За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.

Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:

• предмети побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро)

• процеси трудової діяльності (нести, різати, пекти, читати)

• явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер)

• назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба)

• назви кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль)

• назви розміру, ваги (великий, важкий)

• військові поняття (військо, куля, зброя)

• поняття культури (пісня, книга, мелодія)

• суспільно-політичні поняття (держава, народ)

• числа (два, шістдесят) тощо

Використання цих слів нічим не обмежене, вони складають активний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це:

• Діалектизми

• Терміни

• Професіоналізми

• Жаргонізми

• Арготизми

Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. argot - замкнутий) - слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаємничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник - вогонь, ботень - борщ, зивро - відро, хаза - хата, морзуля - цибуля.

До пасивної лексики належать:

• Застарілі слова (архаїзми та історизми)

• Неологізми

 

38. Проблема східнослов'янського глотогенезу належить до важливих і досить спірних. Утворення мов східних слов'ян, зокрема, української, можна вважати актуальною темою лінгвістичних досліджень А.Ю.Кримського. Наукова концепція вченого містить детальний опис давніх писемних пам'яток, в яких позначилися риси східнослов'янських мов, зокрема, української.

У сучасному мовознавстві немає спеціальних монографічних праць, присвячених питанню утворення української мови в науковій концепції А.Ю.Кримського. Оглядово погляди мовознавця на проблему східнослов'янського глотогенезу розглянуті в дослідженнях таких лінгвоісторіографів, як М.А.Жовтобрюх, В.М.Русанівський, В.А.Глущенко та ін.

Мету статті ми бачимо в розкритті поглядів А.Ю.Кримського на проблему утворення української мови. Відповідно до поставленої мети завданнями статті є: 1) вивчення основних положень концепції утворення та розвитку східнослов'янських мов у розробці А.Ю.Кримського; 2) аналіз тверджень дослідника у широкому контексті мовознавства ХІХ ст. - 20-30-х рр.

ХХ ст.; 3) оцінка поглядів ученого на поставлену проблему з позицій сучасної лінгвістичної думки.

За А.Ю.Кримським, усі слов'янські мови походять із спільнослов'янської прамови. Учений підтримав ідею спільноруської прамови, яка виділилася з спільнослов'янської мови. Зокрема, А.Ю.Кримський відзначав, що у початковий період історії східнослов'янських мов «могла бути одна спільноруська мова, не малоруська і не великоруська» [10, 26].

Теза про існування спільноруської прамови як мови, з якої походять усі інші «руські наріччя», була вихідною для А.Ю.Кримського, як і для більшості лінгвістів XIX ст. - початку XX ст. (О.Х.Востокова, М.І.Надєждіна, М.О.Максимовича, О.О.Потебні, П.Г.Житецького, М.О.Колосова, О.О.Шахматова, О.І.Соболевського та ін.) [1, 7-8; 12, 263-276; 11, 399-402; 13, 128; 4, 271; 6, 266; 20, 1; 15, 1].

Як зазначає М.А.Жовтобрюх, А.Ю.Кримський ніколи, на відміну від деяких його сучасників (С.Й.Смаль-Стоцького, Є.К.Тимченка, В.М.Ганцова, К.Т.Німчинова, П.О.Бузука та ін.) [22, 493; 17, 40; 2, 254; 16, 96; 16, 82-83], не заперечував спільного давньоруського періоду в історії української мови, який він називав спільносхіднослов'янським [5, 36].

За словами В.Г.Русанівського, учений розподіляв період східнослов'янської мовної єдності на три етапи: 1) доба виникнення мови східних слов'ян (VI - IX ст.), що не засвідчена писемними пам'ятками; 2) доба спільноруської мовної єдності (X - XI ст.), до цієї доби належать зафіксовані в писемних пам'ятках діалектні відмінності; 3) доба активних дивергентних процесів на східнослов'янському мовному терені (XII - IV ст.), результатом яких було виділення трьох окремих східнослов'янських мов (XIV ст.) [14, 42]. З точки зору Ф.П.Філіна, така концепція походження східнослов'янських мов, якщо пересунути в ній початковий етап на VIII ст., в основному збігається з прийнятою в сучасному мовознавстві [18, 291].

Розглянемо погляди А.Ю.Кримського на проблему східнослов'янського глотогенезу, залучаючи конкретний історико-мовний матеріал.

