Дайте визначення логопедії як науки. Розкрийте мету та завдання логопедії.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дайте визначення логопедії як науки. Розкрийте мету та завдання логопедії.



Дайте визначення логопедії як науки. Розкрийте мету та завдання логопедії.

Логопедія – наука про порушення розвитку мовлення, його подолання і запобігання йому засобами спеціального корекційного навчання та виховання.

Предметом логопедії є вивчення закономірностей навчання і виховання осіб з порушеннями мовлення і повязаними з ними відхиленнями в психічному розвитку.

Основними завданнями логопедії є:

-вивчення симптоматики порушень мовлення у дітей дошкільного і шкільного віку;

- дослідження структури мовленнєвих порушень і впливу мовленнєвих розладів на психічний розвиток дитини;

- розроблення методів педагогічної діагностики мовленнєвих розладів;

- вивчення закономірностей спеціального навчання і виховання дітей з порушенням мовленнєвого розвитку;

- розроблення науково обгрунтованих методів усунення і запобігання різним формам мовленнєвих недоліків;

- організацію системи логопедичної допомоги.

2. Охарактеризуйте основні види мовленнєвої патології в усному та писемному мовленні.

До порушень усного мовлення належать розлади фонаційного оформлення : афонія, дисфонія – відсутність або порушення голосу; брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення ; тахілалія - патологічно прискорений темп мовлення; заїкання - один із складних і тривалих мовленнєвих порушень на фоні поліморфного хворобливого стану, характерним зовнішнім симптомом якого є судомне порушення мовлення; ДИСЛАЛІ́Я – порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату; РИНОЛАЛІ́Я – вид органічної дислалії; порушення тембру голосу та звуковимови, що утворюється внаслідок зайвого або недостатнього в процесі мовлення резонування у носовій порожнині і обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату; ДИЗАРТРІ́Я – розлад чіткого мовлення, зумовлений недостатністю іннервації мовленнєвого апарату внаслідок ураження ЦНС; АФАЗІ́Я – повна чи часткова втрата мовлення, яка обумовлена ураженням кори домінантної півкулі головного мозку за відсутності розладів артикуляційного апарату і слуху; АЛАЛІ́Я – відсутність або недорозвинення експресивного та імпресивного мовлення, що виникає внаслідок органічного ушкодження мовленнєвих зон кори головного мозку у пренатальний або післяпологовий періоди.

До порушень писемного мовлення належать: АЛЕКСІ́Я – повна нездатність чи втрата здатності оволодіння процесом читання; ДИСЛЕКСІ́Я – часткове порушення процесів читання, яке проявляється в помилках стійкого характеру, що повторюються; АГРАФІ́Я – порушення психофізичних процесів, які забезпечують закономірний зв’язок між звуковим та письмовими аспектами мовленнєвої діяльності, які призводять до повної нездатності володіння письмом або втрати цього вміння; ДИСГРАФІ́Я – часткове специфічне порушення процесу письма.

3. Розкрийте аспекти нормального розвитку мовлення.

Нормальний розвиток мовлення може бути поданий у кількох аспектах, що повязані з постійним оволодінням мовою: перший аспект – розвиток фонематичного слуху і формування навичок вимови фонам рідної мови; другий аспект – оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису( активне оволодіння лексичними і граматичними закономірностями починається у дитини у віці 2-3 років і завершується до 7 років. У шкільному віці здобуті навички вдосконалюються на основі писемного мовлення); третій аспект – приєднується до другого, порвязаний з оволодінням смисловою стороною мовлення, найяскравіше він виражений у період шкільного навчання.

4. Охарактеризуйте основні методи логопедичного впливу.

Логопедична робота здійснюється х використанням: - наочних методів – спрямовані на збагачення змістової сторони мовлення і забезпечують взаємодію двох сигнальних систем; - словесні – використання переказу, розповіді без спирання на наочність; - практичні - використовують для формув.мовл.навичок за допомогою спеціальних вправ, ігор, інсценізацій.

Особливе місце в логопедії має застосування репродуктивних і продуктивних методів та їх поєднаня з урахуванням специфіки мовного дефекту. Репродуктивні методи ефективні в розвитку імітаційних здібностей, формування навичок чіткої вимови в процесі використання звукоскладових вправ, сприймання мовленнєвих зразків. Продуктивні методи найширше використовуєть для побудови звязних висловлювань, різних видів розповіді, в творчих завданнях.

