Система голосних фонем української мови

Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чистий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.

Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо піднімається відповідна частина язика.

В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. У передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: є — и — і; у задньому — відпо­відно: а — о — у.

За міжнародною класифікацією і та у — звуки високого піднесення, и — високо-середнього, є та о — середнього, а — низького. Але якщо брати до уваги відносне положення язика при творенні різних суміжних звуків у кожному ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук середнього піднесен­ня (між і та є), а є —низького. Саме так розрізняють їх наші мовнослухові аналізатори.

Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової по­рожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голосних заднього Ряду (а —о, о —у).

Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи заокруглюються і витягуються трохи вперед — таким чином збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки нази­вають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона відіграє лише допоміжну роль.

Голосні бувають наголошені й ненаголошені.

Наголошений голосний вимовляється з більшою си­лою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка — голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.

Ненаголошені голосні в українській мові не редуку­ються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втра­чають диференційну ознаку — нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних

є — и: село [сеил6], директор [диеректор];

и — і: тривога *[трівбга], потім *[потим];

а - о: погони *[пагони] замість [погони];

о — у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а].

Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно від наголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и.

Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону, яка визначається другою формантою. Найнижчий тон має звук у, найвищий — і. Тон голосних зростає в такому порядку: у —о —а —є —и —і (приблизно 700 — 800—1 200—1 600-1 900 - 2 200 Ги).

Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї.

 

 

Модифікації і чергування фонем як результат змін звуків у мовному потоці.

Зміни звуків у мовному потоці ділять на:

• комбінаторні (внаслідок впливу сусідніх звуків чи оточення)
• позиційні (визначаються позицією цього звука щодо голосного). Позиційні зміни приголосних – вокалізація, позиційні зміни голосних – редукція.

За напрямком зміни

• прогресивні (попередній звук впливає на наступний)
• регресивні (наступний впливає на попередній).

За ступенем дії:

• часткові
• повні

За обов’язковістю

• обов’язкові
• факультативні

Комбінаторні – акомодація і асиміляція.

Акомодація – зміни, що відбуваються між звуками різних категорій, тобто між голосними та приголосними.

Акомодації:

- назалізація

- часткове огублення (між твердими губними приголосними не огубленими голосні злегка лабіалізуються) [б ^оа^о вити]

- і – подібна артикуляція – під впливом сусідніх м’яких приголосних [л´ ^. а ^. л´ка]

- лабіалізація приголосних перед наступними огубленими голосними [к^оол´^оучий]

- напівпом’якшення – перед і усі шиплячі, губні, задньоязикові і глоткові напівпом’якшуються.

Асиміляція – зміни, що відбуваються між звуками тієї самої категорії.

Асиміляція голосних – дистантна (взаємодія звуків у сусідніх складах). е – и, и – е, о – у.

Напр. ненаголошений е перед складом із голосним вищого підняття (і,и,у) більше наближається до и: [у се^ил´і], [гре^иби].

Ненаголош и наближається до е у позиції перед наголошеним складом зі звуками а,о,е [ди^еректор].

Ненаголош. О наближ до у перед складом із наголошеними у,і [зо^узул´а].

Асиміляція приголосних (Наслідком повних асиміляцій є такі чергування: а) за дзвінкістю / глухістю; б) чергування за місцем і способом творення; в) чергування за твердістю / м’якістю.) Чергування з нулем звука є наслідком спрощення в групах приголосних. До живих чергувань належать і позиційно зумовлені чергування голосних фонем /у/, /і/ з приголосними фонемами /в/, /й/.

- за дзвінкістю: завжди регресивна, контактна, повна, обов’язкова. [ф^оутб^ол] - [ф^оудб^ол] [тб] - [дб] дзвінкий б вплинув на глухий т.

- за глухістю: [зч] – [сч] – [шч] глухий ч впливає на дзвінкий з і оглушує його до с.

- за способом творення:

проривні д,д´,т,т´ перед з, з´, с,с´, дз, дз´,ц,ц´ переходять у африкати дз, дз´, ц, ц´

[к^оупайец´:а]

Проривні б,п,д,д´,т,т´ перед м,н,н´ перетворюються на зімкнено – прохідні.

- За місцем і способом творення: д,д´,т,т´ перед приголосними ж,ш,дж,ч переходять в африкати д – дж; т – ч. [т´іч:ин]

Предньоязикові зубні свистячі з,з´,с,с´, дз,дз´,ц,ц´ перед приголосними ж,ч,ш переходять у африкати з – ж; с – ш; дз – дж; ц – ч. розжувати [р^ож^о:увати]

Шиплячі передньоязикові ж,ч,ш,дж уподібнюються до свистячих передньоязикових зубних ж – з; ш – с; дж – дз;ч – ц.

сироїжці [cи^ер^ооjіз’ц’і]

Асиміляція за мякістю: д,т,н пом’якшуються перед д´,т´,н´ [д´н´іпро]

Приголосні д,т,з,с,ц,л,н,дз перед пом’якшеними цієї групи д´,т´,з´,с´,ц´,л´,н´,дз´

Листя [лист´а] або [лис´т´а].

Свистячі з,ц,с,дз можуть пом’якшуватись перед напівпом’якшеними губними [зм´ійа][з´м´ійа].

Асиміляція за твердістю: [м’ід´] [м’ідний].

