Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

1. Особливості творення синтаксичних конструкцій Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичнихконструкцій, які вивчає синтаксис. Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативнаодиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні(сполучникові та безсполучникові). Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленніхарактеризується певними особливостями. Для документів властивийрозповідний характер висловлювання. У них використовується прямийпорядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть передприсудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгодженепісля означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,обставина в різних місцях речення залежно від значення, способувираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннямисвідків. У діловому стилі допускається розташування присудка передпідметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять післянеї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “УВолодимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, –інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території Українидіють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу. Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні зпідрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складніречення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивніструктури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові формидієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посиланняна прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте назборах. 2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слівсинтаксичним зв’язком.?). Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, аособливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудовітаких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищомуступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.:дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощоперед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; причислівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівникахпівтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня,півтори години. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменниковихсловосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжковакрамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю українськоїмови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного дієслівноготипу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на,відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, увідповідності з, відповідно до, у зв’язку з, згідно з, на додаток дотощо.За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення:просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за,у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, знагоди, завдяки, всуперед тощо), мети (для, на, заради), порівняння(проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживанняприйменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російськихсловосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником поперекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за,з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, зініціативи, на замовлення, для складання, після одержання, у справах,повідомити телефоном.

ТЕМА 12. Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів. Укладання документів щодо особового складу

Питання теми:

Документ — основний вид ділового мовлення.Вимоги до складання та оформлення різних видів документів. Основні реквізити. Види документів та їх класифікація. Стандартні і нестандартні документи. Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків, виділення окремих частин тексту. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, резюме, заява.

Базові поняття діловодства

Ділова сфера є однією з найбільш важливих і визначних у людському житті. Організація та функціонування цієї галузі неможливі без документації, основна функція якої визначається як регулятивна.

Наука про документ, яку прийнято називати документознавством, перебуває сьогодні у стадії свого формування через недостатню визначеність власного об'єкта, предмета, структури, законів, закономірностей, методів і понятійно-категоріального апарату, а відтак не має однозначного тлумачення, як, власне, і базове поняття "документ".

Наука про документ у своєму становленні і розвитку пройшла декілька етапів, яскравим виявом яких є формування її назви: документаційна наука, книго-архіво-музеєзнавство, бібліологія, документологія, документалістика, діловодство, загальне та спеціальне документознавство. Визначитися щодо її назви не зміг навіть основоположник науки про документ – бельгійський учений Поль Отле. У своєму "Трактаті про документацію" (1934 р.) він використовував декілька назв: документаційна наука, бібліологія, документологія. Заслуга бельгійського вченого полягає в тому, що він першим 70 років назад обґрунтував об'єктивну необхідність синтезованої науки про документ. Згідно з його концепцією, документологія – це наука, яка синтезує загальні знання про книгу і документ, у сучасному розумінні – про опубліковані і неопубліковані документи. Однак до реалізації ідеї формування інтегрованої науки вчені повернулися лише через більше ніж півстоліття потому.

Діловодство – це діяльність, яка стосується питань організації роботи в управлінській сфері загалом і документування зокрема. Дотримання стандартів укладання документів зумовлює чітку організацію роботи, а опанування прийомів раціональної роботи з документацією економить час.

Сучасне діловодство ускладнюється тим, що триває процес переведення документації на державну мову та впроваджуються комп’ютерні системи оброблення та друкування документів

"Проникнення" документів у всі сфери людської діяльності – науку, практику, освіту, управління тощо – зумовило об'єктивне зростання їх типо-видового розмаїття, формування документних потоків, масивів, систем документів і документації, а саме поняття "документ" набуває багатозначності та розглядається в різних концепціях.

Документ (від лат. doceo – «пояснює, викладає справу»; documentum – абстрактне поняття, яке означає «зразок», «взірець») – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища дійсності, оформляється у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Функції документа: інформаційна, соціальна, комунікативна, культурна, управлінська, правова, історична.

Оформляють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті. У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовуються текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.

Основні вимоги до документа:

1) документ укладається повноважним органом або особою відповідно до її компетенції;

2) документ не може суперечити чинному законодавству;

3) документ повинен бути достовірним і базуватися на фактах;

4) документ слід складати за встановленою формою;

документ має бути бездоганно відредагований і оформлений відповідно до вимог ОДС.

Рівні стандартизації: документи з невисоким ступенем стандартизації (автобіографія, протокол, доручення, звіт, розписка та ін.): у них можна передбачити лише компоненти формуляра, сам же спосіб викладу – добір слів і словосполучень, будова речень, зв’язки між ними – залежить від ситуації, від певних обставин ділового спілкування; документи з високим ступенем стандартизації (довідка, накладна) – в них може бути передбачений не лише формуляр документа, а навіть слова, словосполучення й речення, як правило, виготовляються на бланку.

Класифікація документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.

Усі наявні в обігу документи можна згрупувати за кількома ознаками:

ü за способом фіксації інформації (письмові, графічні, фото- й кінодокументи, фонодокументи);

ü за змістом (організаційно-розпорядчі /організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, з кадрових питань, особові, офіційні/, фінансово-розрахункові, постачально-збутові);

ü за назвою (накази, положення, протоколи, розпорядження, інструкції, статути та ін.);

ü за походженням (службові, офіційні, особисті);

ü за видами (типові, трафаретні, індивідуальні);

ü за складністю (прості, складні);

ü за місцем складання (внутрішні, зовнішні);

ü за призначенням (розпорядчі, статутні, виконавчі, інформаційні);

ü за терміном виконання (термінові, нетермінові);

ü за ступенем гласності (звичайні, для службового користування, таємні, конфіденційні);

ü за юридичною силою (справжні, або істині / чинні, нечинні /, фальшиві, або підроблені);

ü за стадіями виготовлення (оригінали, копії /відпуск, витяг, дублікат/);

ü за терміном зберігання (постійного зберігання, тривалого – понад 10 років зберігання, тимчасового – до 10 років зберігання);

ü за родом діяльності виділяють системи документації, які класифікують таким чином: організаційно-розпорядча; стандартів та технічних умов; планова; звітно-статистична; конструкторська; технологічна розрахунково-грошова; з ціноутворення та ін.