Назвіть екзогенно-органічні причини виникнення порушень мовлення у дітей.

У виникненні мовних розладів велика роль належить екзогенно-органічним чинникам. Під екзогенно-оганічними факторами розуміють різні несприятливі дії (інфекції, травми, інтоксикації та ін) на ЦНС дитини і на його організм в цілому. Залежно від часу впливу цих факторів виділяють внутрішньоутробну / перинатальну, натальну і постнатальну патологію.
Перинатальна патологія може бути обумовлена ​​захворюваннями матері під час вагітності, інфекціями, інтоксикаціями, токсикозами вагітності, а також різноманітною акушерською патологією (вузький таз, затяжні або стрімкі пологи, передчасне відходження вод, обвиття пуповиною, неправильне передлежання плоду та ін). Провідне місце в перинатальної патології займають асфіксія і родова травма. Родова травма приводить до внутрішньочерепних крововиливів, які можуть торкатися і мовні зони КГМ, що тягне за собою порушення коркового генезу. Більш схильні до таких крововиливи недоношені діти.
В етіології мовних порушень у дітей певну роль може грати імунологічна несумісність крові матері та плоду (по резус-фактору, системою АВО і інших антигенів еритроцитів.
У дітей з аномаліями і вадами розвитку мозку часто спостерігаються множинні, дизембріогенетичні стигми у вигляді асиметрія черепа, аномалії неба, дефекти розвитку верхньої щелепи, мігкрогнатія, прогнатия та ін
При внутрішньоутробних ураженнях мозку відзначаються найбільш важкі мовні порушення, які поєднуються, як правило, з іншими поліморфними дефектами розвитку. Вони можуть спостерігатися при захворюванні вагітної жінки краснухою, цитомегалії, токсоплазмозом та іншими вірусними інфекціями. Найбільш важкі ураження відзначаються в першому триместрі вагітності та в період ембріогенезу (4нед.-4мес. Вагітності). Інфекційні та соматичні захворювання матері під час вагітності можуть призводити до розладів харчування і кисневого голодування.
Порушення внутрішньоутробного розвитку плоду - ембріопатії - можуть виникнути у зв'язку з вірусними захворюваннями, прийомом лікарських препаратів, іонізуючою радіацією, вібрацією, алкоголізмом і курінням під час вагітності.
Особливо шкідливий вплив на розвиток плоду надає поєднання ряду несприятливих факторів, що діють в період його внутрішньоутробного розвитку. Токсикози вагітності, недоношеність, нетривалі асфіксія в пологах викликають різко виражені мінімальні органічні ураження мозку - ММД. Велике значення має емоційна депривація. Особливу увагу надається порушенням взаємозв'язку матері з дитиною в перші роки життя.
При оцінці ролі екзогенно-органічного чинника в виникненні мовних розладів у дитячому віці необхідно враховувати: час, характер і локалізацію пошкодження, особливості пластичності нервової системи дитини, а також ступінь сформованості мовної функції в момент пошкодження мозку.

Охарактеризуйте роль слуху і зору в розвитку мовлення дошкільників

Опишіть основні прийоми корекції дислалії у дітей дошкільного віку.

Корекція дислалії здійснюється за допомогою спеціальних логопедичних вправ, спрямованих на формування навичок вимови та слухового розрізнення звуків, усунення недоліків мовленнєвої моторики, попередження можливих порушень читання та письма.

Логопедичний вплив здійснюється поетапно: І етап – підготовчий – передбачає систему вправ спрямованих на розвиток рухомості артикуляційного апарату. Ці вправи можна поділити на дві групи: 1-ша – масаж артикуляційного апарату, метою якого є вироблення рухомості губ та язика, здатність переключатись з одного артикуляційного укладу на інший; 2-га – вправи, виконання яких допомагає створювати потрібну артикуляційну базу для появм відсутніх у мовленні звуків. ІІ етап – постановка відсутніх звуків – передбачає використання трьох способів: а) за наслідуванням(логопед поряснює і показує артикуляцію звука); б) механічний спосіб( використання зондів, шпателів та іншого приладдя, що допомагає дитині відтворити заданий артикуляційний уклад); в) змішаний спосіб(одночасне застосування механічного способу і показу артикуляції). ІІІ етап – автоматизація поставлених звуків – система мовленнєвих вправ, спрямованих на вироблення вміння використовувати у самостійному мовленні поставленні звуки. IV етап – диференціація звуків.

