Морфеміка: предмет, об’єкт, лінгвістична проблематика.

Морфеміка – морфемна підсистема мови, система морфем/морфів – найменших значеннєвих одиниць, будівельних копмонентів слова/словоформи. Морфеміка – розділ граматики, який вивчає систему морфем/морфів і морфемну/морфну структуру слів/словоформ, формальні та семантичні відношення морфем/морфів між собою та зі словом/слоформою як цілісним утворенням.

Об’єкт дослідження – морфемна система мови як об’єктивна реальність.

Предмет дослідження – морфема/морф (радше морф) як основна одиниця і як компонент морфемної структури слова/словоформи.

Одиниці морфеміки – елементарні (морфеми/морфи) і комплексні (морфемні/морфні структури слів/словоформ).

Проблематика дослідження:

1. Види морфем/морфів за роллю і місцем у слові/словоформі, за їхньою функцією, за поширенням у мові, за походженням тощо.

2. Значення морфеми, типи морфем/морфів за значенням (лексичне значення ЛЗ, граматичне значення ГЗ, словотвірне значення СЗ), різновиди ГЗ і СЗ.

3. Співвідношення лінійних (синтагматичних) і нелінійних (парадигматичних) одиниць морфемного рівня: слово/словоформа, основа/основоформа, морфема/морф.

4. Принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему.

5. Сукупність морфемних/морфних структур слів/словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови.

Класифікація морфем

Залежно від ролі, значення, місця у слові, походження всі морфеми поділяються на кілька груп. Традиційними є такі види морфем: корінь, префікс, суфікс, закінчення. У сучасній морфеміці, крім названих, виокремлюють морфеми: інтерфікс, постфікс, конфікс, уніфікс.

 

1. За роллю у складі слова морфеми поділяються на основні (обов*язкові) та службові (факультативні). До основних морфем належить корінь слова.

Корінь - основна обов'язкова для кожного слова морфема, що виражає його лексичне значення. Це спільна частина споріднених слів: біг, біг-ун, біг-ати; вод-а, вод-яний, під-вод-ний, за-вод-нити.

До афіксальних (службових) морфем належать префікси, суфікси, закінчення, постфікс.

Афікс - це службова морфема, що є "носієм словотвірного і граматичного значень слова і служить засобом творення похідних слів або вказує на відношення його до інших слів". Ці значення афікси реалізують тільки в єдності з коренем, щодо якого займають пре- або постпозицію.

За функціями афікси поділяються на формотворчі й словотворчі.

Префікс (приросток) - афікс, що стоїть перед коренем або іншим префіксом і надає слову нового лексичного чи граматичного значення: дослухати, виспівати, возі 'єднання.

За функцією у слові префікси поділяються на словотворчі й формотворчі.

Словотворчі префікси надають слову нового лексичного значення (баба - прабаба, хмарний - безхмарний) чи модифікують його в тому чи іншому плані (дов 'язати - перев 'язати).

Формотворчі префікси виражають нове граматичне значення слова (читати - дочитати, робити - зробити - префікси творять дієслівні видові пари).

Словотворчі префікси в українській мові є більш поширені, вони виражають певне словотвірне значення, наприклад: без- вказує на відсутність чогось - безхліб 'я; над - наближення чогось, неповноту дії -надходити, надламати.

Префікси не змінюють частиномовної належності слова: гіркий -прегіркий, модний - супермодний (прикметники); ніхто, абихто, дехто (займенники).

Формотворчі префікси беруть участь у творенні форм найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (найдосконаліший, найвище) та форми доконаного виду дієслів (малювати - перемалювати, реєструвати - зареєструвати).

Префікси в українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками в-, від-, під-, над-, по-, за- тощо. Частина префіксів іншомовного походження: а-, анти-, гіпер-, гіпо-, де-, дез-, екс-, екстер-, інтер-, квазі-, контр-, pe-, суб-, супер-, ультра-, які використовують переважно в іменниках і рідше в дієсловах.

