Позначення на письмі приголосних звуків у коренях слів

Дзвінкі приголосні перед глухими здебільшого вимовляються чітко і позначаються на письмі відповідно до вимови, наприклад: казка, книжка.

Написання слів із приголосними, що уподібнюються, перевіряється шляхом добору форми або спільнокореневого слова, в якому приголосний стоїть перед голосним: легко – легенько, боротьба – боротися.

Написання деяких слів перевіряється тільки за словником: екзамен, футбол.

Зміни приголосних при творенні слів на межі морфем

Процес утворення нових слів часто супроводжується зміною звуків, яка може позначатися на письмі.

1. При творенні прикметників та іменників за допомогою суфіксів - ськ-, -ств - кінцеві приголосні основи змінюються так:

а) г, ж, з + - ськ-, -ств- = - зьк-, -зтв-: празький, запорізький, чиказький, убозтво;

б) к, ч, ц + - ськ-, -ств- = - цьк-, -цтв-: кременчуцький, вінницький, парубоцтво, ткацтво;

в) х, ш, с + - ськ-, -ств- = - ськ-, -ств-: чеський, сиваський, птаство, товариство.

Винятки: бангкокський, даккський, дамаський, меккський, тюркський, баскський, казахський, ла-маншський, нью-йоркський, цюріхський, падишахський.

Але: інші приголосні на письмі перед суфіксами - ськ-, -ств- зберігаються: братський,братство, людський, людство, студентський, студентство.

2. При творенні іменників за допомогою суфікса - ин - відбуваються такі зміни приголосних:

-ськ-, -ск- + - ин- = - щ-: одеський – Одещина, черкаський – Черкащина;

-цьк- + - ин- = - чч-: вінницький – Вінниччина, козацький – козаччина.

Але: Галичина.

3. При творенні іменників та прикметників за допомогою суфікса - н- відбуваються такі зміни:

к, ц + н = - чн-: кликати – кличний, пшениця – пшеничний, рік – річний.

Винятки: рушник, рушниця, дворушник, мірошник, сердешний (у значенні бідолашний), соняшник, торішній.

4. При творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників за допомогою суфікса ш кінцеві приголосні основи змінюються так (це правило стосується і дієслів, утворених від таких прикметників):

г, ж, з + ш = - жч-: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий ( але легкий – легший);

с + ш = - щ-: вищий, товщий, кращий.

5. При творенні дієслів:

групи - ск-, -ст- змінюються на - щ-: вереск – верещати, простити – прощати;

-зк- змінюється у - жч-: брязк – бряжчати.

6. Групи приголосних - ськ-, -зьк- відповідно змінюються у - щ-, -жч- при творенні прізвищ на - енко, -ук: Онисько – Онищук, Кузько – Кужченко, Васько – Ващенко.

Але: у присвійних прикметниках: Онисьчин, Парасчин, Меланин, Наталоччин.

Спрощення у групах приголосних

Спрощеннявідбувається і у вимові, і на письмі в таких групах приголосних:

[ждн] – [жн ]: тиждень – тижня;

[здн] – [зн]: проїзд – проїзний;

[стн] – [сн]: доблесть – доблесний;

[стл] – [сл]: щастя – щасливий;

[скн] – [сн ]: тиск – тиснути;

[зкн] – [зн]: брязкіт – брязнути.

Винятки: кістлявий, хвастливий, пестливий, зап’ястний, хворостняк, шістнадцять (відповідно шістдесят, шістсот); випускний, вискнути, рискнути, пропускний, тоскно.

Зверніть увагу! Спрощення відбувається лише у вимові:

1. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим - ст, -нт, та похідних від них слів: баластний, компостний, аванпостний, контрастний, форпостний; агентський, агентство, студентський, студентство.

2. У групах звуків [стц], [стч]: невістка – невістці, невістчин, артистка – артистці, артистчин.

 

Подвоєння і подовження букв на позначення приголосних звуків

Подвоєння приголосних відбувається:

1. При збігу однакових приголосних:

а) на межі префікса й кореня: ввіч, ввічливий, заввишки, ззаду, оббити, роззброїти, роззява, віддзеркалення.