Від того, яка кількість звуків вимовляється дефектно, виділяють: мономорфну або просту Д., коли дефектно вимовляється один звук або однорідні за артикуляцією звуки; поліморфну або складну Д., коли дефектно вимовляються звуки різних артикуляційних груп.

Дизартрія може спостерігатися як у важкій, так і в легкій формі. Важка форма найчастіше розглядається в рамках дитячого церебрального паралічу і є його компонентом. Діти з тяжкою формою дизартрії отримують комплексну логопедичну і лікарську допомогу в спеціальних установах: дитячих садках і школах для дітей з важкими порушеннями мови і для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Голосні – це звуки людської мови, основу яких становить голос. У творенні голосних першочергову роль відіграють рухомі органи: язик, губи, нижня щелепа. Найактивнішим органом є язик, який рухається у горизонтальному і вертикальному напрямках і змінює форму і розмір резонатора. Місце артикуляції голосних визначається рухами язика у горизонтальному напрямі.

Голосні звуки класифікують:

1. За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) утворюються голосні переднього ряду ([і], [и], [е]) і заднього ряду ([а], [о], [у]).

2. Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки – низького [а], середнього [е], [о], високосереднього [и], і високого [і], [у] ступенів підняття. Під час творення звуків високого та високо-середнього ступеня підняття залишається дуже вузький прохід для повітря, тому їх ще називають вузькими.

3. За участю губ голосні поділяються на не огублені або нелабіалізовані, й огублені, або лабіалізовані. Огубленими, або лабіалізованими, називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед. Це голосні [о] та [у]. При вимові неогублених, або нелабіалізованих, губи нейтральні. При цьому утворюються всі інші голосні: [а], [е], [и], [і].

19. Розкрийте особливості прояву стертих форм дизартрії. Діти з стертими формами дизартрії не виділяються різко серед своїх однолітків, навіть не завжди відразу звертають на себе увагу. Однак у них є деякі особливості. Так, ці діти нечітко говорять і погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, морква, тверде яблуко, так як їм важко жувати. Трохи пожувавши, дитина може тримати їжу за щокою, поки дорослі не зроблять йому зауваження. Часто батьки йдуть малому на поступки - дають м'яку їжу, лише б поїв. Тим самим вони, не бажаючи того, сприяють затримці у дитини розвитку рухів апарату артикуляції. Необхідно поступово, потроху привчати дитини добре пережовувати і тверду їжу.

Важче у таких дітей виховуються культурно-гігієнічні навички, що вимагають точних рухів різних груп м'язів. Дитина не може самостійно полоскати рот, так як у нього слабко розвинені м'язи щік, мови. Він або відразу ковтає воду, або виливає її назад. Таку дитину треба вчити надувати щоки і утримувати повітря, а потім перекачувати його з однієї щоки в іншу, втягувати щоки при відкритому роті і зімкнутих губах. Тільки після цих вправ можна привчати дитини полоскати рот водою.

Діти з дизартрія не люблять і не хочуть застібати самі гудзики, шнурувати черевики, засучівать рукава. Одними наказами тут нічого не вдієш. Слід поступово розвивати дрібну моторику рук, використовуючи спеціальні вправи. Можна навчати дитину застібати гудзики (спочатку великі, потім дрібні) на одязі ляльки або на знятому плаття, пальто. При цьому дорослий не тільки показує руху, але й допомагає їх проводити руками самої дитини. Після подібної тренування діти зможуть вже застібати гудзики на одязі, одягненою на себе. Для тренування вміння шнурувати взуття використовуються різної форми фігури (квадрат, коло та ін), вирізані з щільного картону. По краях фігури на відстані 1 см один від одного робляться дірочки. Дитина повинна послідовно просмикнути в усі дірочки через край довгий шнурок з металевим кінцем, як би обметивая краю. Щоб у дитини не слабшав інтерес до вправ, можна наклеїти в середині фігури якусь картинку і сказати, що, правильно просунувши кольоровий шнурок, малюк зробить таким чином іграшку і зможе подарувати її кому захоче. Потім йому пропонують шнурувати черевики, спочатку зняті з ніг, потім безпосередньо у себе на ногах.

