Формування основних лексичних шарів сучасної української мови



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Формування основних лексичних шарів сучасної української мови



Формування основних лексичних шарів сучасної української мови

Лексика СУЛМ склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Формування та розвиток її тісно пов’язані з історією українського народу.

За своїм походженням вона неоднорідна. Найбільша частина її, близько 90%, належить до так званої корінної української лексики. Решту лексичного складу сучасної української мови становлять запозичення з інших мов.

Найдавніший шар корінної української лексики, що є її ядром, складають слова, успадковані через праслов’янську мову від індоєвропейського лексичного фонду. Переважна більшість індоєвропейських слів уже в праслов’янській мові втратила свою мотивацію.

У процесі розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її окремих діалектних угруповань виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов. Так виділяється слов’янська мовна єдність, балтійська, германська, романська та інші. Кожна з них, крім лексичного фонду, успадкованого від індоєвропейської прамови, у процесі дальшого розвитку витворила власний шар лексики, який невідомий іншим групам індоєвропейських мов. Праслов’янський, або спільнослов’янський, шар лексики кожної сучасної слов’янської мови, у тому числі й української, утворюють слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов не властиві.

У праслов’янському шарі лексики з генетичного погляду розрізняють власне слов’янські новотвори і запозичення з індоєвропейських та неіндоєвропейських мов.

Серед успадкованої від спільнослов’янської лексики в сучасній українській мові можна виділити ті самі тематичні групи, що й серед лексики спільноіндоєвропейського походження, а саме:

1. Назви спорідненості і свояцтва: чоловік, невістка, вітчим.

2. Назви частин і органів тіла: чоло, губа, рот, шия.

3. Назви рослин: пшениця, будяк, кропива і т.д.

З усіх тематичних груп цього шару найбільш розширилася та, що виражає абстрактні поняття: блуд, диво, відвага, правда…, а також слова на означення властивості, якості предметів: а) за кольором: червоний, синій…; б) розміром і формою: великий, косий…; в) відчуття: теплий, холодний; г) смак: гіркий, солоний і т.д.

До праслов’янського шару належить також більшість числівників (1, 14, 100), займенників (я, ми, він…).

У той же час в українську мову (як і в інші слов’янські) потрапило багато запозичень: кельтизми – брага, лютий, тин; латинізми – вино, котел; грецизми – корабель, огірок; германізми (найбільше) – шолом, блюдо, король, стодола; з неіндоєвропейських мов найбільше потрапило тюркізмів – хан, боярин, бісер.

Наступним шаром лексики сучасної української мови за походженням є власне український. Його можна поділити на дві групи. До першої належать давньоруські слова, які засвоїлись також сучасними білоруською та російською мовами: батько, племінник, білка, собака, щавель, гречка, урожай, скирта… До другої групи належать слова, що вживаються лише в українській мові. Саме ці слова виражають специфіку української мови. Прикладами власне українських слів можуть служити такі: багаття, будинок, малеча, чобіт, власність, рушниця…

 

Предмет і завдання лексикографії

Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні – у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник – зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні і галузеві, або спеціальні.

Основні філологічні словники

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т.д.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважлівішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні

Словник етимологічний

Словник іншомовних слів

Словник історичний

Словник орфографічний

Словник орфоепічний

Словник перекладний

Словник синонімів

Словник термінологічний

 

Відокремлення обставин

Обставини, виражені одиничними дієприслівниками й діє­прислівниковими зворотами, звичайно відокремлюються (такі обставини завжди називають другорядну дію порівняно з дією, вираженою способовою формою дієслова): На кладці, обняв­шись, стояли дві дівчини і, забувши про все на світі, виводили стару сумовиту пісню (М. Стельмах).

При цьому треба пильнувати, щоб у виділений комами дієприслівниковий зворот не потрапили інші слова (зокрема сполучники), які синтаксично не належать до цього звороту, але інтонаційно приєднуються до нього (пауза чується не після них, а перед ними). Наприклад, у реченні Старий підводиться і, не прощаючись, іде, зникає десь внизу за курганом (О. Гончар) сполучник / з'єднує два присудки підводиться і йде. А в ре­ченні Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, зат­рясли головами бородаті цапи (М. Коцюбинський) сполучник як приєднує підрядне речення до головного.

