Подовження приголосних, що виникло внаслідок прогресивної асиміляції.

Асиміляція (від лат. assimilo - уподібнення) - фонетичне явище, яке полягає в уподібненні певного звука до сусіднього. Таке явище може спостерігатись між звуками однієї категорії, тобто або між голосними, або між приголосними.

Розрізняють:

прогресивну асиміляцію - коли попередній звук впливає на наступний,

регресивну асиміляцію - коли наступний звук впливає на попередній;

Як прогресивна, так і регресивна асиміляція може бути: повною - при збігові всіх ознак, якими раніше звук відрізнявся від сусіднього, неповною - при частковому уподібненні. Внаслідок уподібнення виникло подовження приголосних: сумління, дозвілля, взуття, обличчя, суддя, узбережжя.

В українській мові подовження приголосних відбувається внаслідок:

1) збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин: беззбройний, цінний;

2) фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального [й| до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся.

В обох випадках довгі приголосні звуки на письмі позначаються двома однаковими літерами. Тому, пояснюючи подовження, слід розрізняти, коли воно зумовлене збігом однакових звуків, що належать до різних значущих частин слова, а коли це - результат прогресивної асиміляції.

32. Однозначні і багатозначні слова. Стилістичне використання баготозначних слів. Аналіз Короткого тлумачного словника Української мови. -К.: Рад. Школа, 1978

Слова, що є назвою одного поняття чи явища, є однозначними, або моносемантичними:

Якщо словом позначають декілька понять, воно є багатозначним, або полісемантичним. Переважна більшість слів сучасної української мови є багатозначними.

Багатозначність передбачає єдність загального значення слова при наявності його семантичної різноманітності. Отже, багатозначність – це властивість слова вживатися у декількох значеннях.

Поняття моносемії та полісемії історично відносне. Слово виникає з потреби назвати певне явище об’єктивної дійсності, тому первісно воно завжди однозначне. Згодом слово може набувати нових значень, тобто його семантика розширюється.

Багатозначність породжена прагненням мови до економності засобів вираження. Оскільки семантична місткість слова не безмежна, виникають нові слова для найменування нових реалій (омоніми).

Багатозначні слова можуть уживатися в прямому і переносному значенні.

Пряме значення - це основне, первинне значення слова, яке безпосередньо пов'язане з реалією дійсності, яку воно називає. Багатозначне слово виявляє пряме значення поза контекстом. Переносне значення - це вторинне значення багатозначного слова, яке є похідним від прямого й визначається тільки у контексті через асоціацію з прямим значенням. Значення слова з часом може змінюватися. Наприклад, колись словом печиво називали будь-які спечені вироби з тіста, тепер - тільки спечені вироби із здобреного жиром, цукром і прянощами тіста у формі кружечків, зірочок тощо. Іноді різні групи людей у те саме слово можуть вкладати різний зміст. Так, у недавньому минулому слову націоналізм приписувалося негативне значення: "реакційна буржуазна ідеологія й політика в галузі національних відносин". Тим часом це слово походить від латинського nacio "народ" й означає "любов до свого народу" - так само, як слово патріотизм походить від латинського patria "батьківщина" й означає "любов до своєї землі". [9, 327] На використанні слів у переносному значенні творяться тропи.

Багатозначність (полісемія) - це наявність в одного слова двох або більшої кількості значень. Найбільший вияв можливості полісемії знаходять у художньому та публіцистичному стилях. Є кілька способів стилістичного використання багатозначності слова:

Ø уживання того самого слова водному контексті у двох чи в кількох значеннях (Газета "Сільські вісті" звернулась до парламенту з проханням затвердити закон про тимчасові слідчі комісії у новій редакції. Депутати погодились, пошук нової редакції для газети триває (ПІК. - 2001. - №1)

Ø використання в тому самому контексті слова в його вужчому й ширшому значеннях (Гумор? Це від лукавого... (Андрій Крижанівський);

Ø зведення в одному контексті вільного та фразеологічно зв'язаного значень (Уряд прийняв програму захисту соціально вразливих громадян. Соціально вразливі громадяни приємно вражені (ПІК. - 2001. - №1)

Ø поєднання в одному контексті двох фразеологічно зв'язаних значень (Парламент закликав Президента піти у відставку. У відповідь Президент закликав парламент піти значно далі. Дискусія триває (ПІК. - 2001, - № 1).

