Милозвучність української мови 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Милозвучність української мови



ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм. Існує ціла система евфонічних засобів, що забезпечують правильну звукову організацію усного й писемного мовлення. Однак недостатнє знання цих засобів часто спричиняє порушення милозвучності мовлення і знижує рівень культури мовлення учнів. Милозвучність української мови досягається природним чергуванням у ній окремих голосних і приголосних звуків, можливістю вживати фонетичні варіанти слів та словоформ. Саме таким варіантам необхідно приділяти постійну увагу на уроках української мови і літератури. З’ясовуючи евфонічні явища в українській мові, виділимо ті з них, що найчастіше впливають на мелодійне звучання мовленнєвого потоку — сполучуваність звуків на межі слів і словоформ у реченні й тексті. Такі засоби мають практичне значення для мовлення і повинні вивчатися в середній школі, насамперед на уроках фонетики, орфоепії, граматики і стилістики.

Збіг кількох звуків усувається вживанням фонетичних варіантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням. Воно допомагає уникати невмотивованого нагромадження однакових голосних та приголосних звуків.

Численні варіанти повнозначних слів та їх форм теж сприяють евфонічності мовлення. Виникли вони внаслідок прискореної артикуляції складів у словах, на які не падає логічний наголос. Отже, щоб надати мовленню милозвучності, легкості й невимушеності, щоб розповідь була не тільки джерелом певної інформації, а й приємною на слух, варто дотримуватися правил чергування звуків і доцільного використання паралельних граматичних форм, властивих українській мові.

 

Зміни приголосних при словотворенні

При творенні нових слів та їх форм певних фонетичних змін зазнають деякі приголосні. Ці зміни відтво

рюються і на письмі.

1. Перед суфіксами -ськ(ий), -слів(о) змінюються приголосні [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [ж], [ш], [с]:

а) де, Іи, с -ськ(ий), -сяів(о) = -ськ(ий), -сдів(о): птах — птаство, товариш — товариський, товариство, Одеса — одеський;

б) г,ж,з -ськ(ий), -сиів(о) = -зьк(ий), -зтв(о): Париж — паризький, Ладога —ладозький, боягуз — боягузтво, Кавказ — кавказький;

в)к,ч,ц -ськ(ий), -слів(о) = -цьк(ий), -цтв(о): козак — козацький, викладач — викладацький, молодець — молодецький, молодецтво.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) зазнають змін лише у вимові, а на письмі зберігаються: брат — братський.

Примітка. У деяких прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження, приголосні [г], [к], [х], [ш] перед суфіксами -сыфю), -ств(о) не змінюються: казах — казахський, Карабах — карабахський, тюрк — тюркський.

2. При творенні іменників із суфіксом -ин(а) змінюються:

а) групи приголосних -цьк- — на -чч-: козацький — козаччина, донецький —Донеччина (але: галицький — Галичина);

б) групи приголосних -ськ-, -ас-, -сок- — на -щ-: полтавський

— Полтавщина, віск — вощина, пісок — піщина.

3. При творенні іменників та прикметників із суфіксом -ан-групи приголосних -СК-, -шк- змінюються на -щ-(\шч\): віск — вощаний, вощанка; дошка — дощаний.

4. При творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни групи приголосних -СК-, -cm- змінюються на -щ4\шч\), а -зк- на -жч- вереск— верещати, простити — прощати, брязк — бряжчати.

5. При творенні форми вищого ступеня прикметників та прислівників за допомогою суфікса -ш(ий) приголосні [г], [ж], [з] змінюються на [меч], а приголосний с — на [шч] (орф. щ): дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, високий — вищий (вище); але: легкий — легший (легше). Це стосується також дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: вужчати, дужчати.

6. Приголосні основи [к], [ц] перед суфіксом -й- змінюються на -ч-: вік — вічний, вічність, вічно; молоко— молочний; місяць

— місячний; пшениця — пшеничний.

Примітка. Виняток становлять слова: торішній, дворушник, соняшник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні «бідолашний»), мірошник.

 

47Фонетичнийсклад

- це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й аку­стичному плані.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вер­шину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові:

ліс, день, звір;

я-ма, си-ла, книж-ка;

со-ро-ка,я-лин-ка, серденько;

ма-те-рин-ка, за-без-пе-чи-ти, ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний, у-рі-зно-ма-ні-тню-ва-ти-ся.

Склади у слові бувають відкриті й закриті.

Відкритий- це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва; закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки, зай-чик, пер-стень. В українській мові переважають відкриті склади.

Поділ слів на склади залежить від декількох умов:

1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.

