Орфографічні норми сучасної української літературної мови

Основні норми вимови звуків і звукосполучень

 

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

 

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

 

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

 

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

 

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

 

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

 

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,

 

-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,

-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]

(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і

вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

 

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових

приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів,

двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний,

годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними

звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий,

-енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в

іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс);

у словах алло, брутто, нетто та інших;

 

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],

[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і

у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення

а -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення-ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання,попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та впохідних від нього (ллють, виллється); – зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні абословозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн(проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн– сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовнихсловах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групахприголосних -стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках(шістсот, шістнадцять); ]-ськ-, -ств- змінюються на -зьк-, -зтв- (Кривий Ріг – криворізький,Кавказ – кавказький, Париж – паризький), [к], [ц?], [ч] перед -ськ-,-ств- змінюються на -цьк-, -цтв- (турок – турецький, купець – купецький,ткач – ткацький), [х], [с], [ш] перед -ськ-, -ств- змінюються на -ськ-,-ств- (птах – птаський, Одеса – одеський, товариш – товариський, алебаскський, казахський, тюркський, ламаншський, меккський); [г], [ж], [з]із суфіксом -ш- дає сполучення -жч- (дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий, але легший),[с] змінюється на -щ- (високий – вищий). 2. Суспільний характер орфоепічних норм Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування,сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагаєуникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних нормзабезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження. Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю дляуспішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняєтьсявід звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю,що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланніособистих мовних вад. Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою,ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту.Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована назміст сказаного, а не на розпізнавання слів. Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією можене справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякісполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стаютьнеприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількохприголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень. Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголоснихзвуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень,зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо. Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергуваннязвуків [у]-[в] та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службовихслів на зразок унаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла, з – зі – із, над – наді. Звуком [і] завжди починається речення, а звуком[у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними вимовляються і олосними вимовляються іпишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в],[й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голоснимвживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним –[і], [у]. Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляютьсяголосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються условах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти - іти,влаштовувати – улаштовувати, впродовж - упродовж). Немає чергування призіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад іуклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ,установа).

ТЕМА 10. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

 

Питання теми:

Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні. Іменники на позначення професій, посад, звань. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв. Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку. Рід, число невідмінюваних іменників. Особливості використання займенників у діловому мовленні. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій. Числівники в діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах. Безособові конструкції з дієслівними формами на -но, -то. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в діловому мовленні.

Поняття „граматика”, „граматична форма слова”

Насамперед з’ясуємо основні теоретичні поняття.

Граматика – розділ мовознавства, який вивчає граматичний склад мови. Поділяється на морфологію та синтаксис.

Морфологія вивчає внутрішню структуру слова, граматичні категорії і способи вираження граматичних значень, а також граматичні класи – частини мови. Основні терміни: граматична форма, граматичне значення, граматична категорія, словоформа, частина мови.

Граматична форма слова – система засобів вираження граматичних значень.

Вибір варіантів граматичних форм регулюються граматичними нормами. Від вибору найдоцільнішої граматичної форми слова залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість викладу думки, виразність тексту. Тому варто говорити про особливості вживання різних частин мови в професійному мовленні.

Поняття „частини мови”

Частини мови – це лексико-граматичні класи слів, в основу виділення яких покладено морфологічний (наявність/відсутність парадигми відмінювання), синтаксичний (поєднуваність з іншими словами та синтаксична роль) і лексико-семантичний (лексичне та граматичне значення) принципи.

І. Самостійні (мають лексичне значення – відповідають на питання; синтаксичну роль – виступають членами речення):

1. іменник

2. прикметник

3. займенник

4. дієслово (особливі форми – дієприкметник і дієприслівник)

5. числівник

6. прислівник

ІІ. Службові (виконують допоміжну функцію):

1. прийменник (уточнює значення іменних частин мови)

2. частка (є засобом творення граматичних форм та слів)

3. сполучник (служить засобом зв’язку членів речення чи їх частин)

ІІІ. Вигук (має значення, оскільки виражають емоції, але воно не є сталим)

Кожна частина має свій набір граматичних категорій

Іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності та відповідає на запитання хто? що?

Основні граматичні категорії іменника:

ü рід: чоловічий, жіночий, середній, спільний (директор)

ü число: однина, множина. Щоправда, є іменники, які мають тільки однину (речовинні (кисень, молоко), абстрактні (щастя), власні назви (Україна) тощо) чи множину (що позначають парні предмети (окуляри), абстрактні іменники (жнива, любощі), власні назви (Карпати)). Іменники, що мають множинне значення при граматичній категорії одними називаються збірними (студентство).

