Речення з відокремленим означення.

Узгоджені О. відокремлюються якщо: 1)поширені і непоширені О., якщо вони залежать від займенника, від пропущеного підмета: Сильна і вправна, вона працювала на полі.Навіки, праведний, заснув. 2)якщо мають обставинний відтінок (чому? За якої умови?)Ліда, вражена, помалу відступає від нього. 3)якщо стоїть після означуваного слова: Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли. 4)два або дільше непоширених означень, що стоять після означуваного ім., якщо перед ним вже є узгоджене означення. Прощай, синє море, безкрає, просторе. Неузгодженні О. зазвичай не відокремлюються, але якщо1)вони стоять після узгоджених, виражені інфінітивомякщо перед ними можна поставити слова а саме: солдати мали завлання, вийти до набережної.

41.речення з відокремленими прикладкам и.

Микола, Прокопів хлопчик, такий школярик гарненький (стоять після пояснювального іменника); заслужений митець, він з радістю передає багатий досвід молоді. (стосується особового займенника). Матір моя, Марія,читати мене навчила. (власні назви, що служать для уточнення ). Я прийшов до тебе як до громадянина. (з’єднанні з означуваним словом сполучником як). На мості стояла дівчина і дивилась в далечінь, на ймення Тоня. (приєднані до пояснювального слова на ймення). Людина високогуманна, Карпенко, з піклуванням ставився до своїх дітей. (залежать від власної назви і стоять перед ним). Тимчасом надійшов голова, привітний червонощокий чоловік. (залежить від ім.. заг. назви, що стоїть після нього).

42.речення з відокремленими додатками та обставинами. Заплющивши очі, він піддався сумові, що заколихує душу. (виражені дієприслівниками та дієприслівниковим зворотами). Щомиті створюєм щось нове, ідучи, співаючи і мислячи. ( виражені одиничним дієприслівником ). Марина, незважаючи на свій жвавий веселий характер, читала серйозні книжки. (виражені сполученням іменників з прийменниками). Всупереч зовнішній легковажності, Люба чесно уміла тримати таємниці. (виражені іменниками з прийменниками). Відокремлюються додатки, виражені зворотами із значенням включення, виключення, заміщення, доповнення, що починаються словами крім, замість, за винятком, опріч, окрім, наприклад, включаючи, зокрема, особливо. А я незнаю нічого ніжнішого, окрім берези.

43.речення з уточнюючими членами. Конкретизують або пояснюють той член речення, яким вони пов’язані однією синтаксичною функцією. З уточнювальними словами пов’язуються лише інтонацією або інтонацією з пояснювальними словами тобто, або, цебто. Відокремлюватись можуть означення, що уточнюють попередні означення: Море синє, аж чорне, тільки білою піною б’є об берег. Обставини місця, часу, виражені прислівниками чи ім.. з прийменниками, що уточнюють попередні обставини Це було літом, у жнива. Отут, в низенькій цій хатині, моя любов жила колись. Уточню вальні речення, що приєднуються за допомогою слів або, тобто, себто, а саме. Вода зимою робиться твердою, тобто замерзає. Речення, які приєднуються за допомогою слів навіть, зокрема, у тому числі, особливо. Приємно було всім, особливо переможцям конкурсу.

44.вставні і вставлені конструкції. Відмінності, типи, смислові функції. Вставними – є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає вставлення до висловленої ним думки. Вставними можуть бути слова, словосполучення речення. Вони відрізняються між собою обсягом, ступенем поширеності, структурою. Вставні слова і словосполучення поділяються: Слова і словосполучення що виражають оцінку повідомлюваного. (безсумнівно, беззаперечно, у всякому разі, напевно, зрозуміло, слід гадати…); В.с., що виражають почуття мовця, надають емоційного відтінку фактам (на щастя, на жаль, на біду, на радість, чого доброго, нічого гріха таїти…); В.с., що вказують на порядок думок та їх зв'язок, послідовність викладу (по-друге, отже, з одного боку, між іншим, можна сказати…); В.с.,що вказують на джерело і-ції (кажуть, повідомляють, за даними, по-моєму, з погляду…); В.с., що вказують на способи формування думок, на характер висловлювання (м’яко кажучи, так би мовити, між нами кажучи, як кажуть…). Вставлені конструкції не виражають особистого ставлення мовця до висловленого, а вносять у речення додаткову і-цію, яка доповнює основне повідомлення. Найпоширенішою функцією вставлених речень є уточнення, роз'яснення, доповнення змісту основного речення. Як тільки заплющу очі – кімната (вона тільки що стала моєю)раптом щезає..