За словами А.Ю.Кримського, у передісторичну добу (VI - IX ст.) мова всіх східних слов'ян була, безумовно, єдиною та відрізнялася від південнослов'янської та західнослов'янської мов такими рисами [8, 94-95]: повноголоссям; наявністю африкат дж та ч на місці спільнослов'янських сполучень tj, dj та kt, gt перед голосними переднього ряду; о на початку слова відповідно до старослов'янського jе [там же]. Наприкінці періоду своєї єдності у мові східних слов'ян відбулася деназалізація носових голосних [8, 95].

На зазначені А.Ю.Кримським «спільноруські» звукові явища вказували ще мовознавці «дошахматовського» періоду, зокрема О.Х.Востоков, М.О.Максимович, О.О.Потебня, П.Г.Житецький, О.І.Соболевський та ін. Однак проблему східнослов'янського глотогенезу «дошахматовські» дослідники розглядали значною мірою схематично, «мимохідь», у зв'язку з вивченням історії фонетичної та (меншою мірою) морфологічної будови східнослов'янських мов.

Важливо відзначити, що саме О.О.Шахматов висунув загальну наукову теорію походження й розвитку східнослов'янських народів та їх мов, починаючи з давніх індоєвропейських предків і закінчуючи сучасністю.

У шахматовській концепції спільноруська прамова - це спільносхіднослов'янська мова раннього періоду, а давньоруська мова є спільносхіднослов'янською мовою пізнього (писемного) періоду [20, III; 21, 8]. Доречно зазначити: О.О.Шахматов, на відміну від А.Ю.Кримського, більш детально характеризує звуковий склад спільноруської мови [21, 20-21; 20, 108-160].

Нечіткість позиції А.Ю.Кримського виявляється у визначенні історичних меж існування доби східнослов'янської мовної єдності. Про закінчення цієї доби, як підкреслює вчений, «можна будувати самісінькі здогади» [8, 95].

А.Ю.Кримський погоджується з думкою О.О.Шахматова про те, що «розпад східнослов'янських племен та їх мови відноситься (у своєму поступовому ході) до VII та VIII століть; ймовірно, до IX ст. сходить (як завершення процесу) розпад єдиного «руського племені» на три «племінні групи»: південну, північну та східну» [8, 95]. Проте, стверджує А.Ю.Кримський, ще «не тільки в VII - VIII ст., а навіть у IX ст., коли варяги заснували на східнослов'янській території «руську» державу, єдність мови всіх східнослов'янських племен ще не було порушено нічим практично дуже великим» [8, 95]. Уже в цей час окремі говірки трьох східнослов'янських груп повинні були мати дуже характерні риси, але «будь-якого обопільного нерозуміння поміж ними в IX ст. ми припустити не сміємо. Адже під ті часи взагалі всі слов'яни, навіть цілком різних слов'янських груп, ще не відчували хоч трохи сильної несхожості між слов'янськими мовами» [8, 95].

Відмінності між говорами трьох східнослов'янських груп IX ст. «могли являти собою лише такі відмінності, які можуть бути між говорами однієї й тієї ж мови, коли вона розкидана на великому просторі». Зокрема, визначення одного і того ж поняття різними словами на півночі та на півдні: такі слова, як «баня» (купол), «повонь» (водяний розлив) та ін. [8, 96].

Без сумніву, у дослідженнях А.Ю.Кримського східнослов'янський мовний терен не є монолітним: у ньому активно відбуваються важливі дивергентні процеси, які зрештою спричинилися до виникнення трьох східнослов'янських мов. А.Ю.Кримський розглядає процес формування української мови починаючи з XI ст., оскільки даний період проілюстрований фактами з давніх писемних пам'яток (пріоритетного джерела вивчення історії мови для А.Ю.Кримського. - К.Т.).

За словами А.Ю.Кримського, «південноруська» (протоукраїнська. - К.Т.) мова XI ст. ще не мала своєї визначальної ознаки, а саме: «вимови «біб», «кінь», «твій» (замість «бобь», «конь», «твой») [8, 108]. Як підкреслює вчений, ця риса суттєво відрізняє «малоруську» мову не тільки від «великоруської» та білоруської, але й від усіх слов'янських мов [8, 108]. Далі А.Ю.Кримський зазначає: «Деякі зародки цієї риси могли злегка позначитися може й раніш од XI віку»; тільки ця ознака й декілька інших звукових явищ, які є типовими для «малоруської» мови, «ведуть свій початок, власне кажучи з XII віку», тобто з того часу, як «цілком виразно позначився надзвичайно важливий звуковий факт: занепад редукованих