Найвідоміші українські словники

№	Словники
1.	Лексикон славено-росский и имен Толкование Памва Беринди. - К., 1627 (бл. 7 тис. словникових статей).
2.	Словарь української мови Б.Грінченка (у 4-х томах). - К., 1907-1909 (понад 68 тис. слів).
3.	Словник української мови (в 11 томах). /За ред. І.К.Білодіда. - К., 1970-1980 (бл. 135 тис. слів).
4.	Орфографічний словник української мови. Головащук С.І., Пещак М.М., Русанівський В.М., Тараненко О.О. – К.: Наук.думка, 1994.
5.	Українська літературна вимова і наголос. /За ред. М.А.Жовтобрюха. - К., 1973 (бл. 50.000 слів).
6.	Орфоепічний словник. Погрібний М.І. - К.: Рад.шк., 1984.
7.	Словник труднощів української мови/ За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Радянська школа, 1989.
8.	Словник іншомовних слів. /За ред. О.С.Мельничука. - К., 1977 (24.000 слів).
9.	Фразеологічний словник української мови (у 2-х книгах). /За ред. Л.С.Паламарчука. - К., 1993.
10.	Словник українських ідіом / Уклад. Г.М.Удовиченко. – К.: Радянська школа, 1968.
11.	Фразеологічний словник української мови / Уклад.: В.М.Білоноженко та ін. – К.: Наукова думка, 1993.
12.	Словник фразеологічних антонімів української мови. Калашник В.С., Колоїз Ж.В. – Довіра, 2001.
13.	Словник фразеологічних синонімів. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. – К.: Радянська школа, 1988.
14.	Етимологічний словник української мови (у 7 томах). /За ред. О.С.Мельни­чука. (Видано лише три томи). - К., 1982, 1985, 1989.
15.	Практичний словник синонімів української мови. С.Караванський. - К., 1995 (15.000 синонімічних рядів).
16.	Короткий словник синонімів української мови. Деркач П. М. – Львів, Краків, Париж: Просвіта, 1993.
17.	Словник антонімів. Л.М.Полюга. - К., 1987 (понад 2.000 антонімічних пар).
18.	Словник паронімів української мови. Д.Г.Гринчишин, О.А.Сербенська. - К., 1986 (понад 1.000 паронімів).
19.	Словник символів. /За ред. О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка. - К., 1997 (350 символів).
20.	Шкільний словник з українознавства. О.І.Потапенко, В.І.Кузьменко. - К., 1995 (400 термінів).
21.	Орфографічний словник української мови. А.А.Бурячок. - К., 1995 (бл. 35.000 слів).
22.	Словник лінгвістичних термінів. Ганич Д.І., Олійник І.С. – К.: 1985.
23.	Крилаті вислови в українській літературній мові. Коваль А.П., Коптілов В.В. - К.:Вища школа, 1975.
24.	Власні імена людей: Словник-довідник. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. - К.:Вища школа, 1975.

ФРАЗЕОЛОГІЯ

Фразеологія – розділ мовознавства, який вивчає стійкі сполучення слів, їх функціонування у мові та походження.

Фразеологізм – це стійке сполучення слів, що побудоване як словосполучення чи речення і характеризується злитістю компонентів, цілісністю значення та автоматичною відтворюваністю у мовленні.

За ступенем злитості значень слів у фразеологізмі стійкі сполучення поділяють на:

Фразеологічне зрощення	Фразеологічна єдність	Фразеологічне сполучення	Фразеологічний вираз
Стійке сполучення слів, значення якого не випливає зі значень окремих слів. Логіка поєднання цих слів із сучасного погляду є незрозумілою.	Стійке сполучення слів, про значення якого можна здогадатися зі значень окремих слів.	Стійке сполучення слів, значення якого випливає зі значень слів, що входять до його складу. До їх складу входять слова, що виявляють значення фразеологізму лише з окресленим колом слів.	Стійке сполучення слів, яке у процесі мовлення відтворюється як цілісна мовна одиниця, хоча всі слова, що входять до нього, мають вільне, незв’язане значення. До них також належать прислів’я, приказки, крилаті вислови та мовні кліше.
Точити ляси, піймати облизня, бити байдики.	Як у рот води набрати – мовчати (бо з водою у роті говорити не можна).	Брати участь, братислово, брати зобов’язання ( пор. із брати книгу).	Порядок денний, перейти рубікон, яблуко розбрату, сила тяжіння; хто рано встає, тому Бог подає; І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь Т.Ш.).