Але якщо сполучники, а при дієприслівниковому звороті виконують приєднувальну або підсилювальну функцію, то вони не відділяються від нього: Треба діяти, і не зволікаючи (О. Довженко). / вибігши з хати, пішов у садок (М. Коцю­бинський). А вступаючи в двір, схопимо з себе [вінки], позаки­даємо... (Марко Вовчок).

Не ставиться кома між двома однорідними відокремлени­ми дієприслівниковими зворотами, якщо вони поєднані одиничним сполучником, та , або, чи: Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором (Панас Мирний). Але в реченні Хлопчики си­діли на крутому березі, звісивши ноги, і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову (Ю. Яновський) сполучник / з'єднує не дієприслівникові звороти, а однорідні присудки сиділи і вели розмову, тому він відділяється комами від відокремлених обставин.

Одиничні дієприслівники не відокремлюються, якщо вони вказують на спосіб дії (я к? я к и м с п о с о б о м?) і стоять після присудка: Я був молодий, здоровий: міг працювати не втомлюючись (О. Довженко). Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров). Такі одиничні дієприслівники за своїм значенням наближаються до прислівників.

Не відокремлюються також фразеологізми, виражені діє­прислівниковими зворотами, якщо вони стоять після дієслів­ного присудка і становлять із ним нероздільну смислову гру­пу: Вона не звикла сидіти склавши руки (М. Рильський). Іноді такі невідокремлені фразеологічні дієприслівникові звороти можуть стояти й перед присудком: Не довго думаючи я порива­юсь до двору (П. Колесник).

Якщо дії, названі присудком і одиничним дієприслівни­ком або фразеологічним дієприслівниковим зворотом, мисляться як дві різні дії, а не одна, то такі частини речення відок­ремлюються: Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім ( С. Ваильченко). Нічого сидіти, склавши руки (В. Кучер). Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи (С. Васильченко). Вона біжить, не чуючи під ногами землі, нічого не помічаючи навколо себе (В. Речмедін). Оленка мовча­ла, втопивши очі в підлогу (А. Хижняк). Найчастіше це буває тоді, коли одиничний дієприслівник або фразеологічний діє­прислівниковий зворот стоїть перед дієслівним присудком чи відділений від нього іншими словами: Натомившися, спить дочка його рідна, у світі єдина (І. Нехода). Венера, облизня піймавши, слізки пустила із очей (І. Котляревський). І зовсім інша річ, коли він сам, позичивши в сірка очей, поспішає до тебе на берег (О. Гончар). Залитий потом, ледве переводячи духг [Юра] метався в нестямі (М. Коцюбинський).

Не відокремлюються дієприслівники й дієприслівникові звороти, якщо вони виступають як однорідні до невідокремлених обставин, виражених іншими засобами: Жінка йде по­волі і трохи зігнувшись (О. Довженко).

Вживаючи дієприслівники й дієприслівникові звороти, крім того, треба мати на увазі такі нормативні вимоги сучасної української мови:

дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, мають стосуватися того самого діяча; порушенням цієї вимоги є речення на зразок Вже смеркаючись, через велику силу доповзли вони до города (Г. Квітка-Основ'яненко). В'їжджаючи на подвір'я, на гостей загавкали собаки;

підмет повинен стояти поза дієприслівниковим зворотом; неправильно побудованим із цього погляду є, наприклад, речення Од злості Турн осатанівши, велів багаття розводить (І. Котляревський).

За бажанням автора в реченні можуть відокремлюватися обставини, що починаються прийменниками всупереч, напе­рекір, внаслідок, завдяки, залежно від, згідно з, відповідно до, у зв 'язку з, за наявності, за браком, за відсутністю, на відміну від, за згодою, на випадок і под.: Штаби й тилові бази, згідно з польовим статутом, розташовувались на певній відстані від фронту (О. Гончар). Погода, всупереч нашим побоюванням, видалася гарною.

Але обов'язково слід відокремлювати обставини з прий­менниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи (які подібні до дієприслівників): І я заснув нарешті, незважаючи на біль (Ю. Яновський). Та сказано йому, що князь приймає, почавши од дванадцятої години (і. Нечуй-Левицький).

