Словосполучення як синтаксична одиниця. Співвідношеня словосполучень зі словом і реченням.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ – це синтаксична конструкція, утворена з двох чи кількох повнозначних слів, послідовно пов’язаних між собою засобами синтаксичного зв’язку.

Словосполучення відрізняється від слова будовою. А також наявністю між компонентами внутрішньо-синтаксичних зв’язків, які структурі слова не властиві.

Не відміну від речення, словосполучення не є самостійною одиницею мовного спілкування, йому не властиві інтонація закінченості та інші ознаки речення. Словосполучення – номінативна одиниця, а речення – комунікативна.

Засоби поєднання компонентів словосполучення:

– форми слова (закінчення);

– службові слова (прийменники, частки, сполучники);

– інтонація;

– порядок слів.

 

Словосполучення розглядають з різних сторін.

1. Залежно від ступеня злиття компонентів словосполучення бувають вільні і невільні.

ВІЛЬНИМИ називаються словосполучення, компоненти яких зберігають своє лексичне значення і виступають окремими членами речення (читає книгу, білий сніг).

НЕВІЛЬНИМИ називаються словосполучення, які с кладаються із несамостійних слів, за своєю семантикою та функцією близькі до окремого слова і виступають одним членом речення. Вони поділяються на:

– лексично невільні – дво- або багатослівні назви окремих істот, предметів і явищ (Тарас Григорович Шевченко, Камянець-Подільський).

– фразеологічно невільні – стійкі сполучення слів, за значенням здебільшого рівних одному слову (накивати п’ятами, пустити червоного півня)

– синтаксично невільні – граматична єдність, яка виконує роль одного члена речення (брат із сестрою, п’ять днів)

 

„Малий” синтаксис НЕ вивчає (або не є словосполученнями):

а) лексично невільних словосполучень;

б) фразеологічно невільних словосполучень;

в) сполучень повнозначного слова із службовим (не бачив, до школи)

г) аналітичних граматичних форм (буду працювати, більш складно)

 

1. За будовою словосполучення поділяються на:

– прості, які складаються з двох повнозначних слів (день і ніч, ліс шумить, зелене жито);

– складні, які складаються з трьох і більше повнозначних слів і є продуктом поширення простого словосполучення (зелене листя клена, лірична пісня матері).

!До простих належать також три- і чотирислівні словосполучення:

а) слово і аналітична граматична форма (буду читати книгу)

б) слово і синтаксично нерозкладне словосполучення (людина великого розуму, людина з золотими руками)

в) слово і фразеологізм (зробити курям на сміх)

 

3. За функціональними особливостями словосполучення поділяються на:

– предикативні – граматична основа речення, поєднання підмета і присудка (сонце зійшло, день теплий, сніг лежить, ніч зоряна);

– непредикативні – поєднання слів, які не можуть утворити граматичної основи речення, тобто головних і другорядних або лише другорядних членів речення (теплий день, незвичайна пригода, травневі зорі, мерехтять привабливо).

 

3. СИНТАКСИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК – це спосіб поєднання компонентів словосполучення і речення.

Підрядний зв’язок – це зв’язок нерівноправних залежного і головного компонентів.

Сурядний зв’язок – це зв’язок рівноправних незалежних компонентів.

Прості словосполучення

Підрядним називається словосполучення, яке складається з головного і залежного компонентів (злетів у небо, червоний мак, весняний вітер, шелестить листя)

Сурядним називається словосполучення, яке складається з незалежних, рівноправних компонентів (сидить і спить; ліс, а не поле, калина і горобина)

Складні словосполучення можуть бути:

Чисто сурядні (вересень, жовтень і листопад)

Чисто підрядні (високий берег гірської річки)

Сурядно-підрядні (провідним є сурядний зв’язок, але при однорідних членах є залежне слово) (вересень, жовтень і початок листопада)

Підрядно-сурядні (провідним є підрядний зв’язок, але у складі словосполучення є однорідні члени) (високий і крутий берег гірської річки).

 

ТИПИ СУРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ

Єднальний зв’язок оформляється за допомогою єднального сполучника і (або) перелічувальні інтонації; об’єднуються однотипні компоненти (ліс і поле, моря і ріки);

Протиставний зв’язок оформляється за допомогою зіставно-протиставних сполучників і (або) протиставної інтонації; компоненти зіставляються, протиставляються, порівнюються (іде, а не їде; не спить, а прикидається).

Розділовий зв’язок оформляється за допомогою розділових сполучників; компоненти розділяються, чергуються (то берізка, то ялинка; або день, або ніч).

Приєднувальний зв’язок оформляється за допомогою приєднувальних сполучників; другий компонент має меншу смислову вагу (сидів та й заснув; пощебетав та й полетів).

Градаційний зв’язок оформляється за допомогою парних сполучників; на другий компонент якого падає більше смислове навантаження (не тільки хлопці, а й дівчата; не лише танцює, а й співає).

ТИПИ ПІДРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ

КЕРУВАННЯ – головне слово вимагає від залежного певної граматичної форми.

За морфологічним класом опорного слова розрізняють керування

– дієслівне (допомагати старшим, думати головою),

– іменникове (перемога над ворогом, світло сонця),

– прикметникове (гідний пошани, щасливий від успіху),

– прислівникове (далеко від дому, завжди поряд).

