Стилістичні можливості окремих морфологічних категорій

 

1. Категорія роду: В офіційно-діловому мовленні перевага надається формам чоловічого роду навіть при наявності жіночих відповідників: лікар Надія Іванчук. Форми з -ка вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях. Найабстрактнішим є середній рід, найчастіше вживаний у науковому стилі, де не допускаються варіантні форми. Ширшими є можливості цієї категорії у художньо-белетристичному та розмовному стилях. За їх допомогою можна створити пестливий (ласкавий) тон, відтінок слова, співчутливе, прихильне чи навпаки зневажливе ставлення, а також дитяче сприйняття світу. Найчастіше середній рід використовують при створенні негативних характеристик.

2. Категорія числа: Офіційно-діловий стиль надає перевагу іменникам, що вживаються лише в однині (запровадження, скасування) чи лише у множині (кадри, ресурси, фінанси), натомість науковий стиль використовує специфічну множину речовинних іменників на позначення видів, сортів, ґатунків речовин. У художньому стилі така множина є засобом експресії чи масовості (чаї, кави; шумлять пшениці, жита). У критичних наукових статтях уживається т. зв. авторська форма множини (не тільки для висловлення власних думок, а й для наукового узагальнення: Ми зафіксували достатню кількість прикладів, щоб...). Здебільшого у таких випадках використовуються дієслова теперішнього часу у множині, безособові конструкції і непрямі відмінки займенників (у роботі розглядаються норми літературної мови = безособова конструкція). Пошанна множина позначається 2-ою особою множини займенників та дієслів (Чому Ви мені не вірите? Чому Ви мені не віри ли?). Вислови на зразок Ви казав..., Ви була... не відповідають літературній нормі, є ознакою просторічності мовлення. Один із варіантів (розмовний) – множинні форми займенників та дієслів у сполученні з одниною іменника (мої тато, мої мама). Існує і пошанна однини – звернення до визначних сучасників, історичних осіб для висловлення шанобливості, піднесеності:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть (Т. Шевченко).

3. Ступені порівняння та розряди прикметників. Офіційно-діловий та науковий стилі використовують переважно відносні прикметники (надзвичайний, повноважний, дипломатичні стосунки). Навіть якісні прикметники термінологізуються і переходять у розряд відносних (білі та червоні порічки – різновид смородини, білий та червоний тут терміни, тому вони належать до відносних прикметників). Проста форма вищого та найвищого ступеня порівняння прикметників нейтральна й використовується у всіх стилях (приваблива дівчина – більш приваблива).Складена форма має відтінок книжності, тому вживається паралельно з простою в офіційно-діловому й науковому стилях. Ступені порівняння створюються також за допомогою префіксів архі-, гіпер-, над-, ультра-, які в офіційно-діловому та науковому стилях мають нейтральне, а в художньому та публіцистичному – емоційно-експресивне забарвлення.

4. Стягнені і нестягнені форми. Нормативними та звичайними є повні форми прикметників. Короткі та нестягнені форми прикметників (чи займенників) характерні для народної творчості та української поезії 19-ого – початку 20-ого ст. Вони надавали урочистого чи інтимного відтінку й підтримували ритміку та мелодичну вірша, проте ніколи не переважали в жодному стилі.

5. Інші стилістичні засоби морфології. Художній та розмовний стилі ширше послуговуються дієсловами, а науковий і офіційно-діловий – іменниками. Займенники можуть виступати як частки і надавати мовленню експресії. Емоційності та експресивності текстам надають зменшено-пестливі форми іменників та прикметників.

 

Синтаксичні засоби стилістики

Стилістичні можливості синтаксису базуються на синонімії синтаксичних явищ. До стилістичних ресурсів простого речення належать: спосіб вираження членів речення, порядок слів, використання однорідних членів речення та засоби зв’язку між ними, різновиди простих речень.

Один із важливих стилістичних засобів – синонімія вираження ресурсів.

Присудки ускладненої форми (чинити опір, покладати надії) властиві книжним стилям, науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному. Паралельні їм прості дієслівні присудки характерні для художнього та розмовного мовлення. Розмовний характер має дієслівний присудок, виражений інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом (стук, стук, стук – вигук замість дієслова). Дієслово бути у формі теперішнього часу використовують у книжному мовленні, у формулюваннях та визначеннях.