 

5 Фонетика – це наукова галузь, що займається дослідженням звуків людської мови. Термін фонетика відпочатку позначав ту сферу знань, яка пояснює творення звуків, артикуляцію. Як самостійна дисципліна вона виокремилася в кінці 19 ст., хоча вивчення звуків сягає далекого минулого.

Нині фонетика належить до крос-галузевих дисциплін, адже тісно пов’язана з фізикою, анатомією, фізіологією, нейрофізіологією, психологією, кібернетикою, криміналістикою, педагогікою тощо. Тому розвивається не лише у лінгвістиці, але й у межах фізико-математичних наук, наприклад, як мовленнєва акустика.

Для чого вивчають звуки? Звукоаналіз необхідний передусім для:

* розв’язання фундаментальних лінгвістичних проблем: природа і сутність мови, структура мови, мова і мовлення, мова і мислення, походження мови та закономірності розвитку мов, система відтворення мови на письмі, шляхи й методи вивчення мовного матеріалу тощо;

* удосконалення методики викладання іноземної мови, техніки мовлення (дикції), сурдопедагогіки;

* автоматичного “клонування” мовлення: синтез і розпізнавання;

* застосування в телефонії, радіо та інших каналах зв’язку;

* розширення методів криміналістичної практики: фоноскопічна експертиза, фонодетектор брехні та ін.;

* використання в медицині: логопедія, біодіагностика, звукопротезування, звукотерапія.

 

 

Складнопідрядні речення

За значенням і будовою розрізняють три основні види склад­нопідрядних речень:

І. Означальніпідрядні — які підпорядковуються певному сло­ву або словосполученню головної частини, виступаючи його ат­рибутивною характеристикою. Із головним реченням ці конст­рукції з'єднуються сполучними словами:

а) займенниками (що, який, котрий, чий),наприклад: Бережіть теє слово, що гранилось віками у битвах, в трудах... (Л. Забашта); Зорею станьмо для людей отих, якихна світі ще нема в живих (В.Швець);

 

б) прислівниками (де, куди, звідки, коли, як),наприклад: Чому ж у цю пізню годину, коливсе навкруг спочиває, не спить Ольга? (С. Скляренко) — і підрядними сполучниками (щоб, наче, нена­че, ніби, як),наприклад: Спогади були такими тривожними, начевсе знову відбувалось реально.

2. Займенниково-означальні— пояснюють член головного ре­чення, виражений займенником той, такий, все, кожний,ужитим у значенні іменника, наприклад: Те, що було, минулося і знову не буде (Т. Шевченко).

3. З'ясувальніпідрядні — відповідають на питання всіх відмінків і відносяться до тих членів у головному реченні, що означають різні вияви мовлення, мислення, почуття. Це здебільшого дієсло­ва — бажати, бачити, боятися, відповідати, говорити, думати, за­питувати, нагадувати, питати, слухатита ін; прикметники — пе­вен, радий, щасливийта ін; прислівники — видно, відомо, по­трібнота ін.; іменники з дієслівним значенням типу думка, згадка, повідомлення, розмовай под. Підрядні з'ясувальні речення з'єдну­ються з головними:

 

а) сполучниками — що, як, щоб, ніби, мов, наче, чи,наприк­лад: Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна — земле спо­дівань (М. Сингаївський); Вийшовши з таксі, бабуся ретельно пе­ревірила, чивсі речі були на місці;

б) сполучними словами — хто, який, чий, котрий, де, куди, коли, як,наприклад: Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб (Л. Забашта).