 

За формою залежного слова розрізняють:

– безпосереднє (власне-відмінкове, безприйменникове) (відданий справі, листя берези);

– опосередковане (прийменниково-відмінкове, прийменникове) (зустріч із друзями; залишився у пам’яті).

 

За типом керування буває:

– сильним – коли головне слово обов’язково вимагає від залежного певної граматичної форми (прямий додаток при перехідних дієсловах: зрубав дерево, написав лист, прочитав книгу) і

– слабким – не обов’язкова наявність при головному слові залежного слова у певному відмінку: зупинився біля університету (недалеко від, поруч із).

 

УЗГОДЖЕННЯ – залежне слово узгоджується із головним у граматичних формах.

За ступенем уподібнення підпорядкованого слова головному розрізняють узгодження:

– повне – уподібнюються усі граматичні форми: повний місяць, молоде листя;

– неповне (часткове) уподібнюються окремі граматичні форми: п’ятьма хлопцями (тільки у відмінку).

 

ПРИЛЯГАННЯ – головне слово не вимагає від залежного, часто незмінного слова певних граматичних форм.

Прилягання залежно від граматичних особливостей опорного компонента буває прислівним, якщо залежить від слова (подорож влітку) і приреченнєвим (восени холодно і йдуть дощі).

Прислівне прилягання за формою головного слова поділяється на:

– приіменникове (відпочинок взимку);

– придієслівне (згадується часто);

– приприкметникове (завжди чистий);

– приприслівникове (дуже швидко).

 

За формою залежного слова прилягання буває:

– прислівниковим (згасає поволі);

– дієприслівниковим (йшли співаючи);

– інфінітивним (бажання спати, мрія подорожувати);

– прийменниково-відмінковим (після вечері читаємо книги і дивимося телевізор);

– відмінковим (ночами танцюємо, бродимо).

 

Приреченнєве прилягання – це здебільшого слабко керовані словоформи, які поширюють речення в цілому, в основному вказують на час або місце дії і мають назву ДЕТЕРМІНАНТ: Цілий день іде дощ і віє вітер. У лісі росли явори та дуби.

КООРДИНАЦІЯ – взаємний зв’язок у предикативному словосполученні між підметом і присудком, які узгоджуються у дієслівних формах: Сніг тане. День довшає.

ТЯЖІННЯ – особливий зв’язок у предикативному словосполученні між іменною або дієслівною формою присудка і підметом: батько сидів втомлений, нач срібна.

СПІВПОЛОЖЕННЯ – особливий зв’язок між підметом і присудком, коли немає уподібнення форм: небо без хмар; дівчина у вінку.

КОРЕЛЯЦІЯ – зв’язок між прикладкою і пояснюваним словом: руки-крила, місто Київ.

АПЛІКАЦІЯ – зв’язок між відокремленими і пояснюваними словами: кручі, рожеві від сонця, чекали дощу.

Функціонування словосполучень тісно пов’язане із валентністю. Валентність – це здатність слів сполучатися між собою. Валентність буває граматичною ( прикметник + іменник – часто, прикметник + дієслово – рідко) і лексичною (веселий – сміх, настрій, день; карий – очі, кінь; гнідий – кінь).

 

Словосполучення — синтаксична конструкція, утворена з двох чи більше повнозначних слів, поєднаних підрядним або сурядним зв’язком.

Словосполучення пов’язане з іншими синтаксичними одиницями (мінімальною синтаксичною одиницею і реченням), має з ними спільні й відмінні ознаки.

Словосполучення і слово. Обидві синтаксичні одиниці не є комунікативними одиницями і комунікативну функцію виконують лише у складі речення. І слово, і словосполучення виконують номінативну функцію, отже, позбавлені предикативності. Вони є будівельним матеріалом для речення. Відмінність між словом і словосполученням

полягає в тому, що словосполучення складається як мінімум із двох повнозначних слів і є мінімальним контекстом для слова. Залежні слова в підрядних словосполученнях звужують обсяг позначуваного поняття, даючи йому точнішу назву.

Словосполучення і речення. Ці одиниці є синтаксичними одиницями-конструкціями, компоненти яких пов’язані синтаксичним зв’язком. Обидві одиниці позначають розширений факт дійсності.

Між словосполученням і реченням існують істотні відмінності:

а) словосполучення — номінативна одиниця, речення — комунікативна, тому словосполучення входить у комунікативну систему тільки через речення;

б) словосполучення характеризується інтонацією називання, а речення — повідомлення;

в) реченням може виступати й один повнозначний компонент, а словосполучення складається як мінімум із двох;

г) у реченні реалізуються три основні типи синтаксичного зв’язку — предикативний, підрядний і сурядний, у словосполученні — підрядний і сурядний.

Однак не всі сполучення слів у реченні є синтаксичними словосполученнями. Зокрема, не є словосполученнями предикативне ядро речення (Ліс шумить, Робітники працюють, Трава зелена); аналітичні форми прикметників і дієслів (більш значущий, буду писати); синтаксично нерозкладні конструкції і фразеологізми (Кривий Ріг, Новий Буг, гарбуза дати, тримати камінь за пазухою).

Отже, синтаксичні словосполучення — це вільні словосполучення, що утворюються щоразу за новими моделями, членуються на окремі слова, які за необхідності завжди можна замінити іншими.