Граматична основа двоскладного речення. Способи вираження підмета

Граматичну основу двоскладного речення формують підмет та присудок. Розглядають як співвідносні поняття.

Підмет – абсолютно незалежний головний член двоскладного речення, що позначає предмет, який є носієм ознаки, вираженої присудком.

Простий – одним словом (іменником, займенником у Н./Кл.в.) + субстантивовані слова у значенні іменника – 1) прикметникові слова (Кохана спить) 2) числівники (Вісім ділиться на чотири) 3)незмінні частини мови/ змінні у незмінній формі («Немає» - слово, як полин, гірке).

Складений – виражаються цілісними словосполученнями, що характеризуються функціональним розподілом компонентів (роздільним вираженням граматичного і лексичного значення).

1) З загальним значенням кількісної номінації (головн. Компонент – числівник у Н.в + залежний іменник у формі Р.в.): Була вже половина лютого.

2) Зі значенням вибірковості (Багато з них звірялись йому. Ніхто з людей не дивувався.)

3) Зі значенням сумісності (соціативності) (Батько з братом пішли у хлів. Вийшли в садок батько й мати.)

4) Метафоричним словосполученням (Лишився клубочок болю)

5) Зі значенням невиразності (Щось давнє так смутно в душі забриніло)

6) Зі зн.. приблизної кількості (До хору записалося понад сто чоловік)

7) Сполука незалежного інфінітива + іменна частина мови (Негідно бути речником юрби).

25. Мова Тараса Шевченка

Романтично-слов’янофільська позиція була для Ш теор. базою для обгрунування права УМ на рівний із іншими мовами розвиток. Одним із перших почав послуговуватися укр. мовою в усіх сферах свого життя, це не мода, а питання нац. та людської гідності. Порушував питання про побутово-ділове вживання УМ (листи, що збереглися – на 70%УМ). Джерела мови Ш (ті самі, що й в попередників, але розвинув по-новому) – розмовна мова, фольклор (пісенні засоби, прислів’я, слова, тільки казку не використ.) (Т. Шевченко, на відміну від своїх попередників — поетів-романтиків — не стилізував свої твори під фольклор: він або трансформував його, або лише спирався на вироблені в ньому естетичні цінності.) стара книжна мова (церковнослов’янізми (більше в кінці тв-ті (Давидові псалми і т.п.))), іншомовна лексика (дуже поширена, особл. в описах неукр. життя). Майже відсутні новотвори. Тв-ть Ш закріпила сердньонаддніпрянські говори як основу УЛМ. Відкидав пасивний підхід до мови: слово повинно викликати думки і почуття; заклик до боротьби. Структурний феномен мови Шевченка полягає насамперед у тому, що вона, на відміну від мови Квітки-Основ’яненка чи навіть Котляревського, була зорієнтована на весь україномовний територіальний та історичний обшир. У ній, як і в мові Котляревського, ліричний струмінь злився з сатиричним, але горизонти лірики й сатири в Шевченка були набагато ширші, ніж у будь-кого з його попередників.

1860 – «Южнорусский буквар», думка про запровадження УМ у школі. Кобзар – став підручником з лексикологі,граматики для багатьох поколінь, кодифікаторське значення тв-ті. Закріпив ті норми,якими ми користуємося.

Треба тут зазначити, що на Лівобережжі був здавна неприхильний погляд на Правобережжя, як на ополячене в своїй мові, а тому не тільки в Шевченків час, але довго й згодом письменники свідомо цуралися правобережної мови, ніби пересякненої полонізмами.

в його мові архаїзми нерідкі, та завжди на своєму місці, завжди як окраса стилю, чому вони в нього ніколи не разять читача. Як знаємо, Шевченко добре знав Святе Письмо, особливо Псалтиря, добре знав і церковнослов’янську мову, що й привносив до своїх віршів, але тільки як мальовничу окрасу поетичного стилю.

Кидається в вічі, що Шевченко оминав також чужі слова, вживаючи їх дуже рідко навіть у своїй прозі. Як я вже вище вказав, Шевченко в дитинстві не вчився в російській школі, а це вберегло його мову від більших русизмів. Але російської мови Шевченко навчився похідьма, з життя та книжок, і він її таки знав, хоч не глибоко.

Шевченко свідомо уникав у своїй мові опрощення, уникав того розговірного жаргону, що часто чується в живій народній мові, а це робило його мову чистою й надавало їй ознак літературності.

Треба підкреслити ще велику простоту й ясність Шевченкової мови, а то тому, що в його творах речення будуються по-народному. В Шевченковій складні панує так звана паратакс а, цебто рівнорядні речення, а не накопичення підрядних речень до одного головного (гіпотакса), як то часто бачимо в мові інтелігентській. І власне це робить Шевченкову мову ясною та простою. І цим Шевченко створив свій власний поетичний стиль, опертий на українську пісню не тільки мовою, але й ритмічною формою.