ü Істота – неістота: залежить від лексичного значення, питання хто? що? відповідно

ü відміна:

І відміна включає іменники чоловічого, жіночого та спільного роду із закінченнями ­-а, -я (Микита, Ірина, суддя). Має тверду, м’яку та мішану групи залежно від кінцевого приголосного основи.

ІІ відміна: іменники чоловічого роду закінченням -о та нульовим (Дніпро, директор), іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -я, окрім тих, що мають суфікси –ат-,-ят-, -ен- (село, море, знання). Має тверду, м’яку та мішану групи залежно від кінцевого приголосного основи.

ІІІ відміна: іменники жіночого роду із нульовим закінченням (любов, мазь, Об) та іменник мати

IV відміна: іменники середнього роду, які при відмінюванні набувають суфіксів –ат-,-ят-, -ен- (дівча, гуся, коліща)

ü відмінок

Називний: хто? що?

Родовий: кого? чого?

Давальний: кому? чому?

Знахідний: кого? що?

Орудний: ким? чим?

Місцевий: на кому? на чому

Клична форма: питання відсутнє. Використовується у звертаннях. Мають іменники-назви істот та неістот, що можуть вживатися в уособленому значенні, тільки у формі однини.

Частина іменників, запозичених з інших мов, не має відмінкових закінчень: метро, кіно, шимпанзе (іменник пальто відміняється).

ü Загальні – конкретні назви

ü Власні загальні назви

Особливості відмінювання іменників:

1. Закінчення іменників ІІ відміни у р.в.одн.

Закінчення –а,-я мають іменники з конкретним значенням:

а) назви істот (програміст, декан)

б) назви конкретних, чітко окреслених предметів (стіл)

в) назви механізмів та їх частин (комп’ютер, процесор)

г) назви мір довжини, ваги, часу, грошові одиниці (кілометра, гігабайта, долара)

д) назви населених пунктів (Харкова, Києва)

е) терміни іншомовного походження, що означають елементи будови чогось, конкретні предмети (відмінка, атома, радіуса)

Закінчення –у,-ю мають іменники з абстрактним чи узагальненим значенням:

а) назви речовини, маси, матеріалу (водню, цукру)

б) назви абстрактних понять (аналізу, процесу, капіталу)

в) назви відчуттів (сумніву, смутку)

г) назви явищ природи (вітру, дощу)

д) назви установ, організацій та їх частин (університету, факультету)

е) географічні назви (Дунаю, Уралу)

ж) назви будівель, споруд (вокзалу, поверху)

з) терміни, що означають процеси, частину площі (імпульсу, синтезу)

Частина іменників мають паралельні закінчення (моста – мосту); варто звертати увагу на омоніми: листопада (місяць) – листопаду (процес опадання листя), тарміна (слово) – терміну (строк).

2. Закінчення іменників ІІ відміни у д.в.одн.

Іменники можуть мати паралельні закінчення ­­–у, -ю та –ові, -еві, -єві. Єдиної думки щодо диференціації закінчень немає. При нанизуванні однакових відмінкових форм варто вдаватися до варіативності (ректору Бондаренкові Михайлу Федоровичу). Аби уникнути двозначності при використанні абстрактних іменників, які мають у р.в. і д.в. однакове закінчення –у, у давальному слід вживати інший варіант (завдання чого? університету; завдання чому? університетові)

3. Форми знахідного відмінка залежать від категорії істоти-неістоти: іменник, що називає істоту, має форму, аналогічну р.в., іменник-неістота – н.в. (знаходити кого? Миколу, але що? доказ)

4. Закінчення іменників ІІІ відміни в ор.в.одн.

5. Закінчення кличного відмінка

І відміна: закінчення –о для іменників твердої групи (Україно, Миколо), -е, -є для іменників м’якої та мішаної групи (земле, доле, надіє), -ю для пестливих форм іменників м’якої групи (матусу, Галю)

ІІ відміна: закінчення –у мають іменники твердої групи, деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий, крім ж (батьку, читачу); закінчення –ю мають іменники м’якої групи (краю, Василю, Сергію, Ігорю); -е мають деякі іменники твердої групи (вітре, Петре), м’якої на ­ –ець (хлопче) та мішаної (пісняре, Довбуше)

ІІІ відміна: закінчення –е (радосте, любове)

Іменники IV відміни кличної форми не мають, її функцію виконує н.в.