Порядок слів

Українська мова належить до мов із вільним порядком слів, що дає можливість з одного речення зробити кілька варіантів при перестановці компонентів. Проте вільність не виключає правил, що регулюють їх розташування. Порядок слів виконує синтаксичну і стилістичну функцію. Розрізняють прямий (звичайний) і зворотний порядок слів. При прямому порядку слів група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення перед означуваним словом (зелений ліс), неузгоджене означення після нього. Такий порядок слів характерний для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилю. Зворотний порядок слів (інверсія) застосовується у художньому та розмовному стилях. При цьому найбільша увага зосереджується на тому членові речення, який виноситься на кінець. Таким чином значно підвищується експресивність та емоційність тексту.

Книжно-писемне мовлення характерне вживанням повних речень. Неповні речення частіше вживані у живому мовленні.

Специфіка використання односкладних речень

1. Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживані в розмовному мовленні, художніх текстах, іноді публіцистичних, навчальному та популярному різновидах наукового стилю.

2. Неозначено-особові речення поширені в розмовному та художньому стилях, рідко в публіцистичному.

3. Узагальнено-особові речення містять узагальнені судження. Вони характерні для розмовного мовлення та народної творчості.

4. Найрізноманітніші за функціями – інфінітивні речення. В офіційно-діловому та публіцистичному стилях вони мають відтінок наказовості, категоричності. У художньому стилі вони допомагають передати психологічне напруження стану людини, її сумнівів.

5. Безособові речення наголошують на результаті дії. Офіційно-діловий та науковий стилі віддають перевагу конструкціям на но-, то-, які виражають наслідки подій і процесів. У науковому стилі безособові речення стають головними у складнопідрядних. Художній стиль використовує ці типи речень в описах природи чи стану людини.

6. Номінативні речення. В офіційно-діловому та науковому стилях вживаються на початку тексту, який далі розкриває зміст цього поняття. Ту ж роль (з відповідним добором мовних засобів) вони можуть відігравати в художньому та публіцистичному стилях. У середині тексту вони можуть служити засобом уповільнення розповіді, у кінці підсилюють виклад, ставлять емоційну крапку.

Складне речення

Складним реченням надається перевага в книжному мовленні, оскільки вони найбільше відбивають його логічність та інтелектуальність. Науковий виклад потребує виявлення часових, умовних, допустових стосунків, причиново-наслідкових зв’язків, тому найдоцільнішими тут є складнопідрядні речення. У них зв’язок між окремими частинами тісніший, ніж у складносурядних. Художньому стилю властиві підрядні обставинні речення часу і місця. Підрядні означальні широко вживаються в усіх стилях.

Офіційно-ділове мовлення менше, ніж наукове, вдається до складнопідрядних речень. Йому більше властиві прості, але досить поширені речення. Перша вимога до таких речень – ясність і точність формулювання. Для уникнення надмірного ускладнення у цих текстах запроваджують рубрикацію (пункти й підпункти).

Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня – складне синтаксичне ціле, тобто об’єднання самостійних речень у більші відрізки мовлення. Вони характеризуються єдністю думки, теми, структурною завершеністю. До інтонаційно-синтаксичних одиниць належать абзац – пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до іншого. Абзац дає можливість відтворювати думку в процесі її розвитку. У нехудожніх текстах поділ на абзаци стандартний, а у художніх та публіцистичних – різноманітний, що залежить від теми і форми викладу. До продуктивних фігур у всіх видах текстів належать анафора, епіфора, антитеза. Щоб зосередити увагу на певному положенні, в науковій прозі застосовують форму запитань і відповідей (Які існують типи? Їх п’ять:...).

В нехудожніх стилях складносурядні речення констатують певний стан речей і не містять зіставлення чи протиставлення. Особливістю складносурядних речень є ритмічність і плавність, тому вони надають художньо-белетристичним текстам легкості, витонченості.

Безсполучникові речення широко представлені в описах природи, місцевості, дорожніх нотатках, де йдеться про зовнішні риси зображуваного. У поетичних творах уживання безсполучникових речень надає відтінку розмовності і сприяє вияву експресії.