Правопис слів іншомовного походження

Чергування е з о.

Чергування е - о після шиплячих та й

Правила

1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м'яким приголо­сним, а також перед складами з е та и (яке по-ходить від давньоруського и) пишеться е.

Приклади

вечеря, четвертий, вишень, пшениця, шестиденка, щетина, джерело

2. Після ж,ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголо­сним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о.

жолоб, жонатий (пор. женити), вечори (пор. вечеря), до­чок, іграшок, бджола, знайомий, його, копійок

3. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м'яким приголосним

а) в іменниках жіночого роду -ост(і):

б) у давальному и місцевому відмінках од-(нини деяких іменників,

в) у закінченнях родового та орудного відмін-іків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду;

г) у похідних утвореннях типу:

відміни в суфіксі і безкрайості, меншості, пекучості, свіжості

(відповідно до вічності, радості, де о йде не після шиплячих) І бджолі, на бджолі, на вечорі, пшоні, на щоці

безкрайої, гарячої, нашої, першої

чорніти, чдрпіь, чорнити (відповідно до чорний, чорного), вечоріє, вечоріти (відповідно до вечора, вечорові)

 

Правопис слів іншомовного походження

Правила:

=Звук л на письмі передається твердо і м'яко.Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші;

=м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються.Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається.На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и.В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється.А сполучення іе змінюється на іє. Літера и пишеться у власних географічних назвах.Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але

мадяр).

Комбінування явищ асиміляції, чергування і спрощень

Асиміляцією (уподібненням) називається уподібнення І одного звука іншому в тому самому слові (найчастіше) або І між словами. Регресивна асиміляція простежується тоді, коли наступ­на фонема впливає на попередню. Прогресивною асиміляцією-називається явище, коли попередня фонема впливає на наступну. Регресивна асиміляція в сучасній українській мові буває: а) за дзвінкістю і глухістю приголосних; б) за місцем і способом утворення їх; в) за м'якістю. Дисиміляція — це розподібнення звуків, фонетичне явище, протилежне асиміляції. Під час дисиміляції відбувається заміна в слові однієї з двох однакових чи подібних фонем іншою, артикуляційно близькою. Розподібнення, як і упо­дібнення, буває регресивним і прогресивним. Дисиміляція спостерігається в таких випадках:1. Зміна | кт \ на | хпг |: кто — хто. Приголосні | к | — \т\ проривні. Внаслідок розподібнення \к\ змінилося на фрикативне | а: | і спільна ознака в утворенні цих фонем зникла.2. \сш{, | жш | змінилися на | шч | і | жч | при творенні вищого ступеня прикметників: висший — вишший — вишчий (орфогр. вищий), низший — нижший — нижчий.3. Зміна J чн І із І чьн \ на | шн \ у деяких давніх словах: мірошник (із мЪрочьникъ), рушник (із ручьникъ), також руІинЩА, соняшник, сердешний.4. Розподібнення двох однакових фонем при творенні ін­фінітива від коренів, що закінчувалися на д, т. Внаслідок цього виникли чергування | д | — \ с \, \ т\ — \ с \: веду — вести, бреду — брести, мету —■ мести, плету — плести. Збіг кількох приголосних утруднює вимову, а тому важ­кі для вимови групи приголосних фонем мають здатність спрощуватися (одна з приголосних фонем випадає).. Найчас­тіше спрощуються такі групи приголосних: _ждн — жи: тиждень — тижня, кожний (із кождьный); здн — зн: виїздити — виїзний, пізно (із поздьно); стн — сн: честь — чесний, вість —■ вісник; стл —• сл: щастя — щасливий; скн — сн: тиск — тиснути, тріск — тріснути; зкн — зн: бризкати — бризнути (із бризкнути). Таке спрощення відбиває і сучасна орфографія. Другу групу спрощень становлять ті, що зустрічаються в усному мовленні, а на письмі не передаються: компостний, баластний, контрастний, форпостний і подібні слова іншо­мовного походження. Наявне спрощення | стн | — | сн | і в слові шістнадцять [шіснадц'йт'], але орфографією воно не закріплене. У словах іншомовного походження та в ряді форм при зміні слова спрощення приголосних на письмі.не передається: студентський (вимовляємо: Істуден'с'киї]), туристський (ви­мовляємо: [турйс'киї]), частка — частці [чйс'ц'і], звіст­ка— звістці [з'вЧс'ц'і] та ін.). Явище спрощення приголос­них фонем посилює милозвучність української мови.

Правопис прізвищ і географічних назв.