Особливості вживання іменників в ОДС

1. Перевага надається абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження, неприпустиме використання просторічних форм слова (анонімка, сотка, заліковка, маршрутка, авто).

2. Назви професій, посад, звань (за невеликим винятком) мають форму спільного роду, що збігається з чоловічим (друкарка, швачка, співачка, балерина, учителька). Залежні від них слова також узгоджуються в чоловічому роді; якщо ж вказується прізвище чи ім'я й по батькові жінки, яка має названу посаду, звання чи професію, то залежні слова, займенники узгоджуються з прізвищем і мають форму жіночого роду: професор блискуче виступив – професор Іванова блискуче виступила.

3. У документах називання людей, як правило, має три компоненти: прізвище, ім’я, по батькові або ж прізвище та ініціали (зазвичай ініціали ставляться перед прізвищем, виняток складають ситуації, коли перед прізвищем вказується звання чи посада).

4. Традиційно офіційне звертання на ім’я та по батькові, можливі звертання на ім’я з використанням іменників ввічливості, шанобливості чи «рольових» слів.

5. При звертанні до особи вживається кличний відмінок. У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, обидва іменники вживаємо у кличній формі (пане Миколо, панно Інно). У звертаннях, до складу яких входять імена та імена по батькові, форму кличного відмінка мають обидва слова (Василю Миколайовичу, Марино Артурівно).

6. Не використовують збірні іменники, вони замінюються іменниками у формі множини чи словосполученнями: студентство – студенти, городяни – мешканці міста.

7. Указуючи час за роком, іменник треба узгоджувати із числівником, прикметником чи займенником не в М.в. з применником у, а в Р.в. без прийменника: наступного року ( а не в наступному році), цього тижня.

8. Іменник після дієслів повідомляти, сповіщати має форму зн.в., а не д.в.: повідомити студента ( а не студентові)

9. Пам’ятати:

- одиниці виміру мають паралельну форму в Р.в. мн.: децибелів/ децибел, ватів/ ват ( але тільки бітів, джоулів, байтів);

- речовинні іменники мають форму множини на позначення видів, сортів, типів: машинні масла, мінеральні добрива, грузинські вина;

- при відмінюванні враховувати категорію істоти–неістоти у З.в.

ПРИКМЕТНИК

Особливості вживання в ОДС

1. Переважають книжні загальновживані однозначні емоційно нейтральні прикметники: нейтральний, балансовий, регіональний.

2. Прикметники не виконують роль епітетів, а несуть інформацію, зумовлюють стислість тексту.

3. Із трьох розрядів прикметника (якісні, присвійні, відносні) не вживаються присвійні прикметники (вони заміняються іменниками). Виняток становлять присвійні прикметники, що входять до складу термінів і фразеологізмів: адамове яблуко, базедова хвороба, бертолетова сіль, авгієві стайні.

4. Широко використовуються ступені порівняння якісних прикметників, а також прикметники, велика міра якості яких передається за допомогою префіксів пре-, все-, над-, за-, ультра-, архі-, гіпер-. Але неприпустиме передавання міри якості словами дуже, вкрай, самий, занадто, трохи, ледь та ін. і суфіксами –уват-, -ав-,-езн-, -анн-, -енн-.

5. Не вживаються короткі прикметники: повен, красен, ясен.

 

ЗАЙМЕННИК

Особливості вживання в ОДС

1. Оскільки не виражають конкретного значення, а виступають у ролі замінників членів речення, обережно вводити у текст: по можливості уникати, коли це необхідно, слід робити уточнення займенників. Використання чи невикористання займенників часто змінює тональність ділових текстів: підсилює чи пом’якшує категоричність висловленої думки.

2. Категорично не вживаються неозначені займенники (абихто, казна-хто, будь-що), із суфіксами зменшеності (такесенький), усічені форми (на моїм, у тім). Варто уникати займенників усі, свій.

3. Слід уникати вживання займенників він, вона, вони у присутності тих, про кого йде мова, а називати на ім’я чи вживати рольові слова.

4. Займенник ви вживається у звертанні до особи для підкреслення поваги, подекуди пишеться з великої літери.

5. В офіційно-ділових документах, що пишуться від імені установи, підприємства, займенник ми випускається, оскільки його значення передається закінченням дієслів: надсилаємо. Можлива форма від 3 особи: дирекція просить.

