Класифікація фразеологічних одиниць

В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти).

Фразеологічні єдності – тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика).

Фразеологічні сполучення – це такі стійкі мовні звороти, які не є “безумовними семантичними одиницями”, оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст)).

Зберігши три основні типи фразеологічних одиниць, М.Шанський виділив четвертий тип – фразеологічні вирази, що об’єднують такі стійкі у своєму складі і часто вживані фразеологічні звороти, які є не тільки семантично подільними, але й складаються цілком із слів із вільним значенням: Не все те золото, що блищить; Вовків боятися – в ліс не ходити.

Часто на позначення фразеологізмів можна почути термін ідіома (дехто з мовознавців співвідносить ідіоми із зрощеннями і єдностями). Власне “Словник лінгвістичних термінів” (Д.І.Ганич, І.С.Олійник) трактує цей термін так – стійкий неподільний зворот мови, що виражає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів: байдики бити, на руку ковінька.

Лексико-граматичні зміни фразеологічних одиниць

Фразеологічні одиниці здебільшого входять у ширші контексти саме у своєму закріпленому традиціями вживанні, компонентному складі, переважно компактним суцільним масивом, але деякі з них відзначаються проникливістю структури: компоненти їх можуть відокремлюватись вставкою окремих слів, навіть речень.

Та за стільки років головування він собаку на роботі з’їв.

ФО можуть поширюватися за рахунок синтаксично зв’язаних із ними слів контексту, які певним чином доповнюють, уточнюють основний зміст фразеологізму.

Може, це вже моя лебедина пісня.

Деякі ФО поєднуються лише із словом чи словами одного семантичного поля (зв’язані), інші вступають у взаємодію з багатьма словами (вільні).

Ні сном ні духом паруються з дієсловами відати, знати.

На всі заставки – лаяти (плюс синонім), вихваляти, брехати, верещати, хропти, чхати, бігти …

ФО можуть функціонувати як в повному, так і в скороченому (неповному) варіанті.

З людиною буває часто так,

Що, добре знаючи колишнього події,

Вона сучасного ні в зуб не розуміє.

Слово ногою тут є факультативним.

 

Підмет

— це головний член двоскладного речення, що нази­ває предмет, істоту, явище, ознаки яких визначені присудком (відповідає на питання хто? або що?). За структурою розрізня­ють простий і складений підмети.

Простий підмет може виражатися:

1. Формою Н. відмінка, наприклад:

а) іменника (А в тому селі бабуся жила);

б) займенника різних розрядів (Шаленів він (вітер) усю ніч, не стихаючи).

2. Субстантивованим числівником, наприклад: Мільйони радо йдуть (І. Франко).

3. Субстантивованим прикметником, наприклад: Або чорнобри­ва в гаю заспіває; Там старий жде з старостами... (Т. Шевченко).

4. Субстантивованим дієприкметником, наприклад: Поранені чекали біля переправи.

5. Неозначеною формою дієслова, наприклад: Готувати український борщ — це справжнє мистецтво.

6. Прислівником, наприклад: «Завтра» прозвучало, наче вирок.

7. Вигуком, наприклад: Майданом розкотилося одностайне «сла­ва!».

8. Службовим словом, наприклад: Ваше «так» має вирішальне значення.

9. Нерозривним словосполученням, наприклад: «Вітаємо пе­реможців!»— було написано над аркою.

Складений підмет — це синтаксичний компонент, що являє собою єдність словоформ.

Складений підмет може виражатися:

1. Сполученням іменника, що має кількісне значення, з імен­ником у формі Р. відмінка множини, наприклад: Десятки коней паслися на узліссі. «

 

2. Сполученням іменника або особового займенника у формі Н. відмінка з іменником або іншою частиною мови в значенні іменника у формі Ор. відмінка із 'прийменником з (із, зі), на­приклад: Прикордонник із собакою подолали перешкоду.