20. Охарактеризуйте будову периферичного апарату мовлення (дихальний , голосовий, артикуляційний апарати). Мовний апарат людини складається з центрального й периферійного відділів. Центральний відділ розміщується у головному мозку і складається з коркових центрів, підкоркових шляхів та ядер черепно-мозкових нервів. В акті мовлення беруть участь різні аналізатори, але вирішальне значення відіграють мовнослуховий (центр Верніке) і мовноруховий (центр Брока) (див.малюнок 1). Мовні зони кори взаємодіють між собою і зв'язані з діяльністю всієї нервової системи. Нервові імпульси мовнорухового аналізатора по провідних шляхах, черепно-мозкових нервах надходять до периферичних органів мовлення. Ці імпульси регулюють тонус м'язів, викликають їх скорочення, а також голос та характерний для звуків мови шум. Завдяки цьому створюється можливість для вимовлення складів, слів. Шлях від центру до периферії мовного апарату (еферентний шлях) є лише однією частиною механізму мовлення. Друга його складова частина (аферентний шлях) є зворотним зв'язком від периферії до центру (кінестетичний і слуховий шляхи). Під час мовлення від голосових зв'язок, язика та інших органів мовлення до кори головного мозку надходять сигнали (кінестезії), які є основою координації рухів і контролю за правильним їх відтворенням.

Розвиток мовної функції починається з формування умовних зв'язків у сенсорному відділі, які пов'язані з надходженням звукових, словесних подразнень із зовнішнього середовища через рецептор слуху, провідні шляхи в корковий відділ мовнослухового аналізатора.

Зворотний зв'язок забезпечує автоматичне регулювання рухів органів мовлення. Особливу роль у цьому відіграє кінестетичний контроль, оскільки він дає можливість виправляти помилки артикуляції. Слуховий контроль може діяти ляше в момент вимовлення звука.

Периферичний відділ мовного апарату складається з трьох частин:

§ дихального апарату (легенів з бронхами і дихального горла);

§ голосового апарату (гортані);

§ артикуляційного апарату (надставна труба з системою порожнин).

Дихальний апарат

Дихальний апарат здійснює газовий обмін, потрібний для організму та голосоутворення. Головний орган дихання (легені) розміщений у грудній клітці. Права й ліва легені з'єднані відповідно з правими і лівими бронхами. На рівні п'ятого грудного хребця бронхи переходять у трахею. У верхній частині трахея переходить у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань складається з багатьох хрящів і м'язів. Зокрема: трьох парних - черпаловидних, клиновидних, рожковидних.

Центр читання.

Центр зорового гнозису.

Центр слухового гнозису.

Центр Брока.

Центр письма.

Центр праксиса.

Центр Верніке.

Черпаловидні хрящі рухливі, до них прикріпляються задні кінці голосових складок, в товщі яких знаходяться голосові зв'язки. Голосові складки утворюють голосову щілину. Повітряний струмінь, необхідний для утворення голосу, проходячи через гортань, приводить до коливання голосових зв'язок . В результаті цього повітря, що проходить через гортань, починає коливатись. Саме ці коливання сприймаються слуховим апаратом як звук голосу. Простір від голосових зв'язок до губ називають мовним трактом.

М'язи гортані та їх функції

Розрізняють внутрішні і зовнішні м'язи гортані. Одні м'язи піднімають гортань, інші - опускають її, треті - захищають вхід в гортань при ковтанні їжі і розмикають чи змикають голосові складки. Голосові м'язи починають формуватись з 7-річного віку. Функціональна активність м'язів голосового апарату найвища у людей віком від 20 до 40 років, а в 60-70 років спостерігається їх атрофія, голос слабшає.

Іннервація гортані забезпечується гілками блукаючого нерва. Рефлекторна дуга нервів гортані проходить через довгастий мозок. Голосоутворення контролюється центрами в корі головного мозку. Внутрішня частина гортані утворює порожнину гортані і вислана слизовою оболонкою з великою кількістю залоз, що виділяють слиз.

Висота голосу залежить від частоти коливань голосових зв'язок, яка визначається їх структурою: довжиною, товщиною та інш. Як підтвердила практика, високі голоси (тенори і сопрано) спостерігаються в осіб з короткими голосовими складками. Довгі голосові складки спостерігаються у людей, що володіють баритоном, басом і меццо-сопрано. Наприклад, у басів довжина голосових складок орієнтовно коливається від 24 до 25 мм, а ширина від 3 до 4,5 мм. У меццо-сопрано від 18 до 21 мм і від 2 до 2,5 мм. У сопрано - від 14 до 19 мм і від 1,5 до 2 мм.