6. Уживання займенника я дуже обмежене, у науковому та публіцистичному стилях заміняється ми.

7. Уникають займенників, коли інші частини мови (як правило, закінчення дієслова) уже виражають їх значення.

8. Уникають багатозначності у вживанні займенників.

Особливості вживання числівників в ОДС:

1. Уживаються тільки книжні числівники: п’ятсот грамів, 0,5л, 500мл ( а не півлітра), два (пара), десять (десяток), 1грн 50к. (півтори гривні).

2. Прості кількісні числівники, які називають однозначне число (без вказівки на одиниці виміру), в запису відтворюються словом, а не цифрою: п’ять замовлень (5кг), два-три місяці.

3. Складні та складені числівники записують цифрами, окрім випадків, коли вони стоять на початку речення. Багатозначні цифрові числа розбиваються на класи за допомогою пропусків: 20 876 123. Не розбивають на групи цифри в номерах (після №), у марках механізмів, у нормативних документах.

4. Коли перераховують кілька порядкових числівників, записаних арабськими цифрами, то літери на позначення одиниць виміру треба ставити лише після останнього: пакунки на 5, 8 та 10 кг.

5. Вживається обмежена кількість числівників, що позначають приблизне число (нечасте їх використання здійснюється за допомогою слів більше, менше, до, понад або через вказівку меж): 500-900 ( а не кількасот), понад сімсот (сімсот із лишком), біля тисячі (до тисячі).

6. У доповідях та звітах уникають уживання простого дробу. По можливості варто заміняти: половина, третина, чверть. Але при протиставленні та при спеціальному наголошуванні вживають форму дробових числівників.

7. У цифровому позначенні перевага надається арабським цифрам за винятком рубрикації тексту.

8. Словами пишуться однозначні числівники на позначення часових меж та складні і складені числівники на початку речення: дві години, шостий тиждень.

9. Ступінь точності числовий значень величин, що наводяться в документі, має забезпечувати найбільшу їх інформативність, при цьому треба слідкувати за однаковим ступенем точності однотипних величин: довжина заготівок 1,50; 1,75; 2,00 см.

10. Обмежено вживаються збірні числівники.

11.Порядковий числівник другий вживається на позначення порядку (перший, другий...) або коли йдеться про два чи пару (одна рука..., друга...). В інших випадках послуговуємося займенником інший.

Визначення часу:

который час котра година

в котором часу о котрій годині, на котру годину

девять часов дев`ята година

двадцять перша година

в девять часов о дев`ятій

о двадцять першій

половина шестого пів на шосту

без пятнадцати семь за чверть сьома

чверть до сьомої

без двадцати одиннадцать за двадцять хвилин одинадцята

двадцять хвилин до одинадцятої

пятнадцать минут шестого чверть на шосту

чверть по п’ятій

десять минут шестого десять хвилин на шосту

десять хвилин по п’ятій

с двух до трёх з другої до третьої

до двенадцати до дванадцятої години

после десяти після десятої

Особливості вживання дієслів в ОДС:

1. Використовуються тільки книжні дієслова та їх форми: говорити (балакати), питки (пити), утікти (дременути).

2. Утикати умовного способу: підприємства виконають замовлення/ зможуть виконатаи/ виконання було можливе, якщо... (змогли б виконати).

3. Вибір конкретної форми наказового способу дієслова диктується умовами спілкування і мовним етикетом.

4. У документації часто вживають неозначену форму дієслова та безособові форми на – но, -то: виступа ти (не ть), виконано, зроблено.

5. Часто вживають дієслова у формі 3 ос., але неприпустимо використання коротких форм: допомагає (допомага).

6. При вживанні дієслів майбутнього часу перевага надається складеним формам: будемо перераховувати (перераховуватимемо).

7. Широко використовуються дієприкметники та дієприслівники, але уникати ненормованих форм: навколишнє середовище (оточуюче), колишні учасники (бувші).

 

Прийменником називається службова частина мови, яка служить для вираження відношень між предметами, а також відношення дії чи стану до предмета.

Сфера вживання прийменників у професійній мові необмежена, але варто врахувати декілька застережень. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника чи займенника, вони утворюють прийменниково-відмінкову конструкцію. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим. Порівняйте:

а) (значення причини) занепокоєні з приводу дій – занепокоєні діями;

б) (просторове значення) прямувати по степах – прямувати степами.

Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношень:

– просторових: при заводі, від заводу, на заводі, біля заводу, перед заводом, до заводу;

– часових: від часу проголошення, близько години, до реформ, проти ночі, о восьмій годині;

– причинових: у(в) силу обставин, через хворобу, за умов, у зв’язку з відпусткою;

– мети: задля успіху, на випадок, для звіту, заради спільної мети;

– допустовості: (у)всупереч правил, наперекір заборонам, замість мене, окрім роботи, незважаючи на попередження, відповідно до умов, при нагоді та інші.

Національна специфіка мови виразно позначається безпосередньо на її прийменниковому керуванні.

Значна кількість помилок трапляється при побудові словосполучень із прийменниками в перекладах з російської мови ділових паперів.

Наприклад, прийменник по в українській мові здатний брати участь у вираженні певної кількості значень, різноманітних відтінків та найперше позначає розподільне (дистрибутивне) відношення. Для його позначення використовують лише дві конструкції: тричленна структура по + З. відмінок числівника + Р. відмінок іменника та по + М. відмінок іменника. Ці моделі, утворюючи один взірець зі спільним значенням, слугують визначенням міри при процесі розподілу чогось на певну кількість чи між декількома особами, предметами, наприклад розпаювати по три гектари, визбирувати по кілька примірників.

Нормативними є також поєднання прийменника по:

1) у складних прислівниках з іншими частинами мови:

– з іменниками (по можливості, по суті, по батькові та под.);

– із прикметниками (по-господарськи, по-домашньому та под.);

– із займенниками (по-нашому, по-своєму та под.);

– із числівниками (по троє, один по одному, по-друге та под.);

2) з іменниками в М. відмінку:

– зі значенням мети (послали по інструктора, пізли по воду);

– зі значенням місця чи напрямку, де відбувається дія (пляма розповзлася по стелі, трансляція по телебаченню);

– зі значенням певних стосунків, взаємин (товариш по парті, дядько по батькові);

– зі значенням місця поширення дії (розпорядження по фабриці, чеканник по міді);

– зі значенням роз подільності (усі делегати отримали по подарунку, жінкам подарували по букету пролісків);

3) із займенниками (по їхньому будинку, по цьому місцю та под.).

В інших випадках треба використовувати прийменники на, за, з, із, до, для, від, під, у(в), як, через, щодо та ін. або взагалі безприйменникові конструкції залежно від контексту.

По предложению делегата на пропозицію делегата

По Вашему желанию на Ваше бажання

По требованию на вимогу

По нашим подсчетам за нашими підрахунками

Поехал по назначению поїхав за призначенням

По согласию сторон за згодою сторін

По приказу директора за наказом директора

По договоренности за домовленістю

По необходимости через необхідність

По совместительству за сумісництвом

Комиссия по вопросам комісія з питань

По программированию із програмування

(специалист) (фахівець)

производство по підприємство для

изготовлению виготовлення

по мере возможности у міру можливості

по техническим причинам через технічні причини

расходы по витрати щодо

предложения по улучшению пропозиції щодо поліпшення

по безналичному расчету безготівковим рахунком

план по обслуживанию план обслуговування

по возможности скорее якомога швидше

Російські словосполучення з прийменником в українською мовою за допомогою прийменників на, до, з, за, про, при, як, о та ін. або ж безприйменниковими конструкціями.

В адрес на адресу

В виду (иметь) на увазі (мати)

В должность (вступать) на посаду (ставати)

В нашу пользу на нашу користь

В рассрочку на виплат

В силу изложенного зважаючи на викладене

В качестве як

В зависимости залежно від

В частности зокрема

В значительной мере значною мірою

У микрофона перед мікрофоном

Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника при.

Цей прийменник уживається часто паралельно з іншими прийменниками біля, коло, край, поруч. Наприклад, для позначення близькості до конкретного місця: при виході – коло виходу – біля виходу, край дороги, поруч мене.

А на позначення епохи, періоду, часу, протягом якого відбувається дія, – прийменниками за, під час: за царювання Романових – під час царювання Романових.

Лише з прийменником при можливі конструкції:

а) на передавання значення приналежності, певних стосунків до кого-, чого-небудь: Служу при штабі дивізії;

б) на зазначення чого-небудь у будь-кого, будь-чого або присутність когось будь-де: Був при повній свідомості; Сьогодні я при зброї;

в) на вказування певних обставин або супутніх умов, за яких щось відбувається: Роздивитися при світлі сірника; При виявленні кричущих порушень.

ТЕМА 11. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкування

Питання теми:

Розповідна форма викладу матеріалу. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні. Просте і складне речення.