 

3. Сполученням власне кількісного числівнику з іменником у формі Н. відмінка множини або Р. однини чи множини, на­приклад: Чотири покоління зберігали цю родинну реліквію.

 

4. Сполученням числівника або займенника з іменником або іншою частиною мови в значенні іменника у формі Р. відмінка із прийменником, наприклад: Хто зі старших може мені порадити?

 

5. Сполученням неозначено-кількісного числівника, при­слівника чи займенника з іменником у формі Р. відмінка мно­жини, наприклад: Лише декілька машин залишилося на шосе.

 

6. Словосполученням, що включає прізвище, ім'я, ім'я по батькові або є назвою твору, цитатою, наприклад: Іван Петрович Котляревський започаткував українську драматургію; «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» розбудили цікавість російської інтелі­генції до України.

 

7. Іменниками, що означають угруповання людей або тварин у Н. та Р. відмінку множини, наприклад: Майже полк піхотинців прибув уранці на станцію; У вибалку скупчилася велика отара овець.

 

8. Формами, до яких не входить жодне слово у формі Н. відмінка, наприклад: Чоловік із десяток зібралося на майдані під вечір.

 

Присудок

Цей головний член двоскладного речення виступає організацій­ним, композиційним і смисловим центром речення. Присудок на­зиває дію, стан або процес, що розгортаються в часі відносно моменту мовлення або іншої точки часового відліку. Присудок змістом пов'язується з додатками за допомогою питання робить що? (чим? кому? і под.), обставинами за допомогою питання ро­бить де? (коли? з якою метою? за якої умови? незважаючи на що? як? чому?).

Присудок може виражатися:

 

1. Дієсловом, наприклад: Багряний лист кружляє над галяви­ною і тихо падає.

2. Дієсловом вигукового походження, наприклад: А хвиля ле­генько — хлюп об човен.

3. Іменником, наприклад: Мій дядько — матрос на теплоході «Бористен».

4. Займенником, наприклад: Я не ти.

5. Прислівником, наприклад: Допомагати немічним — це добре. За структурою присудки поділяються на прості та складені,

які мають різноманітне морфологічне вираження.

 

Однорідні члени речення

Однорідними називаються такі члени речення, які виконуй ють однакові синтаксичні функції та мають однакові синтак­сичні відношення з одним і тим самим членом речення. і

Найтиповіший зв'язок для однорідних членів речення — єднали ний, рідше — розділовий і протиставний.

Однорідність зазвичай виражається однією частиною мови, іноді й різними, наприклад: Повітряна куля летіла низько, з неве ликою швидкістю.

В одному реченні можуть бути кілька рядів однорідних членів наприклад: Там школярі й студенти (однорідні підмети) у пого дні й недільні ранки (однорідні обставини) скопали чималу ділянк для квітів, кущів і дерев (однорідні додатки).

Однорідні члени речення з'єднуються:

1. Сурядними сполучниками (сполучниковий зв'язок):

а) єднальними — і (й), та (у значенні і), та й, ні... ні, як... так і, не тільки... а (але) й, не лише... а (але) й, наприклад: Спочатку аз та буки, а потім підуть і науки (Нар. тв.); Не слухала Катерина ні батька, ні неньки (Т. Шевченко);

б) протиставними — а, але, проте, зате, однак, хоч, та, так (у значенні але), наприклад: Будь сміливим не язиком, а ділом (Нар. тв.); Тихо було і ясно, спокійно, та не радісно (Леся Українка);

в) розділовими — або, чи, то... то, не то... не то, хоч... хоч, наприклад: То шиє, то поре, а все ниткам горе (Нар. тв.); Про час відкриття повідомте хоч листом, хоч телеграмою.

2. Тільки інтонацією (безсполучниковий зв'язок), наприклад: Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала (Т. Шевченко).

3. Змішаним (сполучниковий і безсполучниковий зв'язок), наприклад: їхав, їхав козаченько лугом, долиною, та лісочком, та садочком до своєї милої {Нар. тв.).