Дайте характеристику приголосних звуків

За способом артикуляції або утворення перешкоди між активними і пасивними органами вимови, приголосні поділяються на 5 груп.

Шумні приголосні утворюють три групи:

зімкнені, або вибухові: б, б', п, п', д, д', т, т', к, к', ґ, ґ;

щілинні або фрикативні: в, в', ф, ф', з, з', с, с', ж, х, ш, г, г';

Зімкнено-щілинні (злиті), або африкати: ц, ц', дз, дз', дж, ч, ч'.

Сонорні приголосні поділяються на дві групи:

зімкнено-прохідні: м, м', н, н', л, л' (м, м', н, н' є носовими, а л, л' — боковими);

тремтячі, або вібранти: р, р';

Щілинний м 'який — й, ї.

Охаректеризуйте традиційний підхід до подолання вад звуковимови.

Автоматизація звука означає перебудову динамічного стереотипу артикуляційних рухів, що відповідають складам, словам і цілим словосполученням, до фонематичного складу яких входить виправлений звук. У процесі автоматизації звука дитина переходить від наближеної, невпевненої вимови звука, що відтворюється під контролем логопеда та батьків, до самоконтролю та наступної автоматизації. В корі головного мозку формується апарат контролю за відтворенням певної системи рухів (акцептор дії за П. Анохіним). Звуки, що вимовляються ізольовано і в складі, неоднакові. Вони мають і артикуляційні, і акустичні відмінності. Тому роботі над ізольованим звуком треба відводити менше часу, ніж роботі над звуком у складі. Одночасно враховується близькість артикуляцій голосних і приголосних звуків. Наприклад, для автоматизації звука л рекомендують поєднувати його з голосним у, оскільки підняття задньої частини спинки язика під час вимови голосного у допомагає артикуляції звука л. Однак, застосовуючи це правило, слід пам'ятати, що можливі випадки, коли поєднання приголосних, близьких за артикуляцією, викликає більші утруднення, ніж поєднання приголосних, різних за артикуляцією.

На етапі автоматизації доцільно зіставляти правильну і неправильну вимову (стару й нову артикуляцію), спираючись на слуховий та кінестетичний контроль. Це допомагає активізувати діяльність учнів. У процесі автоматизації слід добитись відтворення "нової" артикуляції на основі свідомого самоконтролю. З автоматизацією звука потреба в такому самоконтролі відпаде.

Як показує досвід, майже всі випадки затяжної автоматизації логопеди пояснюють тим, що батьки (вихователі) не стежать за вимовою учня. Це може бути також і через те, що дитина, оволодівши правильною артикуляцією завдяки наслідуванню, не має достатнього рівня знань про спосіб творення звука та навичок свідомого його відтворення. У таких випадках дитина не здатна контролювати свою вимову. Потрібна активність логопеда протягом усієї роботи над звуком. Лише залучення учня до активних дій, піднесення рівня усвідомленого керування рухами і положеннями власного мовного апарату, уміння відчувати те чи інше положення є запорукою розвитку самоконтролю за правильністю вимови в нових умовах (нових звукосполученнях, словах тощо).

Для автоматизації звуків більшість авторів пропонує добирати мовний матеріал за фонетичним принципом, тобто насичений звуком, що має автоматизуватись, і в якому небагато слів з опозиційними (близькими за артикуляційними та акустичними ознаками) звуками. На початковому етапі роботи такий підхід є доцільним. Проте часто тексти переобтяжені словами із звуком, який автоматизується. Це викликає велике напруження дитини, швидко її втомлює. Крім того, щоб мак­симально наповнити мовний матеріал певною фонемою, створюються штучні речення, спрощуються тексти. Нерідко тексти втрачають літературну, ідейну та виховну цінність. На початковому етапі роботи слід використовувати не тільки слова — назви предметів, а й слова — назви ознак предметів та слова — назви дій. Використання цих слів дасть змогу працювати із словосполученнями, реченнями, що необхідно для загального мовного розвитку дитини. На нашу думку, щоб полегшити автоматизацію звуків, потрібно використовувати різні види роботи з одними й тими самими словами. Це сприяє засвоєнню їх вимови в умовах, близьких до природного спілкування, зменшує напруження і втомлюваність дитини (при цьому зникає потреба у фіксуванні уваги на вимові кожного слова)