Фразеологізми вступають у синонімічні, антонімічні, патронімічні відношення між собою.

Фразеологізми-синоніми: ні се ні те – ні риба ні м'ясо, ні пава ні ґава; одним миром мазані, одного поля ягода, з одного тіста, два чоботи – пара, яке їхало – таке здибало, яблуко від яблуні не відкотиться тощо.

Фразеологізми-антоніми: жити душа в душу – жити, як кішка із собакою; ні пари з уст – дзвонити в усі дзвони; стріляний горобець – молоко на губах не всохло; пасти задніх – вести перед тощо.

Фразеологізми-пароніми: пошити в дурні – пошитися в дурні, збити з пантелику – збиватися з пантелику.

Джерела походження фразеологізмів

1. Релігія (умивати руки, тайна вечеря, хай буде світло, нести свій хрест, не мине чаша сія, змій-спокусник).
2. Античність (діогенова бочка, гордіїв вузол, троянський кінь, прокрустове ложе, я знаю тільки те, що нічого не знаю, геєна вогненна, сизифова праця).
3. Давньоруські джерела (іду на ви, матір городів руських, напитися шоломом із Дону, мертві сорому не ймуть, ляжемо кістьми, викинути ідола в Дніпро, плач Ярославни).
4. Світова література (тисяча й одна ніч, каліф на годину, вогнем і мечем, держава – це я, бути чи не бути).
5. Українська література (вітер з України, вогонь в одежі слова, всякому городу нрав і права, нове життя нового прагне слова, сонячні кларнети, коні не винні, троянди й виноград, мужича правда є колюча).
6. Мова представників різних професій і різних видів діяльності:

Ø ковальство (кувати залізо, поки гаряче);

Ø бухгалтерія (не відходячи від каси, в повному ажурі);

Ø фармакологія, медицина (точно, як в аптеці; як мертвому припарки, заговорювати зуби);

Ø гончарство (не святі горшки ліплять);

Ø рибальство, мисливство (клюнув на гачок, дрібна рибка; залягти в барліг, узяти слід);

Ø духівництво (підвести під монастир, відпустити гріхи);

Ø скотарство (бикам хвости крутити; кому що, а курці просо);

Ø картярство (іти ва-банк, випала козирна карта);

Ø торгівля (дати здачі, показати товар лицем);

Ø мірошництво (меле, як порожній млин, потрапити під жорна, усе перемелеться);

Ø музика, театр (грати першу скрипку; грати свою роль, за лаштунками);

Ø фізика, хімія (точка опори, питома вага; випасти в осад);

Ø транспорт (легше на поворотах, натиснути на газ) тощо.

Цікавими і малодослідженими є фразеологізми, де фігурують імена та прізвиська людей: Іван (Антипко) безп’ятий – чорт, Микита хрунь – підлабузник, Юрова собака – ведмідь, Іванова хата – в’язниця, Сухий Мартин – рушниця, Зелена Олена – кропива, Михайло незгадайло – забудько, кисла Оришка – плаксій, Євин накоренок – жіноцтво, Химині кури, Мотрині яйця – нісенітниця, Лис Микита – хитрун, Дем’янова юшка – зайвина, Охрімова свитка – нестача; Це та Солоха, що кури полоха, Хома не без ума: не жінку б’є, а тещу; послати туди, куди Макар телят не ганяв; Василь бабі сестра в третіх, а я йому баба; до Параски, як до праски тощо.

