Назвіть, які чинники впливають на ефективність подолання зіїкання.

43. Дайте визначення поняття заїкання. Клініко-фізіологічна хар=ка заїкання. Класифікація заїкання. ЗАЇКАННЯ – один із складних і тривалих мовленнєвих порушень на фоні поліморфного хворобливого стану, характерним зовнішнім симптомом якого є судомне порушення мовлення.

Довідка: У сучасній спеціальній літературі виділяються напрямки, які дають визначення З.

Медичний: З. – це невроз, загальний, координаційний (дискоординація скорочень м’язів мовленнєвого апарату), психічний, логоневроз.

Педагогічний: З. – це розлад темпу, ритму і плавності мовлення судомного характеру.

Психологічний: З. – це розлад мовлення з переважним порушенням його комунікативної функції. Типовим і обов’язковим симптомом З. є мовленнєва судома. Вона перериває мовленнєвий потік зупинками різного характеру. Судоми виникають тільки при продуктивному мовленні.

ЗАЇКАННЯ АРТИКУЛЯЦІ́ЙНЕ – заїкання, при якому мовленнєві судоми виникають у м’язах артикуляційного апарату (судоми губні, язичні, м’якого піднебіння).

ЗАЇКАННЯ ГОЛОСОВЕ – заїкання, при якому мовленнєві судоми виникають у м’язах голосового апарату.

ЗАЇКАННЯ ДИХАЛЬНЕ – заїкання, при якому мовленнєві судоми виникають в м’язах дихального апарату.

ЗАЇКАННЯ ЗМІ́ШАНЕ – заїкання, при якому виникають мовленнєві судоми різні за формою (наприклад, клонотонічні) та локалізацією (напр., артикуляційно-дихальні).

ЗАЇКАННЯ ІНСПІРАТОРНЕ – дихальне заїкання, що характеризується судомним вдихом.

ЗАЇКАННЯ ЕКСПІРАТОРНЕ – дихальне заїкання, що характеризується судомним видихом.

ЗАЇКАННЯ РЕСПІРАТОРНЕ – дихальне заїкання, яке характеризується судомними вдихом і видихом

ЗАЇКАННЯ КЛОНІ́ЧНЕ – заїкання, яке характеризується клонічними мовленнєвими судомами (див. СУДОМИ КЛОНІЧНІ).

ЗАЇКАННЯ ТОНІ́ЧНЕ – заїкання, яке характеризується тонічними мовленнєвими судомами (див. СУДОМИ ТОНІЧНІ).

ЗАЇКАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ – заїкання, яке викликане психічною травмою чи іншими екзогенними факторами.

Довідка: При З.ф. відсутні органічні ураження мовленнєвих механізмів центральної та периферичної нервової системи.

ЗАЇКАННЯ ХВИЛЕПОДІ́БНЕ – заїкання, яке то посилюється, то послаблюється, але до кінця не зникає.

44.

Дайте характеристику судомних заїкань. Причини, етіологія симптоматика заїкання.

Заїкання – це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м‘язів артикуляційного апарату.

У всьому світі визнано, що заїкання – важка проблема як в теоретичному, так і у практичному аспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвитку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.

В етіології заїкання має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів.

До причин, що сприяють виникненню заїкання відносять такі:

- невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції НС);

- невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);

- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);

- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);

- ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних – інфекційні, травмуючи впливи при різних дитячих захворюваннях.

Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів які сприяють розвитку заїкання.

Серед вихідних причин відносяться анатомо-фізіологічні, та психічні і соціальні причини.

Анатомо-фізіологічні: захворювання з енцефалітними наслідками, внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення, рахіт, коклюш, хвороби обміну.

Психічні та соціальні: травма психічна, травма або неправильне виховання в сім‘ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, важка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві; мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складні конструкції фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне – дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне – копіює неправильне мовлення.

Вперше повна симптоматика заїкання була представлена у роботі І. Сік орського.

Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зееман, С. Ляпідевський, М. Хватцев. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв‘язку.

1. Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров‘я, загальні та мовленнєві моторики.

Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії.

Основними зовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми дихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними по типу, локалізації і силі вираженості.

Прийнято виділяти два основних типи мовленнєвих судом.

Тонічні мовленнєві судоми – це складні довготривалі спазми, які заважають вимовити слово та проявляються у вигляді напруженої паузи у мовленні або у вигляді напруженої, протяжної вокалізації. Весь мовлене вий апарат заїкуватого ніби скований, рот часто напіввідкритий, або навпаки, губи щільно зімкнені, все обличчя різко напружене і відображає фізичні зусилля, які виконує заїкуватий, щоб вимовити звук. В мовленні спостерігаються довготривалі зупинки на початку або всередині слова.

Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним скороченням м‘язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади.

Часто і тонічні, і клонічні судоми бувають у одного заїкуватого одночасно, тоді тип цих судом є змішаний – клінічно-тонічний або тоно-клонічний (в залежності який тип судом переважає).

Судомне скорочення м‘язів в процесі спілкування може проявлятися в будь-якому відділі периферичного мовленнєвого апарату. Виділяють артикуляційні, голосові і дихальні судоми. Зазвичай зустрічаються мішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові.

Судоми дихального апарату:

інспіраторні судоми;

Експіраторні судоми.

Судоми голосового апарату:

зімкнена голосова судома;

вокальна судома;

Тремтячий або поштовхоподібний гортанний спазм.

Судоми артикуляційного апарату:

1) лицьові:

- зімкнена судома губ;

- верхньогубна судома;

- нижньогубна судома;

- судома кута рота;

- судома розкриття ротової порожнини;

- складна судома обличчя.

2) язикові судоми:

- судома кінчика язика;

- судомне підняття кореня язика;

- судома виштовхування язика;

- під‘язикова судома.

3) судома м‘якого піднебіння.

46.

47.Дайте визначення поняття алалія. Причини, симптоматика і механізми. АЛАЛІ́Я – відсутність або недорозвинення експресивного та імпресивного мовлення, що виникає внаслідок органічного ушкодження мовленнєвих зон кори головного мозку у пренатальний або післяпологовий періоди.

Довідка: А.виникає у разі ушкодження або недорозвинення нервових клітин мовленнєвих ділянок великих півкуль (лобно-тім’яної і скроневої) головного мозку, мозкових захворювань, травм, перенесених дитиною у внутрішньочеревний період чи під час пологів, чи у післяпологовий період (до розвинення мовлення). Процес становлення мовлення відбувається в умовах паталогічного стану ЦНС дитини. Поширеність А. приблизно 1% у дітей дошкільного віку, серед дітей дошкільного віку – у 0,6 – 0,2%. Відсутність мовлення чи звуко-складові комплекси, обумовлені важким ступенем алалії (мовлення розвивається з 10 – 12 років). У легких випадках мовлення починає розвиватись з 3 – 5 років – це мовлення на початковому рівні з обмеженим словником, аграматизмами, коли виникають труднощі у засвоєнні читання та письма. Найпоширеніші види А.: моторна (експресивна), сенсорна (імпресивна).

При моторній А. порушується засвоєння всіх компонентів експресивного мовлення. Найхарактернішою ознакою фонетико-фонематичних порушень є нестабільність звукового складу слова: чисельні замінники одних звуків іншими, причому кожний замінюваний звук має багато субститутів (замінників). Ці порушення виявляються на тлі інших особливостей відтворення звукового складу слова (пропуски звуків, їх уподобання, переставлення тощо). В інших випадках домінуючим є порушення складової структури слова.

Ці розлади звукової системи мовлення спричинять специфічні порушення активного словника: у дітей спостерігається різке розходження (диспропорція) між достатнім розумінням значення слів і можливістю їх називання. Саме цими причинами пояснюється тривала відсутність слів у мовленні дитини, у подальшому – бідність активного словника, численні вербальні парафразії. Відмічається також підвищена загальмованість мовленнєвої функції: при незначній зміні ситуації діти «гублять» звуковий склад знайомих слів.

А. сенсорна – порушення формування імпресивного мовлення у дітей, які мають достатні слухові можливості для його сприймання. У дітей із сенсорною А. може спостерігатися зниження гостроти слуху різного походження, однак особливості та динаміка розвитку імпресивного мовлення пояснюється не цим. Провідного значення у їхньому розвитку набувають особливості слухового сприймання, спричинені ураженням слухомовленнєвих зон кори головного мозку. Це – підвищена нестійкість слухових реакцій на немовленнєві звуки, їх залежність від багатьох умов; порушення утворення слухових диференціювань у межах добре чутливих звуків. Характерно, що підсилена інтенсивність звучання не впливає на слухові реакції дитини. Порушується також розрізнювання мовленнєвих звуків за їх фізичними акустичними характеристиками чи впізнання за смислорозрізнювальними ознаками (при збереженому акустичному аналізі); розпізнавання звукових послідовностей у слові.

Схарактеризуйте заїкання як складне психофізичне порушення,за якого у людини спостерігається різного ступеня зміни в системі ЦНС, експресивного мовлення, мовленнєвої і загальної моторики та психофізичні особливості поведінки.