, що вказують на джерело повідомлення: говорять, кажуть, на думку, чутно, бачу та ін.;

слова, що виражають звернення до співрозмовника або до читача, щоб привернути його увагу: бачиш, розумієш, уяви, знаєш, пробачте, даруйте та ін.

Особливістю модальних слів є те, що всі вони утворились від повнозначних частин мови морфолого-синтаксичним способом. За походженням серед модальних слів виділються:

1) слова, співвідносні з прислівниками: безперечно, дійсно, по-перше;

2) слова, співвідносні з іменниками чи Їхніми прийменниково-відмінковими формами: правда, словом, на щастя;

3) слова, співвідносні з дієслівними формами: здається, бачите, кажуть.

Співвідносність модальних слів з іншими частинами мови породжує проблему омонімії. Наприклад: Він здається їй ще малим. - Він, здається, вчора сюди приходив.

ВИГУКИ

Вигуки - це особливий розряд слів, який об’єднує незмінні слова, що виражають почуття і волевиявлення.

На відміну від повнозначних слів, вигуки не виконують номінативної функції. Вони не називають почуття та волевиявлення людей, а виступають лише їх сигналами. Так, почуття страху виражають слова ой, ай, ах, а називають це почуття слова страх, страшно, боятись.

Більшість вигуків - багатозначні слова. Їх конкретне значення розкривається в контексті чи мовленєвій ситуації. Приклад мовленнєвої ситуації: ви вмикаєте телевізор і сподіваєтесь подивитись цікаву передачу. Ось яку реакцію у членів вашої сім’ї викликала телепередача:

Сестра обурилась: “Ну, футбол”.

Брат здивувався: “Ну, футбол?”.

Батько радісно викукнув: Ну, футбол!”

Поряд із багатозначними, існують і однозначні вигуки. Наприклад: ба - вигук, що завжди виражає здивування; фе - презирство.

Вигуки не змінюються, граматично не залежать від інших слів, не виступають членами речення - все це зближує їх зі службовими частинами мови. А той факт, що вигуки можуть функціонувати як окреме речення, навпаки, відрізняє їх від службових частин мови і зближує з самостійними. Саме тому вигуки не належать ні до повнозначних, ні до службових частин мови.

У деяких контекстах вигуки можуть переходити в іменники. Наприклад: Бійці закричали “ура!” і побігли вперед.

За своім значенням вигуки поділяються на емоційні та спонукальні (імперативні).

Емоційні вигуки виражають:

різні почуття: задоволення, обурення, радість, захоплення, незадоволення, протест, злість, горе, сум, недовіру, страх, іронію, презирство та ін.;

оцінку мовця фактам та явищам дійсності, наприклад: Амба! Кришка мені!

Спонукальні вигуки виражають:

звертання, оклик, звернення до тварин, наприклад: Алло! Гей! Тю-тю-тю!

наказ, наприклад: Цить! Тс. Геть! Плі! Марш!

привітання, прощання, подяку, наприклад: Добридень. Дякую. Прошу.

За походженням вигуки поділяються на непохідні та похідні. До непохідних належать, наприклад, такі вигуки: а, ах, ба, ага. Похідні вигуки творяться від:

дієслівних форм: стій, дякую;

прислівників: тихо;

іменників: лишенько, господи;

фразеологічних зворотів: Ось воно що. Ось тобі й раз. Чорт забирай. Боже мій.

Серед вигуків є і слова іншомовного походження: алло (англ.), віра, майна, браво (італ.), караул, каюк (тюрк.), на біс (латин.), капут (нім.).

До вигуків прилягають звуконаслідувальні слова типу: гав, хлюп, мяу, трісь, тік-так. З вигуками іх зближує характер звукового оформлення та граматичні особливості. Але від вигуків вони відрізняються значенням, адже ці слова не виражають ні емоцій, ні почуттів, ні вольових збуджень. Тому є думка, що звуконаслідувальні слова слід виділяти в окремий розряд слів.