Але: не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, оцей;

б) кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), юннат (юний натураліст);

в) кореня або основи на -н- і суфіксів -н-, -ник, -ниц(я): денний, законний, осінній; годинник, письменник; віконниця, Вінниця.

Примітка. Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: туманний – туманність – туманно;

г) основи дієслів минулого часу на с і постфікса - ся: винісся, пасся, розрісся, трясся;

ґ)на межі двох префіксів: возз’єднання, ввігнути.

д) на межі двох суфіксів: письменник, іменник, прийменник ( але священик).

2. Буквосполучення - нн- пишеться:

а) у прикметниках та прислівниках із наголошеними суфіксами -анн-(-янн-), -енн(ий), які виражають інтенсивність ознаки або можливість-неможливість дії: здоровенний, силенний, численний; нездоланний, непримиренний;

б) у прикметниках на -енн(ий), -янн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, мерзенний, священний, спасенний, окаянний, божественний ( але свячений, хрещений).

Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках, як і в прикметниках на - ен(ий) з відповідних дієприкметників: вихований, зроблений, сказаний, спечений, варений, а також у прикметниках довгожданий, жаданий, шалений, бажаний.

Треба розрізняти такі слова, як здійснéнний (який може здійснюватися – прикметник) і здíйснений (який здійснився – дієприкметник), нездолáнний (непереможний) і нездóланий (якого не подолали), незлічéнний (представлений у дуже великій кількості) і незлíчений (не порахований) та ін.

3. Подвоюються приголосні у словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці та ін.

Подовжуються букви д, т, з, с, ц, л, н, ж, ш, ч, що позначають м’які і пом’якшені звуки, якщо вони стоять між двома голосними:

а) в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни на -я (крім родового множини) та в похідних від них словах між двома голосними: г і лл я – гіллястий, гіллячка; ж и тт я – життєвий, життєпис; життя, життю, у житті; кол о сс я, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; стор і чч я, сторіччю, у сторіччі; підд а шш я, піддашшю, на піддашші.

Зверніть увагу! Якщо у родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриттів, почуттів, здобуттів, життів.

б) в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни на -я (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів; стаття, статті, статтею (але в родовому множини – статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею. Але! Кутя, свиня, попадя.

в) в орудному відмінку однини іменників жіночого роду III відміни: вісь – віссю, міць – міццю, сіль –сіллю, тінь – тінню, подорож – подорожжю, ніч – ніччю.

Але: якщо м’який чи пом’якшений приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: знарядь, піддаш, сторіч, угідь, молодістю, повістю, пригорщю;

г) перед я, ю в прислівниках типу зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню;

ґ) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю.

Уживання апострофа

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після букв, що позначають губні приголосні (б, п, в, м, ф –«м а вп а Б у ф»): б’ю, п’яльця, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, В’ячеслав, Стеф’юк.

Але: апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, духмяний, рутвяний, Святослав, різдвяний, але: верб’я, торф’яний, черв’як. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р, що позначає твердий [р]: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Але: апостроф не пишеться, коли -ря-, -рю-, -рє- означають сполучення м’якого [р´]із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, об’єм, під’їхати, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, Мін’юст, транс’європейський, пів’яблука, але пів- із власними назвами пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Якутії тощо.

Примітка. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Примітка. Апостроф перед буквосполученням -йо- не ставиться: курйоз, серйозний, Воробйов.

4. У слові Лук’ян та похідних від нього: Лук’янівка, Лук’янченко.

Уживання м’якого знака

М’який знак пишеться:

Після букв д, т, з, с, ц, л, н (" Д е т и з ’ї с и ц і л и н и?"), що позначають м’які приголосні звуки:

а) у кінці слів: кінь, мідь, суть;

б) перед буквами, що позначають тверді приголосні: боротьба, донька, нянька;

в) у середині складу перед буквою о: льон, дзьоб, дьоготь;

г) після букви л, що позначає м’який приголосний, у середині слів перед наступним м’яким приголосним: кільця, льняний;

ґ) після букви т у дієслівному буквосполученні -ться: сміється, вмивається;

д) у буквосполученнях -льц-, -льч-, -ньц-, -ньч-, -сьц-, -сьч-, утворених від - льк-, -ньк-, -ськ-: ляльці, ляльчин (бо лялька), доньці, доньчин (бо донька), авосьці (бо авоська);

е) у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-, -еньк-, -оньк-, -есеньк-, ісіньк-, -юсіньк: людський, запорізький, козацький, маленький, голівонька.