Надставна труба складається з порожнини глотки, ротової і носової порожнин. Глотка розміщена над гортанню. У ній виділяють верхню частину (носоглотку), середню (ротову) й нижню (гортанну). Носоглотка відділена від ротової частини м'яким піднебінням. М'яке піднебіння, скорочуючись, піднімається вгору і закриває вхід до носової порожнини. При такому положенні м'якого піднебіння повітря виходить тільки крізь ротову порожнину. Якщо м'яке піднебіння опускається вниз і повітря проходить через носову порожнину, то утворюються носові звуки (м,н).

Носоглотка і носова порожнина з приносовими пазухами відіграють роль резонатора, що підсилює голос і надає йому своєрідного тембру. У ротовій порожнині містяться органи артикуляції: язик, губи, зуби (верхні, нижні), альвеоли, м'яке й тверде піднебіння й язичок. Язик є найдіяльнішим органом мовного апарату. На ньому виділяють кінчик, передню, середню і задню частини та корінь язика. Язик може швидко рухатись (вгору, вниз, вперед, назад) і утворювати потрібні звуки. Органи артикуляції, постійно рухаючись, весь час змінюють форму і розмір ротової порожнини. Завдяки цьому утворюються різні звуки мови. Кожний звук характеризується певним положенням органів артикуляції та голосових зв'язок. Правильна будова органів мовлення є запорукою успішного оволодіння звуковимовою.

Таке порушення резонансу відбувається від неправильного напрямку голосовидихувального струму внаслідок або органічних дефектів носоглотки, носової порожнини, м’якого та твердого піднебіння, або розладів функції м’якого піднебіння. Розрізняють ВІДКРИТУ, ЗАКРИТУ та ЗМІШАНУ Р.

Причини ринолалії:*мозкові крововиливи, черепно-мозкові травми;*укорочене мяке піднебіння;*відсутність маленького язичка, укорочений, абороздвоєний маленький язичок;*поліпи, аденоїди, пухлини, викривлення носової перегородки, травми піднебіння;*незрощення піднебіння та губи;*порушення прцесів дихання,опущення мякого піднебіння, наслідування гнусавого мовлення оточуючих, хвороби євстахієвої труби.

Збігом приголосних.

•Вегетативні реакції під час мовлення: почервоніння, блідість,

Потовиділення, слинотеча

Логопедична робота з дитиною риналіком залежить від форми ринолалії. Але є спільні задачі, які повинен ставити логопед, працюючи з такоє вадою мовлення: 1. Нормалізація ротового видиху. 2. Відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови. 3. Усунення назального відтінку голосу. 4. Виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу. 5. Нормалізація просодичної сторони мовлення. 6. Автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

26.

ЗНМ може спостерігатися при складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афазії, ринолалії, дизартрії – у тих випадках, коли виявляється недостатність одночасно словникового запасу, граматичного ладу та прогалини у фонетико-фонематичному розвитку.

Для І рівня характерні різко виражені мовленнєві розлади: цілковита або повна відсутність фразового мовлення. Активний словник у зародковому стані, він складається зі звуконаслідувань, лепету і лише невеликої кількості загальновживаних слів побутового характеру. Розуміння мовлення дуже обмежене, знання значень слів не стійке, не диференційоване. Спілкування в основному жестами.

Діти з ІІ рівнем ЗНМ користуються найпростішими фразами (що складаються частіше з двох або трьох слів); їм властива неправильна звуковимова, порушення структури слова, бідність словника, аграматизми.

Назвіть, які клінічні види ЗНМ виділяють у логопедії. Під загальним недорозвитком мовлення у дітей з нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом слід розуміти таку форму мовної аномалії, при якій порушується формування кожного із компонентів мовної системи: фонетики, лексики, граматики. Мовний недорозвиток у дошкільників може проявлятися в різних ступенях: від повної відсутності загальновживаної мови до розгорнутої фразової мови з вираженими елементами лексико- граматичного і фонетико-фонематичного недорозвитку.