45.пунктуація у реченнях із вставними і вставленими конструкціями. В.с. вимовляються з особливою інтонацією (пониження голосу і більш швидке його промовляння), на письмі відокремлюється комами рідше тире. Безперечно, осика відіграє дуже важливу рол у народній медицині. тире ставиться якщо водному із словосполучен., що повторюються пропущене слово (з одного боку….,а з другого - …). Залежно від змісту та інтонації вставлені конструкцї виділяються комами, тире, дужками (чи комами з тире). Іноді вкінці В.к. може стояти знак оклику чи знак питання. В.к., що передають додаткову інформацію, зауваження виділяються дужками. (Як тільки заплющу очі – кімната (вона тільки що стала моєю)раптом щезає). Речення, що тісніше пов’язані з основним реченням, немає потреби їх відмежовувати виділяються тире Позбавити юдину рідної мови – чи то згідно з її волею, чи всупереч їй, аморально. Якщо вставляється пряма мова без слів автора, то вона береться в дужки і в лапки Об’їздив батько далеких і близьких родичів, навіть вмостився в одну туристичну групу («Подивлюся як там за морями люд живе» ).

46. звернення. Вокативні речення. Звертання – це слово або сполучення слів, що називає слово або предмет, до яких спрямоване мовлення. З. виражається ім.. у формі К.в. Не запізнись, друже. Пам’ятай… Звертання може бути виражене прикметником, дієприкметником, числівником, вжиті в значенні іменника: Другий, вперед!. З. є поширені і непоширені. (вітчизно; моя вітчизно…) є три основні типи З. 1)З. незалежні від змісту висловлювання, вони вказують до кого звернена мова: (браття, братове), 2)вказують на те до кого звернена мова, ще уточнюють значення особових і присвійних займенників (мій народе, ти, ви, моя ти пісне, люди мої рідні,). 3)вказують на те до кого звернена мова, називаючи дійову особу в реченні, головний член виражений дієсловом у наказовому способі (співай же, Десно, в весняних просторах, ростіть, будови, гомоніть, мости.). ускладнюються З. здебільшого спонукальні і питальні речення. Вокативні речення (однослівні речення). Такі речення подають нерозчленовану думку, почуття та виражаються ім.. у формі К.в., що виражає заклик, прохання, докір, переляк, спонукання до припинення дії: Синку мій! Моя дитинко! – кинулась до Петра.

52.принципи класифікації СПР. Структурно-семантична класифікація. Класифікуючи СПР враховують їх структуру та семантику. Є три принципи класифікації СПР: 1)логіко-граматичний (СПР є підметові, присудкові, означальні, та обставинні); 2)формально-граматичний (розрізняють 3 типи СПР: СПР сполучникові, СПР зі сполучними словами, безсполучникові СПР); 3)структурно-граматичний. Структурно-семантична класифікація – є 2 типи СПР 1)нерозчленованої структури або одночленні (СПР підрядна частина яких залежить від слова чи словосполучення головної частини. До них належать СПР з підрядним означальним і СПР з підрядним з’ясувальним); 2) розчленованої структури або двочленні (СПР, підрядна частина яких залежить від головної в цілому і поєднується з нею за допомогою сполучників. До них належать СПР з підрядними місця, часу, причини, наслідку, мети, умови, допустовими, порівняльними, супровідними, ступеня і способу дії).

75.період, його синтаксична природа. Особливості пунктуації. Період – це своєрідна організація складних а іноді простих переважно ускладнених речень. Періоди немає єдиної граматичної структури. Усі вони чітко поділяються на дві частини. У першій частині є обов’язково кілька однорідних елементів, які залежать від другої частини, що завершує новий вислів.період має інтонацію, властиву лише йому. Ні насторожить шуліка, що кружляє високо в небі, ні чабан, маячить у далеких горах, ні невідомий вершник – ніщо не розвіє степового величного спокою.

76.Складне синтаксичне ціле. ССЦ – це група речень, поєднаних синтаксичним, граматичним і інтонаційним зв’язками, що характеризується більшою смисловою закінченістю в порівнянні з реченням. ССЦ це текст, який можна поділити на частини, і які мають свою мікротему. Не все ССЦ є однотемними. 2.Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці. Існують різні підходи до питання елементарності і неелементарності простих і складних речень. Просте речення З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду елементарне речення відповідає:1) непоширеному простому реченню: Ідуть дощі (М Коцюбинський), оскільки лише головні члени речення є необхідними компонентами структурної схеми:

2) поширеному простому реченню: Син приніс із лугу польові квіти, в яких, крім головних членів, функціонують і другорядні (додатки, обставини, означення), що не є однорідними та відокремленими:

З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду неелементарними (ускладненими) реченнями вважають: 1) однорідні члени речення; 2) відокремлені другорядні речення; 3) вставні і вставлені конструкції; 4) звертання;