Склад. Склади відкриті і закриті, наголошені і ненаголошені. Закономірності складоподілу в українській мові.

 

Склад — це частина слова, яка ви-мовляється одним поштовхом види-хуваного повітря.Склад може утворювати один чи кілька звуків, але серед них обов’язково має бути голосний. Саме голосний звук виступає в ролі складотворного (складового) й становить вершину складу. Перед ним і після нього можуть стояти приголосні, які називають нескладотворчими Розрізняють склади відкриті йзакриті, крім того, виділяються прикриті інеприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), в закритим — склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим — склад, що починається на голосний (он, оз-до-ба).

Наголошені і ненаголошені склади

Склади у словах бувають наголошені й ненаголошені. Наголошений склади містить наголошений голосний, вимовляється з більшим м'язовим напруженням голосових зв'язок, звучить виразніше і чіткіше, краще сприймається на слух, ніж ненаголошений. Акустично він позначається збільшенням динамічності (інтенсивності) вимови, вищою тональністю (підвищенням частоти основного тону), більшою тривалістю (часом звучання). Ці характеристики наголошеного складу особливо виявляються при вимові ізольованого слова. В потоці мовлення вони можуть згладжуватися; крім того, акустичною ознакою наго-лошеності може ставати тільки одна характеристика (динамічність, тональність або тривалість).

Місце наголосу в слові нерідко має смислорозрізнювальне значення (вИ-гра-є — ви-гра-Є) або позначає звук, варіанти слова (сур-ма — сур-ма).

Ненаголошені склади розрізняються своїм місцем у слові щодо наголошеного складу. Вони можуть бути переднаголошеними (пе-ре-хід) або післянаголошеними (прО-стір). Перший перед- і післянаголошений склад межують з наголошеним складом (за-хи-та-ти-ся), другий перед- і післянаголошений склад — з першим (за-хи-та-ти-ся), третій — з другим і т. д. Відлік ненаголошених складів іде, таким чином, від наголошеного складу: ви-тя-гнув-ши, пе- ре-шко-джй-ти. Крім того, склад у слові може визначатися як початковий чи непочатковий (за-по-віт), кінцевий чи некінцевий (за-по-віт).

Чергування наголошених і ненаголошених складів визначає ритм, будову тексту, зокрема віршового розміру.

Існують такі основні правила складоподілу:

1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.

2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.

3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.

4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти.

5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.

6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.

7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.

8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються, оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.

18 .Синоніми і антоніми. Стилістичні функції синонімів та антонімів. Аналіз словників.

Синоніми(від гр. synonymos – однойменний) – слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються відтінками значення чи стилістичним забарвленням. Деякі слова в синонімічні відношення не вступають (власні назви, терміни) Бувають синоніми лексичні і контекстуальні.

Лексичні-це такі синоніми,які належать до однієї частини мови і мають певний відтінок у значенні.Наприклад,:поспішати і квапитися мають однакове значення.Серед лексичних виділяють:абсолютні(азбука-алфавіт,буква-літера),стилістичні-слова,однакові за значенням,але різні за стилістичними відтінками,тобто ті,які неоднаково використовуються у різних стилях мови.Вони мають у своєму значенні вказівку на позитивну або негативну оцінку предмета,явища,ознаки.(Гордовитий-чванливий-чванькуватий-бундючний).Семантичні(понятійні)-позначаючи один і той же предмет,відрізняються певними елементами своїх значень,що зумовлено різною мотивацією цих назв(різна кількість,якість,інтенсивність ознаки).(хуртовина-завірюха-заметіль-хуга)Семантичні синоніми не мають емоційного забарвлення.Семантико-стилістичні синоніми відрізняються один від одного як значенням,так і експресивним забарвленям.(пити-хлистати)

Контекстуальні синоніми-це такі слова або сполучення слів,які лише в контексті мають близьке значення,а поза контекстом вони не мають загального спільного значення.наприклад:гуде вогонь..І спить в печі веселий сатана.контекстуальні синоніми творяться в процесі індивідуального мовлення і широко використовуються в художньому й публіцистичному стилях.Синоніми об*єднаються у синонімічні ряди,або гнізда,центром яких є основне,стрижневе слово,що є носієм загального значення і стилістично нейтральне:гарний-красивий-чудовий-чарівний-гожий-вродливий.

Синонімічний ряд — це група слів (синонімів), що об'єднані спільним основним значенням. Синонімічні ряди об'єднують слова з гранично близькою семантикою, що належать до однієї частини мови. Стилістичні функції синонімів якісно відрізняються від семантичних "і разом із тим взаємодіють із ними. Стилістична синонімія реалізується передусім як"функція 'оцінки і стильової організації тексту. Власне стилістична функція характеризується тим, що до; денотативного значення приєднується емоційно-експресивне (конотативне) значення. Синоніми, які відрізняються оцінкою та іншими прагматичними характеристиками, називають стилістичними. Стилерозрізнювальна функція полягає у тому, що синоніми вказують на стиль, сферу використанняЗа функціями синоніми діляться на семантичні (ідеографічні), які відображують різні аспекти позначуваного (широкий — просторий, розлогий, безмежний), різний ступінь прояву ознаки, властивості, дії (великий — грандіозний) і стилістичні, що дають різну емоційно-оцінну характеристику позначуваного (лоб — чоло, палець — перст). Якщо слова суміщають ці "ролі", вони утворюють семантико-стилістичні синоніми (йти — прямувати, простувати, повзти, чухрати, шкандибати).

Антоніми (від гр. anti – проти, onyma – ім’я) – це слова з протилежним значенням. Антонімічне протиставлення базується на певній семантичній основі. Наприклад: день – ніч (назва частин доби); високий – низький (назва фізичних параметрів предметів за відстанню знизу вгору); щирий – підступний (назва внутрішніх властивостей людини), говорити – мовчати (назва дії, стану); ліворуч – праворуч (назва просторових понятть) тощо.

Основна функція антонімів (і мовних і >контекстуально-речевих) — вираз протилежності, яка споконвічно властива семантикою подібних протиставлень та залежною від контексту.

Функція протилежності можна використовувати з різними стилістичними цілями:

· для свідчення про межа прояви якості, властивості, відносини, дії:

· для актуалізації висловлювання чи посилення образу, враження тощо;

· висловлення оцінки (іноді у порівняльному плані) протилежних властивостей предметів, діянь П.Лазаренка та інші;

· утвердження дві протилежні властивостей, якостей, дій;

· утвердження однієї з протиставлюваних ознак, дій чи явищ реальної буденної дійсності з допомогою заперечення іншого;

· визнання якогось середнього, проміжного якості, властивості тощо, можливого або вже затвердженого між двома протилежними за значенням словами.