Українські прізвища та географічні назви вимовля­ються й пишуться за правилами вимови та написання за­гальних назв: Київ, Гончар, Орел, Біла Церква, Чорне море, Південний Буг. Правопис більшості прізвищ і гео­графічних назв, що прийшли з інших мов, також не викли­кає особливих сумнівів: Шекспір, Рабле, Стендаль, Татри, Павлов, Іванов, Урал. Загальна закономірність така, як і в інших мовах: прізвища та географічні назви не перекла­даються, їхня вимова передається українською графікою в найбільшим наближенням до звучання в мові-оригіналі. Проте для зручності користування такими назвами в ук­раїнському мовленні бажано пам'ятати такі правила:

- Російський звук [е], польський [іе], болгарський і чесь­кий [е] після приголосних передаються літерою е: Лєрмон­тов, Лена, Озеров, Петров, Степанов, Броневський, Залеський, Міцкевич, Сенкевич, Чапек.

-Російський звук [е] передається літерою є в таких випадках:

-на початку слів: Єгоров, Євдокимов, Єршов, Єнісей}

-в середині слів після голосного: Вересаєв, Гуляєв, Благоєв, Достоєвський, Колчуєв;

-після приголосних при роздільній вимові (тобто апост­рофа або м'якого знака): Григор'єв, Зінов'єв, Прокоп'євський, Євгеньєва, Аркадьєв;

-коли російському [е] в споріднених українських коренях відповідає і: Бєлов, Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Пєшков, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов, Бєлгород, Желєзноводськ, Бєлорєцьк, Благовєщенськ;

-у суфіксах -єв, -єєв після приголосних (за винятком шип­лячих, р та ц): Медведєв, Алексєєв, Матвєєв, Гордєєв, Тургенєв, Лазарєв, Рилєєв, Лаптєв, але Плещеєв.

-Російська літера [е] передається:

-буквосполученням йо на початку слова, після голосних

і після губних: Йолкін, Соловйов, Бугайов, Воробйов, Окайомов;

-буквосполученням ьо після м'яких приголосних: Алфьоров, Тьоркін, Корольов, Дьомін, Новосьолов;

-літерою о після шиплячих: Лихачов, Обручов, Хрущов, Грачов, Щипачов, Пугачов.

 

Омоніми, пароніми.

ОМОНІМИ – це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Від полісемії омонімія відрізняється тим, що значення багатозначного слова пов’язані між собою спільним поняттям, проте значення омонімів переважно ніяк між собою не пов’язані.

За походженням омоніми поділяються на такі групи:

1. ті, які виникли в наслідок збігу різних за походженням слів („пара“ – стан

води, двоє людей, півтора години-заняття),

2. омоніми, які виникли в наслідок історичних змін у звуковому складі слова

(„слати“ – постіл х лист, бандероль, телеграму),

3. омоніми, які стали наслідком запозичення з інших мов, слів з ідентичним

звуковим складом („лава“ – магма, lavicka – слово італь. походження),

4. омоніми, що виникли у процесі розвитку багатозначності слова через втрату

зв’язків між його семантичними значеннями Названі слова належать до однієї частини мови і виступають з однаковим звуковим складом у початковій граматичній формі. Це прості або лексичні омоніми.

Омоніми, в яких збігається звучання різних граматичних форм, називаються омоформами. Зaмок – будова, замoк – на дверях. Такі слова називаються омографами. Омофони – слова, які

однаково звучать, але по-різному пишуться. Значення омонімів розкривається у контексті.

 

Активна і пасивна лексика.

Оскільки словниковий склад мови – відкрита, динамічна система, то на нею

впливають два основних процеси:

1. поява нових лексем;

2. віддалення застарілих слів на периферію лексичного складу.

З точки зору вживання лексики виділяємо активну й пасивну.

Активна лексика – це всі слова, які щоденно вживаються в різних її формах і стилях. Отже, це не тільки загально вживані слова, а й терміни та професіоналізми. Обсяг активного словника окремої людини залежить від рівня її освіти та духовної культури. Пасивна лексика позначає рідкісні реалії та імена. Сюди належать також історизми та

архаїзми.

Історизми – це слова на позначення предметів, понять і явищ, які вийшли з ужитку.

Насамперед, це слова пов’язані із Запорізькою Січчю (полковий писар, побережне, колодне – плата, від колоди меду, булава – знак гетьманської влади).

У тих випадках, коли предмети чи явища зберігаються, існують, а їх назви заміняються іншими, то первісна (первісна = puvodni x первинна = prvotni) назва переходить до архаїзмів, напр.: десниця (pravacka), шувиця (levacka), велій = великий, піїт = поет тощо.

У мові також існує потреба в нових словах (неологізмах), зумовлена соціальними та політичними змінами суспільства, але неологізмами ці слова є тільки до того часу, поки не стають загально вживаними. Уперше, значна кількість нових слів була зафіксована періодикою кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого століття (читач, перекладач, дослідник, властивість, незалежність). Через стадію неологізмів перейшла у двадцятих

роках двадцятого століття група понять із науки, культури, мистецтва (кіносценарій, аспірантура, програма, тролейбус, оператор,...).