МОРФОЛОГІЯ

ЧАСТИНИ МОВИ

№	Частина мови	Лексичне значення	Питання	Синтаксична роль	Приклади
Самостійні
1.	Іменник	назва предмета	хто? що?	всіма членами речення	мама, син, Україна, земля
2.	Прикметник	ознака предмета	який? чий?	означення, присудок, іноді підмет	рідний, безмежний, батьків
3.	Числівник	число, кількість предметів, поря­док при лічбі	скільки? котрий?	всіма членами речення	десять, шостий
4.	Займенник	вказує на пре­дмет, ознаку, кі­лькість, але не називає їх	хто? що? який? чий? котрий? скільки?	всіма членами речення	ми, ніщо, будь-який, весь, той
5.	Дієслово	дія, стан предмета	що роби­ти? що зробити?	всіма членами речення	милувати­ся, замис­люватися
6.	Прислівник	ознаки дії, предмета, іншої ознаки	як? де? коли? навіщо?	обставина	весело, тут, вчора, на щастя
Службові
7.	Прийменник	служить для зв'язку слів у словосполученні і ре­ченні			перед, над, поза
8.	Сполучник	з'єднує однорідні члени речення, прості речення у складному			і, але, бо, як
9.	Частка	надає додаткові відтін­ки, утворює окремі гра­матичні форми			атож, ні, хіба, якраз, тільки
Вигук
10.	Вигук	виражає почуття, емоції, волевиявлення		підмет, додаток	ах, ох, алло, ура, бух

Перехід з однієї частини мови в іншу

Іменник Š прийменник: коло (друзів) – коло (хати), край (неба) – край (берега);

Іменник Šприслівник: (займатися) бігом – (бігти) бігом, (захоплюватися) весною – (працювати) весною;

Прикметник Šіменник: учительська (ручка) – учительська, (місто) Рівне – рівне (поле);

Прикметник Šприслівник: по новому (мосту) – по-новому (дивитися);

Дієприкметник Šіменник: відпочиваючий (кіт) – відпочиваючий;

Прислівник Š прийменник: (іти) назустріч – назустріч (вітру);

Числівник Š іменник: перший (день) – (прибіг) перший, двоє (учнів) – двоє (поводяться добре);

Числівник Š дієслово: три (зірки) – три (підлогу);

Сполучник Š частка: земля і небо – і сказав-таки;

Вигук Š частка: «Ой, розкажи, як усе відбувалося» – «Ой Сашко, що ти зробив!».

 

ІМЕННИК

Іменник – це самостійна змінна частина мови, яка називає предмет або особу і відповідає на запитання хто? що? Початкова форма іменника – Н.в. однини.

За значенням іменники поділяються на:

Власна назва	Загальна назва
Назва окремої істоти або одиничного предмета: Оксана, Васильович, Зевс, Різдво, «Дніпро» (журнал)	Позначає ряд подібних речей, істот, явищ, понять тощо: стіл, грім, дружба, погода, синь.
Зверніть увагу! Окремі загальні іменники переходять у власні: земля (ґрунт) – Земля (планета), гончар (професія) – Гончар (прізвище); а власні у загальні: Ампер, Вольт, Рентген (прізвища) – ампер, вольт, рентген (одиниці виміру).Про написання власних назв див. у розділі «Орфографія»! Зверніть увагу!Не слід плутати власні назви із словосполученнями, які є назвами: Біла Церква, Тихий океан, Восьме березня, - бо у такі назви входять й слова інших частин мови.
Істота	Неістота
Назви осіб, тварин, міфічних створінь (які усвідомлюються як людино- або твариноподібні), назви померлих (крім труп), страв, шахових фігур, карт: людина, Борис, собака, мавка, циклоп, мрець, небіжчик, покійник, рак (варений), курка (смажена), пішак, туз, дама.	Назви неживих предметів, мікроорганізмів, явища природи, абстрактні поняття, сукупності людей чи тварин, тощо: ліс, гори, дерево, дім, вірус, бактерія, отара, гурт, натовп, табун, блискавка, молоко, християнство.
Абстрактні	Конкретні
Називають узагальнені поняття, які не сприймаються органами чуття (слухом, зором, дотиком), а існують лише у свідомості носіїв мови + назви мір та ваги: вчинок, біг, швидкість, добро, метр, кілограм, правда, сентименталізм, причина, хитрощі, дебати, кошти.	Виражають поняття, які сприймаються органами чуття (слухом, зором, дотиком). При цьому зовсім не обов’язково, щоб вони були реально існуючими, адже достатньо, щоб носій мови уявляв їх собі як відчутні: берег, вода, стіл, мило, міраж, русалка, шапка-невидимка, Тернопіль, Дніпро, дощ, вітер, ліс, учень, звук.
Зверніть увагу! Більшість абстрактних іменників – це похідні слова, утворені від прикметників та дієслів за допомогою суфіксів –ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -нн(я), -енн(я), -от(а), -изм, -ощ(і) тощо: якість, суспільство, убозтво, туризм, лінощі, мислення, вміння, дрімота.
Збірні іменники	Іменники з кількісним значенням
Називають сукупність однакових або подібних істот чи предметів, які сприймаються як одне ціле і не піддаються лічбі: молодь, дітвора, комашня, птаство, коріння, листя, голота, юнь, хмиз, знать.	Називають сукупність однакових або подібних істот чи предметів, які сприймаються як одне ціле і піддаються лічбі (тобто від них можна утворити множину): хор – хори, ліс – ліси, ряд – ряди, група – групи.