Діти користуються простою фразою, володіють (як активно, так і пасивно) більшим словниковим запасом. Вони вже можуть диференціювати назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні діти елементарно користуються сполучниками, прийменниками, іноді прислівниками. Однак мовний недорозвиток у таких дітей достатньо виражений. Вони користуються реченнями, що складаються з двох-трьох, рідко чотирьох слів. Відмічаються труднощі в використанні слів, які позначають не лише предмети, але і дії, ознаки, вони нерідко замінюють слова близькими за змістом, не володіють навиками словотворення. Фонетична сторона мови відстає від вікової норми: у дітей порушена вимова м'яких, твердих, шиплячих і свистячих, сонорних звуків, передача складового складу слова. Відмічається недорозвинення сприймання, їх не підготовленість до оволодіння звуковим аналізом та синтезом.

Рівень мовного розвитку.

Дитина володіє розгорнутим фразовим мовленням. Вона може підтримати розмову, відповісти на запитання, поставлені дорослим, скласти речення і навіть невеличке оповідання за малюнком. Однак відзначається бідність словника: неточності використання слів, переважання у словнику іменників та дієслів за обмеженості прикметників, прислівників та інших частин мови. Спостерігається багато помилок граматичного оформлення речень, більшість з яких дитина може виправити, якщо на них звернути увагу. Звуковимова порушена частково. Трапляються лише окремі вади у вимові найбільш складних звуків, пов'язані з диференціацією окремих звуків.

Цей рівень почали виділяти порівняно недавно, оскільки збільшилася кількість дітей з вадами мовлення, які приходять до школи після масових дитячих садків. Цей діагноз ставлять дітям після 5 років 6 місяців - 6 років. Усне мовлення дитини у цілому максимально наближене до норми. Спостерігається лише поодинокі помилки пов'язані з неточностями вживання окремих слів, деяких відмінкових закінчень і прийменників, певні помилки словотвору. Проте ретельніше обстеження, проведене логопедом, дає змогу виявити у дитини низький рівень готовності до засвоєння у школі читання, письма та теоретичних знань з рідної мови.

I рівень загального мовленнєвого недорозвитку характеризується повною або майже повною відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли у дітей, які розвиваються нормально, мовлення в основному є сформованим (так звані «Безмовні діти»). Мовленнєві засоби спілкування у дітей значно обмежені.

У дітей 4-6 років, що мають такий рівень розвитку мовлення бідний словниковий запас, який обмежується лепетними словами, звуконаслідуваннями, окремими іменниками і дієсловами побутового змісту, але структура і фонетичне оформлення цих слів так спотворено, що вони не зрозумілі для оточуючих. Досить часто свої «висловлення» дитина підкріплює мімікою та жестами. Аналогічний стан мовлення спостерігається у розумово відсталих дітей.

Пасивний словник у дітей цієї групи набагато ширший активного, тому часто у оточуючих складається враження, що діти все розуміють, але не можуть висловити своєї думки. Результати досліджень показали, що розуміння мови у таких дітей зменшено. Вони вірно розуміють інструкції, що зумовлені знайомою ситуацією ,,Заховай олівці у коробку". В конфліктній ситуації типу завдань: ("Доклади стакан на ложку") зразу виникають помилки в їх виконанні. Такі діти не розуміють таких слів, як гніздо, дах, стеля. Практично відсутнє розуміння граматичних змін слів. Вони затрудняються у виконанні завдань типу: ,,Покажи, де гриб, а де гриби.." У дітей відсутня фразова мова, а значить і граматичні конструкції. Крім цього, у них відмічається нестійкість у вимові звуків. В мові переважають одно-, двоскладові слова. Фонематичне сприймання різко порушене, виникають труднощі навіть при відборі картинок, схожих по звучанню, але різних за змістом (бочка – дочка – точка, лак – рак) ; спільна назва визначається схожістю окремих частин ознак ( «ніх» – сніг – це зима, санчата, зимові розваги дітей); назви дій замінюють назвою предметів ( грати у м’яч – просто «м’яч»).

II рівень загального мовленнєвого недорозвитку характеризується зачатками загальновживаної мови, тобто спілкування вже здійснюється за допомогою достатньо постійних, хоч і дуже спотворених у фонетичному і граматичному відношенні, мовленнєвих засобів.

Розуміння мовлення на цьому рівні мовленнєвого розвитку покращується, з’являється розрізнення деяких граматичних форм, та це розрізнення є нестійким. Але відбувається орієнтування не тільки на лексику, а і на морфологічні елементи, які набувають смислорозрізнювального значення. Стає можливим розрізнення на слух і правильне розуміння форм чоловічого роду дієслів минулого часу, хоча помилки ще зустрічаються.