Диференціація звуків

На етапі диференціації звуків завершується оволодіння артикуляційними рухами, що відповідають певному звуку, та забезпечується протиставлення їх іншим звукам, близьким за артикуляцією та акустичними характеристиками. За традиційною методикою на даному етапі передбачається автоматизація нового звука на матеріалі, що містить близькі за артикуляцією та акустичними характеристиками звуки. Здебільшого звуки диференціюються парами. Наприклад, у процесі роботи над подоланням вад у вимові звуків с, с', з, з' диференціюються такі пари звуків: с — с', з — з', с — з, с — з', с' — з', с — ш, з — ж, с' — ш, з' — ж, с — ц, с' — ц, с'— ц', з — дз, з'— дз, з' — дз', с — ч, з — дж, с' — ч, з'—дж. На диференціацію кожної пари відводиться певний час, добирається відповідний мовний матеріал. О.В. Правдіна рекомендує зберігати при диференціації звуків ту саму послідовність, що й при автоматизації звуків, з поступовим ускладненням мовних вправ (диференціація в складах, потім у словах, фразах, реченнях).

У теорії і практиці логопедії автори по-різному визначають групи звуків, які слід диференціювати, та порядок їх диференціації в одній артикуляційній групі. Так, Л.П. Успенська, М.Б. Успенський та інші пропонують спочатку автоматизувати всі звуки однієї артикуляційної групи, а потім переходити до їх диференціації. При цьому вони не передбачають диференціації пар твердих і м'яких звуків. Н.І. Соколенко вважає, що для диференціації матеріал потрібно використовувати послідовно, в міру засвоєння правильної вимови близького за артикуляцією звука. У посібнику О. Ф. Рау, В. І. Рождественської, призначеному для роботи з диференціації звуків, зіставляються лише тверді пари. Найбільш повно й правильно розташовано матеріал у посібнику Г.Й. Блінової та ін. Після проведеної роботи деякі учні все ж таки не оволодівають достатнім умінням розпізнавати близькі за артикуляцією звуки. Однією з причин цього, на нашу думку, є те, що на етапі диференціації звуки протиставляються за кількома диференціальними ознаками: місцем творення (с — ш; з — ж...); способом творення (с — ц; д — дз...); твердістю — м'якістю (с — с'; з — з'...), глухістю — дзвінкістю (с — з; с — ж...). Крім того, тренувальні вправи не дають учням певних узагальнюючих уявлень про ту чи іншу диференціальну ознаку в процесі корекції вад вимови певної групи звуків. Як свідчить наш досвід, підготовчу роботу до диференціації звуків треба розпочинати на звуках, що добре вимовляються учнем. Учневі, який на підготовчому етапі зіставляв слова-пароніми за різними ознаками (вимовою, звучанням, змістом), значно легше перенести набуті знання і вміння на звук, що раніше вимовлявся ним неправильно, плутався з іншими звуками.

Дайте характеристику порушення темпу мовлення

Одним з виразних засобів усного мовлення є її темп. Нормальному темпу мовлення властиво то вповільнення, то прискорення. Зазначені коливання у швидкості висловлень будуть залежати від швидкості проголошення фонем, слів, фраз і від частоти й тривалості пауз між словами й реченнями.

Необхідною умовою для нормального темпу мови є правильне співвідношення основних процесів, що відбуваються в корі головного мозку, Ї порушення й галь-мування.

Більшість дітей не відразу опановують нормальним темпом мовлення. Багато дошкільників говорять занадто швидко. Це пояснюється тим, що в них ще слабкі гальмові процеси й контроль за власною мовою. Часта недосконалість темпу мовлення виникає в результаті наслідування навколишнім. Дитина говорить те дуже швидко, те занадто повільно навіть у межах однієї фрази. Але в більшості випадків такі явища з віком зникають.

У дітей може виникати патологічне порушення темпу мовлення: або зайве його вповільнення Ї брадилалия; або надмірне його прискорення Їтахилалия.

Брадилалія

Брадилалія (від грец. bradis Ї повільний, лат. lalia Ї мова) Ї патологічний повільний темп мови. (Синонім Ї брадифразія). При брадилалії мова надмірно вповільнена, з розтягуванням голосних звуків, із млявою, нечіткою артикуляцією, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. Більшості дітей з такою патологією властива загальна млявість, загальмованість, повільність. Часто відзначається вповільнений темп не тільки зовнішньої, але й внутрішньої мови. У дітей із брадилалією звичайно бувають і порушення загальної моторики, уваги, пам'яті, мислення. За своєю природою може бути органічною або функціональною.