2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.

3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.

4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступ­ного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.

5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони нале­жать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.

 

Фонетична транскрипція

Для правильного засвоєння фонетики слід опанувати фонетичну транскрипцію. Вона грунтується на таких вимогах: кожна літера позначає на письмі лише один і той самий звук, а кожен звук передається завжди тією самою літерою (окрім літер є, ї, щ, ю, я та ь). Ґрунтуючись на основі української абетки, фонетичне письмо використовує ще й додаткові літери та надрядкові діакритичні (роз'яснювальні) знаки, які наведено нижче в таблиці.
Усі слова у фонетичній транскрипції пишемо з малої літери, наприклад: Мав я раз дівчиноньку чепурненьку любу щебетушечку рум'яненьку, [м а у йа раз д'іучйнон'ку ч еи п у р н є н' ку/л'убу шчеибеитушеичку р у м й а н е н' к у //].

є, и, і пишуться праворуч зверху літери відповідно до голосного [еи], [и'], [ие] для позначення звучання голосних у слабких позиціях [виес6кий] [6леин'] [ки'п'іти]
  3, С пишуться праворуч зверху літери [зс], [с3] для позначення додаткового звучання відповідного пригол. [р6зсклад] [с3 сеила]
  оу перед складом із наголошеними [у], [і] [сполука], [ноуж'і]
[у] для позначення [у] нескладового на початку слова перед пригол., після голосного в кінці слова, після голосного перед пригол. [удома] [харк'іу] [крйуда]
й для позначення звука [й] та початкової частини йотованих голосних [йаблуко] [мойі], [мойе] [мойу], [йод]
[ ] у квадратних дужках позначається окремий звук, звукосполука, слово, текст [а], [й є] [пйсар]
  рисочка над голосною літерою позначає наголос — акут [поле] [калеиндар]
  скісна рисочка вгорі праворуч від пригол. позначає його м'якість чи пом'якшеність, а також Ь [ал '66м] [т 'урма] [Р'ік]
  кома вгорі праворуч від пригол. позначає його часткову м'якість [с'в'ато] [ноужЧ]
  двокрапка після літери означає подовжений звук [запоур'іж':а] [п'ід:аш':а]
дж дужка над сполученням літер дж, дж', дз позначає один звук . [джип], [др'іждж'і] [дзиґа], [дз'об]
/ скісна риска — для позначення паузи в середині речення  
  II дві скісні риски — для позначення тривалої паузи  
         

 

У творенні звуків беруть участь різні частини людського орга­нізму: легені, гортань, голосові зв'язки, ротова й носова порож­нини, язик, зуби, губи, піднебіння тощо. Це органи мовлення.

За акустичними властивостями звуки мови поділяють на го­лосні та приголосні, дзвінкі й глухі, високої та низької тональ­ності тощо. У творенні звуків одні мовні органи людини відігра­ють активну роль (голосові зв'язки, задня стінка глотки, піднебін­на завіса, язичок, язик, губи), інші — пасивну. Звідси існує поділ: голосних звуків — на переднього, середнього і заднього ряду, високого, середнього й низького підняття; приголосних — на губні, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові та глот­кові, або фарингальні й т. д.

Голосні утворюються видихуванням повітря, що вільно прохо­дить крізь ротову порожнину (ротовідкриваючі); основою їх є голос. В українській мові для позначення голосних звуків слу­гують десять літер абетки: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї. За участю губ у творенні голосних звуків вирізняють лабілізовані (о, у) й нела-білізовані голосні (а, є, и, і).

При написанні одна літера може відповідати одному звуку, наприклад, літери а, о, у, є, и, ізавжди позначають відповідні голосні наголошені й ненаголошені: бажання, водойма, зулус, не­залежність, витримка, зігріти, а літери я, ю, Є, ї можуть позна­чати:

Звукосполучення й+а, й+у, й+е:

а) на початку слова (яблуко, юрта, євшан-зілля);

б) після голосних (секвоя, раювати, конвеєр);

в) після апострофа (в язати, під 'юджувати, об'єднання);

г) після ь (мільярд, Ньютон, кольє, канотьє);

д) після й(війя, майя, фойє, Гойя, Рамбуйє).

Літера ї завжди позначає два звуки й+і(їхати, зїзд , Київ, Ільїн). Літери я, ю, є можуть позначати також голосні а, у, є та вказу­вати на м'якість чи пом'якшеність попереднього звука,

наприклад: лямка, ряжанка, майбуття, дяк, люстро, тюркський, миттю, життєвий.

Приголосні: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 493; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.161.24.9 (0.007 с.)