Крім загально мовних є авторські неологізми (оказіоналізми), які існують тільки у художній літературі й не стають загально вживаними

 

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

ЛЕКСИКОЛОГІЇ

Наша мова складається зі слів. Мовні звуки завжди реалізуються лише у слові. Такі елементи як префікс, корінь, суфікс, закінчення можуть існувати теж тільки у слові. Зі слів складаються речення, якими людина передає свої думки. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лексику, її словниковий склад. Проте це не механічна множина, не набір слів, а упорядкована за певними закономірностями лексико- семантична система, елементи якої розрізняються за сферами вживання й пов'язані з

різними типами значень. Порівняно з іншими рівнями мови, лексична система

визначається більшою динамічністю. Розділ мовознавчої науки, в якому вивчається слово як основна одиниця мови та її словниковий склад, називається лексикологією. Залежно від плану дослідження,

лексикологія поділяється на описову та історичну. Описова пов‘язана із проблемами функціонування словникового складу на сучасному етапі існування мови. Зокрема це дослідження семантики слова, полісемії, омонімії, синонімії, лексико-семантичних груп та полів лексичної сполучуваності, стилістичної диференціації лексики, емоційно-

експресивних характеристик, художнього використання семантики слів. Історична

лексикологія вивчає основні напрями формування словникового складу, розвиток значень слів від початків до сьогодні, вплив на цей процес мовних і позамовних факторів запозичення з інших мов. У цілому лексика пов'язана також із семасіологією, яка вивчає семантику (морфем, слів, речень та мовних утворень, які виходять за межи речення);

ономатологією (власні назви); фразеологією (досліджує стійкі словосполучення);лексикографією (учення про укладання різних типів словників: тлумачний, зворотний, етимологічний, перекладний, історичний словники)

 

Вживання апострофа.

АПОСТРОФ СТАВИТЬСЯ:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного, крім р, який належав би до кореня: безхліб’я, б’є, п’є, в’ється, здо­ро­в’я, кав’ярня, львів’янин, полум’яний, хо­м’як, При­п’ять, кам’янка.

2. Після р у кінці складу: бур’ян, пір’я, подвір’я, перемир’я.

3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янівка.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються на приголосний: бе­з’я­зи­кий, в’їзд, з’юр­мились, з’єднаний, двох’­я­ру­с­ний.

 

АПОСТРОФ НЕ СТАВИТЬСЯ:

1. Після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть приголосний (крім р), який належить до ко­ре­ня слова: дзвякнути, мавпячий, морквяний, свято, цвях.

2. Після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є, ї позначають м’якість звука р: ряд, ря­с­но, моряк, крюк, тетеря.

 

Посібники із фразеології.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія Навчальний посібник для філологічних факультетів університетів. 2-ге вид., доповн. і перероб. - Харків: Вища школа. Вид-во при ХДУ, 1988. - 134с. У навчальному посібнику висвітлюються питання про предмет фразеології: розглядаються головні ознаки фразеологічної одиниці у порівнянні з іншими одиницями мови. Визначаються типи класифікацій, аналізуються системні зв'язки, структурнограматичні особливості фразеологізмів, а також наводяться зразки лексикографічної систематизації фразеологічних одиниць української мови. Для студентів університетів та педагогічних інститутів

Чергування е з о.

Чергування е - о після шиплячих та й

Правила

1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м'яким приголо­сним, а також перед складами з е та и (яке по-ходить від давньоруського и) пишеться е.

Приклади

вечеря, четвертий, вишень, пшениця, шестиденка, щетина, джерело

2. Після ж,ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголо­сним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о.

жолоб, жонатий (пор. женити), вечори (пор. вечеря), до­чок, іграшок, бджола, знайомий, його, копійок

3. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м'яким приголосним

а) в іменниках жіночого роду -ост(і):

б) у давальному и місцевому відмінках од-(нини деяких іменників,

в) у закінченнях родового та орудного відмін-іків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду;

г) у похідних утвореннях типу:

відміни в суфіксі і безкрайості, меншості, пекучості, свіжості

(відповідно до вічності, радості, де о йде не після шиплячих) І бджолі, на бджолі, на вечорі, пшоні, на щоці

безкрайої, гарячої, нашої, першої

чорніти, чдрпіь, чорнити (відповідно до чорний, чорного), вечоріє, вечоріти (відповідно до вечора, вечорові)

 

Правопис слів іншомовного походження

Правила:

=Звук л на письмі передається твердо і м'яко.Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші;

=м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються.Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається.На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и.В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється.А сполучення іе змінюється на іє. Літера и пишеться у власних географічних назвах.Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але

мадяр).