Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.

Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.

Синтаксичні одиниці ми творимо у численних актах мовлення, не помічаючи того, що ці одиниці «продукуємо» за певним зразком. Мовці не опанували б синтаксичний механізм мовлення, якби за кожною конкретною синтаксичною одиницею (реченням, словосполученням, мінімальною синтаксичною одиницею) не стояла «єдина мірка», тобто не мовленнєва, а власне-мовна модель. У сфері мови синтаксичні одиниці потрібно аналізувати як типові, абстраговані від мовленнєвих репрезентацій зразки, моделі, за якими утворюються конкретні синтаксичні одиниці. У сфері мовлення реалізуються мовні зразки, з одного боку, і породжуються нові синтаксичні явища, які можуть закріпитися синтаксичною системою, з другого боку. Виділення й опис мовних зразків синтаксичних одиниць у їх системних взаємозв'язках становить першорядне завдання синтаксису як науки. Високий рівень абстрагування мовної сфери не ігнорує показників сфери мовлення, а навпаки, уможливлює глибоке пояснення всіх мовленнєвих модифікацій синтаксичних одиниць. Речення у сфері мовлення — це його роль у контексті, в мовленнєвій ситуації. В мовленні воно набуває додаткових функцій, виступаючи частиною більшого синтаксичного цілого, його ланкою. Через те, крім суто мовних ознак, речення в мовленні потребує засобів, які б сигналізували про його не ізольованість, а отже, входження до складного синтаксичного цілого (тексту). Такими засобами є насамперед порядок слів та інтонація в тому вияві, що стосується актуального членування речення. Проте слід зазначити, що порядок слів та інтонація «причетні» і до сфери мови тією мірою, якою вони забезпечують втілення предикативності і нормальний, нейтральний, вихідний порядок слів для кожної моделі речення. Сфера мови і сфера мовлення не становлять роз'єднаних сфер, між ними наявні проміжні ланки, що прилягають більшою чи меншою мірою або до сфери мови, або до сфери мовлення. Зокрема, у сфері мовлення деякі особливості речення виступають типовими, що уможливлюють їх моделювання, і такими, що надто відходять від загальномовного стандарту, є оказіональними. Речення як основна синтаксична одиниця відбиває також особливості функціонування інших синтаксичних одиниць (мінімальної синтаксичної, одиниці, словосполучення) у сфері мови і мовлення. Варто вирізнити ще один вимір мовленнєвого вияву синтаксичних одиниць. Ідеться про їх інше групування у сфері мовлення, а інколи і про істотну відмінність мовленнєвих і мовних синтаксичних одиниць. Укажемо тут хоча б на те, що мінімальною одиницею спілкування є висловлення, або реалізоване в мовленні речення, а складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) як мовленнєва синтаксична одиниця виходить поза межі мовної системи.

 

3.Засоби вираження синтаксичних значень. В українській мові як мові аналітично-флективної будови з домінуванням флективних ознак існують такі засоби вираження синтаксичних зв’язків: 1) відмінкові закінчення іменників, флексії роду, числа і відмінка прикметників, закінчення особи, числа і роду дієслів, напр.: Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці (Леся Українка); З журбою радість обнялась... (О. Олесь); Ми завжди проїжджаєм це село. Ім’я у нього праслов’янське — Сувид (Л. Костенко); 2) прийменники, що вживаються разом з непрямими відмінками іменників: Синє й гаряче небо лежало над степом, неначе якась кругла покришка. На небі не було хмариночки! На степу не було ні смужки туману (І. Нечуй-Левицький.3)сполучники і сполучні слова, що використовуються в складному й простому реченнях: Я забуваю сумніви і сум (Л. Костенко); Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі (Леся Українка); 4) порядок слів, який в українській мові є допоміжним засобом вираження синтаксичних зв’язків, оскільки в багатьох випадках зміна порядку слів не веде до зміни синтаксичної ролі членів речення, а переважно позначається на змістових та стилістичних нюансах. Проте в деяких конструкціях порядок слів, виражаючи напрямок синтаксичного зв’язку між тотожними формами слів, диференціює підмет і присудок, підмет і додаток тощо, Весло зачепило плаття; Плаття зачепило весло; 5)інтонація (на письмі позначається розділовими знаками), яка відіграє важливу роль у поділі речень на синтагми, встановленні фразового наголосу, визначенні типів складних безсполучникових речень та ін. Пам’ятаю: це трапилося влітку (складне безсполучникове). Отже, синтаксичні зв’язки у реченні виражаються кількома засобами. Це переважно стосується і словосполучення.