Але: м’який знак не пишеться у словах, в яких з, с разом з к не утворюють одного суфікса: боязкий, в’язкий, різкий, плоский, ковзкий, дерзкий, жаский, баский, порский, Дамаск ( але дамаський);

М’який знак не пишеться:

1. Після букв б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, щ, г, к, х: голуб, насипте, дощ.

2. Після р у кінці складу: вірте, Харків (але Горький).

3. Перед буквами, які позначають м’які та пом’якшені приголосні звуки: кузня, радість, світ, сьогодні, танцювати, щастя. Але: тьмяний, різьбяр.

4. Після н перед шиплячими і - ськ-, ств(о): менший, волинський, цвірінчати.

Але: женьшень, Маньчжурія, Тянь-Шань, Тайваньшань.

5. Після т на межі складних числівників, наприклад: п ’ятсот, шістдесят.

6. У буквосполученнях - лц-, -лч-, -нц-, -нч-, -сц-, -сч-, утворених від - лк-, -нк-, -ск-: рибалці, рибалчин (бо рибалка), дитинці, дитинчин (бо дитинка), колисці (бо колиска).

Розрізняйте! Неньці (від ненька) – ненці (народ), гальці (від галька) – галці (від галка), доньці (від донька) – донці (ті, хто живуть на річці Дон).

7. Між подовженими м’якими приголосними: життя, ллється, сіллю.

Але: підносься, виносься (наказовий спосіб дієслів) і кицьці (від кицька).

8. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.

9. Після л у сполученнях -алн(о), -илн(о): грабилно, держално, ціпилно, пужално.

Але! Грабильце, держальце, цідильце.

Зверніть увагу! Буква ь не пишеться в таких іменах: Касян, Наталя, Омелян, Тетяна, Уляна, Севастян.

Буквосполучення йо, ьо

Буквосполучення йо позначає на письмі звукосполучення [йо] і вживається відповідно до вимови:

а) на початку слова: йод, Йосип, йорж;

б) після букв, які позначають голосні звуки: бойовий, гайок, район;

в) після букв, що позначають тверді і м’які приголосні: серйозний, бульйон, мільйон.

Буквосполучення ьо вживається в середині і кінці складу на позначення м’якості приголосного у сполученні з [о]: льон, сьогодні, трьох.

Правопис префіксів

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х (к а ф е «Пт а х») переходить у с: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними, а також перед голосними пишеться з- (іноді із-): зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов, зекономити, зігнорувати.

Примітка. У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: зібгати, зігнути, зізнатися, зіткнення, зіщулитися, зів’ялий, зім’яти, зіп’ястися тощо.

У деяких словах префікс зі- чергується із зо -: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зітліти й зотліти.

2. У префіксах без-, роз-, від- (од-), між-, над-, об-, під-, перед-, понад-, пред-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, відкриття, міжпланетний, надпотужний, обпалити, підтримка, передплата, понадплановий, представник, розтягнути, розхитати, черезплічник.

Зверніть увагу! Для милозвучності при збігові двох і більше кореневих приголосних пишеться префікс розі-, віді-, наді-, піді-: розірвати, підійняти, відіслати, надірвати.

3. Потрібно розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- (= дуже)вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищої міри ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, приземлитися, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо.

Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол, а префікс при- вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.

4. Префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва, пріфікс (фр. – тверда ціна).

5. Префікси пере -, перед- містять дві букви е: переїсти, перешкода, перебігти, перечитати, передчасний.

Запам’ятайте слова, що пишуться із префіксом пери-: перигей, перикард, периметр, перипетія, перископ, перистальтика, перистий, перитоніт, периферія, перифраза.