До цих прийомів часто вдаються в сатиричних і гумористичних творах, у яких активно використовують каламбур.

Каламбур (фр. calembour - гра слів) - стилістичний прийом, за основу якого правлять багатозначність, омонімія, паронімія. Використовується для створення комізму: Машина ніяк не заводилася. А він з дитинства мріяв завести собі машину (ТУ-Е. -2002.-№ 3).

Різними видами переносного вживання слова є:

метафора—троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою,

призначенням (Літо кличе туристів у дорогу). Метафора

відіграє чималу роль у творенні окремих різновидів журналістських текстів. Здебільшого це неглибока експресивна

метафора, оскільки їй не потрібна тут глибина, змістова

багатоплановість, властива звичайно художній метафорі,

її роль скромна - дати читачеві несподіваний імпульс образно-емоційного враження, щоб пожвавити сприйняття

фактологічної інформації. Експресивна метафора в журналістському творі функціонує у вузькому контексті - її

переносне значення підказане найближчим мовним оточенням. Вона функціонує в необразному, чужому для неї

мовному оточенні, що й обмежує сферу її дії. Метафора

в структурі журналістського тексту легко поєднується з

одиницями мовлення логіко-поняттєвих і номінативно-

фактологічних значень, щодо змісту досить яскраво окреслена й тому також порівняно легко може переходити в

поняття, втрачаючи поступово образно-емоційну експресію. В газеті, як і в науці, відбувається процес поняттєвої

деметафоризації, але тут часто саме поняття менш абстрактне й менш абстрактний весь мовний контекст. Стійкі

поняттєві метафори становлять значну частину газетної

фразеології;

метонімія — троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі тісного внутрішнього чи зовнішнього зв'язку між зіставлюваними поняттями (перекладаю Байрона, зал вітав його стоячи);

синекдоха - троп, побудований на кількісній заміні: однину вживають замість множини, частину замість цілого, видову назву замість родової (Ворог нас не здолає). У публіцистичних текстах також використовують інші тропи: епітети, порівняння, персоніфікацію, гіперболу, літоту, алегорію.

Гіпербола (від грец. hyperbole - перебільшення) - стилістичний троп, який свідомо перебільшує розмір, силу, значення, якість якогось предмета, явища з метою його стилістичного увиразнення: безкраїй степ, море сліз.

Мейозис (від грец. meiosis - зменшення, обмеження) - троп, що полягає в навмисному применшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, значення чогось та ін.: Олігарх говорив, що він має сякий-такий капіталець, заробив якусь копійчину.

Літота (від грец. litotes - простота) - різновид мейозису; стилістичне применшення якої-небудь ознаки, величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища, яке (применшення) часто полягає у використанні форми заперечення; прийом заперечення заперечення: не може не захоплювати; годинник такий мініатюрний, що й на руці його не видно.

Посібники із фразеології.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія Навчальний посібник для філологічних факультетів університетів. 2-ге вид., доповн. і перероб. - Харків: Вища школа. Вид-во при ХДУ, 1988. - 134с. У навчальному посібнику висвітлюються питання про предмет фразеології: розглядаються головні ознаки фразеологічної одиниці у порівнянні з іншими одиницями мови. Визначаються типи класифікацій, аналізуються системні зв'язки, структурнограматичні особливості фразеологізмів, а також наводяться зразки лексикографічної систематизації фразеологічних одиниць української мови. Для студентів університетів та педагогічних інститутів