4. Обставинніпідрядні — виступають щодо головної частини як обставини або уточнюють обставину, наявну в головній частині. Ці конструкції поділяються на: а) підрядні мети. До цього різновиду належать конструкції, що означають мету дії головної частини й відповідають на питання для чого? з якою метою? навіщо?Показником синтаксичних відно­шень у цих конструкціях є сполучники щоб, щоби, аби, щоб тільки, аби тільки,можливі вирази типу для того, щоб; за тим, щоб;з тієюметою, щоб та ін., наприклад: Щодалі доводилося все частіше за­глядати до словника, аби написати твір без помилок; Щоб добре жити, треба добре робити (Нар. тв.);

б) підрядні міри або ступеня — підрядна частина яких указує на міру чи ступінь вияву дії головного речення або ступінь вияву ознаки, якості, вираженої прикметником, прислівником або імен­ником у головній частині, і відповідає на питання наскільки? якою мірою? до якої міри? як?Для Зв'язку підрядного речення з головним використовуються сполучники оскільки, щоб (що аж, що й, що хоч), що... то,сполучні слова скільки, наскільки, як,наприклад: Часом вода розливалася так пишно, що у воді потопа­ли не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко);

в) підрядні місця — указують на місце дії та відповідають на питання де? куди? звідки?,наприклад: Туди, де образи кохані, душа окрилена летить (О. Олесь);

 

г) підрядні наслідку (наслідкові). Ці речення є обставиною наслідку дії або стану головного речення і поєднуються з ним нерозчленованим сполучником так що.Підрядне наслідкове може стояти тільки після головної чи тієї його частини, яку пояснює, наприклад: До міста добралися засвітла, так що магазини були ще відчинені;

 

Примітка. Підрядні наслідкові не слід плутати з підрядни­ми способу дії, наприклад: Заснув так міцно, що не чує грози. д) підрядні способу дії або стану. Відповідають на питання як? яким чином (способом)?і поєднуються з головною частиною сполучником як, що, щоб, мов, мовби, немов, немовби, наче, не­наче, ніби, нібито, неначебто,наприклад: Треба жити так, щонащадкам не довелося за нас червоніти;

 

є) підрядні порівняльні. Ці складні речення мають таку го ловну частину, зміст якої виявляється шляхом порівняння її з змістом підрядної, поєднуються вони найчастіше за допомого сполучників як, ніби, наче, мовтощо, наприклад: Кличуть, ваб лять мене ті незнані краї, мов казкові дитячі мрії;

 

Примітка. Ці конструкції слід відрізняти від простих ре­чень із порівняльними зворотами, які не становлять собою предикативної одиниці, наприклад: Розтануло його корот­кочасне, як сон, щастя.

ж) підрядні умови. Ця підрядна частина складних конструкцій указує на умову дії головної частини, відповідає на питання за якої умови?і поєднується сполучниками якщо, коли, якби, як, раз, аби, коли б, як же,наприклад: Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень (Нар. тв.);

и) підрядні часу. Указують на час або період тривання дії головної частини. Зазвичай підрядні частини цих речень стосу­ються всієї головної частини й залежать Від неї, поєднуючись за допомогою сполучників і сполучникових слів коли, як, поки, допоки, аж поки, аж доки, після того як, перш ніж, перед тим як, до того як, відколи, відтоді як, як тільки, з того часу які відпові­дають на питання коли? як довго? доки? на який час?До обста­вин часу в головному реченні, які уточнюються, належать колись, незабаром, сьогодні, щойной под., наприклад: Та в порожнечі нам блукати, аж доки ми тягар того хреста донесемо до нашої Голготи (І. Качуровський);

 

к) підрядні причини (причинові). Визначають причину дії головної частини та відповідають на питання чому?з якої причи­ни?Для зв'язку використовуються сполучники бо, що, тому що, через те що,сполучникові вирази завдяки тому що, у зв'язку з тим що, на тій підставі що, з тієї причини що, з того приводу щой т. ін. Сполучник тому щов цих реченнях може вживатися нерозчле-новано, наприклад: Дні ставали холодніші й коротші, тому що була вже друга половина листопада; (і розчленовано) Мабуть, тому, що сонце стояло високо, тінь від щогли була короткою;

 

л) підрядні допусту (допустові). У підрядній частині повідом­ляється про підставу чи умову, усупереч якій відбувається дія головної частини. Для зв'язку підрядної частини з головною ви­користовують сполучники хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, не­зважаючи на те що.Сполучними засобами між ними можуть та­кож виступати займенники й прислівники з часткою не: хто не, що не, який не, як не, скільки не,наприклад: І все ж, як не цікаво було в музеї, а треба було повертатися до готелю;

 

м) підрядні супроводу (супровідні, приєднувальні). Ці конст­рукції містять у собі додаткові відомості до головної частини за звичай із відтінком оцінки, висновку, підсумку чи узагальнення, але не розкривають змісту головної частини. Знаходячись пере­важно після головної частини, вони приєднуються до неї не спо­лучниками, а лише сполучними словами що (у різних відмінках із прийменниками та без них), де, куди, звідки, коли, як, навіщо, причому, чому,наприклад: Лелеки навесні не прилетіли, що дуже схвилювало дітлахів.