Число іменників

Однина	Тільки однина	Множина	Тільки множина
Народ, око, держава, кінь (замість цих іменників можна підставити займенники він, вона, воно).	1. З абстрактним значенням: мудрість, щастя, журба, істина. 2. Збірні іменники: учительство, молодь, юнь, худоба. 3. Речовинні: сметана, цукор, вугілля, вовна, ситець, сталь, золото. 4. Власні назви: Олесь, Україна, «Україна молода». Увага!Окремі іменники, які вживаються тільки в однині можуть стояти у формі множини, але тоді ці слова набувають іншого лексичного значення: прісна вода – поїхати лікуватися на води.	Народи, очі, держави, коні (замість цих іменників можна підставити займенник вони).	1.Назви парних предметів: окуляри, ножиці, ворота, двері, вила, граблі, лапки. 2. Деякі збірні речовинні назви: гроші, копалини, надра, вершки, ласощі, крупи. 3. Назви часових понять, дій, процесів: приморозки, сутінки, обжинки, дебати, походеньки, заробітки. 4. Назви ігор: шахи, шашки, піжмурки. 5. Назви абстрактних понять: пустощі, веселощі, хвастощі, радощі, ресурси. 6. Деякі власні назви: Суми, Черкаси, Чернівці, Кордильєри.

Рід іменників

 

Чоловічий	Жіночий	Середній	Спільний
Дуб, син, дим, Петро.	Хустина, вовна, хата.	Дитя, колесо, озеро.	Ці іменники вказують на: 1) певну ознаку, здебільшого негативну, мають при цьому закінчення –а; 2) назву за професією чи родом діяльності. Бідолаха, базіка, лікар, нероба, нечепура, каліка, нікчема, трудяга, листоноша, плакса, приблуда, геолог, суддя.

Визначення роду іменників

 

1. Замість іменників чоловічого роду можна підставити займенник він: будинок = він, гай = він.

2. Замість іменників жіночого роду можна підставити займенник вона: калина = вона, надія = вона.

1. Замість іменників чоловічого роду можна підставити займенник воно: курча = воно, село = воно.

4. Замість іменників спільного роду можна підставити займенники він або вона, він або воно (залежно від контексту речення): сирота (він або вона), соня (він або вона), шульга (він або вона); патякало (він або воно), ледащо (він або воно).

Зверніть увагу! Для того, щоб визначити рід іменників спільного роду у реченні, потрібно звернути увагу на прикметник, дієслово або іменник, які пов’язані з цим словом: Кішку звали Приблудою (жін. рід); Бідолаха присіла на призьбі (жін. рід); Досвідчений суддя повідомив про перерву (чол. рід).

5. Рід іменників, утворених словоскладанням, визначається за першим словом, якщо обидві частини складного слова відмінюються: ракета -носій – ракети-носія (жін. рід), диван -ліжко – диваном-ліжком (чол. рід).

6. Рід іменників, утворених словоскладанням, визначається за другим словом, якщо відмінюютьсятільки друга частина складного слова: кіловат-година – кіловат-годиною (жін. рід), штаб-квартира – штаб-квартирою (жін. рід).

Запам’ятайте рідокремихіменників: Сибір, кір, насип, дріб, степінь, нежить, полин, тюль, собака, степ, біль, запис, рукопис – тільки чоловічого роду; путь – тільки жіночого!

Запам’ятайте! Якщо іменник стоїть у множині, то його рід визначити не можна!