За свій український правопис Шевченко ніколи не дбав, і писав свої твори правописом російським, цебто старим українським, якого він навчився ще замолоду, за що Куліш не раз сильно гриз йому голову. Ось приклад Шевченкових писань з оригіналу 1847 року:

 

Мени однаково чи буду

Я жить въ украини, чи ни.

Чи хто згадае, чи забуде

Мене въ снигу начужини

Однаковисинько мени.

На нашій не своій земли

 

Способи словотвору української мови

Афіксальні способи базуються на словотвірному форманті, за допомогою якого утв.. похідне слово і який є осном засобом вираження його словотвірного значення. Афіксальні форманти: власне (однокомпонентні, тотожні морфемі – префіксу, суфіксу, постфіксу) та конфіксальні. Встановлюється шляхом віднімання від похідної основи твірної основи.

Префіксальний спосіб – творення похідних шляхом приєднання склотвірного форманта – префікса – до твірної бази (словотвірн формант_р + слово). Переважно не видозмінює ЛЗ слова, він виразник СЗ. Продуктивною є префіксація дієслів(відходити, демобілізувати), мало продукт.. – іменників (правнук, неправда), прикметників(прехитрий, невмілий), найменш – прислівників (відколи, надовго, нікуди).

Суфіксальний - шляхом приєднання слотвірного форманта – префікса – до твірної основи (ТО + СФ_с). Може бути нульовим, коли похідна основа не містить фонемного афікса, але в похідному слові є СЗ, яке в інших похідних передають фонемно виражені форманти.

Це один з найпродуктивніших способів творення похідних (обмежено-дієслова та прислівники стук-ну-ти, стук-ону-ти, жарт-ома, мовч-ки, дій-ач, спів-ец-). суфікси є виразниками мутаційних, транспозиційних, модифікаційних значення.

Постфіксаційний - приєднання слотвірного форманта – префікса – до твірної бази – вихідної форми дієслова, прислівника, займенника. Утворюються від неперехідних дієслів + -ся (митися, розчісуватися). Постфіксальні прислівники і займенники непродуктивний тип із закритими рядами словоформ: десь, колись, кудись, хтось, щось, чийсь.

Конфіксальні способи.

Конфіксальні форманти (дво або трикомпонентні) – функціональна єдність двох або трьох морфем, які лише разом утворюють нове слово префіксально-суфік.., преф..-постфікс.., суфікс.-постфік.., префіксально-суфік.-постфікс.. способом.

Префіксально-суфіксальний спосіб – приєднання двокомпонентного конфікса – суф.. і преф.. до твірної основи. Продуктивний(за-озер-й-а, без-вітр-ан-ий, в-дом-а, з-густ-и-ти).

Преф..-постфіксальний – приєднання префікса і постфікса до інфінітива. Характерний лише для похідних дієслів. (роз-кричати -0 –са, до-грати-0-са).

Суфікс.-постфіксальний – приєднання суфікса і постфікса до до твірних основ іменника або прикметника. Малопродуктивний спосіб творення похідних дієслів. (лін – ува –ти -0-са).

Префіксально-суфік.-постфікс. - приєднання префікса суфікса і постфікса до твірних основ іменника і прикметника. Малопродуктивний (о-баб-и-ти-0-са, при-місач-и-ти-0-са).

Безафіксні способи:

Морфолого-синтаксичний – виникнення нових слів шляхом переходу їх з однієї частини мови в іншу, що відб.. внаслідок зміни синтаксичної функ.., грамат.. парадигми та значення частин мови. Різновиди: субстантивація (учительська, хворий), ад’єктивація (кисле молоко, умілі руки), адвербіалізація (прийшов додому), прономіналізація (цілий (=весь) вік), препозитивізація (у прийменник – стояв просто неба), артикуляція (у частку: Я куди менше знав про це), інтер»єктивізація (у вигук: Боже, горе, матінко).

Лексико-семантичний – творення нового слова шляхом розвитку у ньому нових лексико-семантичних варіантів (полісемія) і формування на їхній базі омонімів. (зайчик – тварина, зайчик - сонячний).

Лексико-синтаксичний – шляхом злиття компонентів вільного словосполучення: добраніч, спасибі, п’ятдесят, атож.

Субстантивація – перехід слів інших частин мов у іменник. Виразник СЗ – зміна парадигми твірного слова. (Усе у світі має своє минуле). Буває повна і неповна. Неповна – звичайний перехід прикметників в іменник не призводить до зміни ЛЗ слова (Розумний не втратить віри). Вживання прикметника в невластивій йому синтаксичній функ.. іменника – додатка чи підмета. Повна – синтаксично функціонує як іменник, а й набуває нового ЛЗ, закріпленого морфологічно (молода=наречена, набережна, майбутнє, перше(їжа), осетрові, доповідна, Львів, Котляревський).