 

7 Типізація мовних норм
У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:
- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);
- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);
- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);
- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);
- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);
- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).
2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.
3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:
- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;
- вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;
- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);
- чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);
- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);
- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;
- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.
4. Лексичні (норми правильного слововживання), наприклад:
Правильно: Неправильно:
зіставляти співставляти
численний багаточисельний
нечисленний малочисельний
збігатися співпадати
наступний, такий слідуючий
навчальний учбовий
триденний трьохденний
протягом, упродовж тижня на протязі тижня
добре ставлення добре відношення
вживати заходи приймати міри
брати участь приймати участь
брати до уваги приймати до уваги
передплачувати підписуватися на газети
захід міроприємство
витяг із протоколу виписка з протоколу
вважати помилкою рахувати помилкою
принаймні по крайній мірі
висновок заключення
укладати угоду, підписувати договір заключати договір
складати іспит здавати іспит
накреслити, запланувати намітити
скеровувати, спрямовувати направляти
навичка навик
оголошення об'ява
для унаочнення для наглядності
з'ясувати вияснити
колишній бувший
відгук відзив
завдати шкоди нанести шкоду
5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:
Правильно: Неправильно:
згідно з наказом згідно наказу
відповідно до інструкції у відповідності з інструкцією
проректор з наукової роботи проректор по науковій роботі
лекція з математики лекція по математиці
повідомити факсом повідомити по факсу
робота за сумісництвом робота по сумісництву
після розгляду заяви по розгляді заяви
незважаючи на це не дивлячись на це
досвід (щодо) розроблення досвід по розробці
комісія з питань комісія по питанням
на замовлення по замовленню
за формою по формі
за допомогою при допомозі
за наявності, у разі при наявності
тому що, оскільки так як
деякою мірою в деякій мірі
завод, що виробляє завод по виробництву
залежно від в залежності від
6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад:
Неправильно: Правильно:
залишилося лише залишилося тільки
пам'ятний сувенір сувенір, пам'ятний подарунок
моя автобіографія автобіографія, моя біографія, життєпис
захисний імунітет імунітет
глухий тупик глухий кут, тупик
7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);
8. Орфографічні (норми написання слів);
9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).
Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

8 Безсполучникове складне речення

 

Безсполучниковими складними реченнями називаються такі речення, в яких окремі прості речення об'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами а лише інтонацією. Між реченнями у безсполучниковому складному на письмі ставляться кома, крапка з комою, двокрапка, тире. Наприклад: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле (М. Коцюбинський); Сонце підбилося високо вгору; надворі стало душно (І. Нечуй-Левицький); Цілісінький день у роботі: одно ще не скінчу, вже друге мене дожидає (Марко Вовчок); Грім гримить —хліб буде родить (нар. тв.). КОМА Якщо частини безсполучникового складного речення вказують на одночасність або часову послідовність явищ, подій тощо, між ними ставиться кома. Наприклад: Мороз притискує, зривається північний вітер, мете сніг через рейки (О. Десняк); Минають дні, минає літо, настала осінь (Т. Шевченко); Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям, свистів стругом бондар (М. Коцюбинський); Небо порізали вогнями стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вітер (О. Десняк); Пароплав обганяє плоти, високі хвилі налітають на них (М. Горький); Ти прозаїк, я поет (О. Пушкін). КРАПКА З КОМОЮ Якщо частини безсполучникового складного речення менше пов'язані між собою за змістом чи дуже поширені, або в середині їх є вже розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою. Наприклад: Веселому жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів (І. Нечуй-Левицький); З-за землі, на кривавій попрузі неба, скочила невеличка іскорка; довга променяста смуга простяглася від неї над землею; далі викотився серп огненного кільця —і пучок світу полився, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях (Панас Мирний); Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину (Т. Шевченко); Темная діброва стихла і мовчить; листя пожовтіле з дерева летить (Я. Щоголів). ДВОКРАПКА Двокрапка ставиться між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення: якщо друге речення вказує на підставу, причину того, про мовиться у першому: Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди (нар. тв.); Любіть книгу: вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок, навчить вас пова-лсати людину (М. Горький); якщо друге речення розкриває зміст першого в цілому або якогось із його членів: Ти знаєш приказку: перш ніж: запалає вогонь, мусить вибухнути сірий дим (М. Коцюбинський); В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде (нар. тв.);