Слова нерідко використовуються у випадковому значенні. Одним і тим самим словом дитина може називати різні предмети, які мають схожість у формі, призначенні та інших ознаках. Обмеженість словникового запасу підтверджується незнанням багатьох слів, що означають частини предмета ( гілка, корінь, стовбур дерева), посуд ( блюдо, каструля, підніс), дитинчат тварин (зайченя, ведмежа, кроленя) та ін.

Фонетична сторона мовлення дуже відстає від вікової норми: кількість звуків, які вимовляються неправильно, досягається 16-20. У дітей порушена вимова приголосних: шиплячих, свистячих, сонорів, твердих і м’яких, дзвінких і глухих

III рівень загального мовленнєвого недорозвитку характеризується розгорнутою фразовою мовою з елементами лексико-граматичного, фонетико-фонематичного недорозвитку. Самостійне спілкування дітей продовжує залишатися утрудненим і обмежене знайомими ситуаціями.

Діти цього рівня вступають в контакт з оточуючими, але лише в присутності батьків. Вільне ж спілкування значно ускладнене. Навіть ті звуки, які дитина уміє говорити правильно, в їх самостійному мовленні звучать досить не чітко.

На фоні порівняно розгорнутого мовлення спостерігається неточне знання і неточне використання багатьох побутових слів. У активному словнику превалюють іменники та дієслова, менше діти користуються словами, які позначають якості, ознаки, стани предметів, а також способи дії. Спостерігається заміна слів за смисловими або звуковими ознаками.

Своєрідність лексичних помилок виявляється в тому, що діти:

- неправильно розуміють предмети за зовнішніми ознаками («майка» – сорочка, «жук» – павук);

- замінюють назви предметів, що подібні за призначенням («миска» – тарілка);

- замінюють назви предметів на інші, ситуативно пов’язані з ними;

- частину предмета замінюють його назвою (дерево – стовбур);

- замінюють слова, що позначають родові поняття, словами, що позначають видові поняття і навпаки (дерево – береза) ;

- замість одного слова використовують словосполучення («шланг» – « щоб воду лити»);

- назви дій замінюють словами, близькими за ситуацією та зовнішніми ознаками ( вишиває, плете – «шиє»). [17, 252]

Зустрічаються аграматизми: неузгодження прикметників з іменниками при змінюванні їх за числами і відмінниками; помилки в узгодженні чисельників з іменниками, пропуск прийменників. Наявні помилки при вживанні складносурядних і складнопідрядних речень.

Незважаючи на значне зростання активного словника, в результаті обстеження лексичного значення слів у дітей зустрічаються такі помилки: а) заміна назв чистини предмета назвою цілого предмета; б) назва професії замінюється назвою дій; в) заміна видових понять родовими і навпаки; г) недоліки у словотворенні.

Найчастіше психічні розлади спостерігаються у дітей віком 7-10 років. Порушення психічного розвитку виникає в наслідок захворювань ЛОР-органів, ранньої туговухості, загальної соматичної ослабленості, затримки мовленнєвого розвитку. Характерним є факт значно більшої кількості психічних захворювань у хлопчиків, а ніж у дівчаток.

Захаровата та Гнилорибов виділяють 2 типи психогенних реакцій у дітей зі складними незрощеннями: гіпостенічний(млявість, соромязливість, низька комунікабельність, лякливість, швидка втомлюваність) та гіперстенічний (підвищена роздратованість, нестійкість психічних станів, руховий неспокій). Ці типи реакцій зазвичай формуються з 7-го віку.

Різні неврологічні порушення у дітей розвиваються у різні вікові періоди. «Критичними» є такі: 2-3 роки(формується індивідуальність дитини); 7-8 років(остаточно дозріває активна моторика); 12-18 років(період статевого дозрівання).

Охарактеризуйте за якими напрямками здійснюється обстеження дітей із ЗНМ. Основне завдання діагностики порушень мовленнєвого розвитку — правильна кваліфікація дефекту з метою визначення оптимальних шляхів його подолання.

