Опишіть основні прийоми корекції при дислалії у дітей дошкільного віку: задньоязикових та губних звуків.

Логопед визначає послідовність постановки кожної групи звуків, виходячи як від характеру мовного порушення, так і від індивідуальних особливостей дитини. Постановка приголосних звуків має певні закономірності. Як вважають О. Правдіна й Ф. Рау, доцільно ставити зімкнені звуки раніше щілинних, глухі раніше дзвінких, тверді раніше м'яких, прості раніше злитих, губні раніше язикових Складні порушення вимови звуків. При недоліках вимови звуків кількох груп потрібно враховувати належність звуків до єдиної фонетичної системи даної мови, наявність єдиної артикуляційної бази, на якій вони формуються й ту обставину, що робота над одним звуком готує і полегшує правильну вимову інших звуків тієї ж фонетичної групи і звуків інших груп, що дозволяє широко використовувати звуки нормальної вимови для постановки інших звуків.

Важливо дотримуватися наступних методичних положень:

· поступово переходити від легких звуків до важких

· переходити до роботи над іншими звуками після закінчення роботи над даним звуком;

· одночасна робота над 2-3 звуками можлива, але при умові, що вони належатимуть до різних фонетичних груп;

· з поставленими звуками відразу починати роботу по автоматизації та диференціації.

Постановка задньоязикових звуків.

Найбільш простими у логопедичній роботі є задньоязикові звуки — [к, ґ, г, х]. Звук [х] у більшості випадків виникає у процесі наслідування кахикання, покашлювання. Звук [г] ставиться від [х] шляхом надання йому дзвінкості. Звук [к] часто потребує застосування механічного способу постановки. Для цього можна використати чисто вимитий палець руки, вузький плоский кінець ложки, шпатель чи зонд, зокрема № 5, Пропонуючи дитині тривало вимовляти звук [т] у нижній артикуляції або склади та-та-та, одночасно натискати шпателем чи зондом на передню частину язика й просуваючи язик в глибину порожнини рота до утворення зімкнення спинки язика з піднебінням, при цьому виникає звучання та-тя-кя-ка (рис. 3-2.,). Інколи не вдається це зробити відразу на першому занятті, можна повторити на інших.

Приголосні звуки в українській мові можна класифікувати й розрізняти за участю голосу і шуму. За участю голосу і шуму в однаковій мірі — дзвінкі приголосні: б, д, з, ж, г, ґ, в, дж, дз. За участю тільки шуму — глухі: п, т, с, ш, х, к, ч, ц, ф. Ці звуки можна поєднати у пари: б-п, д-т, з-с, ж-ш, г-х, ґ-к, в-ф. Звуки кожної пари мають однакові артикуляційні уклади і відрізняються один від одного тільки участю голосу і дещо меншою напругою органів артикуляції й силою повітряного струменя.

Вказані пари звуків можна поділити на дві підгрупи: вибухові й щілинні. Серед вибухових звуків порушення дзвінкості спостерігаються частіше, ніж серед щілинних. Оглушення дзвінких приголосних спостерігається частіше, ніж дзвінкість глухих. Порушення дзвінкості мають діти з порушеннями слуху або із зниженням слуху до непатологічного рівня, оскільки понижений слух є перешкодою для сприйняття дзвінкості, а отже, і для їх диференціації. Спостерігаються три види порушення дзвінкості: повна відсутність дзвінких приголосних звуків в мовленні; недостатня дзвінкість приголосних звуків в мовленні; недостатнє оглушення приголосних звуків в мовленні. Робота по виправленню порушення дзвінкості розпочинається:

· з щілинних звуків, з найпростішого по артикуляції серед них звуку [в];

· почергового відтворення: то беззвучного вдиху і видиху, то гучного;

зіставлення гучної і шепітної вимови голосних звуків;

· автоматизації дзвінких звуків в усному мовленні;

диференціації дзвінких звуків з парними глухими в усному мовленні;

· корисно рекомендувати дитині більше співати.

Робота по виправлення порушення м'якості розпочинається: з артикуляційних вправ на вигинання середньої частини спинки язика й її опускання; звуків вимова яких правильна або які дозволяють показати різницю між артикуляцією парних твердого і м'якого звуків застосування механічної допомоги:

Назвіть, які чинники впливають на ефективність подолання заікання.

Незважаючи на багатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення, заїкання – одне із захворювань, механізми якого і на сьогоднішній час не до кінця досліджені і пояснені.

Методики подолання заїкання розроблялися авторами на основі різного розуміння ними цього мовного порушення. Багато чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.

На необхідність комплексної взаємодії при корекції заїкання вказували І.А. Сікорський, І.А. Хмелевський,І.М. Сеченова і І.П. Павлова. Їхні погляди не втратили свого наукового значення і сьогодні.

Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється медико-педагогічний вплив на різні сторони психофізичного стану заїкуватого різними засобами і зусиллями різних спеціалістів. В комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати і процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія, педагогічні заняття, логоритмика, виховні заходи. Їхня мета – усунення або послаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення і украплення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від неправильного відношення до свого мовленнєвого дефекту, від психологічних наслідків, перевиховання його особистості і поведінки, соціальна реабілітація і адаптація дітей із заїканням.Весь медико-педагогічний комплекс за характером впливу на заїкуватого можна умовно поділити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу та корекційно-педагогічну.

лікувально-оздоровчої роботи є: укріплення та оздоровлення нервової системи і фізичного здоров‘я; усунення та лікування відхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (послаблення або зняття мовленнєвих судом, порушень моторики, відхилень вегетативної нервової системи).Сюди відносяться: організація сприятливої обстановки для лікування, правильна організація режиму дня і раціонального харчування, загартовуючи процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіо і психотерапія.

корекційно-педагогічної роботи є: усунення мовленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення), і психологічних особливостей заїкуватих. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів (лікарів, вихователів, музичного працівника, інструктора з ЛФК, батьків), які використовують свої методи і засоби при впливі на заїкуватих.

Психотерапія в комплексному лікуванні заїкання займає особливе місце. Основне завдання психотерапії – оздоровлення психіки заїкуватого, що здійснюється через:

- виховання повноцінної особистості;

- виховання адекватної установки на свій не достаток і соціальне середовище;

- вплив на мікро соціальне середовище.

Індивідуальні заняття проводяться для кращої корекції, звуковимови, а також це бесіди психологічного характеру.Важливе значення має логопедизація всіх режимних моментів для дитини і особливе значення в цій системі має мовленнєвий режим.Мовленнєвий аспект логопедичних занять включає регуляцію і координацію дихальної, голосової і артикуляційної функції, виховання правильного мовлення.У дошкільників провідне місце займають заняття з розвитку мовлення в ігровій формі, виховні заходи менше медичні.

Ефективність корекції заїкання визначається рядом факторів: характером дефекта і ступенем вираженості його симптоматики; часом початку корекційного впливу і його тривалістю; комплексністю впливу; адекватністю вибраних методик корекційного впливу, врахування вікових та психологічних особливостей дітей.

Висока пластичність центральної нервової системи, вибір правильних засобів і методів впливу та інші важливі фактори визначають в основному позитивну перспективу процесу корекції заїкання.

Перерахуйте основні положення диференційної діагностики афазії від інших мовленнєвих порушень.