Правопис суфіксів

1. Букви е, є пишуться у пестливо-зменшувальних суфіксах -ен- (-єн-), -енк- (-єнк-), -еньк- (-єньк-), -есеньк-, -ечк- (-єчк-): зайченя, діжечка, Марієчка, словечко, сонечко, тихесенький.

2. Буква и пишеться у суфіксах:

а) -ичк-, -ичок-, якщо твірне слово має суфікс - иц(я), -ик-: вуличка (від вул иця), вогничок (від вогн ик).

б) -инн- в іменниках середнього роду зі збірним значенням: картоплиння, павутиння, але: каміння, коріння, насіння;

в) - ив(о)-, який вживається для вираження збірних понять, що означають матеріал або продукт праці: вариво, добриво, паливо, печиво. Але! Марево, зарево, маєво;

г) - иськ-, -ищ- переважно зі значенням згрубілості: хлопчисько, вітрище. Але! Після голосного пишеться ї: побоїще, гноїсько;

ґ) у присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни, після приголосних, крім й, пишеться суфікс -ин-: Галя – Галин, Коля – Колин, Маруся – Марусин; після голосних – - їн-: Марія – Маріїн, Софія – Софіїн.

Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом - ин- змінюються на ж, ч (щ), ш: Ольга – Ольжич, дочка – доччин, Мелашка – Мелащин.

д) -ир, -ист, -изм після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (Д е Т и З ’ї С и Ц ю Ч а Ш у Ж и Р у?): проводир, бандурист, афоризм. Але! П’ят ір ка, ганч ір ка.

3. Написання букв на позначення ненаголошених голосних у суфіксах відносних прикметників, а також присвійних прикметників жіночого та середнього роду залежить від кінцевого приголосного основи іменника, від якого утворений прикметник, і від місця наголосу. Суфікс -ов- уживається в прикметниках, якщо їх твірна основа закінчується на: 1) твердий приголосний: вітровий, кварцовий, палацовий, службовий; 2) шиплячий, м’який або й із наголосом на закінченні: борщовий, грошовий, бойовий, межовий, речовий.

Суфікс - ев- уживається в прикметниках, твірна основа яких закінчується на м’який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає на основу слова: березневий, грушевий, яблуневий, овочевий.

Після н, т, й, що позначають м’які звуки, виступає суфікс - єв-: значеннєвий, життєвий, дієвий.

4. У суфіксах дієприкметників пишеться одна літера н: зібраний, сказаний, скошений.

Від дієслів, твірна основа яких закінчується на [и], пасивні дієприкметники утворюються за допомогою суфікса - ен-, перед яким нерідко відбувається чергування приголосних звуків: зварити – зварений, відгородити – відгороджений.

5. У суфіксах дієприслівників -ачи (-ячи), -учи (-ючи), -ши, -вши завжди пишемо букву и: бачачи, співаючи, перемігши, сказавши.

Розрізняй: діючи рішуче (дієприслівник) – діючі правила (дієприкметник), сяючи від щастя (дієприслівник) – сяючі очі (дієприкметник).

6. У прислівникових суфіксах буква и пишеться після букв, що позначають тверді приголосні, а буква і після букв, що позначають м’які або пом’якшені приголосні: почасти, догори, в цілості, вгорі.

Завжди пишемо и у кінці прислівників:

а) після г, к, х: навкруги, верхи, навтіки;

б) після ж, ч, ш у прислівниках з префіксом по-: по-заячи, по-ведмежи.

У решті випадків після ж, ч, ш пишемо і: вночі, двічі, насторожі, позаочі.

Написання складних слів (іменників та прикметників)

Слова з двома чи більше основами називаються складними. Вони пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

1. Складні слова, утворені від залежних слів, основи яких поєднані сполучними голосними о, е: сивоб о родий (борода (яка?)сива), біл о сніжний (сніг (який?) білий), східн о європейський (Європа (яка?) Східна), північноамериканський (Америка (яка?) Північна). Такі слова утворюються від підрядного словосполучення (тобто від одного до другого слова можна поставити запитання).

Але: Південно-Африканська Республіка (хоча Центральноафриканська Республіка), Південно-Китайське море (хоча Східнокитайське море).