Аналіз та педагогічна оцінка усіх отриманих даних. У процесі вивчення дитини з мовленнєвою патологією логопед повинен виявити обсяг її мовленнєвих навичок, співвіднести їх із віковими нормативами, а також із рівнем психічного розвитку, визначити співвідношення дефекту та компенсаторного фону, мовленнєвої і комунікативної активності та інших видів психічної діяльності.

Під час дослідження мовленнєвих дефектів необхідно базуватися не тільки на визначенні відхилень у формуванні тих чи інших сторін мовлення, але й виявленні стану тих операцій із мовними знаками і тих психічних функцій, які забезпечують засвоєння порушених мовних одиниць і їх використання у мовленні. Важливо визначити співвідношення розвитку експресивного та імпресивного мовлення дитини, виявити компенсаторну роль збережених ланцюгів мовленнєвої функції, співвіднести рівень розвитку мовних засобів із їх активним використанням у мовленнєвому спілкуванні.

Т.Філічева виділяє такі етапи обстеження дитини із ЗНМ:

Афазія - системне порушення мови, яке виникає при органічних ураженнях мозку, охоплює різні рівні організації мови, впливає на її зв'язок з іншими психічними процесами і приводить до дезінтеграції всієї психічної сфери людини, порушуючи перш за все комунікативну функцію мови. При афазії виявляються системні порушення мовної функції, що охоплюють всі мовні рівні фонології: фонетику, лексику, граматику.

Причинами афазії є різноманітні органічні враження мовленнєвих систем головного мозку в період, коли мовлення вже сформоване, травми головного мозку, запальні процеси мозку, пухлини мозку, судинні захворювання і порушення мозкового кровообігу (інсульт). При афазії спостерігаються ушкодження в лобних, тім'яних, потиличних і скроневих долях кори лівої півкулі.

Форма афазії, тяжкість дефекту і характер його протікання залежать від: обширності осередку враження і його локалізації; характеру порушення мозкового кровообігу; стану збережених відділів мозку, що виконують компенсаторні функції.

41. Охарактеризуйте класифікацію афазії за О.Лурія.

Класифікація афазій за О.Р. Лурія:

■ Моторна аферентна афазія.
Локалізація. Ураження нижньої частини задньої центральної звивини та тім'яної області кори лівої півкулі.
Диференційні ознаки. Хворий більш-менш розуміє звернене мовлення. Говорить скандовано. Важко знайти точні артикуляційні пози і уклади для вимови звука. Лексика. Парадоксальні заміни, вербальні парафазії. Плутають близькі звуки за звучанням та місцем творення; краще збережені окремі слова, фрази.
Експресивне мовлення. Плутаються звуки близькі за артикуляцією (м,н; п,б; т,д), краще збережені окремі слова, фрази. Мовлення не чітке, говорять з призвуком, ніби іноземці, намагаються ділити слова на склади.
Імпресивне мовлення. Нерозуміння мовлення не довготривале, після цього швидке встановлення ситуаційного мовлення. Розуміння окремих слів. Можливість виконувати нескладні інструкції.
Читання і письмо. Ступінь порушення читання і письма залежить від тяжкості апраксії артикуляційного апарату. Читання порушується більше ніж письмо. Людина читає по складам, бо порушене симультанне сприймання слів.

■ Моторна еферентна афазія.
Локалізація. Ураження нижніх відділів премоторної зони кори у лобній долі лівої півкулі (центр Брока).
Диференційні ознаки. Погано розуміє переносність значення прислів'їв. Для сприйняття потрьібно робити великьі паузи.
Лексика. Спостерігаються експрисивні агроматизми, з труднощами використовуються у мовленні прийменники, флексії іменників. Порушення предикативної функції. Дієслова переносяться в кінець речення.
Експресивне мовлення. Хворий може вимовляти ізольовані звуки, грубо порушене звукове структурування слова. Елізії, контамінації, персеверації, антиципації, вербальні парафазії. Може відтворювати автоматизовані ряди. Мовлення уповільнено.
Імпресивне мовлення. Потрібно робити великі паузи між словми, щоб хворий міг сприйняти. Порушення слухо-мовленнєвої пам'яті. Погано розуміє переносність прислів'я.
Читання. Спостерігається в легких випадках читання окремих слів і коротких речень, але хворі утрудненно розуміють прочитанні особливості речення зі складною структурою.
Письмо. Спостерігаються дисграфії, запис слова або фрази можливий лише при промовлянні слів по складах.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.42.98 (0.018 с.)