Речення і висловлення. Актуальне членування речення.

Центрально. Граматичною одиницею синтаксису є речення.

Це визначається тим що просте речення являє передачу закінчену інформацію. Просте речення бере участь у формуванні складного речення, а також розгорнутого речення. У простому реченні знаходять своє призначення словосполучення і слова. Висловлення в кожному разі інформує про що або містить у собі питання, але воно немає граматичного оформлення, спеціально призначеного для одиниці повідомлення. Висловленням є будь-яка одиниця, що повідомляє, що не є граматичним реченням. Висловлення мають ряд функцій – функція щодо закінченого повідомлення, інтонаційна оформленість, здатність до поширення, включає в себе частки, вигук, бере участь у формуванні складного речення і більш розгорнутих фрагментів тексту.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях: 1)послідовний (темою наступного речення є тема попереднього): В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми і актуальними; 2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях): Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.

 

Типи словосполучень за характером стрижневого слова.

Залежно від того до якої морфологічної лексично самостійної одиниці належить стрижневе слово усі словосполучення поділяють на: 1) іменникові – з іменником у ролі головного слова, який сполучається: а)з прикметником: сучасне життя, рухливі ігри, вступна бесіда; б) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником: перемога народу, мрії про волю; в) із займенником: цей день, твоя увага; г) із дієприкметником: пожовкла трава, посивіле волосся; д) з прислівником: читання вголос; е) з інфінітивом: уміння говорити, бажання вчитися; 2)дієслівні – словосполучення, в яких головним словом виступає дієсловом, що сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником: виконати доручення, шанувати бабусю; б)з інфінітивом: учитися малювати, просити привітати; в)з прислівником: жити чесно; із займенником без прийменника та з прийменником: поважати її, турбуватися про нього; 3) прикметникові: з прийменником у ролі головного слова, який сполучається: а)з іменником у непрямих відмінках з прийменником та без прийменника: потрібний людям, рожевий від сонця; з прислівником дуже цікавий, напрочуд вродливий; із займенником з прийменником та без прийменника відомий усім, залежний від мене; з інфінітивом здатний працювати, змушений залишити; 4)числівникові - з числівником у ролі головного слова, що сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках двоє курчат, кілька кварталів; б)із числівником: один з п’яти; 5)займенникові а)з іменником хтось із малюків, б)з прикметником щось цікаве, хтось у білому; в)із займенником щось інше, кожного з нас; 6)прислівникові а)з іменником високо в небі, далеко від міста; в)з прислівником зовсім добре, пізно ввечері, досить повільно.

синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.