Суфікс (наросток) - афікс, що стоїть після кореня або іншого суфікса у слові й надає йому нового значення або відтінку. Суфікси приєднуються переважно до твірної основи, а не до слова в цілому, як префікси: нагріти - нагрі-ва-ти, білий - біл-уват-ий.

За значенням суфікси поділяються на словотворчі й формотворчі.

Словотворчі суфікси використовують як словотвірний засіб. Вони видозмінюють значення твірного слова: тесати - тес-ак, сірий -сір-к-о.

Суфікси можуть надавати слову найрізноманітніших відтінків стосовно головного лексичного значення: яблуко - яблуч-к-о, хвіст-хвост-ищ-е, зелений - зелен-есеньк-ий.

Формотворчі суфікси використовують для творення граматичних форм: дієслів у минулому часі: писа-в, прикметників вищого ступеня порівняння: холод-іш-ий, тепл-іш-ий. За допомоги формотворчих суфіксів -я- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; за допомоги суфіксів -уч- (-юч-),-ач- (~яч-),-л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулих часів: написати - написа-н-ий, зробити - зробл-ен-ий, пломеніти - пломені-юч-ий.

Суфікс вживається лише у поєднанні з іншими морфемами, а тому належить до зв'язаної морфеми. У слові може бути кілька суфіксів: друж-ин-а - друж-ин-н-ник.

Постфікс - службова морфема, розташована в слові після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. В українській мові постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і виражає граматичне значення пасивного стану: лікуватися, виднітися, умиватися. До постфіксів належать також: -сь (хтось, десь), -небудь (який-небудь, як-небудь); -будь (хто-будь, куди-будь); -то (десь-то, хтось-то).

Особливості української орфоепії

Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

 

Предметом вивчення орфоепії є:

· звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

· правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

· правильна вимова звукосполучень;

· правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

 

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

 

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

 

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова[с]замість[з] (ве[з]ти - ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка); вимова [т]замість[д]

(ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка).

 

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова[і]замість [и] у словах іншомовного походження (д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж).

 

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно:

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] -звітувати.

2. Звук[о]вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним[у]вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а]- зозуля,

3. Звуки[е], [и]в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ,

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті.

2.Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [вогзал] -вокзал,[бород'ба] -боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] – орфографічно з тобою,[сказати] -сказати.

4. Префіксироз-,без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [бе^мзпомн^елк6виї] і [бе^Испоми*лк6виї] -безпомилковий.

5. Губні[б], [п], [в], [м], [ф],шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к],[х]в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] -велич,[пйше^иш] - пишеш, [позичте"] -позичте,[с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [ш'іс'т'] - шість, [х'ід]-хід,[к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] -роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки[г]і[ґ].Приголосний звук[г]вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [г], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук[г]вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:ґазда, ґаздувати, ґанок, грати, ґатунок, ґречний, ґніт, ґрічно, ґречність, ґрунтовий, ґрунт, ґрунтозахисний, ґрунтдво-кліматйчний, ґрунтообробний, ґрунтознавство, ґудзик, ґрунтуватися, ґрасувати (розчищати).

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічнодзвоник,[при^ссуджувати] -присуджувати,[в'ідр'адже^ин':а] - відрядження, [нагор6дже^ин':а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед[і]вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] -орфографічномайбутнє,[п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] -гордість.

Вимова звукосполучень 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

· -ться вимовляється як |ц':а|: [ли^естуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] -учаться,

· -шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] -звітуєшся,[в'ітайес':а] - вітаєшся,

· -жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] -зважся,[не^ивр'із'с'а] - не вріжся;

2.Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] -проїзний,контраст + н(ий) -> [контрасниї] -контрастний,

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] -шістнадцять,[ш'іс:6т] -шістсот,[ш'ізде^ис'ат] -шістдесят,[пре^изи^еден'с^,киї] -президентський,

Увага!

У словах [пе^истлйвиї], [хвастлйвиї]. [ви^спускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі.