ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

У розумово відсталих школярів порушується як внутрішній (змістовний) рівень, так і язиковий рівень зв'язної мови.



Змістовний рівень (внутрішнє програмування) зв'язної мови виявляється порушеним тією чи іншою мірою у всіх розумово відсталих дітей. Чим більше складним по ступені самостійності є завдання, чим більше воно пов'язане з необхідністю змістовного програмування висловлення, тим сутужніше воно виконується. Так, складання розповіді по серії сюжетних картинок здійснюється легше, ніж по сюжетній картинці. Це пояснюється тим, що в завданні розповісти по серії сюжетних картинок уже є певна програма зв'язних висловлень, що обумовлена послідовністю подій, зображених на картинках. При складанні ж розповіді по сюжетній картинці такі опорні послідовні ланки відсутні.

Розповіді по сюжетній картинці важкі розумово відсталим дітям і характеризуються певними особливостями. Активне розгортання сюжету в розповідях заміняється перерахуванням окремих елементів ситуації, часто не розрізняються істотні й другорядні деталі. Порушується структура тексту: спостерігаються розриви, іноді відсутні сполучні елементи. Це приводить до частих зупинок, викликає необхідність задавання навідних запитань. Ці особливості також свідчать про значне порушення внутрішнього програмування зв'язного тексту.

Таким чином, порушення зв'язної мови в розумово відсталих дітей обумовлені багатьма факторами: недостатнім аналізом ситуації, труднощами виділення з образа ситуації істотних і другорядних компонентів (елементів), порушенням програмування змісту зв'язного тексту, недорозвиненням здатності утримувати програму, невмінням розгортати змістовну програму у вигляді серії речень, зв'язаних між собою.

Поряд з порушенням пізнавальної діяльності, недорозвинення зв'язної мови обумовлено недостатньою сформованістю діалогічної мови, що, як відомо, передує монологічній мові й підготовляє її появу. Розумово відсталі діти часто не усвідомлюють необхідності передавати зміст якої-небудь події так, щоб воно було зрозуміло слухачу, вони не орієнтуються на співрозмовника.

Однією із причин порушення формування зв'язної мови в розумово відсталих дітей є слабість і швидка втомлюваність їхньої мовної діяльності, а також особливості мотивації. У тих випадках, коли в дітей з'являється інтерес до теми розповіді, зв'язні висловлювання стають більше розгорнутими, збільшується кількість слів у реченні

Проаналізуйте обстеження артикуляційного апарату дошкільника.

Обстеження артикуляційного апарату починається з перевірки будови всіх його органів: губ, язика, зубів, щелеп, піднебіння. При цьому логопед з’ясовує, чи нема дефектів у їхній будові, чи відповідає вона нормі.

В процесі обстеження можна виявити наступні аномалії в будові рухомих і нерухомих частин артикуляційного апарата:

губи – товсті, м’ясисті, короткі, малорухливі;

зуби – рідкі, криві, дрібні, поза щелепною дугою, великі, без проміжків між ними, з великими проміжками, відсутні різці верхні, нижні;

прикус – відкритий передній, відкритий боковий, глибокий, мілкий;

щелепи – верхня висунута вперед, нижня висунута вперед;

піднебіння – вузьке, високе (так зване «готичне») або, навпаки, пласке, низьке;

Язик – масивний, маленький або, навпаки, дуже великий; вкорочена вуздечка.

Далі перевіряється рухливість органів артикуляційного апарата. Дитині пропонують виконати різноманітні завдання з наслідування (услід за логопедом) або мовленнєвої інструкції, наприклад: облизати язиком губи, постаратися дотягнутися язиком до носа, підборіддя, лівого, а затим правого вуха; поляскати язиком; зробити язик широким, розпластаним, а потім вузьким, підняти кінчик висунутого язика вгору й довго утримувати його в цьому положенні; переміщати кінчик язика то в лівий куток губ, то в правий, змінюючи ритм рухів; висунути язик якомога далі, а потім втягнути його глибоко в рота; витягнути губи вперед трубочкою, а потім розтягнути їх в широку посмішку; робити поперемінно ці вправи, змінюючи ритм рухів; висунути вперед нижню щелепу, затим відтягнути її назад, розкрити широко рота, а потім стулити щелепи і т.д.

При цьому логопед оцінює свободу і швидкість рухів органів артикуляційного апарата, їх плавність, а також наскільки легко здійснюється перехід від одного руху до іншого.

Поаналізуйте обстеження фонематичного сприймання звуків на слух.

Обстеження фонематичного сприйняття. Після перевірки стану вимови звуків необхідно з’ясувати, як дитина сприймає їх на слух, як розрізняє. Особливо це має відношення до звуків, подібних за артикуляцією або близьких за звучанням. Слід перевіряти розрізнення всіх корелюючих фонем із груп свистячих та шиплячих (са – ша, за – жа, са – за і т.д.), дзвінких і глухих (да – та, па – ба і т.д.), сонорних (ра – ла, ри – ли і т.д.), м’яких і твердих (са – ся, ла – ля і т.д.). З цією метою логопед пропонує дитині повторювати за ним різноманітні опозиційні склади, наприклад: са – ша, ша – са, ач – ащ, са – ца, ра – ла, ша – жа і т.д.

Якщо дитина неправильно вимовляє деякі звуки, розрізнення їх перевіряється наступним чином: їй пропонують, почувши заданий склад, виконати якусь дію. Наприклад: якщо серед складів са, ца, ча називають склад ша, дитина піднімає руку. Можна також запропонувати їй написати або скласти з розрізної азбуки названі логопедом склади.

Далі слід перевірити, чи розрізняє дитина слова, близькі за звучанням, але різні за змістом, наприклад: жук – сук, мишка – миска, коза – коса, рак – мак. Цю перевірку проводять у різний спосіб: можна запропонувати дитині вибрати потрібну картинку або розказати про значення слів («Що таке мишка і що таке миска?) та ін.

Можна також запропонувати дитині повторювати за логопедом подібні слова, наприклад: лак – так – мак – бак; мити – шити – лити – бити; мило – шило – рило; рік – сік – бік – вік; майка – гайка – чайка – байка тощо. Цей прийом дозволяє з’ясувати не тільки рівень фонематичного сприйняття, але і ступінь розвитку уваги, слухової пам’яті.

В результаті такого всебічного логопедичного обстеження вдається отримати всі необхідні дані, що дозволяють зробити висновок щодо причини, характеру і тяжкості дислалії, а також намітити шляхи корекції дефекту.

Охарактеризуйте таблицю класифікації приголосних звуків за М.Савченко

Характеристика приголосних звуків української мови Особливістю артикуляції приголосних звуків є те, що при їх утворенні на шляху струменя повітря, що видихується, у надставній трубі виникають різного роду перешкоди, спричинених зімкненням, зближенням або поєднанням зімкнення і зближення органів артикуляції. Долаючи ці перешкоди, повітряний струмінь чинить шуми, які і визначають акустичні особливості більшості приголосних. Відбувається також зосередження органів артикуляції у місці творення перепони — посилення м'язової напруги, збільшення сили повітряного струменя. В українській літературній мові 32 приголосні. Характер звучання окремих приголосних залежить від способу утворення шуму і місця його виникнення. Виділяються в українській мові групи приголосних фонем:

а) за місцем творення звуків, тобто місцем дії активних і пасивних ор ганів, які беруть участь у вимовлянні звуків;

б) за способом утворення, або як саме утворюється звук;

в) за участю голосу, тобто яка участь голосу і шуму у творенні звуків;

г) за палаталізацією (наявністю чи відсутністю м'якості)

В одних випадках органи вимови утворюють повне зімкнення, яке з силою розривається струменем повітря, що видихається. У момент розриву (або вибуху) виходить шум. Так утворюються зімкнені, або вибухові, приголосні. В інших випадках активний орган вимови лише наближається до пасивного, тому між ними утворюється вузька щілина. У цих випадках шум виникає в результаті тертя повітряного струменя об краї щілини. Так утворюються щілинні або фрикативні (від лат. fгісаге — терти), приголосні. Якщо органи вимови, що утворили повну зімкнення, розмикаються не миттєво, шляхом вибуху, а через перехід зімкнення у щілину, то виникає складна артикуляція зі зімкненим початком і щілинним закінченням. Така артикуляція характерна для утворення зімкнено-щілинних (злитих) приголосних, або африкатів. Повітряний струмінь, долаючи опір органу вимови, що перегороджує йому шлях, може привести останній у стан вібрації (тремтіння), внаслідок чого виникає своєрідний переривчастий звук. Так утворюються тремтячі приголосні, або вібранти.

За наявності повного стулювання надставної труби в одному місці (між губами або між язиком і зубами) в іншому її місці (з боків від язика або позаду опущеного м'якого піднебіння) може залишатися вільний прохід для повітряного струменя. У цих випадках шуму майже не виникає, але звук голосу набуває характерного тембру і помітно приглушується. Приголосні, що утворюються при такій артикуляції, мають назву зімкнено-прохідних. Залежно від напряму повітряного струменя — до порожнини носа або рота, зімкнено-прохідні приголосні поділяються на носові і ротові. Особливості характерного для приголосних шуму залежать не лише від способу його утворення, але і від місця виникнення. Як шум вибуху, так і шум тертя може виникати у різних місцях надставної труби. В одних випадках активним органом вимови, що створює змикання або щілину, є нижня губа, і виникаючі при цьому приголосні носять назву губних. В інших випадках активним органом вимови є язик, і тоді приголосні називаються язиковими.

При створенні більшості приголосних до основного способу артикуляції {зімкнення, звуження, вібрації) може приєднуватися додаткова артикуляція у вигляді підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння — палаталізації (від лат. раlatum — піднебіння). Акустичним результатом палаталізації приголосних є їхнє пом'якшення. В основу класифікації приголосних покладені наступні ознаки: місце утворення; участь шуму і голосу; спосіб артикуляції; відсутність або наявність палаталізації (твердість або м'якість).

І. За місцем артикуляції приголосні перш за все поділяються на три групи залежно від активного органу вимови, що бере участь у їхньому утворенні, а саме на губні, язикові і глотковий. Губні приголосні, у свою чергу, поділяються на три групи залежно від пасивного органу, відносно якого артикулює нижня губа:

губно-губні, або двогубні: п, п', б, б', м, м' — при вимовлянні цих звуків утворюється зімкнення між нижньою і верхньою губами;

губно-зубні: ф, ф' — тут нижня губа артикулює відносно верхніх різців, утворюючи з ними щілину;





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.109.55 (0.007 с.)