ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дайте визначення такого мовл. порушення, як дизартрія.



ДИЗАРТРІ́Я – розлад чіткого мовлення, зумовлений недостатністю іннервації мовленнєвого апарату внаслідок ураження ЦНС.

Довідка: Частота Д. перш за все пов’язана з частотою пренатальної патології. Найчастіше Д. зустрічається при ДЦП (дитячий церебральний параліч) – 65 – 85%. Особливістю дизартричних порушень є патогенетична спільність з руховими розладами, що виявляється в характері вад загальної та мовленнєвої моторики: обмеженість довільних артикуляційних рухів; стабільний характер м’язового тонусуу мовленнєвій мускулатурі; наявність гіперкінезів і оральних синкінезій; вади імпульсації від м’язів артикуляційного апарату та вплив патогенетичних тонічних рефлексів на ці м’язи. Такі вади артикуляційного апарату ускладнюються розладами дихання й голосоутворення. Внаслідок цього мовлення дітей стає змазаним, з гугнявим відтінком, зі значною кількістю вад звуковимови, незрозумілим, часом скандованим. Провідним порушенням є важкий розлад різних сторін вимови (темпу, ритму, голосу); інші ж сторони мовлення (розуміння мовлення, словник, граматична будова) можуть відставати у своєму розвитку або не порушуватись. Загальноприйнятою є класифікація Д, побудована за локальним принципом, за якою виділяють такі форми: бульбарна, псевдобульбарна, екстрапірамідна, мозочкова, кіркова.

Обгрунтуйте, за якими принципами комплектуються групи у ДНЗ для дітей з порушеннями мовлення.

Схарактеризуйте ступені прояву псевдобульбарної дизартрії.

ДИЗАРТРІ́Я ПСЕВДОБУЛЬБАРНА – дизартрія, що характеризується різними вадами м’язового тонусу.

Довідка: Д.п. обумовлена центральним паралічем м’язів, що іннервуються язикоглоточним, блукаючим та під’язичними нервами. Для Д.п. характерні пірамідні спастичні паралічі м’язів мовленнєвого апарату, гіпертрофія м’язів (язик напружений), глоточний та нижньощелепний рефлекси підсилені. Нерідко насильницький сміх чи плач. Голос слабкий, хриплий. Тембр мовлення змінений за типом закритої гугнявості, особливо гугняві голосні заднього ряду ([у] – [о]) та тверді приголосні зі складним артикуляційним укладом ([р], [л], [ш], [ж], [ц]). Д.п. має різні ступені: І – важкий – анартрія (відсутність мовлення) характеризується вона глибокою поразкоюмязів і повною бездіяльністю мовного апарату. Лице дитини, що страждає анартрією, маскоподібне. Нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ обмежені., ІІ – середній (виражений)Для них характерна відсутність рухів лицьових мязів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Рухи язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його в право в ліво удержати в даному положенні. Характерна рясна слинотеча. Утруднено акти жування і ковтання. ІІІ – легкий (стерта форма Д.п.)Труднощі артикуляції полягають у повільних недостатньо точних рухах язика, губ. Вимова у таких дітей порушена внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Основним дефектом є порушення фонетичної сторони мови. Діти зі стертою форою Д.п. мають численні вади звуковимови, тому її часто плутають із дислалією.

Розкрийте суть індивідуальної роботи з дітьми, які мають порушення мовленнєвого розвитку.

Назвіть причини виникнення дизартрії. Клініко-фізіологічні аспекти дизартрії.

Дизартрія– порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Дизартрія – це неврологічний діагноз. Невролог призначає медикаментозне лікування, а логопед займається корекцією мовленнєвих вад. Причини дизартрії

Причиною дизартрії є органічне ураження центральної нервової системи в результаті впливу негативних факторів на мозок дитини.
Під час внутрішньоутробного розвитку:
• гострі та хронічні інфекції
• інтоксикації
• токсикози
• резус-конфлікти
• гіпоксії (кисневе голодування)
Під час пологів:
• асфіксія
• пологові травми
• крововиливи при стрімких або затяжних пологах
У ранньому віці дитини:
• інфекційні хвороби нервової системи (менінгіти, менінгоенцефаліти)

Дизартрія може спостерігатися як у важкій, так і в легкій формі. Важка форма найчастіше розглядається в рамках дитячого церебрального паралічу і є його компонентом. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну логопедичну і лікарську допомогу в спеціальних установах: дитячих садках і школах для дітей з важкими порушеннями мови і для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Охарактеризуйте таблицю класифікації голосних звуків за М.Савченко.

Звукова система укр.. мови нараховує 38 звуків: 6 гол. і 32 приголос. Поділ звуків на гол. і пригол. – це найбільше протиставлення у системі звуків мови.

Голосні – це звуки людської мови, основу яких становить голос. У творенні голосних першочергову роль відіграють рухомі органи: язик, губи, нижня щелепа. Найактивнішим органом є язик, який рухається у горизонтальному і вертикальному напрямках і змінює форму і розмір резонатора. Місце артикуляції голосних визначається рухами язика у горизонтальному напрямі.

Голосні звуки класифікують:

1. За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) утворюються голосні переднього ряду ([і], [и], [е]) і заднього ряду ([а], [о], [у]).

2. Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки – низького [а], середнього [е], [о], високосереднього [и], і високого [і], [у] ступенів підняття. Під час творення звуків високого та високо-середнього ступеня підняття залишається дуже вузький прохід для повітря, тому їх ще називають вузькими.

3. За участю губ голосні поділяються на не огублені або нелабіалізовані, й огублені, або лабіалізовані. Огубленими, або лабіалізованими, називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед. Це голосні [о] та [у]. При вимові неогублених, або нелабіалізованих, губи нейтральні. При цьому утворюються всі інші голосні: [а], [е], [и], [і].

19. Розкрийте особливості прояву стертих форм дизартрії. Діти з стертими формами дизартрії не виділяються різко серед своїх однолітків, навіть не завжди відразу звертають на себе увагу. Однак у них є деякі особливості. Так, ці діти нечітко говорять і погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, морква, тверде яблуко, так як їм важко жувати. Трохи пожувавши, дитина може тримати їжу за щокою, поки дорослі не зроблять йому зауваження. Часто батьки йдуть малому на поступки - дають м'яку їжу, лише б поїв. Тим самим вони, не бажаючи того, сприяють затримці у дитини розвитку рухів апарату артикуляції. Необхідно поступово, потроху привчати дитини добре пережовувати і тверду їжу.

Важче у таких дітей виховуються культурно-гігієнічні навички, що вимагають точних рухів різних груп м'язів. Дитина не може самостійно полоскати рот, так як у нього слабко розвинені м'язи щік, мови. Він або відразу ковтає воду, або виливає її назад. Таку дитину треба вчити надувати щоки і утримувати повітря, а потім перекачувати його з однієї щоки в іншу, втягувати щоки при відкритому роті і зімкнутих губах. Тільки після цих вправ можна привчати дитини полоскати рот водою.

Діти з дизартрія не люблять і не хочуть застібати самі гудзики, шнурувати черевики, засучівать рукава. Одними наказами тут нічого не вдієш. Слід поступово розвивати дрібну моторику рук, використовуючи спеціальні вправи. Можна навчати дитину застібати гудзики (спочатку великі, потім дрібні) на одязі ляльки або на знятому плаття, пальто. При цьому дорослий не тільки показує руху, але й допомагає їх проводити руками самої дитини. Після подібної тренування діти зможуть вже застібати гудзики на одязі, одягненою на себе. Для тренування вміння шнурувати взуття використовуються різної форми фігури (квадрат, коло та ін), вирізані з щільного картону. По краях фігури на відстані 1 см один від одного робляться дірочки. Дитина повинна послідовно просмикнути в усі дірочки через край довгий шнурок з металевим кінцем, як би обметивая краю. Щоб у дитини не слабшав інтерес до вправ, можна наклеїти в середині фігури якусь картинку і сказати, що, правильно просунувши кольоровий шнурок, малюк зробить таким чином іграшку і зможе подарувати її кому захоче. Потім йому пропонують шнурувати черевики, спочатку зняті з ніг, потім безпосередньо у себе на ногах.

20. Охарактеризуйте будову периферичного апарату мовлення (дихальний , голосовий, артикуляційний апарати). Мовний апарат людини складається з центрального й периферійного відділів. Центральний відділ розміщується у головному мозку і складається з коркових центрів, підкоркових шляхів та ядер черепно-мозкових нервів. В акті мовлення беруть участь різні аналізатори, але вирішальне значення відіграють мовнослуховий (центр Верніке) і мовноруховий (центр Брока) (див.малюнок 1). Мовні зони кори взаємодіють між собою і зв'язані з діяльністю всієї нервової системи. Нервові імпульси мовнорухового аналізатора по провідних шляхах, черепно-мозкових нервах надходять до периферичних органів мовлення. Ці імпульси регулюють тонус м'язів, викликають їх скорочення, а також голос та характерний для звуків мови шум. Завдяки цьому створюється можливість для вимовлення складів, слів. Шлях від центру до периферії мовного апарату (еферентний шлях) є лише однією частиною механізму мовлення. Друга його складова частина (аферентний шлях) є зворотним зв'язком від периферії до центру (кінестетичний і слуховий шляхи). Під час мовлення від голосових зв'язок, язика та інших органів мовлення до кори головного мозку надходять сигнали (кінестезії), які є основою координації рухів і контролю за правильним їх відтворенням.

Розвиток мовної функції починається з формування умовних зв'язків у сенсорному відділі, які пов'язані з надходженням звукових, словесних подразнень із зовнішнього середовища через рецептор слуху, провідні шляхи в корковий відділ мовнослухового аналізатора.

Зворотний зв'язок забезпечує автоматичне регулювання рухів органів мовлення. Особливу роль у цьому відіграє кінестетичний контроль, оскільки він дає можливість виправляти помилки артикуляції. Слуховий контроль може діяти ляше в момент вимовлення звука.

Периферичний відділ мовного апарату складається з трьох частин:

§ дихального апарату (легенів з бронхами і дихального горла);

§ голосового апарату (гортані);

§ артикуляційного апарату (надставна труба з системою порожнин).

Дихальний апарат

Дихальний апарат здійснює газовий обмін, потрібний для організму та голосоутворення. Головний орган дихання (легені) розміщений у грудній клітці. Права й ліва легені з'єднані відповідно з правими і лівими бронхами. На рівні п'ятого грудного хребця бронхи переходять у трахею. У верхній частині трахея переходить у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань складається з багатьох хрящів і м'язів. Зокрема: трьох парних - черпаловидних, клиновидних, рожковидних.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.013 с.)