якщо друге речення доповнює перше загалом або якийсь з його членів (частіше присудок): / досі сниться: під горою, між вербами та над водою, біленька хаточка стоїть (Т. Шевченко); Бачу здалеку: хвиля іскриста грає вільно по синьому морі (Леся Українка); Йдемо вулицею і ще з другого кінця побачили: в хаті світиться. Пам 'ятаю: солдати Чуйкова парк садили у центрі Європи (Д. Луценко).

 

ТИРЕ

Тире між реченнями^що входять у безсполучникове складне речення, ставиться:

коли йдеться про швидку зміну подій або несподіваний наслідок: Дивлюся — аж світає, край неба палає (Т. Шевченко); На ярмарку почуто поміж людом — Устима вбито (Марко Вовчок); Оглянувся —в пору вже кипить бій (О. Гончар);

коли зміст одного речення протиставляється змісту другого: Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися (нар. тв.); Пан гуляв у себе в замку —у ярмі стогнали люди (Леся Українка); На небі сонце — серед нив я (М. Коцюбинський);

коли зміст першого речення порівнюється із змістом Другого: Посієш вчасно —вродить рясно (нар. тв.); Здобудеш освіту — побачиш більше світу (нар. тв.); Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина);

коли в другій частині речення вказується на наслідок або висновок з того, про що мовиться у першому: Чайки стогнуть — то ж на бурю (М. Горький); Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Слово до слова — зложиться мова (нар. тв.).

 

Ускладнені прості речення

є окремим класом простих речень. До складу цих речень належать конструкції:

а) зі звертанням, наприклад: Мамо, схиляюсь перед іменем твоїм;

б) з однорідними членами речення, наприклад: Танцює зараз на весіллях молодь і ламбаду, і вальс, і танго, і призабуту польку;

в) з відокремленими членами речення, наприклад: Хати, ося-яні промінням сонця, мов намальовані стоять;

г) з відокремленими уточнювальними другорядними членами речення, наприклад: Тут, під товщею, тут, у німоті, нам було страшнувато;

д) зі вставними словами або конструкціями, наприклад: Сьо­годні, імовірно, від гучної музики ніхто так і не засне; Населення будинку (переважно люди похилого віку) зранку зібралося біля дош­ки оголошень.

 

10 Правопис слів іншомовного походження

 

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами: Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо. Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін. У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія. Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто. Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін. Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі. У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д. На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін. В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін. Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир. Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін. Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін. Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и. директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін. В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо. Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін. У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).

Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк.

Односкладні речення

— це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), другий головний член непотрібний, бо зміст речення зрозумілий без нього.

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи: Із головним членом-присудком (Вечоріє.Пахне м'ятою); Із головним членом-підметом (Літо. Погода. Краса}.

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода),

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно, словам (Л. Костенко).

Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений: Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом ... — Л. Костенко; Відмикаю світанок скрипічним ключем. — Л. Костенко) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. — Л. Костенко).

На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).

Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики: Бережи рідну землю! Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня ... (Л. Костенко). Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу: У газетах детально описують події тижня. Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Шевченко). Виступ президента покажуть по телебаченню.

Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках,папірусах, пергаменті. Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення: Шилом моря не нагрієш. Готуй сани влітку. На переправі коней не міняють. Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений: безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося... Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко). дієслівними формами на -но, -то: Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко). неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід: Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).

прислівником (зі зв'язкою або без неї): У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку: Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.0.150 (0.024 с.)