2. Усі складноскорочені слова: Нацбанк (Нац іональний банк), соцстрах (соц іальне страх ування).

3. Слова з першими частинами: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, кіно-, космо-, лже-, макро-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, соціо-, супер-, теле-, фоно-, фото- і под.: авіасалон, велотрек, гідропарк, моновистава, суперзірка, мікроелемент.

4. Складні слова, першою частиною яких є числівник (якщо він не позначений цифрою): двобічний, сімдесятиріччя, трикутник, двадцятиріччя.

3. Складні іменники, утворені від дієслова у формі наказового способу та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийвода, Перебийніс, Убийвовк (прізвища).

Але: люби-мене (рослина).

4. Складні іменники, утворені з трьох і більше основ: світловодолікування, гідроелектростанція.

5. Складні слова (числівники), останньою частиною яких є -сотий, -тисячний, мільйонний і под.: дев’ятисотий, шістдесятип’ятимільйонний, багатотисячний.

Зверніть увагу! Складені числівники пишуться окремо: тридцять сім, тисяча десять.

О КРЕМО також пишуться числівники, до складу яких входять слова з половиною, з четвертю тощо: три з половиною тисячний загін, дві з четвертю склянки.

6. Складні прикметники пишуться разом, якщо утворені від іменників, які теж пишуться разом: лісостеповий (лісостеп), радіофізичний (радіофізика), чорноземний (чорнозем).

7. Складні слова, перша частина яких – прислівник вищого ступеня порівняння із суфіксом -е: вищезазначений, нижчезгаданий. Але! Трохи вище зазначений (із залежним словом).

8. Прізвища, що виникли на основі сполучення словоформ: Панібудьласка, Нетудихата.

9. Складні слова, першою частиною яких є пів-, напів -, полу -, а друга частина яких починається з приголосного: пів п арти, пів м ісяця, напів с он, напів ф абрикат, полу м исок, полу к іпок.

Зверніть увагу! Складні слова, першою частиною яких є пів-, напів -, а друга частина яких починається з я, ю, є, ї (крім власних назв), пишуться з апострофом: пів’яблука, пів’юрти, пів’їжака; пів-Європи, пів-Якутії.

Через дефіс пишуться слова:

(Зверніть увагу! Через дефіспишуться складні іменники, які утворені без інтерфікса)

1. Утворені від сурядних сполучень слів: історико-культурний (історичний і культурний), північно-східний (північний і східний). Але! Глухонімий, сліпоглухий, хитромудрий, зловорожий.

2. Утворені повтором того ж слова або спільнокореневих слів: писав-писав, білий-білий, багато-багато, бом-бом; великий-превеликий, давним-давно, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, повік-віки, радий-радісінький, сила-силенна, тихий-тихесенький.

Примітка. Два однакових іменники, з яких один має форму називного відмінка, а другий – орудного, пишуться окремо: кінець кінцем, одним одна, честь честю, чин чином, сама самотою.

3. Утворені поєднанням синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо, більш-менш, видимо-невидимо.

4. Утворені поєднанням близьких за значенням слів, що передають одне поняття: хліб-сіль (їжа), батько-мати (батьки), руки-ноги (усе тіло), моря-океани.

5. Терміни, до складу яких входять літери алфавіту: Т-подібний, П-подібний.

6. Складні слова, перша частина яких – числівник, що позначається цифрою: 15-річний.

7. Абревіатури з цифрами: Ту-154, ЗІЛ-111.

8. Сторони світу: захід-схід, норд-ост, норд-вест, північно-західний.

9. Поєднанням іменників, що означають протилежні поняття: купівля-продаж, розтяг-стиск.

10. Слова, що означають казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка. Але: Баба Яга, Дід Мороз і баба-яга, дід-мороз.

11. Якщо перше слово підкреслює особливість предмета, явища, названого другим словом: буй-тур, блок-система, свят-вечір, жар-птиця.

12. Іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем’єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан.

13. Іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр.

14. Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-, унтер-, штаб-(штабс-): віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, міні-футбол, штабс-капітан.

15. Деякі назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля.

