Правопис найуживаніших префіксів та суфіксів . Аналіз орфогр. словника

Правопис приголосних у кінці префіксів.

- У префіксах РОЗ-, БЕЗ-, ЧЕРЕЗ-, ВОЗ- завжди пишеться приголосний:безтурботний, розсипаний.

- Префікс З переходить у С перед приголосними К, П, Т, Ф, Х: схопити, спитати. АЛЕ: якщо слово починається сполученням кількох приголосних, то, як правило, пишеться префікс ЗІ-: зіткнутися, зіпхнути (і спихнути), зістрибнути, зіпсовано.

- У всіх інших випадках пишеться З-: звести, зсипати, зшити, зцілити.

- У префіксах ВІД-, ПІД-, НАД-,МІЖ-, ПЕРЕД-, ОБ-, ПОНАД- дзвінкі приголосні ніколи не переходять у глухі: відповідь, підсипати, міжпланетний, надходити, обтерти, понадплановий.

-префіксів ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-, ПЕРЕ-.

1. Префікси ПРЕ- ти ПРИ- слід розрізняти за значенням. Префікс ПРЕ- має значення перебільшення, вищого вияву ознаки. Він характерний для якісних прикметників, прислівників: пречудовий, пресильний, премудрий, прекрасний.

2. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: слово з префіксом ПРЕ- можна замінити словосполученням зі словом ДУЖЕ: премудрий – дуже мудрий, пречудовий – дуже чудовий тощо.

3. Префікс ПРЕ- виступає в словах-старослов’янізмах преосвященство, преподобний, престол, і в словах презирство, презирливий.

4. Префікс ПРИ- має значення приближення, неповноти дії, завершення дії:

5. прибути, присісти, причинити, прихопити, пристати. Цей префікс є більш характерним для дієслів.

6. Префікс ПРИ- виступає в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання прийменника з іменником: прибережний, пригірок, прикордонний.

7. Правопис слів іншомовного походження, які починаються на ПРЕ-, ПРИ- слід запам’ятати, оскільки тут ПРЕ-, ПРИ- не є префіксами: преамбула, престиж, президент, предикат, прелюдія, президія, превалювати, претендент, претензія, прецедент, препарат, прем’єра, приватний, примат, призер, примітивний тощо.

8. Префікс ПРІ- вживається тільки у словах прізвище, прізвисько, прірва, пріоритет.

9. Префікс ПЕРЕ- має значення „наново”, „по-іншому”, „через щось”, „через когось”, завершення дії: перепитати, перечекати, перефарбувати, перескочити, перевчити.

10. Слід розрізняти префікс ПЕРЕ- та частинку ПЕРИ-, яка не є префіксом у іншомовних словах: периферія, перископ, перипетія.

 

Правопис деяких іменникових суфіксів.

1. Іменникові суфікси -ИК, -НИК, -ЧИК. -ЩИК пишуться з И: вузлик, братик, шанувальник, дощик, хлопчик.

2. Суфікс -ИВ(о) пишемо в словах –збірних поняттях, які означають матеріал або продукт праці: вариво, печиво, мливо, куриво, добриво, морозиво, прядиво. АЛЕ: марево, маєво, мрево (не продукти праці й не матеріал).

3. У суфіксах -АЛЬНИК, -ИЛЬНИК, -ІЛЬНИК, -АЛЬНІСТЬ після Л перед Н завжди пишеться Ь: постачальник, вболівальник, поливальник, полільник, геніальність.

4. Суфікси -ИНН(Я), -ІНН(Я), -АНН(Я), -ЯНН(Я) пишуться з двома Н.

5. Суфікс -ИНН- вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: картоплиння, гарбузиння, павутиння. АЛЕ: каміння, насіння, коріння.

6. Суфікс -ІНН- мають іменники середнього роду, що утворилися від дієслів, основа яких закінчувалася на -И-, -І-: ходити-ходіння, горіти-горіння, говорити-говоріння, кипіти-кипіння.

7. Суфікс -АНН-, -ЯНН- мають іменники середнього роду, утворені від дієслів з голосними основи -А- (-Я-): кохати-кохання, писати-писання, читати-читання, сприяти-сприяння, завдати-завдання.

8. Суфікс -ЕНН- мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, вдосконалення, переселення.

9. Іншомовні суфікси -ИР-,-ИСТ-, -ИЗМ- пишемо після приголосних Д,Т,З,С,Ц,Ч,Ж,Ш,Р: командир, дантист, візир, бандурист, пейзажист, тероризм, класицизм.

10. Після інших приголосних пишеться -ІР, -ІСТ, -ІЗМ: вампір, гарнір, мариніст, гуманізм, спеціаліст, але в утворених від власне українських коренів словах маємо -ИСТ, -ИЗМ: боротьбист, речовизм, побутовизм.

 

Правопис прикметникових та дієприкметникових суфіксів.

1. Суфікс -Н(ИЙ) пишеться в переважній кількості прикметників: якісний, дружний (колектив), принадний, західний, фабричний.

2. Суфікс -Н(ІЙ) уживається порівняно в небагатьох прикметниках: братній, всесвітній, городній, давній, житній, задній, крайній, літній, майбутній, незабутній, освітній, пізній, ранній та ін. А також тоді коли перед -Н- є шиплячий приголосний Ж або Ш: ближній, дружній (потиск руки), зовнішній, прийдешній, тутешній, художній.

3. Суфікси -АНН, (-ЯНН), -ЕНН пишуться з подвоєним Н, якщо вони наголошені й означають перебільшення ознаки: невблаганний, незрівнянний, здоровенний. Подвоєння не відбувається в суфіксах дієприкметникових (вони ненаголошені, як правило): нескінчений, невблаганний, невивчений. ДИВИСЬ детальніше лекцію № 3.

4. Не подвоюється Н у суфіксах присвійних та відносних прикметників: качиний, солов’їний, дерев’яний, глиняний, олов’яний, скляний, левиний тощо.

5. Суфікс -ИЧН(ИЙ) пишеться в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження, де кінцевий приголосний основи – Д, Т, З, С, Ц, Ч, Ш, Ж, Р: історичний, математичний, класичний, музичний, гірчичний, ортопедичний. Після інших приголосних пишеться суфікс -ІЧН(ИЙ): механічний, академічний, анархічний, а після голосного основи – -ЇЧН(ИЙ): архаїчний, прозаїчний, героїчний.

 

Українська літературна мова і діалекти української мови.

Діалект, літературна і загальнонародна мовиЛітературна мова має якнайтісніший зв'язок з загальнонародною мовою, з мовою народності і національною мовою, на базі яких вона складається. З другого боку, літературна мова, як і загальнонародна мова, тісно зв'язана з територіальними діалектами. Загальнонародна мова протиставиться специфічним особливостям кожного окремо взятого діалекту, але вона не протиставиться спільним рисам усіх місцевих діалектів на території одного народу. Загальнонародна мова і будь-який територіальний діалект не ототожнюються, але загальнонародна мова тісно пов'язується з усіма територіальними діалектами. Б. В. Кобилянський виділив властиві ъ\\\\\\\\\\\\риси діалекту, який відрізняє його від загальнонародної мови: діалекти, як продукт історичного розвитку, існують здавна в загальнонародній мові. Історія народних говорів тісно пов'язана з історією загальнонародної мови, а також з історією літературної мови; місцеві діалекти підпорядковуються загальнонародній мові, яка завжди виступає як спільна ознака народу; місцеві діалекти — це нижчі форми по відношенню до національної мови, як вищої форми; діалект і мова (загальнонародна, літературна, національна) — поняття не тотожні; наявність діалектів не заперечує, а підтверджує існування загальнонародної мови; місцеві (територіальні) діалекти мають свою граматичну будову і свій основний словниковий фонд, які (як було відзначено) в основному не відрізняються від граматичної будови і основного словникового фонду загальнонародної мови; місцеві діалекти обслуговують народні маси, звичайно, кожний на своїй обмеженій території; деякі місцеві діалекти на певному етапі історичного розвитку можуть лягти в основу національної мови, коли вона починає формуватися; місцеві діалекти можуть в певних історичних умовах (у випадку розпаду єдиної загальнонародної мови) дати початок утворенню окремих самостійних мов.

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

ЛЕКСИКОЛОГІЇ

Наша мова складається зі слів. Мовні звуки завжди реалізуються лише у слові. Такі елементи як префікс, корінь, суфікс, закінчення можуть існувати теж тільки у слові. Зі слів складаються речення, якими людина передає свої думки. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику, її словниковий склад. Проте це не механічна множина, не набір слів, а упорядкована за певними закономірностями лексико- семантична система, елементи якої розрізняються за сферами вживання й пов'язані з

різними типами значень. Порівняно з іншими рівнями мови, лексична система

визначається більшою динамічністю. Розділ мовознавчої науки, в якому вивчається слово як основна одиниця мови та її словниковий склад, називається лексикологією. Залежно від плану дослідження,

лексикологія поділяється на описову та історичну. Описова пов‘язана із проблемами функціонування словникового складу на сучасному етапі існування мови. Зокрема це дослідження семантики слова, полісемії, омонімії, синонімії, лексико-семантичних груп та полів лексичної сполучуваності, стилістичної диференціації лексики, емоційно-

експресивних характеристик, художнього використання семантики слів. Історична

лексикологія вивчає основні напрями формування словникового складу, розвиток значень слів від початків до сьогодні, вплив на цей процес мовних і позамовних факторів запозичення з інших мов. У цілому лексика пов'язана також із семасіологією, яка вивчає семантику (морфем, слів, речень та мовних утворень, які виходять за межи речення);

ономатологією (власні назви); фразеологією (досліджує стійкі словосполучення);лексикографією (учення про укладання різних типів словників: тлумачний, зворотний, етимологічний, перекладний, історичний словники)

 

Вживання апострофа.

АПОСТРОФ СТАВИТЬСЯ:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного, крім р, який належав би до кореня: безхліб’я, б’є, п’є, в’ється, здо­ро­в’я, кав’ярня, львів’янин, полум’яний, хо­м’як, При­п’ять, кам’янка.

2. Після р у кінці складу: бур’ян, пір’я, подвір’я, перемир’я.

3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янівка.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються на приголосний: бе­з’я­зи­кий, в’їзд, з’юр­мились, з’єднаний, двох’­я­ру­с­ний.

 

АПОСТРОФ НЕ СТАВИТЬСЯ:

1. Після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть приголосний (крім р), який належить до ко­ре­ня слова: дзвякнути, мавпячий, морквяний, свято, цвях.

2. Після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є, ї позначають м’якість звука р: ряд, ря­с­но, моряк, крюк, тетеря.