Спрощення приголосних (чергування з нулем звука)

Здн – зн проїзд, проїзний; ждн – жн(тиждень - тижневий); стн – сн; стл – сл.; і т.д.

Позиційні чергування голосних /у/, /і/ з приголосними /в/, /й/

Чергування приголосних з голосними називають ще евфонічними чергуваннями, оскільки завдяки цим чергуванням усувається збіг приголосних або голосних, що не тільки полегшує вимову, а й сприяє мелодійності (милозвучності).

Відтак, позиційні чергування /в/:/у/, /й/:/і/ та /у/:/в/, /і/:/й/ відбуваються:

1) у позиції між приголосними: ходи в у к іно; бу в у М иколи; ві н і в она; бра т і с естра;

2) у позиції між голосними: сиділ и в а удиторії; бул а в О ксани; Оксан а й О лена; Світлан а й А ндрій;

3) на початку слів: учитель – вчитель, удень – вдень, іти – йти, наш. Іван – нашого Йвана;

4) на початку речення: У місті... – В армії...

 

Позиційні зміни приголосних:

Зміна в,j на [ ў ][ĭ] у кінці складу після голосного або на початку складу перед наступним приголосним [бу ў ], [ла ўка ], [вставаĭ].

Позиційні зміни голосних:

Редукція – видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості й тривалості артикуляції. Редукція І рівня (позиційна) – [сад ã н]; ІІ ступеня – е^и, и^е, о^у, ІІІ, ІV ступеня – не характерна для укр..м випадне о [гворила]

Подовження

- Історична асиміляція j м’якими приголосними д´,т´,з´,с´,ц´,л´,н´[суд´іjа] – [суд´а] -[суд´д´а].

- На межі морфем: префікса і кореня (віддати); кореня і суфікса (осінній); на стику слів (без зелені) [бе^из:еле^ині]

- У абревіації (фіззарядка)

- У словах іншомовного походження брутто, булла, ванна,еллініст.

Історичні чергування голосних

Найдавніші: е – о нести – носити; і – а сідати – свдити; о – а ломити – ламати; і – и ліпити – липнути; у – и сухий – висихати.

Історичні: І палаталізація – г/ж друг – друже; к/ч рік – річний; х/ш страх – страшний. ІІ палаталізація – г/з´дорога-дорозі; к/ц´ рука – руці; х/с´ стріха – стрісі. ІІІ палаталізація – г/ж допомагати – допоможу; д/дж садити – саджати; з/ж мазати – мажу.

Б,п,в,м,ф + й – бл´,пл´.,вл´,мл´,фл´; б,п,в,м,ф+й – бй,пй,вй,мй,фй бити – б’ю, пити – п’ю, вити – в’ю.

Питання про безсполучникові складні речення й основи їх граматичної класифікації.

Складні безсполучникові речення у східнослов. мовознавстві досліджуються з 18 століття. Одні синтаксисти розглядали безсполучникові речення я к варіанти сполучникових (Востоков, Греч, Буслаєв), інші обґрунтовували первинність безсполучникових утворень (Потебня, Мельничук). Зближення складних безспол. речень зі складносурядними та складнопідрядними простежується у працях Пєшковського. Він розподіляє безсполучникові речення на сурядні та підрядні за інтонацією. Речення, в яких інтонація тотожна з відношеннями, що можуть бути оформлені за допомогою сурядних і підрядних сполучників Пєшковський диференціював як недиференційовані складні цілі. І.Р. Вихованець поділяє складні безсполучникові речення на складносурядні, складнопідрядні та речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком.

Слинько, Гуйванюк, Кобилянська називають складні безсполучникові речення «комунікатами», які позбавлені граматичних ознак складного речення. Тобто однозначної класифікації немає.

В університетському підручнику маємо поділ безсполучникових речень за особливостями будови, інтонаційним оформленням, засобами вираження зв’язку:

- складносурядні речення з єднально – часовими семантико – синтаксичними відношеннями, які мають відкритий характер (Пройшли дощі, стрясають срібні сльози зелені віти).

- Складнопідрядні речення зі з’ясувально – об’єктними і з’ясувально – суб’єктними семантико – синтаксичними відношеннями, що мають закритий характер (здалось на мить: пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель).

- Складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком між предикативними частинами (В житті мені весь вік жити - тужити).

Неускладнен і складні речення з недиференційованим синтаксичним зв’язком – безсполучникове поєднання двох предикативних частин, які співвідносяться формально і семантично із елементарними простими реченнями. Між ними встановлюється один тип семантико – синтаксичних відношень (Плакати хотілось - сльози не текли).

Складні речення, в яких безсполучниково поєднуються три і більше предикативні одиниці є формально і семантично ускладненими (Безсмертя виростає не з могили, воно встає з колиски до вікна – в житті його велика таїна).

Семантико – синтаксичні відношення між предикативними частинами, поєднаними недиференційованим синтаксичним зв’язком мають закритий характер:

- Часові (пригріло сонечко – обсохла земля потягла орача в поле).

- Зіставно – протиставні (На небі сонце – серед нив я.)

- Причинові (прилетіла зозуля – великий клопіт дрібним співочим птахам).

- Наслідкові (…пісню заведуть – усе навколо заспіває, закружляє в буйному танку).

- Цільові (Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою).

- Пояснювальні (Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір’я у щось повірити).