16. Складні слова, перша частина яких закінчується на -ико, -іко: історико-культурний, хіміко-біологічний.

17. Складні слова, перша частина яких воєнно-, військово-: військово-морський, воєнно-стратегічний. Але! Військовополонений, військовозобов’язаний.

18. Відтінки кольорів і смаків: темно-зелений, молочно-білий, сіро-голубий, червоно-зелено-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий. Але: жовтогарячий, червоногарячий, білосніжний.

19. Назви нот, співочих голосів, музичних інструментів: мі-бемоль, соль-дієз, фа-бекар, мецо-сопрано, бас-баритон, бас-гітара.

20. Запозичення з інших мов: альма-матер, ва-банк, де-факто, де-юре, ін-фоліо, ін-октаво, мас-медіа. Але! Персона нон ґрата, альтер еґо, табула раса, аква віте.

21. Складні прізвища та імена: Антонечко-Давидович, Зиновій-Богдан, Жан-Жак, Марія-Тереза.

22. Поєднання слів, що означають приблизність: година-дві, доба-друга, не сьогодні-завтра, рік-півтора.

23. Складні географічні власні назви: Івано-Франківськ (але іванофранківець), Алма-Ата (але алмаатинець).

24. Однослівні утворення – власні назви: не-Європа, не-Париж.

25. Власні назви з часткою пів-, пан-: пів-Ялти, пів-Єрусалима, пан-Європа. Але! Пан’європейський, панамериканський.

Зверніть увагу! Якщо у складному слові перша частина не має суфікса і є усіченою основою (типу бензо…, соціо …), то дефіс не ставиться: авто тракторний, хлібо булочний, плодо овочевий. Але! Автомобільно -тракторний, хлібно -булочний, плодово -овочевий.

Зверніть увагу! Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником, тому пиши окремо: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв’язаний.

Правопис прикладок

Прикладка – особливий вид означення (який? яка? яке? які?), що виражене іменником та узгоджується з означуваним словом у відмінку, надає слову додаткову (другу) назву. Прикладка вказує на рід заняття, вік, національність, власні назви тощо: Гора Говерла найвища в Україні. Милуйся, милуйся свічками - березами і прозорим воском кленів - шептунів (Довженко).

Непоширені прикладки пишуться окремо, через дефіс і можуть братися в лапки.

1. У лапки беруться прикладки, що означають умовні індивідуальні назви підприємств, установ, газет, журналів, творів (без імені) тощо: Благословенна та ясна година, коли буквар бере до рук дитина, коли читає «Кобзаря» юнак (Павличко). Задля цієї оказії на груди, випнуті колесом, начепив медалі «За відвагу» і «За взяття Берліна» (Гуцало).

2. Коли прикладка – власна назва і стоїть перед загальною, то пишеться через дефіс: Підіймає Волинь Світязь- озера келих (Воронько).

3. Коли прикладка – власна назва і стоїть після загальної, то пишеться окремо: На четвертий день приходить в місто Київ опівночі (Вороний).

4. Якщо спочатку йде родове (широке) поняття, а потім видове, тобто вужче, (трава звіробій), то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки (звіробій- трава) – то через дефіс.

5. Завжди через дефіс пишуться терміни: жук-короїд, льон-довгунець, сон-трава, чар-зілля, заєць-русак, риба-ангел, клоп-водомір, метелик-адмірал, бактерія-донор, інфузорія-трубач; назви професій: учитель-фізик, фізик-учитель, інженер-конструктор.

6. Два загальних іменники та сталі вислови, виражені двома іменниками, пишуться через дефіс: поет-романтик, місто-герой; думи-бджоли, гори-хвилі, жито-пшениця, рута-м’ята, нічка-петрівочка, турки-яничари, ворожка-ніч, терни-байраки, шити-білити, плакала-ридала.

Примітка. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення стоїть після означуваного слова, то він приєднується до нього дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир. Якщо ж такий іменник стоїть перед означуваним словом, то він пишеться окремо: жаднюга вовк (можлива заміна жадний вовк), красуня дівчина (можлива заміна красива дівчина), богатир хлопець (можлива заміна богатирської сили хлопець).