Синтаксичні одиниці ми творимо у численних актах мовлення, не помічаючи того, що ці одиниці «продукуємо» за певним зразком. Мовці не опанували б синтаксичний механізм мовлення, якби за кожною конкретною синтаксичною одиницею (реченням, словосполученням, мінімальною синтаксичною одиницею) не стояла «єдина мірка», тобто не мовленнєва, а власне-мовна модель. У сфері мови синтаксичні одиниці потрібно аналізувати як типові, абстраговані від мовленнєвих репрезентацій зразки, моделі, за якими утворюються конкретні синтаксичні одиниці. У сфері мовлення реалізуються мовні зразки, з одного боку, і породжуються нові синтаксичні явища, які можуть закріпитися синтаксичною системою, з другого боку. Виділення й опис мовних зразків синтаксичних одиниць у їх системних взаємозв'язках становить першорядне завдання синтаксису як науки. Високий рівень абстрагування мовної сфери не ігнорує показників сфери мовлення, а навпаки, уможливлює глибоке пояснення всіх мовленнєвих модифікацій синтаксичних одиниць. Речення у сфері мовлення — це його роль у контексті, в мовленнєвій ситуації. В мовленні воно набуває додаткових функцій, виступаючи частиною більшого синтаксичного цілого, його ланкою. Через те, крім суто мовних ознак, речення в мовленні потребує засобів, які б сигналізували про його не ізольованість, а отже, входження до складного синтаксичного цілого (тексту). Такими засобами є насамперед порядок слів та інтонація в тому вияві, що стосується актуального членування речення. Проте слід зазначити, що порядок слів та інтонація «причетні» і до сфери мови тією мірою, якою вони забезпечують втілення предикативності і нормальний, нейтральний, вихідний порядок слів для кожної моделі речення. Сфера мови і сфера мовлення не становлять роз'єднаних сфер, між ними наявні проміжні ланки, що прилягають більшою чи меншою мірою або до сфери мови, або до сфери мовлення. Зокрема, у сфері мовлення деякі особливості речення виступають типовими, що уможливлюють їх моделювання, і такими, що надто відходять від загальномовного стандарту, є оказіональними. Речення як основна синтаксична одиниця відбиває також особливості функціонування інших синтаксичних одиниць (мінімальної синтаксичної, одиниці, словосполучення) у сфері мови і мовлення. Варто вирізнити ще один вимір мовленнєвого вияву синтаксичних одиниць. Ідеться про їх інше групування у сфері мовлення, а інколи і про істотну відмінність мовленнєвих і мовних синтаксичних одиниць. Укажемо тут хоча б на те, що мінімальною одиницею спілкування є висловлення, або реалізоване в мовленні речення, а складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) як мовленнєва синтаксична одиниця виходить поза межі мовної системи.

 

3.Засоби вираження синтаксичних значень. В українській мові як мові аналітично-флективної будови з домінуванням флективних ознак існують такі засоби вираження синтаксичних зв’язків: 1) відмінкові закінчення іменників, флексії роду, числа і відмінка прикметників, закінчення особи, числа і роду дієслів, напр.: Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці (Леся Українка); З журбою радість обнялась... (О. Олесь); Ми завжди проїжджаєм це село. Ім’я у нього праслов’янське — Сувид (Л. Костенко); 2) прийменники, що вживаються разом з непрямими відмінками іменників: Синє й гаряче небо лежало над степом, неначе якась кругла покришка. На небі не було хмариночки! На степу не було ні смужки туману (І. Нечуй-Левицький.3)сполучники і сполучні слова, що використовуються в складному й простому реченнях: Я забуваю сумніви і сум (Л. Костенко); Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі (Леся Українка); 4) порядок слів, який в українській мові є допоміжним засобом вираження синтаксичних зв’язків, оскільки в багатьох випадках зміна порядку слів не веде до зміни синтаксичної ролі членів речення, а переважно позначається на змістових та стилістичних нюансах. Проте в деяких конструкціях порядок слів, виражаючи напрямок синтаксичного зв’язку між тотожними формами слів, диференціює підмет і присудок, підмет і додаток тощо, Весло зачепило плаття; Плаття зачепило весло; 5)інтонація (на письмі позначається розділовими знаками), яка відіграє важливу роль у поділі речень на синтагми, встановленні фразового наголосу, визначенні типів складних безсполучникових речень та ін. Пам’ятаю: це трапилося влітку (складне безсполучникове). Отже, синтаксичні зв’язки у реченні виражаються кількома засобами. Це переважно стосується і словосполучення.